Программа «РозворотUA» — совместный проект информационного агентства «ГолосUA» и «Радио Эра FM».
«РозворотUA», тема: «Можно ли доверять украинским банкам?"
Эфир за 19.12.2012 г (2). Ведущая — Татьяна Хмельницкая.
Тетяна Хмельницька: Мої вітання всім, хто щойно до нас приєднався. Я нагадую, що ви слухаєте програму «РозворотUA» — спільний проект «Радіо Ера FM» та інформаційного агентства «ГолосUA». Перед мікрофоном Тетяна Хмельницька. І я ласкаво запрошую вас також взяти участь в обговоренні. Адже у другій частині нашої програми ми будемо говорити про те, чи можна довіряти українським банкам. Отже ваша думка з цього приводу також важлива, ви можете надсилати її на нам на електронну скриньку, адреса якої: efir@radioera.com.ua.
А в я свою чергу вітаю в нашій студії Олександра Сугоняко — президента Асоціації українських банків. Мої вам вітання, пане Олександре!
Олександр Сугоняко: Доброго дня!
Тетяна Хмельницька: Та Бориса Кушнірука — економічного експерта. Мої вам вітання!
Борис Кушнірук: Вітаю!
Тетяна Хмельницька: У кожного окремого громадянина є своя історія взаємостосунків із банками та з банківською системою. І кожен, власне, має свою точку зору з приводу довіряти чи недовіряти нашим банкам. І що робити: якому банку можна довіряти, якщо ти залишиш свої гроші, важко зароблені, там у банку, чи зможеш ти їх потім у них забрати? Багато запитань існує з цього приводу. Але знову ж таки, це побутова точка зору, що ми обговорюємо ці питання часто-густо. Мається на увазі, коли збираємося в компаніях.
Але що таке довіра до банківської системи з точки зору експертів? Будь ласка, Олександр Сугоняко.
Олександр Сугоняко: Довіра — це найголовніше. Не може бути взагалі банківської галузі, її функціонування, виконання її місії, якщо наші клієнти — клієнти банків не довіряють банкам. Це сама основа. Бо кредит походить від слова кредо — довіряти, тому це головне.
Тетяна Хмельницька: Тобто, якщо люди мають депозити, якщо беруть кредити, і це відповідно має масовий характер, то це говорить про довіру до банківської системи?
Олександр Сугоняко: Все в динаміці потрібно розглядати. Безумовно, що з 2008 року починаючи, банківська система дуже суттєво втратила в довірі, через те, що криза була, через те, що цілий ряд банків наприкінці 2008-го — 2009 роках збанкрутували, були проблеми з поверненням депозитів. Так що це негативно вплинуло на довіру до банківської сфери.
Тетяна Хмельницька: Але з 2008 року ситуація з банківською системою та з довірою до неї, на вашу думку, якось покращилася, стабілізувалася?
Олександр Сугоняко: Я би сказав, що стабілізувалася на рівні, який мене особисто не задовольняє. Тема довіри є ключової і її потрібно відновлювати. Недовіра існує і в банків до клієнтів, тому що деякі спеціально брали кредити для того, щоб не повертати, і не повертають, особливо крупні бізнесмени.
З іншого боку, і я знаю це, тому що Асоціація українських банків отримує листи від людей, які мають проблеми з банками. Чи то по картковим рахункам, чи то навіть із поверненням депозитів до цього часу. Деякі банки, не хочу їх називати, до цього часу з літа минулого року не обслуговують депозитні рахунки. І таке існує у нас. Так що з обох боків існує недовіра. І банки з клієнтами та клієнти з банками мають проблеми в цій сфері, і довіру треба відновлювати.
Безумовно, в основі лежить крім професіоналізму ще й мораль, яка у нашому суспільстві загалом дуже низька. А без моралі, без правди, лише на брехні довіри не побудуєш.
Тетяна Хмельницька: Я вам дякую. Будь ласка, Борис Кушнірук.
Борис Кушнірук: Частіше за все, коли у нас говорять про довіру до банків, у першу чергу, говорять про депозити, чи можна тримати в банках гроші на депозитах. Насправді, це для більшості людей саме це визначає питання довіри.
Хоча на моє переконання й досвід свідчить, що питання довіри як позичальника має бути не меншим. Тому що якщо банк некоректно себе поводить, вставляючи в угоди приховані умови, в яких прихована реальна ставка по кредиту за рахунок комісії та різних платежів, якщо банк залишає за собою можливість перегляду кредитної ставки, якщо банк, усвідомлюючи становище клієнта, не готовий допомогти йому і не йде на реструктуризацію боргів, не надає канікули по платежам, чи на сукупність кроків, що пов’язані з діяльністю, функціонуванням позичальника, який може бути абсолютно законослухняним, і навіть на думці не має, щоб не повертати кредит банку, то в такому випадку теж існує питання довіри.
