3 октября в информационном агентстве «ГолосUA» состоялась пресс-конференция на тему: «Когда закончится политическое шоу в Киевсовете?».
В пресс-конференции участвовали: Александр Присяжнюк — народный депутат, представитель фракции КПУ; Татьяна Мелихова — глава фракции «БЮТ-Батькивщина» в Киевсовете; Алексей Давиденко — депутат Киевсовета от фракции «УДАР»; Владимир Филлипов — депутат Киевсовета от фракции Партии регионов.
Модератор — Юрий Гаврилечко, эксперт «Фонда общественной безопасности».
Юрій Гаврилечко: Доброго дня, шановні гості, шановні колеги! Силове протистояння все частіше стає звичною частиною українського політикуму, є одним із методів вирішення політичних питань. Нещодавно в Полтаві саме силове протистояння примусило мерію зупинити підвищення тарифів.
Буквально вчора ми спостерігали за дуже цікавою ситуацією навколо Київради, але на відміну полтавською ситуації, поки що до жодних суттєвих змін вона не призвела. Україна рухається до Євросоюзу, і дуже часто нашу країну порівнюють із Францією. Але слід сказати, що у Франції вже П’ята республіка, й кожна республіка — це нова революція. І більшість революцій там починалися саме зі столиці.
Що ми бачимо зараз? Чи це український шлях до Європи в такий спосіб? Це нові методи, чи старі методи політичної боротьби? Наскільки вони ефективні, і чи дійсно це політична боротьба чи політичне шоу, — про це сьогодні й поговоримо. Пане Олександре, будь ласка, вам перше слово.
Олександр Присяжнюк: Дякую. Насправді, в столиці України, в місті Києві, сьогодні склалася в принципі патова ситуація. Але я хотів би акцентувати увагу на тому, як це не дивно, можливо, прозвучить, але така ситуація насправді сьогодні вигідна як владі в особі Партії регіонів, так і їхнім непрямим, скажімо, сателітам, це тим партія, які позиціонують себе як опозиція. Чому вигідна? Тому що, звичайно, заважаючи на той рівень підтримки Партії регіонів, який на сьогодні існує в столиці, їм аж ніяк не вигідно сьогодні проводити вибори. Ті вибори, які мали в принципі вже відбутися.
І комуністи виступають якраз прихильниками того, що в принципі вже необхідно проводити вибори для того, щоб, по-перше, був міський голова, а, по-друге, п’ять років із моменту останніх виборів уже пройшло, і необхідно в цьому ставити крапку.
Для чого це вигідно так званій опозиції? Вигідно тому, що в принципі, всі ми розуміємо, який Київ ласий шматок у плані переділу майна, в плані переділу землі, суб’єктів господарювання і тому подібне. І абсолютно всі фракції, які присутні в нинішній міськраді, не гребуючи цим, звичайно, приймають певні рішення, які й надалі дозволяють грабувати столицю України.
Я хотів би сказати, що якщо ми навіть сьогодні говоримо про Євросоюз, про те, куди влада прагне, тому що цього не народ прагне, а влада, оскільки все-таки вони референдум забороняють, і не хочуть взнавати думку народу, то знову ж таки, давайте подивимося на Європу, чи прийнятний такий приклад в інших країнах Євросоюзу, чи Європи взагалі, щоб велике місто в центрі Європи знаходилося без мера? Абсолютно неприйнятно.
І я хотів би зауважити ще на тому, що чомусь Європа зараз мовчить, адже ніхто не каже, чому у нас немає мера, де він подівся, і хто в цьому винен. Саме тому ми вважаємо, що ці питання необхідно вирішувати, але вирішувати в дещо іншій площині. Знову ж таки зауважу, що комуністи готові до виборів, ми готові висувати і своїх депутатів, кандидатів у депутати, і на посаду міського голови. І знову ж таки, чим більше буде точитися протистояння ось таке, як учора відбувалося, то звичайно, що це, скоріше за все, нагадує саме банальне політичне шоу. Тому що всі ви бачили, як себе поводила так звана опозиція, яка знову ж таки нічого не домоглася.
Всі ми пам’ятаємо 2012 рік, коли з гучними закликами, пішовши на парламентські вибори, так звані опозиційні партії декларували що? Що одним із перших рішень буде рішення по проведенню виборів у Київську міську раду. Відбулося це? Не відбулося. І знову ж таки, давайте подивимося на те голосування — не всі так звані опозиціонери голосували за це рішення. Тобто ще раз ми фактично наштовхуємося на ту думку, і на ті конкретні факти, що опозиції сьогодні в Києві не вигідно проведення виборів, тому що в неї там є інтереси.
