11 ноября в информационном агентстве «ГолосUA» состоялась пресс-конференция на тему: «Минобразования начало легальные поборы с родителей школьников?»
В пресс-конференции участвовали: Лилия Гриневич — народный депутат от фракции «Батькивщина», председатель Комитета ВР по вопросам образования и науки; Ольга Левченко — народный депутат, представитель фракции Компартии Украины, член парламентского Комитета по вопросам культуры и духовности; Игорь Ликарчук — директор Центра тестовых технологий и мониторинга качества образования.
Модератор — Марина Микульская.
Марина Мікульська: Доброго дня, шановні експерти, шановні журналісти! Ми раді вітати вас в інформаційній агенції «ГолосUA». Темою для сьогоднішньої прес-конференції стали нещодавні ініціативи Міністерства освіти України, це: по-перше, монополізувати ринок канцелярських товарів, заборонивши користуватися несертифікованою продукцію. І, по-друге, провести моніторингове дослідження якості загальної середньої освіти школярів, запровадивши платні підручники.
Отже, спробуємо з’ясувати, чи таким чином Міністерство освіти збирається легалізувати побори з батьків школярів. Для участі в обговоренні теми ми запросили до нас експертів. Таким чином, шановні, інформаційним приводом стало таке повідомлення, що Міністерство освіти та науки України з 12 листопада по 12 грудня ініціювало та буде проводити моніторингове дослідження якості загальної середньої освіти учнів п’ятих і одинадцятих класів. У п’ятикласників перевірять засвоєння предметів молодшої школи, у старшокласників протестують якість знань за весь період навчання в школі. Комплект збірників завдань для п’ятикласників коштуватиме 35 гривень, для старшокласників — 94 гривні. Держава заробить на цьому близько 36 мільйонів гривень. Як нам стало відомо, робити ксерокопії збірників категорично заборонено.
І перше запитання у зв’язку цим: у чому сенс такого тестування, якщо його результати не будуть ні озвучені, ні зараховані в семестровому оцінюванні школярів? Хто перший розпочне?
Лілія Гриневич: Я можу розпочати.
Марина Мікульська: Будь ласка.
Лілія Гриневич: Доброго дня, шановні колеги-журналісти! Перш за все, я би хотіла сказати, що насправді ми потребуємо моніторингу якості загальної середньої освіти, бо як показали нещодавно проведені парламентські слухання, де ми оприлюднювали аналіз результатів зовнішнього незалежного оцінювання, ми побачили, що маємо величезну різницю в якості загальної середньої освіти між школами. Між школами у містах і селах, між школами різного типу, між школами у депресивних регіонах і благополучних регіонах.
Тобто дитина, потрапляючи в систему загальної середньої освіти, має одразу з першого класу нерівні шанси. А саме школа має стати соціальним ліфтом і надати такі освітні шанси дитині, щоб вона не успадковувала бідність своїх батьків, а могла просунутися далі по соціальній драбині. На жаль, таку функцію загальна середня освіта в Україні зараз не виконує, і от ця різниця між школами поглиблюється з кожним роком, і це видно по результатах зовнішнього незалежного оцінювання. Тому насправді моніторинг нам потрібний, але тільки не такий моніторинг, який запропонувало Міністерство освіти, який відбудеться з наступного тижня.
Цей моніторинг має дві фундаментальні проблеми. Перша проблема — він не може надати об’єктивних результатів, тому що заздалегідь, до проведення моніторингу, вже існують готові в вільному доступі книжечки з завданнями та відповідями на ці завдання. А ще цей моніторинг проводитимуть учителі тих учнів, бо ці вчителі зацікавлені в якнайкращих результатах моніторингу з тієї причини, що вони не знають, як його результати будуть використані. Чи їх використовуватимуть…
Марина Мікульська: Але якщо перевіряти будуть викладачі молодших класів, а не ті вчителі, які навчали протягом року цих дітей?..
Лілія Гриневич: Усе залежить від того, як буде проводитися саме написання моніторингу. Якщо у дітей буде можливість списувати, і якщо вчителі будуть ставитися до цього толерантно, тому що вони не знають, як ці результати використають: чи проти їхньої школи, чи проти них самих (для оцінювання їхньої праці, наприклад), то без сумніву об’єктивних результатів ми не отримаємо.