Тому що існують банки, які свідомо живуть на тому, що вони таким чином доводять інколи навмисними кроками позичальника, коли він не може повернути кредит, і в цьому випадку починають його штрафувати, забирати майно тощо. На превеликий жаль, така проблема також існує, й вона, я би не сказав, що поодинока, вона доволі поширена. Тому питання довіри та професіоналізму, етики, безперечно, існує в банківській сфері.
Тетяна Хмельницька: Добре. Пане Борисе, ваша відповідь на запитання: чи довіряє населення банківській системі України та гривні? Так чи ні й чому? Коротко.
Борис Кушнірук: Гривні я й сам зараз не довіряю. А причина — дуже важка ситуація з точки зору торговельного балансу, платіжного балансу, та з точки зору ситуації в економіці та бюджеті.
Тетяна Хмельницька: Тобто ви щойно сказали, що грошова одиниця України не є стабільною?
Борис Кушнірук: На сьогоднішній момент ні. І ситуація дуже важка.
Тетяна Хмельницька: Будь ласка, Олександр Сугоняко.
Олександр Сугоняко: От я не хотів би, щоб ця передача стала якимось провокативним моментом. Чи довіряють люди сьогодні нашій владі?
Тетяна Хмельницька: Ні.
Олександр Сугоняко: Не довіряють.
Тетяна Хмельницька: Згідно досліджень…
Олександр Сугоняко: Конкретизую. Чи довіряють бюрократії, з якою вони зіштовхуються там, я не знаю, у сільраді, у виконкомі, десь у судах, і пішло-поїхало — в різних галузях? Не довіряють в основному, правда? Чи довіряють медицині? Не довіряють і бояться її. Чи довіряють освіті? Не довіряють і теж бояться, бо за дітей своїх бояться. Ось у таких умовах очевидно, що будь-який сегмент суспільної діяльності та банківської в тому числі не може користуватися довірою особливо. Правда?
А до цього додається й те, про що сказав Борис. Криза бюджетна, криза економічна. Ми маємо падіння в третьому кварталі ВВП, і падіння промислового виробництва.
Борис Кушнірук: Ми маємо падіння ВВП весь рік насправді.
Олександр Сугоняко: Так, але поки що цифри немає.
Борис Кушнірук: Ні, весь рік, починаючи з минулого року.
Олександр Сугоняко: Уповільнення темпів зростання.
Борис Кушнірук: Ні, падіння ВВП фактично з кінця минулого року. Бо там, якщо прибрати сезонні фактори, які були пов’язані з опалювальним сезоном, у сільському господарстві, то там ми маємо цілий рік зниження ВВП.
Олександр Сугоняко: Але, почекайте, якщо повикидати…
Борис Кушнірук: Ні, це коректно з точки зору методології.
Олександр Сугоняко: Ми маємо проблеми з бюджетом, ми маємо «спалені» резерви, у нас було 38 мільярдів валютних резервів у травні минулого року, на сьогодні у нас залишилося двадцять п’ять. То все це вкупі, очевидно, викликає недовіру до грошової одиниці.
До речі, коли ми подивимося на наші депозити, то валютні рахунки зростали значно швидше, ніж гривневі, цього року, а особливо в останні місяці. Тобто це є констатацією простого факту, що це так, довіра, з моєї точки зору, знижується.
Тетяна Хмельницька: Падає. Пане Борисе, що ви скажете? Чому я так допитуюся? Останні дані, які я бачила, зокрема від Національного банку України, це те, що довіра до банківської системи України становить десь приблизно трішечки більше одинадцяти відсотків. І якщо взяти у порівнянні з іншими сферами нашого життя, яким ми довіряємо, а яким недовіряємо, наприклад, правоохоронним органам, владі й тому подібне, то цей показник достатньо стабільний. Але це останні дані, які мені вдалося знайти. Можливо, ситуація недовіри існує, але вона не така критична.
Борис Кушнірук: Існує, на мій погляд. Знаєте, не можна порівнювати, наприклад, їжу та одяг по одному питанню, тому що те, що ви їсте, й те, що одягаєте, це різні речі. Точно так само, існує питання довіри до громадських інститутів, пов’язаних із тим, як вони здійснюють свою діяльність, і зовсім інше питання довіра до економічних суб’єктів, бізнесових суб’єктів. До банки відносяться до бізнесових суб’єктів.
