25 июня в информационном агентстве «ГолосUA» состоялась пресс-конференция на тему: «Как поднять украинскую экономику?»
В пресс-конференции участвовали: Андрей Новак — глава Комитета экономистов Украины; Сергей Савуляк — директор издательства «Инпресс», издатель книги А. Новака «Как поднять украинскую экономику».
Модератор — Юрій Гаврилечко, експерт «Фонду суспільної безпеки».
Юрій Гаврилечко: Доброго дня, шановні гості. Доброго дня, колеги! Сьогодні інформаційна агенція «ГолосUA» проводить прес-конференцію на дуже цікаву тему: «Як підняти українську економіку?» Нашими гостями є: Андрій Новак — голова Комітету економістів України та Сергій Савуляк — директор видавництва «Інпрес», видавець книги Андрія Новака. Андрій відноситься до українських економістів дуже специфічному типу, які не лише критикують уряд, а й пропонують свої програми. З ними теж можна сперечатися, але, принаймні, така програма на відміну від багатьох українських політиків має відмінності, тому він про неї розкаже краще, ніж я. Будь ласка, Андрію.
Юрій Гаврилечко: Дякую. Дякую, що запросили та надали можливість представити цей економічний продукт. Дійсно, у нас зараз в українській економіці надто глибокі економічні проблеми, які не знаходяться на рівні цін на газ, чи на помідори. Надзвичайно глибокі економічні проблеми, які ми поглиблювали фактично всі роки незалежності. І так само відверто хочу вам сказати, що просто вирішення українських економічних проблем не існує. Не існує чарівної палички, завдяки якій одним рухом можна виправити те, що ми «напрацьовували» всі двадцять два роки незалежності.
Як не існує одного законодавчого акту, одного закону, чи одного кодексу, яким зараз можна змінити економічну ситуацію в Україні. Чому? Тому що в Україні на сьогодні не галузеві, не регіональні, а системні економічні проблеми. Проблема в тому, що українська економічна система не працює. Починається, скажімо так, відсутність ефективної економічної системи з відсутності економічної політики у нашої влади. Причому незалежно від політичного кольору уряду, який урядує, чи керівництва Національного банку.
Зауважте, економічна політика будь-якої української влади має далекоглядність лише на один бюджетний рік. Тобто на сьогодні немає не те, що тактики поведінки на найближчі два-три роки, я вже не кажу, що не існує взагалі ніякої стратегії економічного розвитку України. Хоча, якщо ви візьмете будь-яку країну світу, яку сьогодні можна назвати розвиненою, або будь-яку країну світу, яка на сьогодні динамічно розвивається, то розвиток цих країн відбувається завдяки одній спільній рисі — у кожної такої розвиненої країни, або такої, що динамічно розвивається, існує власна модель економічного розвитку. У Німеччині — німецька післявоєнна модель, у Японії своя економічна модель, у Південній Кореї своя економічна модель, Польща має свою економічну модель реформ Східної Європи Бальцеровича. Китай має свою економічну модель, якою ми всі захоплюємося, її результатами та переважно товари чиєї країни ми всі використовуємо.
Все це відбувається завдяки тому, що кожна країна розробила та впроваджує системно власну економічну модель розвитку. Наша українська проблема полягає в тому, що ми вже маємо двадцять два роки незалежності, а яка у нас економічна модель? А її немає, її просто не існує. Повторюю, з чого починав, що українські уряди, незалежно від їхнього політичного кольору, працюють в якому режимі? Розпис державного бюджету на найближчий рік. Просто розпис державного бюджету на найближчий рік. Це не тактика, і тим більше не стратегія. І саме тому ми живемо виживанням із року в рік. І саме тому будь-яка криза, незалежно від її характеру — чи-то продовольча, чи-то енергетична, чи-то як остання фінансова, найбільше б’є по такій економці, як українська, яка не має власної стратегії, не має власного фундаменту.
І тому коли ми мріємо про те, щоб вийти на якийсь вищий рівень економічного розвитку, ми мріємо про вищі соціальні стандарти, про вищий рівень зарплат і пенсій, а ці мрії можна розвивати тільки через те, завдяки чому вони реалізовані в розвинених країнах — завдяки власній моделі економічного розвитку. З цього потрібно починати. З такої моделі, яка на первинних етапах повинна формулюватися на найближчі як мінімум десять-п'ятнадцять років, цій моделі мають бути підпорядковані щорічні чи дворічні урядові програми, а вже на виконання цих програм повинні розроблятися та реалізовуватися державні річні бюджети.