Позиція комуністів полягає в наступному. Перше — вибори мають відбутися негайно. І друге — необхідно підійти в цілому до перегляду тих моментів, які регулюють розвиток міського самоврядування в Україні. А саме повністю відмовитися від такої інституції як ставленики, або смотрящие в регіонах, яких ми називаємо губернаторами, або головами адміністрацій. Для чого вони фактично потрібні? Ні для чого не потрібні. Коли ми говоримо про самоврядування, давайте так: нехай обираються депутати, депутатський корпус зі свого складу обирає керівництво, міського голову, формує виконавчий комітет, формує директорів по напрямках, голів управлінь по житлово-комунального господарству, по освіті та науці, по культурі, по транспорту тощо. І нехай ці люди займаються конкретними справами.
Адже подивіться, знову ж таки, коли вчора влаштовувати те політичне шоу деструктивні опозиційні сили, то вони що робили? Показали свою прихильність тому, що їх хвилюють проблеми житлово-комунального господарства, зростання цін і тарифів, чи їх хвилюють ті проблеми, які хвилюють простих киян? Абсолютно ні. Всі прийшли, побігали з корочками, показали їх міліції, з міліціонерами поштовхалися, і на цьому все завершилося. Конкретного рішення в цьому плані вони не можуть не те, щоб прийняти, а навіть запропонувати.
Саме тому, знову ж таки, коли ми говоримо про самоврядування, необхідно відходити від ставлеників влади, а переходити до прямої дії, до дії, яка буде визначатися безпосередньо тим терміном, який ми звикли називати народовладдя. От це саме це виступають комуністи. Дякую.
Юрій Гаврилечко: Дякую. Пані Тетяно, в бік вашої політичної сили були закиди, що це політичне шоу, скоріше, і вам не цікаво, щоб ця проблема дійсно вирішилася. Чи дійсно це так? І чи є, на вашу думку, інші можливі засоби, які могла би використовувати опозиція для того, щоб досягти все ж таки виборів і мера, і, до речі, проведення чергових і до Київради.
Тетяна Меліхова: Дякую. Перш за все, щодо позиції «БЮТ – Батьківщини» у Київраді або політичної сили «Батьківщина» загалом, то вона послідовна у відстоюванні інтересів киян у місті Києві. Ви знаєте, що з 2006 року ми робили все можливе, щоб зупинити той дерибан, який відбувався за Черновецького. До речі, й понині Блок Черновецького був у коаліції з Партією регіонів. До речі, як із Партією регіонів в коаліції у Верховній Раді на сьогоднішній день знаходяться і комуністи.
«Батьківщина» завжди наполягала на тому, що треба, щоб Конституція не порушувалася. Ви знаєте, що в місті Києві ліквідовані районні ради, демократія попирається ще й тим, що мер відсутній більше року, Київрада втратила свої повноваження ще другого червня, а вибори цинічно не призначаються. І зрозуміло, хто в цьому зацікавлений. Давайте задамо собі таке запитання, і отримаємо зрозумілу відповідь. Бо Київ завжди був і голосував, і кияни більше прихильні більше до опозиційних сил. Тому зрозуміло, що ніяким чином не може утворитися нова більшість у Київраді, яка буде належати чи буде підконтрольна Банковій. Саме тому влада й не хоче проводити ці вибори.
Неодноразово реєструвалися, й зараз навіть знаходяться в Комітеті по місцевому самоврядуванню Верховної Ради проекти законів щодо призначення виборів. Але ж навіть зараз мої колеги в студії не можуть сказати і доповісти вам, що вони самі, якщо відстоюють інтереси киян, подали хоча б один законопроект про те, щоб вибори в Києві були негайно призначені, позачергові вибори, ні комуністи, ні Партія регіонів.
Учора що відбувалося перед Київрадою? Це не шоу, чи якісь бійки, у зв’язку з тим, що не можна провести рішення про вибори киянам ні через Київраду, тому що там більшість підконтрольна зараз діючій владі, Банковій, ні в стінах Верховної Ради, де теж голосують по відмашці Чечетова, і по вказівці в тому числі з Банкової, то кияни звернулися саме до «Батьківщини» з тим, щоб згідно зі статутом територіальної громади були проведені громадські збори. За особисто моїм поданням та народного депутата України пана Чорноволенка, такі збори ми й намагалися провести в колонній залі другого поверху в приміщенні Київради, яке знаходиться на балансі Київради, але це майно територіальної громади міста Києва. І кияни повинні ним усе ж таки розпоряджатися, і до них має виконавчий орган, чи ті обранці, які втратили вже свої повноваження на сьогоднішній день, дослуховуватися.