Із цього погляду, сам факт, що все ж таки у нас доволі значні обсяги депозитів фізичних осіб, ми можемо говорити, що все ж таки певна довіра існує. Тому що якби вона була дуже низькою, то навряд чи люди несли туди свої гроші. Ми ж не несемо свої гроші в якісь «Роги та копита», ми все ж таки зберігаємо гроші в банках. Таким чином, із цієї точки зору можна говорити, що певний рівень довіри до банківської сфери існує.
Інша справа, що він справді недостатній. Хоча, знову ж таки, я абсолютно погоджуюся з Олександром Анатолійовичем, що банки не існують поза економікою, вони є складовою економіки. І якщо існують проблеми з економікою, то і з банками теж.
Олександр Сугоняко: Робимо висновок у цій темі, щоб ми могли перейти до вашого наступного запитання. Підтримуючи мого візаві чи колегу, розумієте, коли ми маємо двадцятивідсоткове зростання ставок по депозитам, здавалося б, що це хороший показник. Але не треба забувати, що у нас на сьогодні нульовий показник інфляції, практично нульова інфляція. І коли деякі банки пропонують під тридцять, а деякі навіть більше, відсотків депозити, то тут уже існує певний ризик. Люди просто починають ризикувати, і по обсягам депозитів теж навряд чи можна вимірювати цю довіру.
Треба просто об’єктивно говорити, що довіру потрібно покращувати. І це завдання, яке стоїть перед суспільством, перед Національним банком, перед кожним банком, перед урядом, перед Верховною Радою. Крапка.
Тетяна Хмельницька: У мене з цього приводу одразу до вас запитання. Існує інформація, що Нацбанк та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб уже почали готувати новий механізм розрахунку відрахувань до фонду для тих установ, які платять клієнтам більші відсотки, ніж їхні конкуренти. Отже, заголовок цієї статті такий: «У Арбузова каратимуть банки за високі депозитні ставки». Будь ласка, Олександр Сугоняко.
Олександр Сугоняко:Я би із задоволенням почав карати Національний банк за високі процентні ставки. Нульова інфляція, страшенно високі проценти, які ще зовсім нещодавно були, й зараз вони чималі, — вісім процентів по міжбанку, замість того, щоб один-два нас би влаштувало. Зовсім малі залишки на кореспондентських рахунках, поставлено за мету тримати стабільний курс, до цього часу по суті, не дивлячись на те, як це впливає на економіку і на все інше. В результаті у нас дефіцит ресурсів при нульовій інфляції, і банки змушені замість того щоб забезпечувати ліквідність, залучати кошти під такі величезні процентні ставки. І тут же той, хто в цьому винний, говорить про те, що буде карати банки.
Тут щось не те, так не можна. Потрібно просто збиратися й говорити, можливо, справді люди чогось не розуміють. Інша справа, як зробити, щоб повернутися до нормальної ситуації, коли ліквідність у банківському ринку не буде «пертися» на валютний ринок? І це має бути спільна робота з урядом. Але про це навіть говорити ніхто всерйоз говорити не хоче, як я бачу.
Тетяна Хмельницька: І ще одна новина до попередньої новини. Це те, що банкам із проблемними активами потрібно заборонити залучати депозити. Це експертна точка зору, в якій говориться, що власне таким чином можна підвищити надійність заощаджень та посилити довіру вкладників до гривні. Будь ласка, Борис Кушнірук.
Борис Кушнірук: Знаєте, ця точка зору абсолютно справедлива. Інша справа, дивіться, якщо існує певна проблемна установа, наприклад, людина захворіла, їй же не кажуть: «Хворий не займайтеся самолікуванням. Лікар сказав у морг, значить, у морг»… Тобто якщо існують проблеми у певної установи, це ще не значить, що її потрібно похоронити. І якщо у установи існують проблеми в тому числі й пов’язані з ліквідністю, з фінансовою ситуацією, з якимись проблемами по кредитам, у цьому випадку в першу чергу питання до Національного банку — а що він зробив для того, щоб ці установи підтримати? Бо там має бути комплекс заходів, які йому потрібно здійснити.
Десь потрібно вводити зовнішнє управління з боку Національного банку, десь потрібно надати довгострокове рефінансування реабілітаційне, тому що багато банків просто-на-просто справді заходять у глухий кут для того, щоб утримати від падіння. Вони змушені підвищувати процентні ставки по депозитам, чим ще більше наражають себе на ризик. Чому? Тому що ці депозити потрібно чимось відпрацьовувати. Або заздалегідь ризикованими кредитами, і зараз це дуже серйозна проблема, бо зросла кількість дуже дорогих спекулятивних кредитів, пов’язаних із готівкою населенню й таке інше, які мають під собою доволі суттєвий ризик їх неповернення.
