31 мая в информационном агентстве «ГолосUA» состоялась пресс-конференция на тему: «Кто защитит работников «скорой» от агрессии пациентов?»
В пресс-конференции участвовали: Максим Ионов —врач станции скорой помощи, председатель Свободного профсоюза работников «скорой помощи»; Зоряна Черненко—эксперт по медицинскому праву Общественного совета Минздрава Украины; Виталий Коваль—заведующий отделом по социально-экономическим вопросам Киевского городского профсоюза работников здравоохранения.
Модератор — журналист Ольга Смалюхивская.
Ольга Смалюхівська: Колеги, доброго вам дня! Рада вітати вас у прес-центрі інформаційної агенції «ГолосUA». Сьогодні будемо говорити на тему: «Хто захистить працівників «швидкої» від агресії пацієнтів?» У нас сьогодні експерти, хочу вам їх представити, це: Віталій Коваль — завідувач відділом із соціально-економічних питань Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я; Зоряна Черненко — експерт із медичного права Громадської ради Міністерства охорони здоров’я України, а також уже практично постійний наш гість пан Максим Іонов — лікар Станції швидкої допомоги, голова Вільної профспілки працівників «швидкої допомоги».
Пане Максиме, перше запитання хотілося б адресувати вам. Зрозуміло, що для нашої прес-конференції приводом став останній інцидент, який трапився в Запоріжжі, коли на працівників «швидкої допомоги» напав психічно хворий чоловік, що викликав «швидку» нібито для своєї матері, але таким чином він завдав значної шкоди працівникам, трьом людям, якщо не помиляюся. Фельдшер під час сутички загинула прямо на місці, до речі, жінка достатньо молода, до того ж вона була ще й вагітна. Тобто резонансний випадок. І одразу після цього, ми знаємо, відбулися різні засідання на рівні керівництва області, й говорили про те, як вирішити цю проблему.
Але от ви, як лікар-практик, зі свого боку, після цього випадку, зрозуміло, що це не перший, і боюся про це говорити, як кажуть, боюся «накаркати», можливо, й далеко не останній подібний випадок. Що ви скажете — чим узагалі такі випадки загрожують лікарям, які в принципі ризикують своїм життям? І як ви бачите можливість змінити цю ситуацію? Будь ласка.
Максим Іонов: Усім доброго дня! На превеликий жаль, ми маємо дійсно останнім часом жахливі випадки трагічної смерті, і не тільки в Запоріжжі, а й у місті Феодосії, якщо ви пам’ятаєте, сталося трагічне ДТП, і ще раніше були випадки у місті Києві, коли на бригади нападали пацієнти. Нещодавно навіть у Києві був випадок, коли бригу «швидкої» замкнули у квартирі і погрожували холодною зброєю. Тому подібні випадки мають значний відсоток у нашій практиці.
З чим це пов’язано, я не можу вам сказати. Тому що, на мою думку, це загальна агресія в суспільстві чомусь збільшується, підвищується з низки причин, перш за все, соціальних. Але питання захисту медиків залишається відкритим. На початку тижня заступник міністра був в місті Запоріжжі, де розбирався на місці трагедії, й він зазначив, що необхідно піднімати питання захисту медичних працівників екстреної медичної допомоги. Але, на жаль, кандидат філософських наук Роман Богачов нещодавно працює в міністерстві, й він, на жаль, не знає, що питання це стоїть відкритим роками. Із року в рік воно піднімається, але з мертвої точки не рухається.
Причини цього я назвати не можу, скоріше за все, ні держава, ні адміністрація, ні чиновники не зацікавлені в захисті медичних працівників. Також хочу сказати, що щодо питання захисту були чисельні пропозиції саме від медичних працівників, але вони всі зникали в мовчазній такій тиші, і ніяких зрушень у цьому напрямку, на жаль, не відбувалося. Захист для медиків має бути закріплений на законодавчому рівні. Чому я про це говорю? Тому що, як вам відомо, є прийнятий нещодавно Закон про екстрену медичну допомогу, який дуже сильно схвалювали, дуже сильно рекламували, яким він був довгоочікуваним для наших медиків, але чомусь, на жаль, він саме в питанні захисту, або соціального захисту не спрацював.
А чому? Тому що в цьому законі абсолютно ніякого захисту з фундаментальної точки зору не зазначено. Цим законом просто узаконили створення нових диспетчерських пунктів, систему GPS-навігації та перерозподіл адміністративних функцій. Ось для чого був створений цей закон.
Ольга Смалюхівська: Пане Максиме, ви маєте на увазі, що в цьому законі взагалі не прописано пунктів із приводу захисту працівників «швидкої» у подібних випадках?