Але ні, вони заперечили, і по формальним ознакам була подана за десять днів заявка, що ця зала не призначена для цього. Я думаю, що багато хто з журналістів був у колонній залі, й знають, що там достатньо велика зала, і могли би люди туди зайти, і стоячи, а не на холоді провести якісь там півгодини і провести збори.
Народні депутати України хотіли прийти до Попова та з’ясувати все ж таки можливість проведення в стінах Київради такого зібрання, але ж там стояв «Беркут» і не дав можливості народним депутатам України (а це вже вдруге) пройти до приміщення Київради. Ви знаєте, вони напередодні зняли всі ручки з дверей, перекрили їх. Я показувала посвідчення, що мені можна туди пройти, але «Беркут» сказав, що ми вас не пропустимо, ці питання не до нас. Ми провели збори все одно, хоча нас тури й не впускали. Зрозуміло, що зав’язалася штовханина, коли не пропускали народних депутатів.
Але можна задати собі запитання, й одразу на це знайти відповідь. Чи десь місцевий орган влади проводить своє засідання в таких умовах, коли від людей відгороджується тисячами бійцями підрозділу «Беркуту» чи ОМОНу? Це нонсенс. Прийняли рішення на зборах: звернутися до Ради Європи, до міжнародних організацій із приводу того, що в місті Києві попирається демократія і не призначаються вибори, в тому числі, що є політв’язні, і кияни своє ставлення висловили про термінове звільнення Тимошенко. Також про те, що Київрада втратила повноваження, мера немає, і вплинути на пана Януковича, щоб усе ж таки вибори у Київраду, та київського міського голови були призначені.
Можна говорити про те, кому така ситуація вигідна. Я думаю, що киян це не цікавить, громадян України це не цікавить. У нас є Конституція, в якій говориться про те, що п’ять років повноважень депутатів місцевих рад, і цього потрібно отримуватися, а не шукати в законодавстві, де знаходиться кома (казнить нельзя помиловать…), чи де ту кому поставити. Кияни можуть виконувати депутатські повноваження не гірше, ніж от ми втрьох депутати Київради. Знайдуться такі кияни. Чому ми маємо узурпувати владу, і не підпускати киян, заслонитися ОМОНом і «Беркутом» і царювати ще сім років? Оце нонсенс. Про це треба говорити.
Якщо ми рухаємося в Європу, і кажемо про те, що потрібно підписати такий важливий документ, а самі місцеве самоврядування хоронимо у столиці України, то це ганьба, і про це треба говорити. Дякую.
Юрій Гаврилечко: Коли депутат бажає передати владу іншим кандидатам, можливо, більш достойним, це така незвична для України практика, навіть чути це досить незвично. Тим не менше, змушений передати слово пану Володимиру. Оскільки кожного разу існують певні протиріччя, то на можливі запитання отримати відповіді можна лише саме з боку іншої фракції. Скажіть, будь ласка, чи дійсно було потрібно відкручувати ручки, будувати барикади?
Бо наскільки я пам’ятаю, в Радянському Союзі, де всі ми народилися, й більшість соціалізувалася, в будь-який орган влади можна було зайти абсолютно спокійно, не стояв ніякий «Беркут», спецпідрозділи, не було офіційних постів КДБ, і можна було спокійно пройти і до Верховної Ради, і до Кабінету Міністрів. Чому ж зараз навіть біля адміністрацій стоять якісь пости, міліція? Навіщо взагалі влада відгороджується від людей?
Володимир Філіппов: Доброго дня! Насправді, влада ні від кого не відгороджується, а ті заходи, які були прийняті вчора, були вимушеними. Тому що ми пам’ятаємо, коли до Київської міської ради, Київської міської держадміністрації сьогодні та завтра і післязавтра завжди можна пройти безперешкодно, і там немає ніяких постів, і ніхто ні від кого не відгороджується. Ніхто не відгороджувався раніше під час проведення пленарних засідань, аж допоки у нас не почала виникати ситуація, коли опозиціонери, народні обранці почали нехтуючи всіма нормами права, вриватися до Київради, вриватися до кабінетів, вриватися до приміщення, де відбуваються засідання, до сесійної зали, власне. І саме тоді й почали виникати конфлікти.
Причому такі вривання супроводжувалися пошкодженням майна, техніки й таке інше. Ніхто нічого не хотів чути, й таким чином просто створювалося шоу, приверталася увага до себе, до опозиціонерів. Ми пам’ятаємо, коли ще так звані опозиційні сили вважали, що Київрада легітимна, тим не менше, вони блокували засідання, тим не менше вони блокували трибуну, тим не менше, вони не давали проводити спокійно, в нормальному режимі засідання Київської міської ради. І це були вимушені міри, скажімо так, захисту майна територіальної громади міста Києва.