Тому я все ж таки погоджуся з Олександром Анатолійовичем в тому, що тут є питання в першу чергу професійності, коректності роботи Національного банку, як із точки зору рефінансування, загального підтримання ліквідності на ринку, так і з точки зору ситуації в банківській системі. Тому що це не проблема суто банків, це питання дуже важливого інституту — Національного банку та політики уряду. Тому що вони є складовими грошово-кредитної політики.
Тетяна Хмельницька: Дякую.
Олександр Сугоняко: Продовжуючи цю думку, бо вона дуже важлива. Справді, якщо існує проблема з ліквідністю, скажімо, розрив ліквідності. Тобто у банку сьогодні немає грошей, завтра вони будуть, то очевидно, що Національний банк має надати рефінансування на цей день, щоб зняти проблему. Інша справа, коли у банку це не проблема з ліквідністю вже, а це проблема з платоспроможністю, він уже проїв свій капітал. Ну, тоді його за ніч треба поховати, чи навпаки, приєднати до іншого банку, і вкладників також перевести. Вкладники були в банку «А», тепер стали вкладниками банку «Б», і у них ніяких проблем немає.
Тобто це питання справді регулятора, який має дуже уважно слідкувати за ситуацією на ринку. Тобто такому банку або потрібна підтримка і Національний банк має знати, або поховати треба такий банк. Але це треба робити швидко.
Тетяна Хмельницька: Дійсно, ситуацію можна контролювати, але на неї також можна і впливати. Я би хотіла перейти з вами до дуже такого галасливого питання. Будь ласка, пане Борисе, ви перший. На вашу думку, як вплинула і чи вплинула на рівень довіри взагалі до банківської системи інформація, звичайно, й зареєстрований у Верховній Раді відповідний законопроект про десятивідсотковий податок на продаж громадянами валюти?
Борис Кушнірук: Тут, знаєте, з одного боку, деякий переляк у деяких дуже психічно неврівноважених громадян, безперечно виник.
Тетяна Хмельницька: Які явно не довіряють банківській системі.
Борис Кушнірук: Ні, які перелякалися, що от таким чином у них можуть відібрати ще й долари, тому вони почали бігти і навпаки — здавати долари. Але коли держава ставить на порядок денних питання, яке з невідомо якого біса почне відбирати у людей і заощадження в іноземній валюті, накладатиме на них податок, то це питання вже формує недовіру до держави. Тому що, умовно, є бабуся, от що їй робити, якщо вона збирає там, вибачте, на похорони, собі на поховання гроші?
Олександр Сугоняко: Чи на лікування.
Борис Кушнірук: Так, або на лікування. Вона їх зберігає в доларах, а їй потім кажуть: от знаєте, бабусю, а тепер те, що ви там протримали в себе, тепер ви маєте сплатити за це. І тут же питання, що лікування потрібне зараз, а не за місяць, чи за два, а зараз. А їй кажуть, що вам тепер потрібно сплатити нам десять відсотків, чи там п'ятнадцять відсотків, які були спочатку.
Тобто тут існують питання етики, моралі та недовіри потім до державних інститутів. І це надзвичайно негативне явище, бо довгострокові негативи, пов’язані з недовірою до держави, значно важливіші, ніж навіть короткострокова вигода, яка могла би з’явитися у зв’язку з тим, що якась частина людей понесла здавати валюту в обмінні пункти.
Тетяна Хмельницька: Пане Олександре, ще ви не висловилися з приводу десятивідсоткового податку на продаж валюти.
Олександр Сугоняко: Та я достатньо на висловлювався про це податок. Я вважаю, що про це навіть говорити не варто.
Тетяна Хмельницька: Можливо, у вас якісь нові думки з’явилися з цього приводу? Наприклад, що вони зможуть побороти валютних спекулянтів.
Олександр Сугоняко: Так. Ви уявляєте собі, що у нас населення суцільні валютні спекулянти? Це маніпулятивна технологія, й більше нічого. До речі, вона таке саме відношення має і до стабільності валюти чи курсу, як, я не знаю…
Існує платіжний баланс, є проблеми з поступленням валюти в країну, існує потреба в валюті. І за цим потрібно слідкувати, а не намагатися шарпати населення, це по-перше. По-друге, заощадження — це ті кошти, які люди заробили, і вони можуть їх зберігати в чому завгодно: в стільцях, у горілці, в валюті. І ніхто немає права вам казати, що от п’ятнадцять відсотків стільців ми у вас заберемо. Чому? І допускати такого не можна, бо це питання свободи, навіть так можна сказати. На «Радіо Ера FM», я думаю, воно нормально звучить.