І найголовніше — саме такими результатами можна прикрити проблеми, які існують на сьогодні в загальній середній освіті. Ми бачимо результати ЗНО, бачимо таку величезну різницю між школами, а Міністерство освіти потім каже, що подивіться, у нас такий прекрасний моніторинг, за такими чудовими результатами.
Найцікавіше, що цинічність цієї ситуації полягає в тому, що ці необ’єктивні результати міністерство хоче здобути за кошти батьків. Тому що, з одного боку, можна купувати ці книжечки, які визначене видавництво друкувало ці книжечки, і ще підзаробить хтось на цих відповідях. До речі, на відповідях написані слова: «Дбайливим батькам», що є абсолютно цинічно.
І другий момент, що якщо навіть друкувати ці завдання та бланки, тому що їх можна видруковувати з Інтернету, то на папір і картриджі та підключення до Інтернету також потрібні чиїсь кошти. Якщо їх не надають зі бюджету, то на це дає хто? Батьки.
Марина Мікульська: Скажіть, будь ласка, а чому недостатньо існуючих тестувань, які проводяться протягом року? У школах же проводяться плавові тестування, чому їх недостатньо?
Лілія Гриневич: Насправді, моніторингових досліджень якості освіти, системи таких моніторингових досліджень немає в Україні, і це наша величезна проблема. А є канони, як готуються такі моніторингові дослідження. Існує великий світовий досвід і, до речі, тут присутній Ігор Леонідович Лікарчук, і Ігор Леонідович із командою вивчав такий світовий досвід.
Мало того, у нас існує інституція «Український центр оцінювання якості освіти», який має всі технологічні, методологічні спроможності, щоб провести професійно моніторинг якості освіти. Я вважаю, що це проект, який, власне, і має на меті прикрити недолугу освітню політику у сфері загальної середньої освіти, яка породжує таку величезну, глибоку різницю в доступі до якісної загальної середньої освіти, і ще зробити це, заробляючи, знову ж, на учнях із кишень батьків.
Марина Мікульська: Тоді у зв’язку з цим запитання до вас, пані Ольго. Чи це законно при гарантованому Конституцією безкоштовному навчанні запроваджувати, як це зробило Міносвіти, платні підручники, платні збірники?
Ольга Левченко: Я хочу сказать, прежде всего поддержать коллегу, что вся эта затея, я не могу ее назвать даже мероприятием, или оцениванием знаний. Вся эта затея вызывает недоумение и у педагогов, и у родителей, и у перепуганных детей. По финансовой части, может быть, я чуть позже скажу. Я хотела бы отметить, что я действительно сомневаюсь в объективности этого оценивания, потому что порядок, который опубликован, свидетельствует о том, что если, допустим, внешнее тестирование защищено какими-то голограммами, то тут голограммы только на учебниках, но при этом можно распечатывать из компьютера.
Второе то, что действительно, как призывается рекомендациями, умеет ли ребенок находить нестандартные решения. Какое может быть нестандартное решение, если заранее у тебя готовые ответы, которые ты можешь выучить, и ты уже приходишь отличником.
Я хочу сказать еще об одной составляющей вот этого мероприятия, это эмоциональная составляющая. То, что мы говорили об учителях, которые естественно будут заинтересованы в хороших результатах этих тестов. Потому что, действительно, мы сейчас не знаем, что было в голове тех, кто придумывал это тестирование, то ли оценить учителя, таким образом занизить ему уровень оплаты и так далее, который и так очень низкий. Или же доказать, что действительно нет никаких пробелов в системе обучения и нужно продолжать так и далее.
Но существует еще одна эмоциональная составляющая. Я вот хочу сейчас просто взять пятиклассников, у которых и так очень трудный период перехода от начальной школы к разным учителям, этот период сам по себе эмоциональный. А тут на них еще сваливается тестирование тех знаний, которые они уже забыли, которые изучали в четвертом классе. То есть настолько непродуманный подход.
И я поддерживаю то, что говорила коллега, что было бы логично в конце четвертого класса провести такое тестирование, возможно, оно и нужно. Но то тестирование не даст объективной оценки, не говоря уже о том, что здесь будут задействованы финансовые ресурсы родителей и по сборникам, и по ответам. Мало того, еще один финансовый ресурс, о котором, может быть, еще кто-то упомянет, когда в рекомендациях как-то очень размыто написано, как все эти данные сохраняются. И все данные передаются на определенный адрес «Новой почтой». Почему «Новой почтой», когда у нас есть государственное предприятие «Укрпочта»?
