3 июля в информационном агентстве «ГолосUA» состоялась пресс-конференция на тему: «Почему в Украине экономика падает, а зарплаты растут?»
В пресс-конференции участвовали: Людмила Черенько — заведующая отделом исследования уровня жизни Института демографии и социальных исследований НАН Украины; Борис Кушнирук — экономический эксперт.
Модератор — Юрій Гаврилечко, експерт «Фонду суспільної безпеки».
Юрій Гаврилечко: Доброго дня, шановні гості! Доброго дня, шановні колеги! У нашій країні будь-який дощ — це стихійне лихо, тому трохи запізнилися з початком прес-конференції. Тим не менше, спробуємо сьогодні з’ясувати, чому в Україні економіка падає, вона в рецесії, а заробітні плати зростають. Принаймні, офіційно за статистикою вони зростають, так само, як офіційно за статистикою, економіка падає. Крім того, буквально вчора виникла в уряду «нова-стара» ідея, що давайте підвищимо акцизи, збори та інші платежі на об’єми, розрахованої в бюджеті інфляції. Тобто вона нульова, але тим не менше, чомусь потрібні гроші. Як це вплине на зарплати, як це вплине на добробут українців, — про це сьогодні й поговоримо з нашими гостями. Перше слово хочу надати Борису Кушніруку — економічному експерту.
Борис Кушнірук: Я трохи пізніше…
ЮрійГаврилечко: Ви більше зі статистикою?
Борис Кушнірук: Так.
Юрій Гаврилечко: Тоді, пані Людмило, що в Україні відбувається, і наскільки офіційна статистика правдоподібна, скажімо так?
Людмила Черенько: Офіційна статистика дійсно свідчить про поступове підвищення середньої заробітної плати. І якщо це видно помісячно, ми подивилися, то крива за 2013 рік, ви бачите, вище за 2012 рік, це номінально. Але ми бачимо, що за офіційними даними темпи інфляції доволі низькі, й тому номінальна заробітна плата фактично відповідає реальній. І дійсно, спостерігається зростання.
Але чи можна це назвати зростанням заробітної плати? От, наприклад, заробітна плата за травень минулого року — 3015 гривен, травень цього року — 3253 гривні, різниця в двісті гривень. Я все-таки спеціаліст із дослідження рівня життя населення, я завжди на ці цифри дивлюся не з точки зору макроекономіки, а з точки зору становища людини, становища її сім’ї, домогосподарства. І якщо подивитися на динаміку доходів і витрат домогосподарств, то, звичайно, темпи зростання є значно нижчими.
Наприклад, грошові доходи в середньому на особу, це дані за дев’ять місяців 2012 року, останні доступні, становили 1268 грн. Зрозуміло, якщо заробітну плату отримує один із членів сім’ї, і немає інших доходів у родині, то вона відповідно ділиться на всіх. І таке зростання за останній рік відбулося звичайно менше, ніж на сто гривень. Тобто, якщо ми дивимося на середньодушові доходи домогосподарства, то таке зростання вже не є таким суттєвим.
Відповідно і структура витрат за ці роки не змінюється. На рівні п’ятдесяти трьох відсотків, десь 53 відсотки від зарплати витрачалося на харчування і в 2010-му, і в 2011-му роках, за дев’ять місяців 2012 року показують дещо менше — 52,5 відсотки. Але все одно це дуже високий відсоток, який свідчить про загально низький рівень життя українців. Звичайно, до 2008 року цей показник уже був знизився і становив менше п’ятдесяти відсотків, але після кризи він зріс, і поки що ми не бачимо і не маємо ніяких сподівань на його зниження, оскільки споживчі можливості населення не розширюються. Вони якими були на певному рівні 2008-2009 років, такими і залишилися фактично, люди не можуть собі купити більше, і краще задовольнити свої потреби.