Максим Іонов: Там зазначено лише декілька слів, що працівників екстреної медичної допомоги потрібно прирівняти до статусу рятівників. Але що під цим визначається, що цей статус передбачає, доволі незрозуміло. І чому має бути захист? Тому що у нас є низка причин, які загрожують безпеці медичних працівників. Це, перш за все, приїзд до пацієнта за десять хвилин, із нас на сьогоднішній день вимагають у зв’язку з цими нормами, щоб ми з сигнальними маячками, з сиренами вилітали на зустрічні смуги, їхали порушуючи правила дорожнього руху. Все від нас вимагають, щоб ми за будь-яку ціну, навіть ціною власного життя, добиралися до пацієнта за десять хвилин.
Але це абсолютно безглуздо, тому що більшість викликів, на які ми приїжджаємо через десять хвилин, дуже часто вони є не екстреними. Це перша проблема. Друга проблема — виїзди до громадських місць. Громадські місця теж є доволі небезпечними для наших бригад, тому що знижується увага, в екстремальних умовах увага притупляється, знижується інстинкт самозбереження. І тому бригада, надаючи допомогу іншим людям, забуває про власну безпеку. Це можна сказати і про ДТП, коли випадки на трасах, на шосе, на дорогах, Це і виклики з виробничого травматизму, коли ми виїжджаємо на підприємства, на заводи, і в інші установи, стикаючись із травмами, або якимись трагічними наслідками під час виконання службових обов’язків.
Окремої уваги, взагалі окремої уваги заслуговують обслуговування викликів пацієнтів у стані алкогольного сп’яніння. Хочу зазначити, що на обслуговування таких хворих у нас витрачається від двох до трьох годин. І це при всьому тому, що катастрофічно не вистачає лікарських бригад, і лікарі вимушені витрачати дорогоцінний час на заспокоювання подібних хворих, у той час, коли потрібна справжня допомога людям, які знаходяться в невідкладному стані, або екстреному стані, а вона їм не надається вчасно. Це дуже актуальне питання, і його треба ретельно розглядати.
Далі я хотів би сказати про подальшу долю цієї проблеми. От зараз, побачите, буде багато пропозицій, буде багато спроб із приводу того, щоб пропонувати і встановлювати тривожні кнопки для виклику міліції, і буде підніматися питання стосовно видачі травматичної зброї або засобів власного захисту по типу газових балончиків, електрошокерів чи чогось подібного. Навіть, я вам скажу, у Київраді колись піднімалося питання курсів самозахисту або самооборони, щоб навчати медичних працівників. Але, вибачте мене, у нас більшість працівників жінки у віці від сорока до шістдесяти років. Про які курси самозахисту або травматичну зброю може йти мова? Тому питання має підніматися дійсно про внесення змін до закону.
Якщо вже прийняли закон, будь ласка, давайте будемо вносити до нього правки, щоб захистити працівників саме на законодавчому рівні. Тому що коли пацієнт буде відчувати відповідальність по відношенню до медичних працівників, тоді ми будемо поступово переходити на такі європейські стандарти, до яких ми прямуємо і так націлені.
Ольга Смалюхівська: Пане Максиме, які у вас конкретні пропозиції? Ви можете конкретно сказати про ваші пропозиції щодо такого захисту?
Максим Іонов: Конкретні пропозиції — захист медичних працівників на рівні закону. Про це більш детально скаже експерт із медичного права. Але я ще хочу сказати декілька слів про елементарні заходи — це звичайне страхування життя та здоров’я медичних працівників, питання про яке теж роками піднімається, але воно чомусь жодним словом не згадане в цьому Законі про екстрену медичну допомогу, воно взагалі ніде не піднімається. Страхування життя та здоров’я медичних працівників має бути теж винесено в перші ряди.
От я працюю на підстанції в Дарницькому районі, у нас за останні десять років дванадцять співробітників не дожили до свого пенсійного віку. Вони померли від захворювань, які отримали на виробництві: це інфаркти, це інсульти, це гіпертонічна хвороба, це і грижі, які ми отримуємо унаслідок підняття нош або важких хворих. Тому це питання актуальне, але його чомусь піднімають тільки на рівні балачок. Хотілося б, щоб воно піднімалося більше на законодавчому та більш конструктивному рівні.
Ольга Смалюхівська: Пане Максиме, до вас як до лікаря-практика ще декілька уточнень. Але, якщо можна, коротко. Перше. З ваших слів виходить, що все ж таки нормативи, які зазначені в законі, скажімо, про те, що «швидка» має по місту доїжджати за десять хвилин, поза містом за двадцять, не діють? Я правильно зрозуміла з ваших слів?