И поэтому хочется услышать ответ, наверное, на главный вопрос: кому это выгодно и для чего это нужно? Для чего это нужно, наверное, мы сейчас это еще в дальнейшем обсудим. А кому это выгодно? Выходит, выгодно тому, кто получает на ровном месте прибыль от этих финансовой составляющей такого тестирования.
Марина Мікульська:Можливо, ви володієте інформацією, хто стоїть за типографіями, які будуть друкувати ці підручники? Можливо, у когось є така інформація, хто конкретно покладе ці гроші в кишені?
Ольга Левченко: Фамилий у меня нет, но названия типографий все официально опубликованы. Так же, как и с канцелярскими товарами, которые собираются отдать под руководство Министерства образования. То есть это опять перекачивание денег из кошельков родителей в государство. И я бы сказала, что это очередной эксперимент. Только если раньше проводили эксперименты над родителями, бабушками и дедушками в виде пенсионной и медицинской реформ, то теперь это эксперимент уже и над детьми, что особо цинично.
Марина Мікульська: Скажіть, а чи існує законодавча база, яка дозволяє Міністерству освіти запроваджувати такі ініціативи? На основі яких законів це взагалі робиться?
Ольга Левченко: Вы же видите, что у нас это все происходит сейчас на основе приказов Министерства образования. А законы в нашем государстве сейчас, к сожалению… Под каждое такое мероприятие… Это же мероприятие, это отдельное мероприятие, которое по непонятным причинам в середине учебного года проводится, и закона под него нет, а только приказы министерства, которые… Вы же знаете, что это тестирование должно было быть в октябре, потом его перенесли, видно, не подготовились.
Поэтому, естественно, может быть, под одно мероприятие и не нужно законы писать, но должна быть система. А если нет системы, то это и эмоциональный стресс, и финансовый стресс для родителей и детей.
Марина Мікульська:А куди можна звертатися зі скаргами батькам, які не в змозі оплачувати такі підручники?
Ольга Левченко: Дело в том, что, насколько я знаю, там в документах написано, что ребенок может и не проходить такое тестирование. То есть, ребенок может просто не прийти в школу. К чему, кстати, некоторые родители и родительские комитеты призывают, чтобы игнорировать это тестирование как, будем так говорить, неправильное, надуманное и абсолютно необъективное. И ни к чему, ни к каким положительным результатам не приводящий акт.
Марина Мікульська: Дякую вам, пані Ольго. Ще запитання до Ігоря Лікарчука. На вашу думку, от ці додаткові тести, додаткове навантаження, зайвий стрес — чи варте воно того?
Ігор Лікарчук: Добрий день, шановні колеги! Я назвав би це не моніторингом якості знань, а це «моніторинг батьківських гаманців» і учительського терпіння. Іншої назви я цій затії придумати не можу, і повністю підтримую те, що сказала Лілія Михайлівна. Додам лише одне, що та методика, чи методологія, проведення цього так званого моніторингу суперечить елементарним нормам, правилам, досвіду проведення подібних досліджень у Європі, в Америці та інших країнах світу.
Я вам скажу, що ми нарахували щонайменше шість причин, чому цей моніторинг не дасть результатів. Вірніше, він дасть результат у вигляді прибутку для тих, хто замовляв, друкував і писав ці книжечки. Але для отримання результатів, якими можна було би скористатися для оцінювання системи освіти України, для визначення якихось перспектив, можливостей немає і не буде.
І ще хочу наголосити на одному. Я особисто розглядаю цей моніторинг як чергову ланку у цілій системі заходів, які здійснює Міністерство освіти та науки для того, щоб створити у суспільства, скажімо так, спотворене уявлення про стан системи освіти в Україні. От дивіться, у 2012 році… Український центр оцінювання освіти, починаючи з 2012 року, не публікує психометричних характеристик тестових завдань. Тобто ні експерти, ні фахівці, ні батьки, ні вчителі не можуть проаналізувати самі тестові завдання, подивитися, чого вони варті, й що вони показують, який вони показують рівень знань наших учнів.