Стабільно двадцять відсотків свого бюджету громадяни витрачають на непродовольчі товари, і приблизно 13-14 відсотків зарплати — на послуги. Із цих тринадцяти відсотків більше половина — це витрати, пов’язані з житлом. Зрозуміло, що на послуги розвитку, навіть на покращення здоров’я, навіть на медичні послуги, профілактичні медичні послуги, чи послуги з відпочинку та культурного проводження часу практично не залишається коштів.
І знову ж таки стабільно всі ці роки не більше чотирьох відсотків становлять заощадження та інвестиції в нерухомість. Тобто це такі капітальні вкладення, хто робить капітальний ремонт, чи хто щось купує з нерухомості, і разом із заощадженнями це становить лише чотири відсотки бюджету середнього статистичного домогосподарства. Така структура витрат є прямим свідченням загального низького рівня життя. І звичайно, незначне зростання середньої заробітної плати не в змозі змінити цю ситуацію. Дякую.
Юрій Гаврилечко: Пані Людмило, наскільки я зрозумів, радіти тому, що середня заробітна плата нібито зросла, не варто, тому що паралельно зростає безробіття, і виходить, що ситуація подушного доходу, тобто на одну особу, майже незмінна? Тобто одне компенсує інше.
Людмила Черенько: Так. Я не можу сказати про зростання безробіття, оскільки ті люди, які внаслідок кризи втратили роботу, вони скоріше за все за ці роки не змогли її знайти, оскільки не з’являється нових місць прикладання праці. Хоча я не можу сказати, що зростає безробіття, в мене немає таких даних, але те, що у людей, у яких робота залишилися, доходи суттєво не підвищилися, це, звісно, правда. Навіть якщо взяти не лише офіційну заробітну плату, а говорити про доходи, включаючи незареєстрований сектор, то навіть у такому випадку доходи населення зростають дуже й дуже повільно.
Юрій Гаврилечко: За вашими прогнозами, можливо, ви такі робили, зниження більше, ніж на дев’ять відсотків промислового виробництва, може призвести до ситуації початку 2009 року, коли підприємства, знову ж таки, будуть відправляти людей у вимушені відпустки, або переходити з п’яти-шестиденного робочого тижня на три-чотириденний? І відповідно це теж буде зменшувати їхні доходи, хоча офіційно вони будуть отримувати таку саму зарплату.
Людмила Черенько: Звісно. Зазвичай так і відбувається, якщо звужується виробництво, у нас усе-таки схильні до такої моделі, коли не звільняють людей, а все-таки надається можливість більшій кількості людей працювати, але менший час, і звісно за меншу платню. Це наша класична схема, яка реалізується з перших років незалежності. Звичайно, це перше, на що йдуть роботодавці, коли вимушені якось знизити собівартість продукції.
Але я не можу сказати, що зниження на дев’ять відсотків дійсно суттєво вплине на показники життєвого рівня населення. Все-таки в 2008-2009 роки був значно більший обвал, він був дуже різким, і стосувався не стільки виробництва в нашій країні, стільки того, що інвестори буквально в один день забрали все з нашої економіки. Тобто тоді обвал був суттєвий (2008-2009 роки), а зараз я би ситуацію охарактеризувала як стагнацію. Поки що не видно ні тенденцій до погіршення, ні тенденцій до покращення, ми перебуваємо в зоні невизначеності. Будемо сподіватися, що змін на гірше все-таки не відбудеться, але впевненості в тому чи іншому поки що немає.
Юрій Гаврилечко: Дякую. Пане Борисе, чого нам очікувати, на вашу думку, на найближче майбутнє — дефляційного шоку, стагнації, можливо ще чогось? Тобто що буде відбуватися, коли економіка й наділі буде падати, а курс гривні буде стабільно утримуватися, а заробітні плати, до речі, вони зростати, то зростають, але тим не менше, залишаються меншими, ніж у грудні попереднього року. Принаймні, знову ж таки за офіційною статистикою.