Максим Іонов: Не діють. Абсолютно не виконуються.
Ольга Смалюхівська: Другий момент. Із приводу того, що цей закон уже практично діє півроку, то які зміни в цілому відбулися? Скажіть нам, як лікар-практик, що змінилося в роботі «швидкої» за цей час? І третій момент. Цікаво від вас почути, я бачу, що і в пана Віталія якісь конкретні цифри є, я так розумію, що це заробітна плата працівників, чи ні? За які гроші, за які зарплати в принципі працівники «швидкої допомоги» сьогодні реально ризикую своїм життям? Чи змінилося щось із прийняттям нового закону, принаймні хоча б у фінансовому плані для вас? Будь ласка.
Максим Іонов: Як нещодавно зазначала міністр охорони здоров’я, планується підвищення нам надбавки в сорок відсотків, згідно закону, з жовтня-місяця 2013 року. Але це чомусь тільки надбавка, а не підняття самої заробітної плати. Заробітна плата у наших працівників залишається попередньою. Ставка лікаря столичної станції — 1800 гривень плюс п’ятдесят відсотків надбавки за інтенсивність праці, і до того ще з цієї надбавки відраховують кошти за будь-які провини, які знаходять у медичних працівників.
Тобто стимулювання праці взагалі ніякого немає. І я думаю, пан Віталій Коваль ще більше детально про це розказу. Я ще хочу зазначити, що міністр повідомила, що ми маємо усвідомлювати, що реформування системи екстреної медичної допомоги має передбачати глобальну зміну інфраструктури міст, покращення доріг міст, будівель, тобто певне покращення на інфраструктурному рівні. Але, на мій погляд, як медика, це не той рівень, на який ми маємо орієнтуватися, потрібно починати з якості надання медичної допомоги. Як ми можемо на газелі, або з мінімальним обладнанням «вилітати» на зустрічну смугу і, ризикуючи власним життям, доїжджати за десять хвилин попри все до пацієнта? Я цього не розумію. Це для мене не зрозуміло.
Ольга Смалюхівська: Пані Зоряна, долучайтеся, будь ласка, до розмови. У продовження теми, пан Максим говорив, що лікарі «швидкої», наскільки я зрозуміла, отримують дві тисячі з копійками, але ж цим людям потрібно здебільшого прогодувати ще й свої сім’ї, і навряд чи у багатьох із них буде можливість, коли порушуються права медиків, наймати адвокатів, щоб їх захищали. Що в такій ситуації робити? І наскільки сьогодні лікарі в цьому плані захищені? Держава якось сприяє в чомусь? Будь ласка.
Зоряна Черненко: Дякую дуже. Питання захисту медичних працівників у цій сфері правового регулювання, звичайно, дуже актуальне, але, звичайно, дуже рідко піднімається. Частіше піднімають питання про захист прав пацієнтів. Коли ми говоримо про захист медичних працівників, тут існує кілька складових, про які варто зазначити.
Перше, для всіх відома діяльність профспілок, яка завжди в Радянському Союзі була активною. На сьогодні попри все до їхніх думок і позиції не прислуховуються, тобто фактично вони залишаються не активним гравцем у цих відносинах — вони не мають жодного впливу. Друга проблема полягає в тому, що насправді, ми всі прекрасно розуміємо, сьогодні дотримання законодавства залишається на досить низькому рівні.
Дотримання законодавства ким? Керівниками закладів, які не дотримуються законодавства про охорону праці, про оплату праці, немає нормальної належної діяльності, і про це прекрасно всі говорять, експерти закордоні й наші, правоохоронних органів і судів. Справа не тільки в тому, що у медпрацівників немає грошей платити адвокату, коли існує проблема в усій галузі, в усіх ланках на етапі захисту, то це не тільки справа в адвокаті. Якими б дорогими не були послуги адвоката, якщо всі інші ланки працюють неефективно, це не працює. І це велика проблема для всіх громадян, не тільки для працівників медичної сфери чи «швидкої допомоги».
Існує ще одна проблема, це власне в об’єднанні самих лікарів. Чи це профспілкою назвемо, чи те, що ми дуже довго вже про це говоримо, і це практика всіх розвинених країн, — це професійні самоврядування. Це коли всі фахівців створюють для себе нормативи, котрі вони знають, котрі випробувані на практиці, як наприклад Максим, вони бачать з практики, що це має бути, а не зверху, надто далеко від поля, так назвемо, встановлюються якісь певні стандарти та нормативи. І в цьому відстоювання своїх інтересів у межах професійного певного поля.