Тобто логіка економічної політики повинна бути такою: стратегічна економічна модель країни, річні або дворічні програми, які поетапно цю модель реалізують, а на виконання цих щорічні державні бюджети. Модель — програма — бюджет. Як відбувається в Україні? Починають з бюджету, роблять розпис державного бюджету на найближчий рік, і на цьому все закінчується. От саме тому в нашій країні навіть немає шансів на економічний розвиток. Тому що у нас немає логіки такого послідовного ряду економічної політики. І це стосується, підкреслюю, керівництва урядів і Національного банку будь-якого політичного кольору, незалежно від кольорів. Не дивіться на їхні кольори, бо ми розуміємо, що все це є дуже умовно.
Тому я вважаю, що ми повинні в суспільстві на рівні громадських діячів, на рівні журналістського середовища трошки відійти від таких легких економічних тем, як ціни на газ, ціни на продукти, квитанції за житлово-комунальні послуги — це все вже є наслідком. Я думаю, що нам потрібно вже починати копати трошки глибше — а чому у нас такі наслідки? Чому ми маємо такі наслідки? Тому що все починається з того, що в Україні не існує моделі економічного розвитку.
І сутність цієї книги, яку я зараз презентую вже в четвертому виданні, полягає в тому, що я в ній запропонував таку модель економічного розвитку для України. Вона називається на перший звук ніби дуже складно, називається вона «Трифункціональна економічна модель України». Ніби дуже складно, але насправді — від поняття три функції в економіці. Економіка будь-якої країни, тому що закони економіки однакові по всій планеті Земля, працює на взаємодії трьох функцій. Перша функція — з чого починається економічний процес як такий? Економічний процес як такий починається з того, що вам треба виробити товар або послугу. Тому перша економічна функція — функція виробництва.
Друга функція. Коли ви виробити товар чи послугу — вам треба що з ним зробити? Треба продати. Бо якщо ви не продали, ви працюєте на склад, ресурси вже витратили — тобто працюєте в мінус. Тому друга економічна функція — продаж, не менш важлива. Коли ви виробили та продали — що виникає? Гроші. Що з ними треба зробити? Їх треба розподілити. Виробив — продав — розподілив. Виробив — продав — розподілив… Ось так працює вічний економічний кругообіг у будь-якій країні світу.
В чому полягає проблема України? Проблема у нас комплексна. Не виконує свою функцію, вибачте на тавтологію, але інакше не скажеш, не виконує свою функцію кожна з трьох функцій. А також надзвичайно повільним є взаємозв’язок між ними. Не виконується функція виробництва по факту. Навіть наша статистика підтверджує, що українська економіка все менше виробляє, а все більше імпортує. Функція виробництва у нас згасає.
Функція продажу. Щоб побачити, як працює функція продажу в Україні, зайдіть на будь-який ринок, у магазин, і спробуйте знайти там дійсно український товар. Тобто функція продажу не працює на українського виробника на нашій українській території. А функція розподілу грошей працює в двох секторах — у банківського секторі та в бюджетному секторі, де розподіляються кошти. Банківський сектор України не працює на кредитування реальної економіки, а працює на спекулятивних секторах. А як працює бюджетний сектор, можна говорити днями і тижнями. Тобто проблема у нас із кожною з трьох функцій, а також у взаємодії між ними.
А якою має бути взаємодія? Взаємодія цих трьох функцій в економіці відбувається в двох площинах. Перша площина — це ринок, закони ринку. А друга площина — держава, яка через регуляторну політику впливає на ринкову поведінку. Тобто ринок і держава. І от у нашій країні швидкість оборону цих трьох функцій у два з половиною рази повільніша, ніж у європейських країнах. По чому це видно? Один із методів, за яким рахується валовий внутрішній продукт, отой знаменитий показник ВВП, про який ми постійно чуємо, один із методів його розрахунку — це наявна грошова маса в Україні помножена на швидкість обороту грошей упродовж фінансового року.
Так от, ключовим тут є саме швидкість обороту грошей. У Європейських країнах швидкість обороту грошової маси за рік становить від семи до восьми разів, за річний цикл. В Україні близько трьох разів. Тобто наша економіка в два з половиною рази повільніша в обороті цих трьох функцій, уже не кажучи про те, що кожна з цих трьох функцій надзвичайно слабка. Тому в Україні не вийде одним рухом чарівної палички вирішити ці глибокі комплексні системні економічні проблеми. І той, хто вам таку паличку, особливо напередодні виборів, пропонує, відверто не розуміє та людина, чи політична сила ситуації в країні, або просто відверто обманює напередодні виборів. Ось такі два варіанти, третього не дано.