Людмила Черенько: Це класична сезонна тенденція.
Юрій Гаврилечко: Так, але вже півроку вони менші, ніж минулого року.
Борис Кушнірук: Почну, мабуть, усе ж таки з невеликого коментарю щодо доходів населення, зарплат. Справа в тому, що статистика в такій економіці як українська, з одного боку, може надавати дуже багато інформації для аналізу, з іншого боку, прямі статистичні дані не завжди відображають реальність. І от ситуація з офіційним зростанням заробітної плати є фактично класичним прикладом.
Чому? Тому що ні для кого не секрет, що у нас дуже значна частина людей працюють у тіні, й отримують неофіційно зарплату. Причому не обов’язково такі люди працюють нелегально, вони, може, й працюють офіційно, але в реальності більшу частину зарплати отримують в конвертах. Я думаю, що навіть тут присутні, можливо, десь в голові собі це підтвердити, бо воно стосується і їх.
Тому з цього боку питання полягає в тому, що відбувається з неофіційними доходами. Так, показники по офіційній зарплаті можуть зростати, а що відбувається з тіньовими доходами? Так от, враховуючи, що ми спостерігаємо монополізацію економіки, зменшення сфер прикладання сил для бізнесу, можна говорити, що неофіційні доходи падають, люди або втрачають роботу, або втрачають бізнес-можливості для таких доходів. І таким чином у нас якраз там найбільш суттєво відчувається проблема з доходами. Тобто з тими доходи, які населення отримувало неофіційно, і які не відображені статистикою. Але непрямим, опосередкованим чином це можна оцінити.
Наприклад, існує такий класичний показник, який відображає те, що відбувається з доходами населення, це рухливість населення. Чим більше доходів, тим більше населення рухається, воно пересувається більше: їздить у відпустку, їздить в інші міста й таке інше. І знову ж таки, коли менше доходів, то зрозуміло, що громадяни менше їздять. Так от, показники такої рухливості населення знижуються, і для мене це є значно більш показовим і більш важливим показником реальної ситуації, ніж офіційна зарплата.
Тому що офіційна зарплата, так, може зростати, хоча теж доволі незначним чином, але зростатиме. Але те, що ми бачимо в неофіційному секторі, має десь відображатися, і воно знаходить своє відображення саме в тому, що реально рух населення скорочується, особливо між містами. Тобто якась кількість людей, яка їздила за кордон, так, вона і їздить, хоча й там теж відбуваються непрості процеси. Але коли мова йде в межах країни, то ми чітко бачимо, що відбувається падіння. І це, на мій погляд, значно більше відображає реальну ситуацію.
Що ж стосується того, що нам слід очікувати у найближчі місяці, чи навіть роки, то ми вступаємо в період довгострокової стагнації, я не очікують якихось провалів, обвалів, які ми спостерігали в 2008-2009 роках. По-перше, тоді був явно перегрітий ринок, він був надзвичайно перегрітий кредитними грошима, у нас перебувала величезна кількість кредитних грошей, які провокували попит і зростання економіки. А коли це кредитування обвалилося (іпотечне, споживче кредитування), то автоматично це призвело до різкого, стрімкого падіння. Відбулося зниження доходів у бюджети, потім і доходів населення, тому що, умовно кажучи, дуже велика частина людей, яка обслуговувала це зростання, залишилася теж без роботи і без доходів.
Тому на сьогоднішній момент, я вважаю, що як говорити про курс гривні, то це питання досить дискусійне з економічної точки зору, але з політичної точки зору, влада буде намагатися утримувати курс національної валюти, тому що в їхньому уявленні, та і в уявленні населення, можливо, стабільність відображається в курсі гривні. От курс стабільний — значить, економічна ситуація стабільна. Курс національної валюти почне знижуватися, чи курс іноземної валюти зростати, автоматично це буде сприйматися як падіння та погіршення ситуації.