Про це вже були й законопроекти, і ми про це вже багато говоримо, але сьогодні вже існує розуміння в органах державної влади, що це необхідно впроваджувати.
Тобто існує кілька моментів: захист медичних працівників може бути на місці праці, коли ми відбираємо кадри, це те, що було і в радянські часи, і на сьогодні це зійшло нанівець, стало безконтрольним. Хто має бути в бригаді «швидкої»? Там мають працювати здорові, фізично підготовлені люди, не обов’язково чоловіки, можуть бути і жінки, але не вагітна жінка на шостому місяці. Я перепрошую, при всій повазі. Я не знаю, хто має нести за це відповідальність, але чому вона заходила першою в будинок і в квартиру? Це завжди ризик для будь-якого, хто надає певні послуги, і для соціальних працівників це завжди ризик, і для міліції, і для будь-кого.
Це питання охорони праці — забезпечення належним чином усіх матеріальних засобів і таке інше. Діяльність правоохоронних органів. Та швидкість, із якою приїжджають правоохоронні органи, я навіть не знаю, хто швидше приїжджає, «швидка» чи міліція. І насправді захист усіх громадян є їхнім обов’язком, у тому числі й працівників різних сфер.
Друге, це те, що піднімається, звичайно, дискусія, багато про це йдеться, наприклад, щоб прирівняти в питанні захисту до працівників правоохоронних органів, до суддів наприклад, медичних працівників. Це, звичайно, було би ідеально, але це планка, до якої нам дуже важко буде дійти, і навряд чи практика зарубіжних країн нам у цьому допоможе. І ще один момент, який може бути опційним, тобто не обов’язково з державної вертикалі, місцеве самоврядування могло би в цьому допомогти, це дійсно впровадження певних програм страхування життя, здоров’я підвищеного ризику, як це є у певних професіях.
Я не знаю, чи в мене є час, я хотіла би трошечки зробити замальовку щодо зарубіжного досвіду, надати картину, щоб зрозуміти, що відбувається. Я лаконічно.
Ольга Смалюхівська: Будь ласка.
Зоряна Черненко: Насправді, ситуація з агресією проти працівників бригад «швидкої допомоги» в світі має тенденцію до зростання. Тобто це дійсно агресія в самому суспільстві. Є практика, існують певні цифри, на жаль, в Україні таких цифр немає, і така статистика не ведеться. Немає статистики — немає потреби реагувати, і немає потреби придумувати механізми захисту…
Наприклад, Великобританія, де відбуваються певні звітування та існують такі цифри. За останні два роки в півтора-два рази зросла кількість нападів на бригади «швидкої допомоги». Звичайно, вони сюди зараховують усі напади, не тільки фізичні, а й психологічні, загальну, будь-яку агресію. Причому з них половина відбувається в будинку, чверть — на вулиці, в публічних місцях, і десять відсотків — у машині, кареті швидкої допомоги.
З 92 випадків, наприклад, якщо ми візьмемо статистику, лише двадцять два несуть потім за собою покарання. Тобто сімдесят залишаються недоказаними, як такими, що нанесли шкоду, і не тягнуть за собою відповідальності. Якщо ми подивимося, як там захищають медичних працівників, тобто безпосередньо ці професійні асоціації, то в певних регіонах вони домоглися фінансування на бронежилети для першої лінії, для тих працівників, які заходять першими в будинки завжди. Тобто не всі їх носять на собі, і вони полегшені, не обов’язково складні.
Інші домоглися фінансування на фотокамери, відеокамери, встановлені в каретах швидкої допомоги. Також усі обов’язково проходять регулярно тренінги по вирішенню конфліктів. Я не говорю про необхідність курсів самооборони, хоча, я думаю, що це теж нікому ніколи не завадило би тим, хто працює з громадськістю постійно.
Щодо чорних списків. У нас уже є певна ініціатива, прес-служба Міністерства внутрішніх справ заявляла про створення певних списків. Однак формування цих списків, які у нас на сьогодні в Україні придумали, скажімо так, ініціювали, це є соціально небезпечні групи категорії, далі дуже важко зрозуміти, яка це категорія, оскільки в законодавстві це має досить таке загальне, нечітке визначення, і туди може потрапити ледь не кожен, хто писав якусь заяву в міліцію, наприклад, на сусіда. Ми не знаємо, за яким принципом вони будуть формуватися.
Чорні списки існують, наприклад, у Великобританії, це списки тих осіб, які вже вчиняли агресію на такі карети колись раніше. І коли є виклик із такої адреси, яка в «чорному списку», на цей виклик їде «швидка» у супроводі поліції. Як придумали у нас? Те, що є на сьогодні певна ініціатива, або, скажімо, задум, — попереджати просто міліцію, що за цією адресою виїхала карета «швидкої».