Тому ще раз підкреслюю, вирішити надзвичайно глибокі економічні проблеми в Україні можна і треба лише завдяки комплексному підходу по всіх трьох економічних функціях, і взаємодії між ними. І саме такий підхід я запропонував у цій книзі, вона є у вільному доступі не тільки у паперовому вигляді, а й в електронному вигляді на моєму сайті. Будь-хто може зайти, вивчати настільки глибоко, наскільки це цікаво, нічого я не приховую, ви не побачите там жодних гасел, усе на основі фактично законів економіки, а також тих ресурсів, якими володіє Україна як держава.
Тому що на сьогодні ми повинні визнати, що за двадцять два роки незалежності ми маємо таку реальну економічну картину. А ще фізичне зменшення населення з п’ятдесяти двох мільйонів, за нашою статистикою, вже до сорока п’яти. Це фізичне зменшення населення як різниця між народжуваністю та смертністю. Але ще крім цього, за оцінкою ООН, 6,5 мільйонів українців на кордоном на заробітках. Хоча формально вони ще мають паспорти громадян України. Тобто відніміть від сорока п’яти мільйонів, які фізично є в Україні, ще 6,5 мільйонів, які за межами країни, то ми з вами розуміємо, що на сьогодні на території України не варто шукати більше, ніж сорок мільйонів українців, бо їх тут просто немає.
І от уявіть собі, серед цього набагато зменшеного населення, з 52 мільйонів до сорока мільйонів, у нас по факту на сьогодні середня зарплата еквівалентна 290 євро на місяць, а середня пенсія — еквівалент дев’яносто євро на місяць. Серед цього набагато зменшеного населення. Хоча за ресурсами, за набором економічних ресурсів (природні ресурси, надра землі, родючість землі, лісові ресурси, водні ресурси, трудові ресурси, виробничі, інтелектуальні, наукові та фінансові) Україна держава номер один у Європі. Найбагатша країна Європи за ресурсами — це Україна. Але за рівнем життя населення (середня зарплата та середня пенсія) Україна в Європі — це держава номер два, звісно, що з кінця.
На сьогодні ще нижчий рівень життя населення, ніж в Україні, серед європейських країн можу назвати тільки Молдову, поки що… Хоча, якщо буде зберігатися тенденція наша та Молдовська, то не пізніше, ніж через півтора року рівень життя вже і в Молдові буде вищим, ніж в Україні. Підкреслюю, це притому, що в Україні найбільші, найбагатші ресурси серед європейських країн.
Чому така різниця — найбагатші ресурси і найнижчий рівень життя? А різниця в економічній системі, яка в Україні неефективна, вона не працює. Тільки в цьому полягає ця різниця. І доки ми не зрозуміємо глибину цієї проблематики, доти ми будемо постійно ставити неправильний діагноз, відповідно буде неправильним і лікування. Не в ціні на газ проблема, це вже наслідки. Для порівняння можу сказати, що німецька економіка «переварить» будь-яку ціну на газ, німецькій економіці в принципі все одно яка ціна на газ, тому що цю ціну на газ все одно закладають у німецьку продукцію, яку вони потім продають туди, звідки беруть ці енергоресурси. Тобто для німецької економіки не має значення ціна на енергоресурси, для української ж економіки в тому стані, до якого ми довели нашу економіку, ціна на енергоресурси є питанням життя та смерті.
Але проблема цього не зовнішня, а виключно внутрішня — у нас не працює економічна система. Тому для того щоб вона працювала, треба працювати з нею комплексно. Власне, чому в Україні провалилися всі реформи, які тільки не проводилися? Тільки з однієї причини — тому що вони були не комплексні, кожне окреме відомство, кожен окремий політик, міністр чи віце-прем’єр проводив собі реформу у своїй сфері. Але в економіці все взаємопов’язано. Ви не можете вирвати з контексту певну сферу, чи якийсь регіон, чи певну територію і зробити в ній ситуацію зовсім іншу, ніж у цілому в економічній системи країни. Таке неможливо.
Наприклад, остання наша історія, історія останніх років. Спочатку робили нібито бюджетну реформу через прийняття Бюджетного кодексу. Потім нібито податкову реформу через прийняття Податкового кодексу. А після них — що у нас на черзі було? Пенсійна реформа. Але справа в тому, щоб пенсійна реформа спрацювала, вона мала би бути передбачена в Бюджетному кодексі та в податковому, які були прийняті раніше. А там пенсійної реформи не було закладено, тому вона і не спрацювала. Тому що не має комплексного підходу. Як можна пенсійну реформу здійснити без закладення відповідної у бюджетній сфері та в податковій? Коли саме в податковій і бюджетній формуються майбутні пенсійні платежі, пенсійні виплати. Це яскравий приклад того, коли не комплексність не просто не дає результату, а взагалі призводить до негативних наслідків.