Шість років до цього такі характеристики публікувалися, починаючи з 2012 року це все було віднесено до категорії «службова таємниця». Яка таємниця? Це таємниця від суспільства, бо суспільство не має знати про реальний стан освіти в Україні. парламентські слухання, ще одна ланка, на яких у доповіді міністра називалося багато цифр і фактів, і преса вже достатньо про це писала, наскільки вони не відповідають ні міжнародним рейтингам, ні результатам міжнародного порівняльного дослідження.
І ось ми матимемо знову моніторинг. Я впевнений, що результати цього моніторингу вже десь написані, десь вони вже є, і про них нам оголосять. Тому що об’єктивної картини вони не можуть надати. Лілія Михайлівна назвала дві причини, я назву ще одну. Не може проводитися моніторинг якості освіти за принципом — хто хоче, приходить, а хто не хоче, не приходить, чи давайте охопимо всіх. Необхідно сформувати оптимальну вибірку, в якій би були представлені всі категорії учнів, усі категорії шкіл.
Для цього не обов’язково охоплювати всю Україну, врешті-решт міжнародний досвід проведення подібних вивчіть. Але якщо наша країна пропонує свій досвід, то, вибачте, його потрібно було би експериментально перевірити, апробувати, подивитися, чого він вартий. Тому цей моніторинг крім потрясінь для батьківських гаманців, навчального процесу в школах, психіки дітей, психіки вчителів абсолютно нічого не дасть.
Марина Мікульська: Зрозуміло. Дякую вам за відповідь. І ще, панове, друга важлива новація Міносвіти. В листі від 16 вересня цього року, підписаному заступником міністра освіти Борисом Жебрівським, школярів фактично зобов’язують користуватися канцелярською продукцією з грифом «Міносвіти». Це зошити, щоденники, альбоми для малювання, креслення та інше. Про це вже попереджають батьків на батьківських зборах, і фактично це означає монополізацію ринку канцтоварів Міністерством освіти. Отже, на якій підставі Міносвіти взагалі може дозволяти чи забороняти батькам учнів купувати той чи інший товар?
Ігор Лікарчук: Знаючи добре нормативні документи, яким регламентується робота Міністерства освіти, я не зустрічав у таких нормативних документах, у положеннях про Міністерство освіти подібних функцій.
Марина Мікульська: Але ж це нововведення… Новація.
Ігор Лікарчук: На чому базується така новація, мабуть, потрібно запитувати ту людину, яка підписувала цей наказ. До чого це призведе? Це призведе до того, що за отримання такого дозволу потрібно буде платити. А наскільки якісними є грифи міністерства, ми вже переконалися на підручниках для першого та для другого класу — в яких є по 140-150 помилок.
Тому жодної гарантії того, що від того наші учні отримають якісну продукцію, немає. І, вибачте мені, хто цим буде займатися? Хто буде ввозити, хто буде розносити її? Це що, ми повинні перекрити в Україні доступ тій канцелярській продукції, яка користується попитом у всьому світі, і десь якийсь чиновник буде вирішувати, годиться вона чи не годиться? Це театр абсурду, більш нічого.
Марина Мікульська: Тобто це все абсолютно незаконно, так?
Ігор Лікарчук: Я не можу цьому давати правову оцінку, це мають робити фахівці. Але, мені здається, що це суперечить насамперед здоровому глузду, будь-якому здоровому глузду.
Ольга Левченко: И здоровому развитию рынка, наверное, все-таки тоже.
Марина Мікульська:m И конкуренції.
Ольга Левченко: Да, и конкуренции, потому что по крайней мере в этом документе Министерства образования не оговорено, что продукция вот таких-то и таких-то фирм запрещена для продажи, поскольку комиссией выявлены вредные вещества в тетрадях, или еще что-то, или обложки не соответствуют моральному состоянию детей, отвлекают от уроков…
То есть все это необоснованно, но это опять идет волюнтаристически сверху, целенаправленно, единым таким столбом, чтобы объединить в монополию все образовательные моменты.
Лілія Гриневич:Ви бачите, колеги, що, з одного боку, ми розуміємо, що дуже часто на тих матеріалах, які йдуть для масового використання в школу, ми бачимо дикий зміст. Перед виборами політики там друкують щось своє, далі ми можемо побачити щоденники з різноманітними закликами аморального змісту.