Ольга Смалюхівська: Пані Зоряна, а от існує ще ініціатива, одна з ініціатив, щоб закріпити і подібних випадках міліціонера, щоб виїжджав на місце виклику зі «швидкою». Але знов ж таки, питання, — хто це все буде фінансувати, так?
Зоряна Черненко: Питання, щоб виїжджати за кожною адресою міліціонеру, це знову ж таки, зовсім невиправдана діяльність правоохоронних органів, це не є їхньою метою, і, скажімо так, це певне фінансування, і питання дуже багатьох інших моментів. Я думаю, що в кареті «швидкої» ще одного зайвого місця на постійного стаціонарного міліціянта навряд чи знайдеться.
Максим Іонов: І ніхто цим не буде займатися.
Зоряна Черненко: Так, і не будуть цим займатися. Скажімо так, якщо у нас буде якась серйозна адреса і серйозний напад, то один кваліфікований навіть правоохоронець і три жінки все одно не є тією бригадою, яка може бути ефективною. Якщо ми подивимося на досвід усіх зарубіжних країн, у бригадах їздять підготовлені фізично, скажімо так, люди, як можуть навіть у складній ситуації, яка трапилася в Запоріжжі, зреагувати фізично навіть.
Щодо того, що я хотіла ще сказати, існує ще й інша проблема. Знову ж таки, це мусять бути прописані процедури, у нас таких процедур просто немає. Мусить бути зрозуміло, якщо раптом виїжджають на ситуацію, в якусь сумнівне місце, й бачать, що ситуація небезпечна, знову ж таки, викликають поліцію. Як у нас діють у таких ситуаціях?
Максим Іонов: Ми згідно зі стандартами маємо… На що ми можемо надіятися? Тільки на виклик наряду по 102, ми викликаємо, й чекаємо на наряд міліції, бо доки не приїде міліція, ми жодних якихось самостійних рухів, дій, рішень приймати стосовно пацієнта не можемо.
Зоряна Черненко: Я просто хотіла би все-таки завершити. Про що ми взагалі сьогодні говоримо? Ми говоримо не лише про ситуацію в Запоріжжі, й не лише про ситуацію конкретних якихось нападів, ми говоримо загалом. Якщо у нас сьогодні вже майже два роки відбувається реформа в Україні в системі охорони здоров’я, і вона зачепила в тому числі й «швидку допомогу», яка на сьогодні називається «екстреною», але реформа не повинна бути лише однобічною — по зменшенню фінансування, або підлаштуванню системи під скорочення фінансування, чи існуюче невеличке фінансування.
Це повинна бути комплексна програма, бо для чого ж ми її тоді проводимо. Я дуже гарно люблю порівнювати реформування з ремонтом. Якщо ми будемо робити ремонт лише частково, ми порядку не наведемо. Ми його маємо почати і комплексно гарно провести всебічно. В цій ситуації реформа не охоплює медичних працівників не лише «швидкої». Ми піднімаємо це питання вже два роки. Гравці основні в системі охорони здоров’я — це медичні працівники, але вони залишені поза реформою, поза ідеєю реформи. Крім підвищення певного стимулювання фінансово, і знову ж таки, тут дуже багать питань, чи воно відповідає тій ролі, як воно називається.
Ольга Смалюхівська: Пане Віталію, долучайтеся до розмови. Все ж таки, з приводу «ремонту», наскільки він якісний, і які зміни вже бачите на сьогодні?
Віталій Коваль: З приводу «ремонту» вже сказала пані Зоряна. Коли сім’я планує робити ремонт, то, по-перше, збирають гроші на нього, бо якщо грошей немає, а розпочати ремонт, то він буде тягнутися вічно. По-друге, тут Зоряна закинула такий «камінець» невеличкий, сказала, що профспілка в ручному режимі. Значить, відразу, щоб стало зрозуміло, коли виникають певні проблеми, і у працівників у тому числі станції Київської міської швидкої медичної допомоги, профспілка відразу реагує.
Конкретні приклад. Буквально два місяці тому в інформаційному просторі були такі заголовки, що настав «чорний день для «швидкої», «кінець світу» й таке інше. Саме профспілка підняла цю тему, тому що володіючи ситуацією, скільки запасів пального залишилося в організації, яка обслуговує станцію швидкої медичної допомоги, на балансі якої знаходяться всі автомобілі, підпорядковані Департаменту охорони здоров’я, саме і катери швидкої медичної допомоги в тому числі. Ми відразу ж зібрали екстрену нараду, і київський міський голова… голова Київської міської державної адміністрації, прошу пробачення, віднайшов там кошти в розмірі три мільйони буквально відразу, і забезпечив повне фінансування. Це перше.