Те, скільки повинно бути міліції й у якому обсязі, визначають усе ж таки міліцейські чиновники, я не є співробітником відповідних органів, і не можу дати об’єктивної оцінки, скільки необхідно було бійців тих чи інших підрозділів. Проте, шановна опозиція, взиваючи до голосу киян, і подаючи заявки про проведення своїх заходів, вони пишуть: п’ять, десять, там двадцять тисяч людей, і відповідно міліція, згідно своїх розрахунків, наскільки я знаю, таким чином і розраховує кількість правоохоронців, які мають підтримувати громадський порядок.
Юрій Гаврилечко: Тобто на кожного мітингуючого один правоохоронець?
Тетяна Меліхова: Або вдвічі більше.
Володимир Філіппов: Наскільки мені відомо, вчора до п’яти тисяч там було дуже далеко, і навіть до трьох тисяч.
Юрій Гаврилечко: Так саме я про це й кажу.
Володимир Філіппов: А там є нормативи, чесно кажучи, я не співробітник МВС, і не можу сказати, не пам’ятаю точно їхні нормативи, але знаю, що стільки необхідно. Тим більше, тим паче, це компетенція начальника Головного управління МВС у місті Києві визначати, які сили й скільки їх потрібно.
Те, що відбувалося вчора, по-іншому як напад на працівників міліції, такий бандитський напад, я не можу назвати. Ми пам’ятаємо попередню сесію, коли вибивали вікна, коли вривалися люди, нехай вони і зі значками народних депутатів, із посвідченнями, але вриваються до кабінетів, де працюють люди, державні службовці, які отримують дві тисячі гривень заробітної платні, сидять, працюють, нищиться комп’ютерна техніка, нищаться папери, нищиться їхній труд і ламаються меблі, ну, яка була мета тоді зайти? Щоб усе потрощити як вандали? Не зрозуміло.
Те, що вчора було звернення до Ради Європи, то воно цілком логічне від опозиціонерів, оскільки попередні заклики до киян для того, щоб вони вийшли, власне, і підтримали їхні вимоги щодо проведення виборів і таке інше, ні до чого не призвели, тому що, я думаю, що більшість киян, які дійсно працюють, які дійсно проживають у цьому місті, їх перш за все турбують умови комфортного проживання в місті, коли буде тепло в школах, садочках, їхніх будинках, у якому стані знаходяться дороги і таке інше. Ніж те, який склад Київради буде приймати ті чи інші рішення.
Зацікавленість, знову ж таки, опозиціонерів у проведенні виборів, вони підтвердили, коли намагалися проголосувати в сесійній залі Верховної Ради постанову про проведення дострокових виборів, яка була успішно провалена, навіть дійсно комуністи підтримували тоді цю постанову про вибори, але не всі опозиціонери змогли з’явитися чи за станом здоров’я, чи не змогли вчасно знаходитися в сесійній залі для того, щоб проголосувати особисто й таке інше. Але знайшлися у них причини, щоб те голосування провалити, а тепер усе можна звертати на партію влади, тому що їм так вигідніше, так цікавіше, так буде правильнішою, ніби, позиція.
І насправді ми не чуємо ніяких конкретних пропозицій щодо виходу з цієї ситуації від представників опозиції окрім того, що негайно, терміново і таке інше. Мабуть, кожен опозиційний депутат вважає за потрібне подати власне свій проект постанови до комітетів Верховної Ради, і там їх зо два десятки сьогодні знаходяться, які навіть комітет просто не встигає розглянути, вже не кажучи про те, щоб вони потрапили до сесійної зали й там могли за них проголосувати.
Ми зі свого боку завжди готові до виборів, тому що Партія регіонів це найбільш структурована, найбільш розгалужена, і завжди готова до проведення виборів політична сила. І ми зовсім не боїмося проведення їх у будь-який час. Але перш за все переживаємо за те, щоб було краще киянам, людям, які проживають у столиці України, тому що проведення виборів з повноваженнями депутатів на півтора року, це означає, що якщо ми будемо проводити ці вибори сьогодні чи наприкінці року, чи на початку 2014 року, то це безперервна перевиборча кампанія аж до 2015 року, доки не відбудуться чергові вибори, доки не обиратимуть депутати міської ради, коли міська рада буде обиратися на п’ять років.