Тобто, з одного боку, всі ми зрозуміло, що те, що йде на споживання для дітей у стінах навчальних закладів, потребує певного дозволу на використання в частині змісту. І якщо на навчальних зошитах, на обкладинках розміщено такий зміст, який потребує того чи іншого дозволу, то в принципі мала би існувати інституція, через яку ці засоби навчання проходили погодження.
Але тут питання українського контексту. Точніше, Міністерства освіти та науки України, в тому виконанні, в якому ми сьогодні маємо. Ми сьогодні отримали повну монополізацію ринку підручників, на сьогодні видавці не можуть в чесній конкуренції отримати гриф на використання навчальної літератури. І ця монополізація доведена до абсурду. Якщо до цього абсурду потрапляють ще й усі інші види товарів, які можуть використовуватися в навчально-виховному процесі, то без сумніву ми можемо очікувати тільки певних ускладнень для продуцентів.
Якою має бути цивілізована система? І про це, знову ж, не треба вигадувати український велосипед, про це свідчить досвід провідних країн, і ми це можемо запровадити зараз не обов’язково новим законом, а навіть звичайним рішенням урядом. Має бути не залежна від Міністерства освіти та науки установа, куди ті продуценти, які мають відповідна товари, сплачують відповідний внесок за експертизу, ці внески мають бути для всіх однаковими. І люди, які здійснюють таку таємну експертизу, мають оплачувану роботу, вони здійснюють цю експертизу, і пишуть свій висновок, може використовуватися чи не може використовуватися в частині змісту, і відповідно з цим дозволом… Існує процедура, яка витримується в часі, яка прозора та зрозуміла.
Натомість зараз ні прозорості, ні дотримання тих інструкцій, які начебто діють, термінів для видачі грифів не дотримуються. І тому, це одна частина роботи, яку потрібно зробити, потрібна така незалежні експертиза від Міністерства освіти. А друга частина роботи — не має бути централізованих закупівель Міністерства освіти, наприклад, у частині підручників. Понад 450 мільйонів гривень на підручники за останні роки — левова частка цих грошей направлена двом видавництвам. Очевидно, що існують проблеми.
Гроші повинні йти якнайближче до споживача. Бо якщо це будуть закуповувати на місцях органи місцевого самоврядування і вдаватися до думки вчителів, яким потім дивитися в очі своїм учням і їхнім батькам, то тоді не будуть закупати підручники з помилками, а видавці будуть боротися не за чиновника, якому чиновнику хабара дати, а справді боротися за якість підручника.
Марина Мікульська: Зрозуміло. Зараз надамо можливість журналістам задати свої запитання. В кого є запитання?
Журналіст, інформаційна агенція «ГолосUA»: Добрий день! У мене запитання стосовно того, що пані Лілія заявила про те, що різницю між школами потрібно долати. Виходячи з цієї тези, запитання до всіх експертів. Яким чином це можна зробити, якщо запропоновані Міністерство освіти заходи явно до цього не призведуть? Дякую.
Лілія Гриневич: Для цього повинна бути відповідна державна політика. Почнемо з того, що потрібно підвищити квоти на фінансування середньої загальної освіти. От у нас зараз показник видатків на освіту у ВВП коливається між шістьма-сімома відсотками. Хоча він повинен більший відповідно до закону. Але навіть якщо дивитися на цей показник, який співмірний із іншими країнами, щоправда, вони мають значно більший ВВП, то з нього як правило в інших країнах виділяється понад чотири відсотки на загальну середню освіту. В Україні тільки три відсотки.
Тобто ми повинні частку державного фінансування на загальну середню освіту збільшити, тому що вона гарантована Конституцією, як безкоштовна освіта. Далі, ми повинні розробити чіткі стандарти, до яких мають прагнути, і які мають бути втілені в школах, — стандарти умов навчання, стандарти змісту навчання, і стандарти тих результатів, яких ми очікуємо від цих дітей.
Чому англійську мову мають знати добре тільки діти в школах із поглибленим вивченням англійської мови? Ми ж зараз рухаємося в Європу, а повноцінний громадянин для того, щоб почувати себе вільно, мусить добре володіти принаймні однією іноземною європейською мовою. І якщо ми створимо такий доступ і умови шкіл близькими одні до одних, не опускаючи планку для деяких сьогоднішній шкіл, а піднімаючи для всіх.