По-друге, ми чітко відслідковуємо всі проблеми, про які зараз казав пан Максим. У нас існують чіткі дані про напади, які скоюють на бригади швидкої медичної допомоги, й саме з цією метою вже сьогодні ця практика відбувається. До речі, я вважаю, що було би доцільно, пане Максиме (ми познайомилися буквально недавно), щоб ви надали пропозицію, як би ви хотіли це бачити, в якому плані, тому що необхідно буде, мабуть, усе-таки чи травматичну зброю, чи все-таки балончик газовий, мати. Мабуть… Усе-таки з ним буде «веселіше» в тому плані, що буде можливо хоч якось відреагувати. Це друге.
Третє. Я хотів би сказати про реформу взагалі, як казала пані Зоряна. Реформа, ви сказали, не охоплює основних гравців, основних людей, які саме й будуть надавати та втілювати цю реформу в життя. Так, це є факт доконаний. У свій час, коли приймали закон про реформування галузі охорони здоров’я, і в трьох областях і в місті Києві започаткували пілотний проект, були висновки Головного експертного управляння, вони зараз ось у мене. Висновки Головного експертного управляння Верховної Ради були негативні.
До речі, на нашу думку, Верховна Рада поспішила, прийнявши цей закон. Чому? Тому що в даній ситуації в пояснювальній записці було чітко прописано, що «реформа не потребує додаткового фінансування». Якщо вона не потребує додаткового фінансування, то про яку реформу може йти мова? Це вже так, якщо дуже коротко говорити.
По-друге, загальновизнано, що охорона здоров’я тримається на трьох основних «китах», це: належне фінансування — раз, кадровий потенціал — два, і постійна модернізація — три. Стосовно кадрового потенціалу відразу скажу, що взагалі в Україні не вистачає п’ятдесят тисяч лікарів, у місті Києві їх не вистачає близько п’яти. І також із медичними сестрами така сама ситуація — по Україні не вистачає сто тисяч, в місті Києві — близько восьми тисяч.
Тому коли планувати проводити цю реформу, можливо, необхідно було врахувати досвід, скажімо, тієї ж Прибалтики, досвід Білорусії, де спочатку навчили сімейних лікарів, не за шість місяців перевчили, а випустили нових у достатній кількості, а потім почали започатковувати і надавати їм службове житло, про що постійно говорять профспілки. Поки працівник працює в цій галузі, він проживає в цьому помешканні, і це дуже позитивно, тому що кадрів не вистачає. У мене такі таблиці є, кому буде цікаво, я потім можу дати.
Стосовно заробітної плати, стосовно фінансування. Знову ж таки, ні для кого не секрет, що медицина у нас фінансується по залишковому принципу, і всі лозунги, що сьогодні лікар отримує сім тисяч, залишаються лозунгами. Так, зміни в оплаті праці є, в двох пілотних районах Києва в деяких сімейних і дільничних лікарів заробітна плата доходить до семи тисяч, але це враховуючи їхній стаж роботи, і враховуючи навантаження. На жаль, людина там працює на дві, дві з половиною чи три норми. Тільки за цих умов вона може отримати сім тисяч. Якщо лікар працює на норму, він ніколи сім тисяч не отримає. Це друге.
Що стосується модернізації, ви бачили, якими повільними темпами вона рухається. У кошторисі зараз на охорону здоров’я практично дев’яносто відсотків — це кошти саме на заробітну плату, тобто на модернізацію, на капітальні ремонти кошти практично не закладаються. Тому в принципі, на нашу думку, існують важелі впливу, і ми глибоко переконані, що жодна реформа не дасть позитивних бажаних результатів, як це ми вже побачили, якщо не буде влада, яка впроваджує цю реформу, не буде дослухатися, в першу чергу думки медичної спільноти, яка в принципі на собі це все переживає, й усе це бачить. І тільки за таких умов можна буде ліквідувати всі ці недоліки.
Цей експеримент, який зараз триває, має право на помилку, але цю помилку можна або поглибити, або, вивчивши чітко цей досвід, зробити так, як це необхідно, враховуючи думку медичної спільноти в першу чергу. Ну, і безперечно думку громадськості, вона також дуже важлива. Але профспілка представників охорони здоров’я, захищаючи медиків, переймається більше проблемами саме працівників закладів охорони здоров’я.
Ольга Смалюхівська: Але якщо у вас буде активна надзвичайно позиція, то, я думаю, рано чи пізно влада буде все-таки змушена дослухатися до ваших пропозицій.