Тому, враховуючи все це, я думаю, що влада намагатиметься робити все, щоб за рахунок збільшення зовнішньої заборгованості, а поки що Україна може собі дозволити залучати кошти за кордоном, уряд буде намагатися зберігати стабільність курсу. Причому в тому числі й за рахунок того, що фактично відбувається певне падіння, об’єктивне зниження імпорту, не тільки експорту, а й імпорту. І таким чином ми спостерігаємо реально навіть скорочення дефіциту торговельного балансу, і він значно суттєво скоротився навіть цього року по відношенню до минулого року. А платіжний баланс у нас навіть позитивний, але це за рахунок цих запозичень, які робить уряд і бізнес.
Тому, скоріше за все, наступні півтора роки до виборів президента ми будемо таке спостерігати, і я взагалі не очікують якихось стрімких коливань. Безперечно, бувають якісь несподівані події, які можуть спровокувати певні проблеми, більш суттєве падіння, але я очікую таке повільне підтримування на нулі, трошки в мінус, чи трошки в плюс за рахунок, наприклад, ситуації в сільському господарстві, де все ж таки суто природний фактор може провокувати як зростання обсягів виробництва, так і їхнє падіння. Тому за рахунок фактично лише однієї галузі (сільського господарства) держава буде утримувати ситуацію в такому нульовому сегменті.
Що стосується наших галузей важкої промисловості, в першу чергу, металургії, то там, враховуючи глобальну кризу, яка нікуди не поділася, всі розмови про те, що все, ми починаємо виходити із кризи, які лунають від європейських політиків, чи американських, є зрозумілими, оскільки політики всюди, коли вони знаходяться при владі, то намагаються прикрасити. Це не окрема якась ситуація для українських політиків, це класична ситуація для політиків усіх країн світу. Тому вони кажуть про те, чого насправді не відбувається. Але економісти чітко розуміють, що глобальна криза нікуди не поділася, причини кризи теж не подолані, й тому така ситуація на багато років. Я взагалі не виключає, що це розтягнеться десь до 2020-2022-го чи до 2023 років може залишатися надзвичайно така стагнаційна економічна ситуація у світі.
І це при збільшенні кількості, які друкуються, тому що зараз фактично всі провідні країни світу ввімкнули друкарські верстати. На українській ситуації це начебто не відображається, але для мене є показником ситуація з американським фондовим ринком. Американська економіка фактично на нульовому рівні, а показник індексу Доу-Джонса заскалює, на такому рівні, на якому вони ніколи не були. Тобто це свідчить про те, що існує величезна кількість грошей, які створюють непідкріплені активи, за рахунок цього створюється ілюзія прибутків, фінансисти дуже непогано себе почувають у Сполучених Штатах і в низці інших країн, але всі інші сфери залишаються проблемними.
І це все буде відбуватися і на український економіці, але я кажу, без якихось стрімких процесів. І Ніниній уряд, нинішня влада буде робити все для того, щоб не допустити обвалу. Я не кажу, що це гарно чи погано, я зараз лише констатую ту реальність, яку ми, скоріше за все, спостерігатимемо у найближчі ці півтори роки до президентських виборів.
Юрій Гаврилечко: Тобто «стабільності досягнуто», і падати в прірву будемо поступово…
Борис Кушнірук: Повільно, спокійно. Тому я й кажу, що я не очікую якихось вибухових проблем, і писав в одному своєму аналізі, я розробляв сценарій 2015 року, можливо, хтось читав у блогах, де я писав, що я не виключаю якоїсь дестабілізаційної ситуації, пов’язаної з підходом до підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом, тому що еліта (бізнес-еліта, політична еліта) налаштована на те, щоб таку угоду підписати. Але існує фактор Росії, яка буде намагатися робити все, щоб цього не допустити, тому я не виключаю якихось надзвичайних провокацій, які можуть дестабілізувати політичну ситуацію. І як наслідок, до речі, й економічну ситуацію, принаймні, курс гривні може стрибнути. Або якщо почнеться політична нестабільність, а вона теоретично може виникнути, то в цьому випадку, зрозуміло, що можуть прискоритися всі негативні процеси, які знаходяться зараз у такому, дуже замороженому стані.