І прекрасним прикладом є фінський досвід загальної середньої освіти. Саме вони вдалися до такого акценту, щоб підняти умови навчання для всіх шкіл. А друга надзвичайно важлива складова — це вчитель. У нас сьогодні професія вчителя стала маргінальною. У списку престижності професій, вона у хвості. І якщо ми не змінимо ситуацію з соціальним статусом і рівнем кваліфікації вчителя, ми не зможемо говорити по будь-які інші справжні реформи в системі освіти. До речі, сьогодні на базі комітету розробляється новий законопроект про освіту, де ці питання враховані.
Ольга Левченко: Хотела бы добавить, что у нас действительно в отношении образования нарушается Конституция по поводу бесплатного образования в Украине. И вот примеров много приводилось, и сейчас у нас, вы знаете, проблемы с отчислениями по Казначейству, недоплаты зарплат учителям, за ноябрь-декабрь вообще под вопросом. Это о престижности профессии учителя…
Тот же учитель, который заканчивает по специальности, допустим, учитель английского языка, естественно, я не знаю, существует, наверное, статистика, сколько процентов таких учителей доходит до школ, а сколько устраиваются в различные фирмы и учат там взрослых дядей, или работают переводчиками. Наверняка, есть в Министерстве образования такая статистика.
И я вот просто как пример приведу. Недавно делегация Компартии недавно была во Вьетнаме, и мы сравнивали по конституции, по основным показателям их образование. У нас до восьми процентов должно выделяться на образование в Украине. Во Вьетнаме выделяется двадцать процентов ВВП. Конечно, там и уровень образования выше, их школьники-выпускники занимают первые места на мировых олимпиадах, потому что они действительно решили растить умную нацию.
У нас же, похоже, из года в год вот те цифры, которые называла Лилия Михайловна, уже вообще не подходят ни под какие стандарты. Чего нам ждать от этого поколения через десять лет? Какие они выйдут из школы, если мы сейчас не можем обеспечить ни нормального финансирования образования, ни повышения престижа преподавателя, учителя? То есть у нас идет прямое нарушение Конституции о бесплатном образовании в Украине.
Ігор Лікарчук: На ваше запитання, як ліквідувати цю різницю, я відповім так. Єдиним шляхом — в освіті потрібно проводити реформи, а не видимість реформ. Не видання підручників, не зміну навчальних планів, не введення нових предметів, а потрібні комплексні реформи в системі освіти. А те, що ми маємо на сьогодні, реформами назвати дуже складно. Якщо реальні реформи не будуть відбуватися, наша освіта буде дедалі більше й більше маргіналізуватися.
Я наведу лише один приклад. За результатами зовнішнього незалежного оцінювання 2013 року, з таким простеньким рівнянням як 2/х = 5, це взагалі для першокласника рівняння, не справилося майже вісімдесят відсотків учнів, які складали зовнішнє незалежне оцінювання з математики. А ми хочемо сьогодні говорити про те, що в Україні висока якість освіти.
Марина Мікульська: Зрозуміло. Дякую. Ще є запитання? Будь ласка.
Журналіст, телеканал СТБ: Вопрос ко всем спикерам. Как вы думаете, если родители примут решение бойкотировать вот это тестирование и дети не придут целыми классами, могут ли педагоги, директора школ, либо чиновники применять какой-то административный ресурс для того, чтобы запугивать, давить на них? И говорить, что если вы не придете, то в дальнейшем вам же будет хуже, потому что если все классы не придут, то потом у всех учителей же будут плохие показатели, у школ в целом. То есть давить смогут они заранее? Спасибо.
Лілія Гриневич:Тиск адміністративного ресурсу став характерною рисою цієї епохи, яку ми маємо сьогодні в Україні на усіх щаблях. Звичайно, що тиск відбуватиметься, і він уже сьогодні є — зараз ведеться профілактична з учителями, з керівниками навчальних закладів, тому що, зрозуміло, що в публічну площину ми все це вивели ще минулого тижня.