Що стосується цієї цитати, яку ви навели, з одного боку, це фактаж, так би мовити. З іншого, це якийсь такий негативізм, який я не сприймаю. Потрібно констатувати, що справді, довіра дуже низька, але цього замало. У нас узагалі в суспільстві дуже низка довіра одне до одного, до засобів масової інформації. Слава Богу, що ми тут за одним столом сидимо, й одне одному довіряємо. А якби це поширилося на всю Україну — ой-ой, наскільки б у нас зменшилися витрати!
Тобто соціальний капітал так званий: чим вища у суспільстві довіра, тим багатша країна. Наприклад, в Італії на півдні менший соціальний капітал, нижча довіра, вони бідніші. На півночі краща. Візьміть Швецію, наприклад, і так далі. Тобто ми мусимо творити от цей соціальний капітал і довіру. А вона може будуватися тільки на тому, що суб’єкти одне одному не брешуть, і суб’єкти одне в одного не крадуть.
А ці дві проблеми — це характерна риса «совка»: обдурити, збрехати і вкрасти.
Тетяна Хмельницька: Тому що інакше не проживеш просто…
Олександр Сугоняко: Так. Тоді це було. І це залишилося й зараз. І хто має керувати країною, де більшість людей брешуть, вибачте, більшість людей крадуть? Саме ті, що найкраще брешуть і найкраще крадуть. От і все.
Борис Кушнірук: Вони і правлять.
Олександр Сугоняко: А тепер нам треба сказати. От ми утрьох сидимо: Тетяна, Олександр і Борис — ми більше не брешемо, каємося, якщо це було, і не крадемо, і до нас нехай приєднуються наші слухачі. І все. І завтра буде інша країна.
Тетяна Хмельницька: У нас є, до речі, лист від Олександра. Я спробую тезами зачитати, бо він занадто великий. І нагадую, що efir@radioera.com.ua— наша електронна скринька. Він пише: «Доверия к банкам нет, банки действуют с позиции силы с клиентами, не важно, по кредитам или депозитам. НБУ «крышует»банки, суды стоять на стороне банков, хотя государство должно лоббировать интересы клиентов, так как Украина социальное государство по Конституции. Но в жизни власть обслуживает богачей и банкиров…»
Далі він висловлює пропозиції, хто де повинен сидіти. «Партия регионов в свое время возмущалась по поводу беспредела с курсом в 2008 году. Но так ничего и не сделала, придя к власти. Банки долларизировали экономику Украины, однако курсовые риски все легли на позичальників в 2008 году. Нацбанк, Верховная Рада, президент ничего не сделали, чтобы разделить обесценивание гривни с пяти до восьми гривен за доллар. Тридцать три процента компенсировать НБУ, тридцать три — коммерческим банкам, и тридцать три — позичальникам.
Курс обвалили на межбанке банкиры, а населению сказали, что это вы виноваты. Люди стали скупать валюту после того, как ее обвалили банкиры. То есть подменяют причинно-следственную связь! Сначала межбанк обвалил курс с благословления Стельмаха и Ющенко, а население с ажиотажем покупки доллара было вторым. Но нам же навязывают обратно и в СМИ. Население не виновато, народ устраивает и устраивал курс пять гривен за один доллар. С уважением Александр». Будь ласка, Борис Кушнірук.
Борис Кушнірук: Можливо, я почну, бо в цьому ланцюгу немає попереднього ще одного елементу. Річ у тому, що на момент обвалу курсу Україна мала, якщо ми говоримо про 2008 рік, дефіцит торговельного балансу вісімнадцять мільярдів. 18 мільярдів! Тобто саме це призвело до падіння гривні, а не спекуляція банків. Навіть якщо деякі банки і займалися цим, то вони скоріше користувалися просто тією ситуацією, коли було очевидно, що Україна семимильними кроками крокує до падіння національної валюти. Бо при такому дефіциті торговельного балансу жодна країна не живе.