Віталій Коваль: У нас дуже активна позиція. Я продовжу, якщо дозволите. Ми в місті Києві, якщо знаєте, продовжили експеримент на решту вісім районів, рішенням сесії Київради. Ці спроби були ще рік назад — запустити цей експеримент, але профспілка все-таки переконала і комісії Київради з питань гуманітарної політики, і переконала депутатів Київради, що зараз недоцільно так швидко це все робити, необхідно два райони чітко відпрацювати, проаналізувати всі показники діяльності, рівень, фінансування і таке інше.
І буквально рік ці райони попрацювали. Так, певні позитивні зрушення є, але разом із тим були й негативні питання, які разом профспілка і Департамент охорони здоров’я намагалися вирішувати. І мені здається, що в принципі нам вдалося це зробити. Тому що, я скажу, не відбулося скорочення мережі медичних установ, жоден медичний працівник не був звільнений, був переведений. Практично всі залишилися на своїх посадах, лише перейшли в інші заклади.
Але існує тут один момент, я хочу, щоб ви знали про це, що реформа дана передбачає саме реорганізацію, але в якому аспекті? Підприємство, яке називалося, скажімо, поліклініка №1 району, не важливо якого, буде реорганізована в комунальне некомерційне підприємство — консультативно-діагностичний центр, скажімо. Згідно статуту цих підприємств, є таке формулювання, що «держава не відповідає за зобов’язання цього центру», і тому юридично, наш юридичний відділ, подивившись, усе уважно вивчивши, зробив висновок, що в принципі в процесі його можна довести до банкрутства, цю установу. Це те, що нас дуже бентежить. І тоді незрозуміло, як мешканці певного району будуть отримувати допомогу, і як медики залишаться без роботи при такій ситуації. Ось такі основні, скажімо, проблеми.
Стосовно заробітної плати, якщо цікаво, так, на станції швидкої медичної допомоги ми буквально на початку ротку, коли укладали нову угоду з адміністрацією, то ми відстояли цих п’ятдесят відсотків, тому що у них були потуги зняти з них ці п’ятдесят відсотків. Але ми стали, як говориться, грудьми, і сказали, що для станції швидкої медичної допомоги ці відсотки потрібно залишити, тому що це служба надзвичайних ситуацій. Тому ми відстояли для вас ці п’ятдесят відсотків надбавки. Це я вам кажу, як це відбувалося насправді.
Максим Іонов: Я хочу, користуючись нагодою, що ви тут усі зібралися, зробити таке маленьке зауваження, щоб і ви, і всі громадяни Києва знали, що вчора в Київраді було зареєстровано абсолютно недолугий і антилюдський проект рішення про реформування системи стаціонарного лікування в місті Києві. Що це передбачає? Це передбачає створення трьох госпітальних округів у місті Києві, і фактично це тотальний «дерибан» лікувальних закладів у столиці.
До чого я це веду? Щоб усі кияни готувалися до того, що їм доведеться звертатися у приватизовані лікувальні заклади. Це все до того ведеться. І ще я хочу додати, що місяць тому, я госпіталізував у столичну лікарню свого співробітника, свого колегу зі «швидкої допомоги». Госпіталізувавши його у відділення, до речі, в якому в два ряди по дві сторони коридору лежали хворі, для яких не було місць у палаті. Я побачив ось такий жахливий артефакт. Можливо, це доцільно назвати євростандартом?
Як ви думаєте, що це таке? Це судно, саморобне судно з вирізаним отвором і обережно обклеєним пластиром, щоб не порізати деякі органи, ще й причеплена така смужечка. Я запозичив це, і хочу показати голові Департаменту охорони здоров’я Віталію Мохорєву, і голові Київської держадміністрації Олександру Попову. Я хочу, щоб вони побачили ці євростандарти, і до чого вони призведуть своїм реформуванням. Доки не пізно схаменутися, я закликаю всіх киян це зупинити, тому що це жах! Ви розумієте, це не реформа, і це потрібно виправляти. Я хочу, щоб ви всі це побачили. Якщо у вас буде можливість і бажання, зберіться п’ять-десять журналістів, і я покажу, де ця лікарня, і де хворі лежать у коридорах. Про який переділ лікарень може йти мова?! Про яке скорочення? У нас немає куди людей госпіталізувати!
До речі, згідно цього нового плану, в Києві планують залишити лише дві дитячі лікарні, і це на шістсот тисяч дитячого населення. Одне на правому березі, інше — ні лівому. Тому робіть висновки.
Ольга Смалюхівська: Розкажіть, будь ласка, детальніше про це рішення.