У підсумку бюджетна реформа призвела до того, що місцеві органи влади зараз без власних бюджетних ресурсів, тому що вісімдесят відсотків бюджетних відрахувань країни ідуть в центральний бюджет, і тільки двадцять відсотків залишається всім місцевим бюджетам разом узятим. Обласним, міським, районним, селищним, сільським залишається двадцять відсотків, а вісімдесят відсотків перераховуються у центральний бюджет, звідки з «барського плеча» прем’єр-міністр роздає: цьому дам, а цьому не дам, цьому дам більше, а цьому — менше, а цьому взагалі нічого не дам, бо він не наш. Тобто бюджетна система така, в якій держава функціонувати не може. І ми це бачимо зараз навіть на прикладі наших доріг.
Далі, податкова реформа через податковий кодекс. Нібито зробили реформу. Наслідок який? Закриваються малі та середні підприємства. Що значить закриваються? Вони працюють, але вже нелегально. Тобто Податковий кодекс збільшив тіньову економіку. Я вже не кажу про пенсійну реформу, яка взагалі не реформа, і не вдалася в тому числі тому, що вона не була передбачена в раніше прийнятих податковому та бюджетному кодексах. Тобто економікою треба займатися тільки системно, потрібно це розуміти і потрібно з цього виходити. Це дуже важкий процес, тривалий.
І щоб узагальнити, давайте перестанемо вірити чарівній економічній паличці. Будь-яке економічне диво, яке ми називаємо дивом, воно не було дивом, це було двадцять, двадцять п’ять, чи тридцять років реалізації, копіткої реалізації національних економічних моделей розвитку. В Німеччині своєї, в Японії своєї, в Південній Кореї своєї, у Китаї своєї. Диво формується роками, і тільки завдяки сильній економічній руці держави, яка керована сильним економічним розумом. Тільки так виходить потім у результаті економічне диво країни. Дякую.
Юрій Гаврилечко: Дякую. Пане Сергію, як на мене, економічне диво — це те, що це вже четвертий наклад книги Андрія Новака. І ви як видавець, чому повірили в цей продукт український інтелектуальний? Тому що, як доводить практика, українського продукту мало не лише тому, що його не виробляють, а й тому, що до нього звикли як до не дуже якісного, і його не купують. Але якщо це четвертий наклад, то така специфічна книга все ж таки цікава, це ж не фантастика, не детектив. Чим вона вас зацікавила?
Сергій Савуляк: По-перше, добрий день усім, і журналістам, і нашим гостям, і глядачам! Ви знаєте, по-перше, вже після того, як Андрій Новак виступив, майже не залишилося вже про що говорити. Чому? Тому що це проблема дійсно дуже серйозна, і найболючіший момент у цьому питанні те, що за всі двадцять років незалежності ніхто нічого в цій країні не робив для того, щоб якось цю ситуацію зламати. Це те, про що говорив, до речі, тільки що Андрій Новак. Я погоджуюся з ним як видавець, як бізнесмен, як людина, яка майже з самого розвалу Радянського Союзу працює. Все своє життя я працював у бізнесі, не обіймав, скажімо, жодних держаних посад, не був ні депутатом, ніким, а все своє життя працював.
І от коли були останні вибори, я трішечки теж брав у них участь, і говорив тоді людям: «Люди, починати треба тільки з економіки. Якщо ми не заробимо щось, то що ми можемо витратити?» Давайте візьмемо навіть бюджет нашої сім’ї, якщо ми не заробили грошей, ми не можемо допомогти батькам, ми не можемо дати щось дітям, ми не можемо їх учити, не можемо одягати, самі не зможемо одягнутися відповідно, поїхати десь відпочити. Те саме відбувається і в країні. А коли зароблене ще й ділиться не так, як потрібно, тоді взагалі катастрофа.
І все те, що відбувається протягом двадцяти років нашої самостійності, якраз і призвело до такого, і поглиблює ще далі. Чому? Тому що ми не зламали, не доламали, скажімо так, ту систему. Все, що було хорошого в ній, ми не взяли, залишилися все погане, десь трошки щось долатали, підбудували трошки, десь накрили, десь воно протікає, ми знову латаємо. І так ми живемо, й будемо надалі так жити. Чому? Тому що треба дійсно один раз усе зламати, як усі країни робили.