І тут ми знову ж таки, повертаємося до тези, про яку казав Олександр Анатолійович, що не можна розглядати ситуацію, що от є погані банки, навколо все інше добре й гарно. Банки є відображенням, у тому числі й на рівні етики, того, що існує в суспільстві. Бо коли мова йде, наприклад, про те, що уряд та Національний банк нічого не зробили для того, щоб трошки пом’якшити кризу для позичальників, які опинилися, дуже значна частина опинилася у вкрай складній ситуації, у зв’язку з валютними кредитами, які були пов’язані з багаторічною стабільною ситуацією на валютному ринку, зі зростанням доходів населення, з тим, що була потреба й стимулювалося іпотечне будівництво.
Так от в реальності, коли це трапилося, то у зв’язку з цим не було вжито кроків, які мали б бути зроблені урядом і Національним банком для того, щоб надати можливість цим позичальникам хоча б трошки зітхнути після такого обвалу гривні. Це була проблема не банківська, бо банки в цьому випадку вже нічого вдіяти не могли, це могли робити лише уряд та Національний банк. Але вони цього не зробили.
Олександр Сугоняко: Продовжую. От грамотно все описано паном Олександром. Але що насправді? По-перше, існують банки і банки. Тобто є позичальники і позичальники. Є хороші, нормальні та чесні банкіри та банки, і є безчесні банки. Так само існують нечесні позичальники. І держава мали би стати над цим і карати погані банки, які безчесні, карати поганих позичальників, і захищати тих, що чесно ведуть бізнес.
Що наша держава робить? Вона карає чужих і надає преференції своїм, незалежно від того, чи вони хороші, чи вони погані. От у цьому корінь зла. Це одне.
Друге. Слухач сказав, що валютні ризики банки поклали на позичальників. Врешті-решт вони бумерангом повернулися до банків, і якщо люди не повертають валютні кредити, у банків погані кредитні портфелі, і банки змушені були формувати резерви, вони мали збитки протягом останніх чотирьох років. Тільки в цьому році вони почали отримувати прибутки, і ще треба з’ясувати (можливо, ми пізніше поговоримо про це), звідки вони взялися. Тобто в цьому випадку постраждали позичальники, вкладники, банки. Єдиний, хто не постраждав, це влада, яка не понесла навіть політичної відповідальності за той розгардіяш, який у банківській галузі.
Тетяна Хмельницька: У нас є слухач на прямому телефонному зв’язку. Зараз ми динамічніше працюватимемо. Доброго дня вам!
Слухач: Доброго дня!
Тетяна Хмельницька: Назвіться, будь ласка, і звідки ви.
Слухач: Олександр, місто Васильків, Київщина. Хотів би зауважити таке. Стосовно податку на продаж валюти, знаєте, дуже дивно виглядає. Я розумію, коли існує податок на прибуток, нехай навіть теоретично можна вважати, що прибутком в операціях з валютою є різниця курсова між купівлею та продажем, наприклад, навіть п'ятнадцять копійок на євро. І я розумію, щоб десятьма відсотками обкласти цей прибуток. Але десять відсотків на цей оборот, це дуже смішно.
По-друге, знаєте, найсмішніше звучить те, що ініціатива надходить від людини, голови Нацбанку, яка навіть немає ідентифікаційного коду, нібито через релігійні свої міркування. І фактично по цій людині ми не може відстежити такі операції потоків. Розумієте? Це просто сміх. Ну, добре, давайте пан Арбузов, нехай отримає ідентифікаційний код, показує всі свої прибутки та видатки, й потім ми вже будемо платити якісь податки. Така моя думка. Дуже дякую.
Тетяна Хмельницька: Зрозуміло. Дякую вам, пане Олександре. Будь ласка, короткі репліки. Прошу, Борис Кушнірук.
Борис Кушнірук: Ми вже сказали, і Олександр Анатолійович і я, що це ідея вкрай негативна і неправильно, тому говорити немає чого. І я вже більше ніж переконаний, що вона не буде діяти, і новий склад парламенту його не затвердить.
Олександр Сугоняко: Олександр молодець, правильно думає.
Тетяна Хмельницька: Пане Олександре та пане Борисе, до вас пише слухач Борис і ставить таке запитання: «У меня закончился валютный депозит в конкретном банке (не буду його називати) в Донецке. Мне беспардонно заявили, что я не получу этот депозит в валюте, а только в гривне, причем по курсу покупки, а не продажи. Что бы вы мне посоветовали?»Прошу, Олександр Сугоняко.
Олександр Сугоняко: Ну, такого не може бути.
Тетяна Хмельницька: Ну, як не може бути?
Борис Кушнірук: У цьому випадку потрібно попередити банк, що ви звертаєтеся до суду й більше того, вимагаєте накласти арешт на суму майна достатнього для погашення вашого депозиту.