Це також треба розуміти і усвідомлювати тим, хто сьогодні закликає за будь-яких умов провести вибори терміново. Але закликає якось так обережно, що навіть голосів у них не вистачає на те, щоб за це проголосувати. Однак, на заклики у них вистачає і сил, і часу, і натхнення для того, щоб нападати на міліцію й таке інше.
Стосовно того, що хтось когось там не пропускав із народних депутатів, то було би велике бажання, культура спілкування, щоб зайти, то в принципі, я думаю, що вони би потрапили б і до будівлі Київради, і до сесійної зали. І наш колега з «УДАРУ» Олексій учора потрапив до сесійної зали, живий і здоровий, як бачите, сьогодні, ніхто його не побив. І його колега Андрій Странніков також потрапив туди, інші депутати міської ради також були в приміщенні, ми їх бачили, вони безперешкодно пройшли до будівлі, і ніхто ні від кого там особливо не відгороджувався.
А коли народний депутат тягне за собою кілька бойовиків, так званих хлопців у спортивних костюмах і спортивної зовнішності на кордони міліції й кричить: «Я народний депутат», а за ним летять із відповідними гаслами, і починають ламати і трощити, здирати шоломи з міліціонерів, то як на мене, це відверта провокація і відверте намагання просто створити шоу, щоб привернути увагу до своєї політичної сили. Це не робить честі ні опозиції, ні Україні в цілому, зважаючи на саміт, який наближається, і зважаючи на те, що ми себе все ж таки вважаємо цивілізованою країною. А якщо цивілізована, то потрібно такі питання вирішувати цивілізованим шляхом. А цивілізований шлях — це стіл переговорів, політичні домовленості, узгодження всіх питань, а потім ефективне голосування в сесійній залі Верховної Ради.
Блокування Київради де-юре не може призвести до призначення виборів. Призначення виборів може відбутися лише в стінах Верховної Ради. І це прекрасно розуміють народні обранці, але вони приходять і намагаються блокувати роботу Київської міської ради. Дякую.
Юрій Гаврилечко: Дякую. От якраз ви дуже влучно помітили, що немає особливого сенсу блокувати саме Київраду. Пане Олексію, наскільки я пам’ятаю, керівник вашої політичної сили дуже вправно, але за певними правилами, розбирається зі своїми супротивниками, якщо можна так сказати, на рингу. Він перемагає і це є мета. В даному випадку й інструменти він обирає відповідно до своєї мети.
Щодо тих подій, що ми бачили під Київрадою. Чи дійсно такий інструмент може принести користь, чи допомогти досягти саме мети переобрання Київради та виборів нового мера? Навіть якщо обирати саме такий сценарій, як силовий варіант тиску на владу, можливо, це краще робити все таки не біля Київради, а в інших місцях? Тобто у Верховній Раді, яка вирішує це питання, якщо його не вирішує саме Київрада. Навіщо подібні події відбуваються саме перед Київрадою? Який у цьому сенс?
Олексій Давиденко: Добрый день! В первую очередь я бы хотел сказать, что мы вчера для того, чтобы… Я так понимаю, что мы не только должны подвести итог по последним нескольким заседаниям нелегитимного Киевсовета, и действиями оппозиции, но также предметом нашего сегодняшнего обсуждения есть вопрос, как дальше нам с этим жить. Нам — это киевлянам.
Поэтому я бы хотел в коротком своем спиче, отвечая на ваш вопрос, вместе с этим проанализировать свои наблюдения вот последних двух собраний сессий Киевсовета. Однозначно, что отсутствие силы народа, а под силой народа я имею в виду количественное собрание людей, которые приходят за свои права, за свои свободы, за свое право выбора к стенам мэрии в данном случае, следует, к сожалению, физическая сила. И на самом деле вчера такая физическая сила применялась как со стороны власти в лице правоохранительных органов, так и со стороны отдельных активистов, присутствующих на площади.
Мы осуждаем применение силы, как со стороны власти, так и силы со стороны тех людей, которые вытаскивали и избивали отдельно взятых сотрудников правоохранительных органов. Это первое.
Но чем это вызвано? Это вызвано тем, что, к сожалению, киевляне еще не поняли, что право выбора у них уже забрали. И, возможно, за этим забранным правом выбора на своего мэра и свой легитимный местный совет, следующим этапом заберут право выбора президента, парламент, и все остальные местные советы по стране. И мы сейчас говорим о том, что это прецедент, и прецедент не в селе, не в районном центре, и даже не в областном центре. Это прецедент, который произошел в столице Украины. И, к сожалению, на сегодняшний день очень слабая реакция жителей нашего города, которых миллионы, на такой прецедент.