Зоряна Черненко: Це ще не рішення, це проект.
Максим Іонов: Це проект, він узятий тільки за основу. Цей проект я побачив учора, і буквально переглянувши, він передбачає перерозподіл лікарень на спеціалізовані. Пане Коваль, можливо, ви теж знайомі з цією постановою?
Віталій Коваль: Ми проект поки що бачили тільки, скажімо так, у мене є цей проект, якщо кому буде цікаво, зателефонуєте, в мене він є в електронному вигляді. Я ще не встиг його чітко прочитати.
Журналіст: Там мова йде про укрупнення, я так розумію?
Віталій Коваль: Ідеться про реорганізацію вторинного рівня надання медичної допомоги. Первинний рівень це те, що з поліклінік зробили КДЦ — консультативно-діагностичні центри і ЦМСД — центри первинної медико-санітарної допомоги. А тепер роблять реформу на вторинному рівні. Наскільки я знаю, на колегії було…
Журналіст: Що таке вторинний рівень?
Віталій Коваль: Вторинний рівень — це якраз спеціалізоване надання стаціонарної медичної допомоги, це київські міські клінічні лікарні, шкіро-венерологічні диспансери і таке інше. Це не поліклінічні заклади, а вже стаціонари. Тому існує такий проект, але я ще детально його поки що не встиг просто фізично передивитися. Він у мене є в електронному варіанті. Якщо кому буде цікаво, я залишу свій номер телефону.
Зоряна Черненко: Просто ремарочка, що це не стільки ініціативою київської влади, як це є взагалі поступовий план…
Віталій Коваль: Закон України «Про реформування…» передбачає.
Зоряна Черненко: І це відбуватиметься не тільки в Києві, а у всіх пілотних регіонах передбачено створення госпітальних округів, створення і реформування на всіх рівнях, у тому числі й на вторинному — спеціалізованій допомозі. Тобто це не тільки в Києві, просто що у столиці це може мати зовсім інші оберти.
Журналіст: Тобто, мається на увазі, медична реформа, яка як експеримент відбувалася в шести регіонах?
Зоряна Черненко: Так.
Віталій Коваль: Відповідно до Закону України чотири регіони — три області й місто Київ беруть участь в експерименті. З первинною ланкою зараз у принципі закінчили, і Київрада прийняла рішення, що ще в восьми районах будуть реорганізовані поліклініки. Тепер узялися за вторинний ринок — за стаціонарні заклади.
Зоряна Черненко: Тобто згідно цього закону весь Київ підлягає пілотному експерименту. Але первинку робили спочатку на двох районах, на початку цього року прийняли рішення, що до кінця року треба зробити це по всьому Києву, але вже зараз планують переходити на вторинний рівень.
Журналіст: Пане Максиме, а чому ви сказали, що тоді доведеться людям лікуватися в комерційний закладах?
Максим Іонов: Не в комерційних, а існує загроза, що державні заклади охорони здоров’я будуть поступово приватизовані. Це існує така загроза, тому що будуть говорити людям, що було би краще, щоб фінансування було на приватизованому рівні, чи я не знаю, як правильно це донести… Але загроза така існує.
Віталій Коваль: Якщо дозволите, я поясню, в чому тут справа. На первинному рівні, коли відбувається реорганізація, то вона відповідно до статуту комунальних некомерційних підприємств, підпадають під дію не Бюджетного кодексу України, а Господарського кодексу. А Господарський кодекс України передбачає те, що на свій розсуд керівник, який, до речі, призначається, і з ним укладається контракт, має право, уже ні з ким особливо не узгоджуючи, встановлювати штатний розпис установи за доцільністю, і має право на свій розсуд, хоча представники пілотних районів доводять і постійно говорять, що так вигідніше працювати їм.
Але тут виникають певні питання, що саме один рахунок і з цього рахунку вже не потрібно по кодам класифікації кошти виділяти. Скажімо, прийшли кошти на рахунок, можна все віддати на зарплату, або все віддати за комунальні послуги, можна все. Але якщо не буде зараз бюджетного фінансування цих установ, то держава в принципі не буде відповідати за зобов’язання цього центру. І якщо не буде бюджет міста Києва покривати в повному обсязі потреби, які там необхідні, а тільки зарплату покриватиме, то за комунальні послуги, за інші витрати, медикаменти, перев’язувальні матеріали, за продукти харчування, на нашу думку, може дійти до того, що буде тоді за рахунок хворого, за рахунок пацієнта це все покриватися. От і все. Існує така небезпека, що не буде повного фінансування на ці установи.
Ольга Смалюхівська: Будь ласка, ще запитання.
Журналіст