Олександр Сугоняко: Це кримінальний злочин, це грабунок серед білого дня.
Борис Кушнірук: Зрештою, це не кримінальний злочин, а питання етики банку.
Тетяна Хмельницька: І що можна зробити в такому випадку?
Олександр Сугоняко: До суду треба звертатися.
Борис Кушнірук: Або потрібно звертатися до адвоката, щоб адвокат написав коректний судовий позов, із накладанням забезпечення на суму вашим потенційних збитків.
Тетяна Хмельницька: Але в будь-якому разі названо банк досить популярний в Україні.
Олександр Сугоняко: Але я би порекомендував би просто ще звернутися до місцевого відділення Національного банку, там толкові люди працюють, я думаю, що можна буде вирішити питання і без судового позову.
Борис Кушнірук: Як варіант, так, до речі.
Тетяна Хмельницька: Тобто без суду та слідства. У нас є слухач на прямому телефонному зв’язку. Запрошую вас до студії. Доброго дня!
Слухач: Добрий день!
Тетяна Хмельницька: Назвіться, будь ласка, і звідки ви.
Слухач: Александр, Киев.
Олександр Сугоняко: Щось одні Олександри пішли.
Слухач: Мое отношение ко всем налогам с оборота — это вообще в принципе глобальный по своей сути экономический абсурд. Кроме как обдирательством народа его назвать невозможно. У меня вопрос другой. Я являюсь руководителем одного киевского предприятия. И у меня открыт счет в одном из киевских банков, он не входит в крупнейшие банки, мы с ним давно работаем. И все было хорошо до недавнего времени, когда они перестали исполнять платежки. То есть, у меня уже дней десять висит довольно крупный платеж клиентских денег, который не выходит, потому что у банка проблемы.
Что делать в этой ситуации — писать жалобу в Нацбанк? Ее пока там рассмотрят, от этого банка «рожки да ножки» останутся. В самом банке мне сказали, что если у вас есть связи в руководстве или с владельцем банка, мы только с их распоряжения выпускаем деньги текущего счета. Это не депозиты, не какие-то сверхприбыли, это клиентские оборотные деньги на счету. Спасибо.
Тетяна Хмельницька: Я зрозуміла ваше запитання. Будь ласка, коментуйте, Олександр Сугоняко.
Олександр Сугоняко: Здавалося б, якщо це тимчасова проблема з ліквідністю, то Національний банк мав би допомогти. Якщо це проблема з банком і він банкрутує, тоді треба запроваджувати тимчасову адміністрацію та створювати відповідні дії — ліквідну комісію, збирати кредиторів і починати ліквідаційну процедуру. Дивна ситуація. Передзвоніть в Асоціацію українських банків, завтра зранку, скажімо.
Тетяна Хмельницька: Думаю, що за допомогою інтернету можна знайти її контакти, й зателефонувати. Будь ласка, пане Борисе, щось додасте, чи йдемо далі?
Борис Кушнірук: Думаю, можемо рухатися далі.
Тетяна Хмельницька: У нас є ще слухач. Знову таки є телефонний дзвінок, люди активно реагують. Нагадую, що ми сьогодні говоримо про довіру до банківської системи в Україні. Доброго дня вам!
Слухач: Добрый день!
Тетяна Хмельницька: Назвіться, будь ласка, звідки ви?
Слухач: Виктор, Киев. Тоже вопрос по поводу безопасности банковской системы. Не знаю, знают ли ваши уважаемые гости о том, что есть факты кражи денег со счетов банков? Я сам работаю в сфере IT-безопасности банковских сетей. В частности, «Приватбанк», «Укрэксимбанк» в этом году там десятки случаев есть, когда со счетов клиентов за счет преступных действий в общем-то уводятся деньги. Вопрос в следующем.
Любая экспертиза технологическая в общем говорит о том, что безопасность банковской системы, в частности, банк — клиент недостаточная для того, чтобы избежать таких ситуаций, поэтому ясно, что подобные ситуации не добавляют доверия в том числе у компаний, которые являются клиентами банка. И более того, вопрос еще в следующем. В случае, когда начинается разбор по таким фактам, банки при этом занимают позицию минимально давать информацию следствию и так далее, то есть максимально противодействуют, защищая как бы свои интересы. Понятное дело, чтобы «не выносить сор из избы».
Тетяна Хмельницька: Я вам дякую, Вікторе. Будь ласка, Борис Кушнірук.