И вчера с властью, милицией, депутатами большинства, Поповым и всей его командой, один на один остались только три оппозиционные силы, и некоторое небольшое количество общественных организаций. К сожалению, и журналисты вчера тоже могли это наблюдать. Поэтому, я считаю, что абсолютно правильное было принято решение общим собранием руководителей оппозиционных партий о том, чтобы сделав заявление и не получив возможности пройти в колонный зал мэрии, оппозиция разошлась. Потому что теми действиями, которыми Татьяна Ивановна на своем личном примере показала, даже пусть ненадолго перекрыв Крещатик, она дала возможность тем людям, которые сидели в машинах, задуматься, что они сейчас стоят на главной площади, на главной улице своего города, не могут проехать, но все это происходит почему-то.
И сегодня утром я открываю интернет и вижу точно так же, что у нас холодные батареи, что люди жалуются. То есть люди жалуются, что есть проблемы, но не понимают, что эта проблема из-за того, что на сегодняшний день у них отобрали право выбора. Это первое.
Второе из моих наблюдений, я хотел бы не согласиться со своим коллегой, представителем Партии регионов. Потому что на самом деле я один из немногих оппозиционных депутатов, кого фракция направила в прошлый раз, и в этот раз в любое время дня и ночи, пробраться в здание мэрии для того, чтобы можно было там до депутатов большинства и представителей власти донести информацию о том, что на улице их ждут сотни людей, в том числе и представители оппозиции. И стоит, наверное, прекратить заседание, и выйти к этим людям.
Так вот, находясь там, я могу вам сказать, что, к сожалению, на сегодняшний день и власть поняла, что киевляне не выходят. Потому что если в прошлое заседание, когда мы пробрались с Татьяной Ивановной в семь утра в здание мэрии, мы видели, что были выключены все лифты, было обесточено здание, депутатов согнали в 7.30 утра в сессионный зал и не выпускали на всякий случай, чтобы вдруг их не выкрали. То вчера до десяти утра депутаты уже свободно гуляли по зданию, лифты были включены, и внутри здания было значительно меньше мер безопасности, чем еще пару недель назад.
Это значит, что власть поняла, что киевляне не выйдут за свое право. И вот это, я считаю, в сегодняшних реалиях, одна из главных проблем. Потому что, к сожалению, даже три оппозиционные силы не в состоянии переломить сопротивление тысяч милиционеров, которые вот так, как говорит Владимир, согласно каких-то нормативов, выводят в бронежилетах защищать никому не нужное здание несуществующего местного совета.
И последний тезис, который я бы хотел сказать. На самом деле раз за разом подходит все большее количество проблемных вопросов жизнедеятельности города. И мы это признаем, как люди, которые работали пять лет в местном совете, как люди, которые в том числе в комиссиях готовили подобные проекты решений. Мы сейчас будем иметь проблему с программой туберкулеза, мы в ближайшее время будем иметь проблему с подготовкой к отопительному сезону, нас ждет проблема с подготовкой бюджета на 2014 год. Мы — это киевляне.
И чем дальше власть оттягивает кризис местного самоуправления в столице, тем больше в этой ситуации будет страдать каждый из нас в отдельности в своей квартире, на своем рабочем месте, на улице и так далее. Это лавинообразная проблема, и на сегодняшний день эта лавина, мне кажется, принимает уже катастрофический характер. Можно было пережить июнь, июль, лето, август, но сейчас начинаются проблемы, связанные с началом следующего календарного года. И поэтому, я считаю, что на сегодняшний день самое важное, что должны сделать три оппозиционные партии, это до ближайшего возможного собрания большинства Киевсовета, которое они планируют в двадцатых числах октября-месяца, собраться на согласительный совет и определить, что предстоит сделать в новых реалиях, когда киевляне не выходят отстаивать свои права, и отстаивать свое право на выбор. Это первое.
И второе. Как вести себя в этой ситуации по отношению к тем вопросам, которые рассматриваются в мэрии в день так называемого сессионного заседания. Почему я об этом говорю? Потому что вот вчера проголосовали более ста вопросов без участия оппозиционных фракций, ни единого представителя партии «УДАР» и партии «БЮТ-Батькивщина» не присутствовало в зале заседания, не регистрировалось на сессии, не вставляли карточки для голосования, и не принимали участие в работе. Вместе с тем, эти вопросы были проголосованы, и они, скорее всего, будут пописаны секретарем Киесовета, и наибольшей вероятностью будут воплощены в жизнь. Но мы, как оппозиция, на сегодняшний день лишены возможности даже анализировать, что вносится на заседание сессии, и какие вопросы там голосуются, как по бюджету, так и по земле, так и по собственности и по всем остальным вопросам.