Наприклад, та сама Прибалтика. Там країни зробили один раз реформи, «наїхала» там на них сусідка Росія, не дали там газ їм, не дали нафту, президент Литви, жінка там, не пам’ятаю прізвище, сказала, що «мы будем жечь табуретки, стулья, но мы не коленях просить не будем»… І що вони зараз мають? Зараз вони в Євросоюзі. Я недавно був у Прибалтиці, я вам чесно скажу, що ніхто не хоче назад у Радянський Союз, як би важко там їм не було, яка б там ринкова економіка не була. Так воно і є, вони один раз перетерпіли. Але це сталося тому, що нація була сконсолідована.
І те все, про що ми говоримо, про що говорить Андрій Новак, це все правильно, все це треба робити, але спочатку потрібно ще сконсолідувати нашу націю для того, щоб ми відчули себе українцями, незалежними, і щоб ми всі працювали на схід проти заходу, як зараз відбувається, чи не працювали, а воювали, скажімо так, а об’єдналися і працювали на розвиток нашої країни, на наше майбутнє, для наших дітей.
І коли я поспілкувався з Андрієм, до речі, ми познайомилися не так давно, рік чи два тому, але я побачив, що він дійсно прогресивна, толкова людина, економіст, який розуміє, всіє говорити, вміє пояснити це все. Я почитав це видання, багато чого мені там сподобалося. Звичайно, що є там нюанси, моменти, питання, і життя внесе в них корективи. Але я порахував за свій обов’язок як видавець допомогти для того, щоб просувати цю ідею, щоб хоча би такі молоді толкові люди йшли в політику, йшли в економіку і, можливо, тоді у нас щось зміниться.
Адже як можна щось змінити, скажіть, будь ласка, коли ми двадцять років вибираємо ті самі обличчя? Хто може мені заперечити? Серед лідерів тих партій, яких ми обираємо з року в рік, чи з п’яти років, де є нові обличчя? Я говорю тільки про тих людей, які вирішують щось. Усі ті самі, і ми за них голосуємо, ми не голосуємо за нових людей. Але не голосуючи за нових людей, що можна змінити? Я думаю, що нічого.
Юрій Гаврилечко: Дякую. Андрію, ви казали, що немає чарівної палички, з одного боку, з іншого боку, що в Україні безліч ресурсів. На вашу думку, скільки ще часу залишилося взагалі українській економіці до поглинання тими сусідами, чи, можливо, не сусідами, які вже вирішили це питання? Бо якщо людина не може розпоряджатися тим, що у неї є, вона через деякий час втрачає все. Якщо не працює економіка всередині країни, значить, ці ресурси їй не потрібні для продукування чогось, то їх поглинають інші. Чи у нас узагалі час, на вашу думку, щоб те, що ви виклали у своїй книзі, було зроблено?
Андрій Новак: Я хочу вам сказати відверто, що до будь-якого стану, до якого не довели б нашу економіку, до найгіршого наші політики, з будь-якого найгіршого стану українську економіку можна витягнути на високий рівень розвитку не більше, ніж за три фінансові роки. Не більше. Чому? В Україні є все, ми не Буркіна-Фасо, ми не Республіка Чад, де тільки пустеля та сонце палить. У нас існують усі види ресурсі навіть у надлишку, але ми не вміємо такі наші надлишкові ресурси організувати в ефективну економічну систему.
Нам усього-на-всього потрібна ефективна економічна система й більше нічого. Ресурсів — у надлишку, тому з будь-якого стану (дефолту, подвійного дефолту, потрійного дефолту) таку економіку як українська можна вивести на високий рівень розвитку не більше, ніж за три роки. Але не за три місяці, і не за півроку, і не за рік, тому що для системних економічних реформ потрібні певні цикли, періоди. І мінімальний термін — це два роки, а оптимальний — три роки. Тоді можна спокійно без шокової терапії вивести країну на економічний розвиток, тому що зараз у нас по факту економічна деградація, яку вже зафіксувала навіть наша маніпулятивна статистика.
За перших п’ять місяців цього (2013 року) — мінус 9,5 відсотків спад промислового виробництва, мінус більше ніж відсоток навіть загальний показник ВВП, геометричне зростання державного боргу, курс гривні тримається, чесно кажучи, тільки на чесному слові, більше ні на чому. І стан країни під кінець року буде фактично залежати від зовнішніх фінансових вливань — будуть вони чи не будуть. Бо навіть те виконання відносно терпиме державного бюджету, яке спостерігається зараз, відбувається завдяки авансовим податковим платежам, які зараз стягують із підприємців. Податкові аванси, яких уже не буде в третьому та четвертому кварталі, бо їх уже зняли зараз.