Борис Кушнірук: Проблема існує, і це проблема не тільки суто українська, це і світова проблема. Тому потрібно розуміти, що в тому числі й банки безперечно не зацікавлені в поширенні подібної інформації, тому потрібно скоріше говорити про те, в якій мірі банки поводяться коректно по відношенню до таких клієнтів, у яких були вкрадені гроші. Бо банки зобов’язані їх компенсувати, і одночасно займатися чи внутрішньою безпекою, чи вже з залученням правоохоронних органів для пошуку тих, хто вкрав гроші фактично не у клієнта, а у банку.
Тетяна Хмельницька: До речі, нагадаю нашим слухачам, що у нас є декілька хвилин, так що не забувайте, що адреса електронної скриньки: efir@radioera.com.ua, а прямий студійний телефон: 536-9600. У нашій студії економічний експерт та Борис Кушнірук та президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко. Будь ласка, пане Олександре, ваша думка і стосовно безпечності банківської системи взагалі?
Олександр Сугоняко: Якщо говорити, скажімо, макропогляд на цю проблему, то система міжбанківських розрахунків у нас на хорошому рівні. Якщо говорити про систему банк — клієнт, вона так само, я думаю, не гірша, ніж у тій самій Польщі. Хоча факти, які наш слухач навів, мають місце. І в окремих банках це вже стає проблемою. У деяких банків, а в системі в цілому там більш-менш все добре.
Але через те, що у нас узагалі поширена терпимість до злодійства й дуже часто правоохоронні органи прикривають такі факти злодійства (судові органи і таке інше). У нашому суспільстві не створено нетерпимості до таких фактів, і до людей, які таке здійснюють, до покарання цих людей. Тобто зміна психології в суспільстві, як ми вже з вами говорили, дуже швидко мінімізує й ці проблеми, які існують. Але я ще раз кажу, вони не носять глобального характеру. І слава Богу.
Тетяна Хмельницька: У нас на зв’язку ще один слухач. Це буде останній слухач на цю годину. Я запрошую вас до студії. Доброго дня вам!
Слухач: Добрый вечер!
Тетяна Хмельницька: Назвіться, будь ласка, і звідки ви?
Слухач: Алексей, Крым. Вы уже говорили о доверии к банкам. Но как можно доверять паразитирующему субъекту хозяйствования? В данном случае каковыми являются банки, которые берут депозиты под 25 процентов в гривне, конвертируют в валюту и могут разместить в фондах Сороса и других инвестиционных фондах под 30-40 процентов годовых, но уже в валюте. Но если эти фонд лопнут, то банки побегут к Национальному банку.
То есть за счет налогоплательщика Национальный банк будет выдавать этим же банкам под минимальный процент кредиты, а сам налогоплательщик пойдет уже за своими деньгами, или скажем так, брать кредиты у этих же банков под максимальный процент. Получается, что он спасает частную финансовую установу. Это вообще нонсенс! Понимаете? Что это за рыночная экономика? Когда каждый субъект хозяйствования должен отвечать за свои риски сам. А в данном случае это чистый паразитизм.
Тетяна Хмельницька: Пане Олексію, я вам дякую. У нас просто залишається одна хвилина на те, щоб прокоментувати. Будь ласка, Борис Кушнірук.
Борис Кушнірук: Я категорично не погоджуюся з таким підходом. Банки — це такий самий інструмент економіки, як і будь-який інший із притаманними йому функціями та завданнями. Тому бачити в них злодіїв, які тільки думають, яким чином паразитувати на комусь, це, скажімо так, надто примітивно й дуже нагадує те, що ми знали з радянських часів, яким чином у нас подавалася подібна інформація. І більш довгу потрібно вести розмову про те, як насправді все це відбувається.
Тетяна Хмельницька: Пане Олександре, прошу, але дуже коротко.
Олександр Сугоняко: Я скажу дуже коротко. Без сумніву, існують претензії до банківської галузі, де проценти про кредитам, скажімо, більше сорока відсотків, чи більше тридцяти відсотків, вони мають бути значно нижчими. Але говорити про те, що Національний банк буде рефінансувати за рахунок бюджету такі банки… Якщо за рахунок людей, які сплачують податки, то це мало би фінансуватися з бюджету. А таке рефінансування, це кредит банку, який потім має бути повернутий. Це не зовсім точно. Але ваші емоції мають певне підґрунтя.
Тетяна Хмельницька: Я вам дякую, пане Олександре. Олександр Сугоняко та Борис Кушнірук. Дякую гостям, дякую всім слухачам. Ми завершуємо програму «РозворотUA». З повагою Тетяна Хмельницька.