И в такой ситуации мы должны понимать, как нам, а в данном случае у нас есть две оппозиционные силы, которые были представлены в местном совете до второго числа, как нам действовать дальше, чтобы это не стало беспределом. Потому что именно этого, как вы помните, хотел Черновецкий образца 2006-2008 годов, чтобы оппозиция ушла из местного совета: «Пусть на улице митингуют, пусть во дворах митингуют, главное, чтобы их не было в сессионном зале, чтобы мы могли спокойно дерибанить и решать все остальные направления…» Вот у меня есть опасения, что мы можем прийти вот к такой ситуации, когда нелегитимный орган будет голосовать, принимать и продолжать дерибанить, а оппозиция будет стоять на улице без поддержки киевлян. Вот это я считаю самой большой опасностью.
Юрій Гаврилечко: Алексей, спасибо.
Тетяна Меліхова:Якщо можна, одну хвилину, не більше? Я хочу, шановні колеги, додати, тому що тут панує така думка, що в стінах Київради питання виборів не вирішується, он там Верховна Рада, нехай приймає рішення щодо виборів. Це неправда, це для того, щоб заговорити тему. Якщо б депутати Київради не зібралися, не вставляли картки, не голосували (таке було наше звернення до більшості в Київраді), то швиденько Верховна Рада України призначила би вибори по Києву. І от ці юридичні нонсенси були би зняті, і моральний нонсенс був би теж знятий. І тоді би кияни мали можливість брати повноцінну участь в управління містом Києвом.
Юрій Гаврилечко: Дякую. У меня, тем не менее, есть вопрос к Алексею. Когда ваша коллега Татьяна говорила о защите конституционных прав, вроде все понятно, но люди не выходят на митинги ради рациональных вопросов, они выходят больше по эмоциональному поводу. И вот тут совершенно не понятно мне лично, думаю, не только мне, а в чем же именно вас поддерживать. Поддерживать в захвате здания Киеврады? О которой вы сказали, что это никому не нужное здание. Тогда зачем? Вот, честно говоря, мне лично, думаю, что и здесь присутствующим, и тем, кто нас смотрит и слушает, тоже, зачем-то нужно захватить, собственно говоря, здание Киеврады само по себе. Решает ли это проблему с выборами?
Насколько я понял, думаю, что и все здесь присутствующие согласятся, что это не решает проблему с перевыборами (захват здания сам по себе). То есть смысла в этом нет. Поэтому, на мой взгляд, по сути не удивительно, что у вас нет поддержки, — люди не понимают, зачем это делать. Возможно, имеет смысл все-таки киевлянам объяснить, чего их лишают, и попросить поддержки там, где будет абсолютное понимание, что происходит? И вот данная пресс-конференция как раз и служит для того, чтобы прояснить, что же на самом деле происходит, и зачем это нужно делать. И, собственно, как действовать. Ну, невозможно же просить поддержки в захвате здания, или в любой ситуации силового давления, когда ты не собираешься делать дальше революцию. То есть сам по себе такой акт бессмысленный.
Олексій Давиденко:Я бы хотел тогда в виде реплики вам ответить. Происходит подмена понятий. Нам не нужна помощь, в данном случае оппозиционные партии выступают помощью киевлянам, потому что это не нам нужно поменять власть в городе Киеве, это у нас у всех с вами (киевлян) забрали право на выбор. Я вас сейчас спрошу: вы где хотите жить — например, в Туркменистане, где пожизненная монархия? Или в цивилизованной стране, например, как в Германии, Австрии, где есть местное самоуправление, есть даты четких выборов, которые определены на сто лет вперед? Вы хотите жить в Белоруссии, где по умолчанию переизбирают одного человека с поддержкой в девяносто процентов голосов или в стране, есть существует демократия, и где у вас есть право выбора?
Мы сейчас говорим вслух о том, что орган, который по закону может работать пять лет, собирается работать восемь, десять, двенадцать. Это не проблема Татьяны Ивановны, не проблема Давиденко Алексея, не проблема наших коллег из ВО «Свобода», это проблема каждого киевлянина, который живет в этом городе. И мы говорим о том, что на сегодняшний день, к сожалению, да, наверное, существует разочарование, наверное, существует апатия, может быть, существует недопонимание, зачем и почему так делать. Но мы говорим о том, что единственной движущей силой, чтобы это изменить, могут быть сами киевляне, граждане этого города. Мы в данном случае являемся представителями, которые могут стать рядом и им помочь, потому что именно нас на последних выборах они выбирали представлять их права в городе Киеве, но, к сожалению, мы единственные, кто хотели бы в этом городе назначить выборы, чтобы они состоялись по закону.