Тому просадка навіть державного бюджету в третьому, а особливо в четвертому кварталі буде такою, що не буде грошей навіть на соціально захищені статті. І це вже є наш підсумок, фінал. Але ще раз наголошую, з будь-якого стану українську економіку за два-три роки можна вивести принаймні на рівень розвитку сусідньої польської економіки, тому що у нас ресурсів, якщо навіть порівнювати з польською економікою, в десятки разів більше, проблема тільки в ефективній економічній системі. В сусідній Польщі працює економічно ефективна система, у нас такої немає. От у цьому наша різниця.
Тому завдання потрібно ставити глибокі та системні, а не поверхневі. Поверхневими ми тільки констатуємо факт. А що ж треба зробити, щоб ці погані економічні факти змінити? Тут уже треба говорити не про наслідки, а про причини, і говорити відверто, і на політичному рівні. І чесно кажучи, коли я зараз бачу цю політичну боротьбу, я бачу в ній усе що завгодно, тільки не те, як змінити економічну ситуацію. Існує хоча б одна пропозиція від будь-якої політичної сили, яка зараз у парламенті, чи від провідної політичної сили, як змінити економічну ситуацію? Немає. От доки ми будемо обирати політиків за якимись зовнішніми афектами, хто кого перекричить, до тих пір у нас не відбудеться зміни якості політики. А якщо немає зміни якості політиків, то не буде зміни якості ні в економіці, ні в будь-якій іншій сфері.
Справа в тому, що з економіки фінансуються усі сфери життєдіяльності людини. Як спрацювала економіка, так фінансується медицина, освіта, наука, армія, все що завгодно. Спрацювала добре — добре всі сфери фінансуються. Спрацювала погано — усі сфери фінансуються погано. Все базується на економічній системі, особливо у наш час — час ХХІ століття, і особливо в умовах глобальної економіки, від якої ми вже нікуди не подінемося. Глобалізація — це еволюція людства, до якої ми вже прийшли. Глобалізація, глобальна економіка вже є і вона завжди буде від сьогодні і в майбутньому. Ми вже цього не змінимо.
Питання тільки в тому, яке місце ми знайдемо, займемо для України та української економіки в цьому глобальному розподілі. Поки що у нас місце — дешева робоча сила, дешеві ресурси та транзитна зона. Все. Оце наша українська роль, хоча потенційно українська економіка — це як мінімум у першій п’ятірці європейських економік. Там наше місце, і нашими конкурентами повинні бути Франція, Британія, Італія. До Німеччини, звичайно, ми ніколи не дотягнемося. Але Франція, Британія та Італія — це наші економічні конкуренти потенційно. Але на сьогодні наші економічні конкуренти — це, вибачте, Молдова, і ще треба дуже довго шукати, хто ще є нашим конкурентом. І на цей рівень ми спустили себе самі відсутністю будь-якої економічної політики, й тим, що ми не формуємо у своїй країна відповідну економічну систему.
Юрій Гаврилечко: Дякую. Будь ласка, запитання.
Журналіст: Якщо можна, у мене уточнення. Ми дуже багато говоримо про рецепти, як можна вивести нашу економіку з кризи і неодноразово. Але як мусять політики це робити? Тому що ви кажете, що треба вибирати відповідних політиків. Але ж ми їх обираємо, і не один рік, вони змінюються, кольори партійні теж змінюються, але економіка все одно падає. Чи існує якийсь рецепт змусити політиків цим займатися?
Сергій Савуляк: Вибачте, це, мабуть, я трішки цю тему зачеплю. Ми обираємо тих самих політиків, які весь час були при владі, і в політиці, більше чи менше, але вони ті самі. І проблема нашого народу полягає в тому, що вкидаються гасла, наприклад, зараз ми цих «регіоналів» роздавимо — кидалося «помаранчевими», ми їх порвемо. Ну, їх обрали, вони прийшли до влади — а далі що? Як було, так воно все є.
Тобто не потрібно кидатися на ці гасла, треба зрозуміти, що для, щоб щось змінити, треба змінити якісний склад того парламенту. Це перше, що ми можемо змінити. А далі, можливо, щось почне змінюватися, бо інакше змінюватися не буде нічого. Ті самі люди, які при владі, вони не можуть щось змінити, ми ж це вже побачили за двадцять років. Так навіщо їх знову обирати? Краще за когось нового, нехай не знають його, але існує шанс, що можливо, там попадеться одна нормальна толкова людина, яка зможе повести цю націю. А так кого, за кого?
Андрій Новак: Якщо можна, я додам до цієї відповіді. Дійсно, скільки б ми не говорили про економічну проблематику, все у нас впирається в рівень політиків. Але в тих країнах, які ми називаємо цивілізованими, яку там роль виконують політики? Політики обслуговують економічні інтереси своєї країни. Політика є обслуговуючою по відношенню до економіки.