Я звернулася як голова комітету з листом до прем’єр-міністра Азарова з проханням розглянути цю ситуація та відмінити цей моніторинг як такий, що не професійно підготовлений, і який вимагає залучення значної кількості коштів батьків. Я, на жаль, ще не отримала відповіді від Азарова, і відверто вам скажу, я не вірю, що вони відмовляться на заробітку від цієї акції, тому що в них це вимірюється кількістю залучених коштів.
Натоміть, що можуть зробити батьки? Звісно, що можна готуватися до будь-якої ситуації, і з адміністративним тиском у тому числі. Тільки я розумію одне, що ми в цій країні не зможемо нічого зробити, якщо не будемо гуртуватися разом. Бо одна справа, коли одна людина виступає проти чогось, інша річ, коли виступає ціла громада. Неможливо покарати всіх, неможливо звільнити з роботи всіх.
Звичайно, батьки повинні самі вирішувати, і вчителі повинні самі вирішувати на місцях, яким чином вони себе поведуть стосовно цього моніторингу. Але оцінка цього моніторингу як непрофесійного заходу, який необхідний лише для того, щоб прикрити ті прогалини, які ми сьогодні маємо в загальній середній освіті, й при цьому заробити на коштах батьків, оце є той єдиний висновок, який напрошується після аналізу всіх особливостей такого моніторингу.
Марина Мікульська: Зрозуміло. До речі, на вашу думку, пане Ольго, яким буде прогнозований дохід від того, що школярів змусять користуватися тільки сертифікованою Міносвіти продукцією? Яка взагалі буде собівартість цієї продукції?
Ольга Левченко: Дело в том, что о себестоимости и стоимости продаж, как практика в нашей стране, также, как и вот с этим мониторингом, нас всегда ставят перед фактом. Вы спрашивали, будет ли там административное давление или нет, наверняка давление будет и уже есть, потому что, вы же сами понимаете, что все школы находятся в системе Министерства образования, а это невыполнение вышестоящего приказа. А все директора школ подчиняются этим приказам.
Единственное, на что я уповаю, я не говорю, что это может быть советом, но вот по поводу действий громады. Если родительский комитет может принять такое, будет говорить, обоснованное решение, может быть, эмоциональное, вернее, уже основанное на всех вот этих анализах, что данный мониторинг ни объективно, ни субъективно нам не нужен, возможно, директор сможет воспользоваться таким решением родительского комитета.
Но опять же, учитывая, что с завтрашнего дня это уже начинается, я боюсь, что громады просто не подготовлены к этому, а директора как всегда «под козырек» будут это выполнять, они по своей должности не могут не подчиниться приказу. А естественно, кто хочет плохого своему ребенку, который, допустим, не придет? Или какой учитель хочется лишиться своего рабочего места только из-за того, чтобы протестовать? Если же это будет массовый протест, возможно, это и возымеет определенный эффект.
Вот запрос направлен Азарову, но, чтобы вы знали, у нас существует такая практика, что мы направляем письмо Азарову, а он спускает его в Министерство образования, то есть туда, где оно и зародилось.
И я хотела бы высказать еще чисто такую эмоциональную фразу, что такое впечатление, что данный приказ готовили люди, у которых нет ни детей, ни внуков. Просто люди, которые не понимают, что такое ребенок в семье, что такое ребенок на обучении, и какие у них нагрузки. Это просто бесчеловечно, я бы даже так сказала, что касается эмоционального состояния детей.
Ігор Лікарчук:У мене дві відповіді. Перша відповідь. Я впевнений, що цей моніторинг проведуть, але потрібно мати на увазі, що наші вчителі та наші директори настільки забиті та затуркані, настільки бояться підняти голову, що вони зроблять усе, що їм скажуть. Єдине, що від цього не буде ніякого толку, і ніякого результату. В усякому випадку на цю хвилину я ще не отримував інформації, що десь якась школа відмовилася, десь якась школа не буде брати участь, десь якась школа піднялася.
В мене є інформація, що батьки обурені, відбулися батьківські збори, батьки кричать, батьки шумлять, батьки обурюються, але що має робити учитель? Відбудеться цей моніторинг, нам оголосять якийсь результат, і потім будуть казати, що у нас дуже гарна загальна середня освіта. Тобто, ідею «покращення» потрібно підтримувати й такими засобами.