Юрій Гаврилечко: Понятно, Алексей.
Олександр Присяжнюк:З вашого дозволу, в мене також репліка. Знаєте, яка єдина різниця між комуністами й усіма іншими політичними силами, які сьогодні намагаються, але всього тільки намагаються, вирішувати цю проблему? Ми виступаємо за те, щоб люди ходили райкоми, а вони виступають за те, щоб люди ходили в адміністрації. І в принципі саме от той політичний фарс, який учора відбувався під стінами Київради, в чергове це продемонстрував.
Усі говорять про права людей, всі говорять про право вибору, в основному так звані опозиційні партії, так, і колега тільки що з «УДАРу» до цього апелював. А давайте дізнаємося, а хто, власне кажучи, заклав в 2008 році ту міну сповільненої дії, яка сьогодні вибухнула? Щодо юридичних казусів, щодо юридичних нонсенсів, коли не можна, з одного боку, призначати вибори, з іншого боку, п’ять років повноважень уже минуло.
Давайте тоді подумаємо, як ми можемо вирішити цю проблему. Дуже просто — 226 голосів народних депутатів України. Так, казали, що комуністи та «регіонали» не вносили відповідних законопроектів, але комуністи голосували за призначення виборів у Київську міську раду, чого не робили в повному складі ті самі представники, які, власне кажучи, і вносили ці законопроекти. Хтось у пробці застряг, у когось зі здоров’ям щось раптово трапилося… Де ті всі опозиціонери, коли необхідно вирішувати такі важливі питання в сесійній залі Верховної Ради? Там їх немає.
Натомість вони закликають до політичного фарсу та блуду, мовляв, давайте вийдемо до Київради, там побігаємо, покричимо, і щось із цього буде. Абсолютно нічого з цього не вийде. І знову ж таки, і Черновецький, і ця ситуація, яка сьогодні склалася в Києві, це породження так званих «помаранчевих» сил, адже коли, знову ж таки, коли колега нам із вами пропонував сьогодні визначитися, де ми хочемо жити — в Туркменістані чи в Німеччині, то саме вони, саме їхні представники в 2004-2005 роках опустили Україну нижче Туркменістану, призначивши третій тур президентських виборів. В якій країні таке можливо? В якій країні можливо, що, знову ж таки, нівелюються всі права щодо справедливості, норм, моралі й таке інше?
І люди не виходять не тому, що їм не потрібне право вибору, право вибору вони мають, але всього лише шістдесят відсотків громадян ходять на вибори, тому що вони не вірять, що на цих виборах можна щось змінити. Проблема полягає в тому, що олігархи за двадцять років повністю все забрали, і відібрали у народу. Тепер не вистачає і дитячих садочків, правильно сьогодні говорилось, не вистачає шкіл, і не вистачає нормального харчування, й коштів не вистачає, щоб платити за житлово-комунальні послуги, яких фактично немає. І проблема тут навіть не нинішньої Київської міської ради, що, можливо, невчасно ми ввійдемо в опалювальний сезон, ця проблема була і за «помаранчевих», і за Кучми постійно виникла, тому що все переклали на плечі простого трудового українського народу.
А тепер наостанок стосовно того, що, як сказала пані Тетяна, комуністи разом із «регіоналами» в коаліції. У Верховній Раді України нинішнього скликання немає такого поняття, як коаліція. А коаліція сьогодні сформувалася в погоні за сумнівними європейськими цінностями, в тому числі й щодо легалізації сексуальних меншин та забезпеченні їхніх прав, у складі чотирьох фракцій: Партії регіонів, «УДАРу», «Свободи» і «Батьківщини». І якраз комуністи наполягають на тому, щоб сьогодні провели референдум і люди визначилися, куди нам рухатися, з якими цінностями, скажімо так, нам об’єднуватися, і з якими народами дружити на рівних, а не так, як це пропонується зараз.
Юрій Гаврилечко: Все ж таки, давайте повернемося до ситуації в Києві. Колеги, будь ласка, ваші запитання. Чи народні депутати вже вас повністю виснажили викладеною інформацією?
Журналіст: Вот вы сказали о том, что поснимали ручки, блокировали двери. Зачем это нужно было делать? И вот Владимир ответил, что потому, что было противостояние людей. Но я помню, я прогуливался по Крещатику за день до заседания, там уже были представители «Беркута». То есть, тогда же еще не было никакого нападения. Вы могли бы это прокомментировать?
Володимир Філіппов:На самом деле я сказал в своем ответе о том, что руководствовались предыдущими событиями, когда сломали входную дверь, и там уже нет ручек, которые были там до этого, не знаю, еще с момента постройки