У нас навпаки — наша економіка, ми всі працюємо на вузеньку касту політиків, дійсно одних і тих самих, і дійсно ми обираємо одних і тих самих. Тобто ми реагуємо на гасла, на солодку обіцянку зарплат і пенсій на другий день у два-три рази будуть вищими, ніж є зараз. І ми дійсно хочемо вірити, що це можливо. Але економіці таке неможливо, тому що зарплати і пенсії починаються з функції виробництва, а потім потрібно ще реалізувати функцію продажу предметів цього виробництва. А потім потрібно дохід ефективно розподілити по функції розподілу. От тільки тоді у вас з’явиться зарплата та пенсія.
Журналіст: Можна ще уточнити? От ви казали, що економіка — це системні реформи, системний підхід.
Андрій Новак: Комплексний підхід.
Журналіст: Так. А з чого саме найпершого та вагомого потрібно починати зараз, уже зараз, на вашу думку?
Андрій Новак: Я вам говорив на початку, що економіка будь-якої країни — це взаємодія трьох функцій, і тут не існує пріоритетів. Комплексний підхід — це алгоритм дій, які потрібні для кожної функції. Наприклад, якщо ви хочете трошки детальніше, функція виробництва — як її відновити? Досвід, еволюція економічних відносин у світі показали, хто є найбільш ефективним виробником. Яка організаційна форма на сьогодні, товари якої ми використовуємо й носимо? Крупна корпорація. Так? Саме крупні корпорації є головними виробниками основної маси товарів і послуг, які існують на планеті Земля.
До цього еволюційно прийшли економічні відносини. І скільки б ми не кричали, що корпорації завоювали світ, вона нам щось там нав’язують, усе це голлівудські сценарії, щоб ми ходили в кіно, або дивилися телешоу. А насправді крупні корпорації на сьогодні — чому вони є провідними в економіці? Тому що вони найбільш ефективні виробники.
Але які це корпорації, які їхня основна риса? Це вертикальні корпорації. Чому вертикальні? У складі такої корпорації підприємства, заводи, фабрики та комбінати, які становлять усю вертикаль технологічного ланцюга виробництва кінцевого товару. Майже вся вертикаль. Чому така форма найбільш ефективна? Тому що коли ви маєте всю технологічну вертикаль, ви виконуєте два завдання. Перше — ви мінімізуєте собівартість товару найкраще за всіх, бо у вас усі технологічні ланки.
А друге — кожна корпорація має власний серйозний що? Науковий центр, наукову свою лабораторію корпоративну, чи інститут, хто як називає, куди крупна корпорація може собі дозволити запросили науковців, яких вважає за потрібне, найкращий у цій сфері. І ці науковці ходять у ці корпоративні наукові лабораторії кожного дня на восьму чи дев’яту ранку, і вони займаються прагматичними науковими дослідженнями, як ще вдосконалити той товар, який випускає певна корпорація. І таким чином виконується два завдання. З одного боку — мінімізація собівартості, з іншого боку — постійно підвищення якості продукції.
Тобто продукція крупних вертикальних корпорацій найбільш конкурентоздатна і по ціні, і по якості. Тому нам в Україні, щоб у нас відносилася функція виробництва, не існує іншого шляху, не має сенсу видумувати велосипед економічний, бо він уже давно придуманий еволюцією економічним відносин. Нам потрібно в функції виробництва формувати корпоративні вертикалі виробників готових споживчих товарів.
В Україні існують компанії, які себе називають корпораціями, але це переважно які? Горизонтальні. Об’єднання вугільних шахт — корпорація така-то. Є? Є. Об’єднання металургійних заводів — корпорація така-то. Об’єднання хімічних заводів — корпорація така-то. Так? Але це корпорації горизонтальні — це одна-дві технологічні операції. Все. А нам треба формувати вертикалі. Тобто навіть ті, як ми їх називаємо «олігархи», які поскладали собі такі горизонталі корпоративні, наш інтерес суспільний має полягати в тому, щоб не знищувати олігархів, тому що олігархи існують в усіх економіках, навіть у китайській комуністичній. Наш інтерес — перевести наших олігархів із рівня ресурсного на рівень виробничий. Нам треба наших олігархів зробити не ресурсниками, а виробниками готових товарів.