І друге, що я хотів сказати. Чи ця заборона спрацює? Та не спрацює така заборона. Можливо, в школу не будуть носити тих зошитів, які заборонені та недопущені, але якщо це буде зручно, якщо це буде подобатися учням, то, я вже не кажу про старшокласників, навіть учні молодших класів будуть цим усім користуватися, тому що не можна на сьогоднішній день щось заборонити. Ми вже за багато років існування і попередньої влади, і незалежної України багато чого забороняли. Чого домоглися? Та нічого ми не домоглися. Тобто така заборона лише для одного — щоб із цієї заборони поиметь і більше нічого.
Марина Мікульська: Зрозуміло. І ще останнє запитання. Все ж таки нам от стало відомо, що робити ксерокопії збірників заборонено, категорично забороняється, то чи існує якесь юридичне обґрунтування, чому коли на кожному кроці стоїть ксерокс і діти могли би просто скопіювати ці завдання, вони мають здавати ці завдання тільки з придбаних підручників?
Ольга Левченко: Дело в том, что у этого две стороны медали. С одной стороны, нельзя ксерокопировать, с другой стороны, можно скачать из интернета, это раз. Второе, как говорили…
Марина Мікульська:А здавати можна тільки з підручників.
Ольга Левченко: Скачать из интернета тоже можно, написано по крайней мере так в рекомендациях. Но говорили, что то, что ксерокопировано, не может обработаться компьютером. То есть компьютер не читает результаты мониторинга с ксерокопий, и в этом сложность.
Но дело в том, что опять же, анализировали, что скачанное из интернета и бланк разных размеров, и опять будут трудности при подведении итогов. То есть очень много технических вот таких глупостей на самом начальном этапе, которые, опять же, ни к чему хорошему не приводят: ни на начало исследования, ни на подведение итогов.
Марина Мікульська:Пані Лілія ще хоче додати, так?
Ігор Лікарчук: Одну хвилиночку. От коли я чую, що хтось буде обробляти все це за допомогою комп’ютерів, то тут сидять дві особи: Лілія Михайлівна та я, які були першими в Україні, хто займався придбаванням техніки для масової обробки подібних тестових результатів. Ми дуже добре знаємо, що це таке. І я не знаю, де в Україні є така техніка в системі освіти, яка зможе обробити от ці результати і тому подібне. Це смішно.
Лілія Гриневич: Ці бланки виглядають як імітація бланків, які можна реально обробити. Ви розумієте? Тим більше, що виходить так, якщо справді різного розміру будуть бланки ті, які можна видрукувати з інтернету, та ті, які в цій книжечці, якість паперу цього підручника, все це наводить на сумніви, що хтось збирається реально всі ці шістсот тисяч бланків обробляти. Тому що саме понад шістсот тисяч дітей навчається в п’ятих і десятих класах. От у п’ятих класах — орієнтовно 397 тисяч дітей, десятий — 249 тисяч. 646 тисяч орієнтовно дітей за перевідним контингентом.
Можливо, дійсно результати вже готові, як прогнозує Ігор Леонідович Лікарчук? Але, шановні колеги, якщо подивитися на законодавчу базу, то у нас узагалі функція моніторингових досліджень якості освіти, згідно з постановою Кабінету Міністрів, покладена на Український центр оцінювання якості освіти. Це є та установа, яка вміє робити такі бланки, яка має такий досвід. І якщо держава хоче провести такий моніторинг, то вона доручає це професійній установі, яка визначає стандартизовану вибірку, не шістсот тисяч учнів, а значно меншу кількість, і з допомогою цього можна здешевити дослідження. Тоді такий центр виготовляє такі бланки на цю тисячу п’ятсот учнів (стандартизовану вибірку), роздає їм завдання, і все це в цивілізований спосіб проводиться, якщо ми справді хочемо знати, які склалися тенденції в загальній середній освіті, які є прогалини, і різниця в якості освіти між різними територіями, типами шкіл і таке інше.
Але судячи з усього мета цього моніторингового дослідження була зовсім інша — прикрити проблеми якості загальної середньої освіти в Україні необ’єктивними результатами та заробити кошти, стягнувши їх із батьків.
Марина Мікульська: Зрозуміло. Дякуємо вам, шановні експерти, за участь у нашій прес-конференції. Дякуємо вам, шановні журналісти. До нових зустрічей.