Образно кажучи, нам потрібно, щоб підприємства Ахметова не просто виплавляли метал, а щоб виробляли кораблі, літаки, автомобілі. Так само підприємства Коломойського, Пінчука та інших наших олігархів. Але таких олігархів у нас повинно бути не п’ять, а п’ятдесят, сто — виробників готових споживчих товарів. Тоді наша функція виробництва запрацює. Ви скажете, що це фантазії? Ні. Беремо українську економіку двадцять років тому. Українська економіка двадцять років тому виробляла все — від голки до космічних ракет, причому масово, серійно, конвеєром. Так? Так. У нас була розвинута індустріальна економіка і всього-на-всього двадцять років тому.
Але ми з індустріальної економіки (четвертого технологічного рівня), все розвалюючи, опустилися до третього рівня — ресурсної економіки. Тепер у нас не існує іншої дороги — потрібно повертати індустріальний статус, без нього ніяк, аж потім ми зможемо виходити на п’ятий, на шостий рівень — постіндустріальний та інформаційний. І перескакувати в економіці неможливо. Той хто вам обіцяє, що ми зараз… Ну, нічого, що ми так опустилися, все розвалили, ми зараз перескочимо на п’ятий, шостий, восьмий рівень…
Так не буває. Чому? Тому що тільки в індустрії формується виробництво, а там уже формується основне для економіки — зайнятість населення, яка починається з виробничих циклів. Чому молодь виїжджає? Тому що вона тут не може знайти собі роботу, от чому. А це формується функцією виробництва. Образно кажучи, крупні вертикальні виробники для економіки — це локомотив у потягу, локомотив, який тягне. А сам потяг (вагони) — це малий і середній бізнес. Але коли немає локомотиву, тоді малий і середній бізнес, який сидить у вагонах, просто стоїть на місці. Те, що зараз відбувається у нашій економіці.
Малий і середній бізнес в Україні вже зайняв усі ніші, які можна було зайняти. Вже скільки можна було набудувати кафе, барів, ресторанів, сервісних фірм по обслуговуванню, закладів громадського харчування будь-яких видів — усе це вже наставлено. Аптек. Правда? Куди не глянь, усе це є, це малий і середній бізнес. Але він що зараз? У якому стані? Лежить. Чому? Бо немає локомотивів, немає крупних вертикальних українських корпорацій — виробників готових споживчих товарів. А готові споживчі товари ми носимо які? Іноземні, імпортні. От у чому наша проблема. Тому потрібно починати з функції виробництва.
Потім наступна стадія — це ефективно продавати свій товар як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Це є функція продажу. А потім зароблені гроші — третій етап — ефективно розподіляти на функції розподілу (банківський сектор, державний сектор, бюджетна система). Тобто це є комплексне завдання, і над ним потрібно працювати відразу комплексно.
Інша справа, різні ступені складності виконання цих завдань: функції виробництва, функції продажу та функції розподілу. Різна ступіть складнощі. Найскладніша, звичайно, функція виробництва — формування таких вертикалей. Але в цьому, безумовно, роль ініціатора має бути у держави, як органу влади, от «круглі столи» мають проводитися з економічних питань по кожному ринку. Наприклад, існує певний товарний ринок, і за «круглим столом» власників цих підприємств, які працюють на цьому ринку. Яка має бути розмова? Хлопці, ви зараз кожен є власником свого заводу, фабрики чи комбінату, ви маєте своїх п’ять копійок доходу, але ви їх маєте тільки до того моменту, доки цим ринком не зацікавиться крупний іноземний гравець. Хто? Відповідна корпорація.
Тільки вона зацікавилася, вона півроку-рік демпінгує своєю продукцією набагато якіснішою, і вас немає, і у вас немає і тих п’яти копійок. Так щоб ви працювали у майбутньому і навіть прагматично мали що залишити своїм дітям, ви, будь ласка, хто працює на цьому ринку, об’єднуйтеся в акціонерне товариство відповідно до своєї долі встановлюйте свої частки, формуйте цей технологічний ланцюг виробника готового споживчого товару. І тільки тоді у вас з’являється шанс конкурентний. А поки що окремо взятий завод, фабрика чи комбінат шансів вижити ніяких немає.
Візьмемо будь-який ринок, наприклад, виробництво підшипників. Є у вас підшипниковий завод. Так, він працює, але до того моменту, доки, наприклад, корпорація вертикальна Boshне зацікавиться українським ринком підшипників. Якщо вона зацікавиться, буде вважати, що це важливий великий ринок, а ринок України в будь-якому випадку важливий, бо тут дуже велике населення, дуже велика територія та дуже багато ресурсів. І тільки корпорація Boshзацікавилася, вона свої підшипники демпінгує по ціні, ми всі розуміємо, що вони набагато якісніші, і наші підшипникові заводи залишаються без прибутку. Чому? Бо це окремий підшипниковий завод. А Bosh— це величезна вертикал