Юрій Гаврилечко: У мене запитання до вас обох. Скажіть, будь ласка, чи дійсно може тоді констатувати, що незважаючи там навіть на невеличке статистичне зростання заробітних плат, доходи населення не лише не будуть підвищувати, а будуть навіть поступово знижуватися? Тому що зменшується виробнича сфера, тіньові доходи, які більш характерні для сервісної сфери, сфери обслуговування, і якщо немає виробництва, сервіс теж занепадає, зникають тіньові доходи, і ми повертаємося в ситуацію, коли зарплата буде єдиним джерелом доходів. А вона відповідно достатньо невисока, і таким чином загальна ситуація буде погіршуватися, тому що платоспроможність українців таким чином теж буде знижуватися. Чи дійсно це так?
Людмила Черенько: Я думаю, що це так, але ми забули ще згадати трудову міграцію, яка досить поширена в прикордонних областях України. А оскільки сьогодні в Європі теж не все гаразд, то українці підвищити свої доходи за рахунок більшого потоку на Захід трудових мігрантів теж уже не зможе, тобто тут резерв теж уже вичерпаний. Дійсно, залишається в основному, і це головне, те, що люди отримують в Україні. А оскільки нічого позитивного не відбувається в економіці, то зростання доходів, реальних доходів, дійсно, думаю, теж не може бути.
Юрій Гаврилечко: Дякую. Будь ласка, пане Борисе.
Борис Кушнірук: Я, можливо, те ж саме сказав би, враховуючи в тому числі й те, що певне зростання могли би спровокувати адекватні реформи. Наприклад, реформа ЖКГ цілком імовірно могла би спровокувати доволі суттєво зростання, принаймні, в цій сфері. Тому що, умовно кажучи, там є куди вкладати кошти більш ніж достатньо. Там потрібно замінювати труби, потрібно утеплювати будинки, потрібно робити велику кількість капіталовкладень, які могли би підштовхувати зростання. А для цього потрібно проводити реформу в цій сфері, але такої реформи не буде.
Я думаю, що на сьогоднішній момент взагалі питання реформ закрите в Україні до 2015 року. Тобто для Януковича будь-які розмови, що будь-яка проблематика може викликати спротив населення, вже викликає відвертий жах і відверте неприйняття, тому не слід очікувати, що влада на них наважиться. А тому з нічого й не буде нічого, тобто не може виникнути щось із того, до чого уряд не прикладає зусиль для реформування.
Безперечно, певні кроки, в тому числі деякі позитивні кроки, можливо, вони будуть робити, але враховуючи всю загальну ситуацію, і зростаючу монополізацію економіки, проблеми зі світовою економікою і таке інше, я ж кажу, що вони всі будуть намагатися утримувати ситуація на такому, дуже неприємному стані такої стагнації, коли ви не можете вирватися з цих проблем. Коли ви, начебто й не можете сказати, що все погано, вже край, вже нікуди падати, але виходить, що ви в такому дуже помірному-помірному падінні знаходитеся, яке психологічно дуже тисне на людей, тому що воно створює безнадію. Воно не дає можливості відчути, що колись це скінчиться.
Бо коли сильне падіння відбулося, відчули дно, а після того є вже рух угору, и людина каже: «О, життя-то налагоджується…» А зараз якраз не спостерігається такого, на психологічному рівні цього не відбувається. І це для багатьох проблем, в тому числі й психологічного характеру, вони можуть бути значні. І от ці події, які днями відбулися в Миколаївській області лише констатують, що вибухові, небезпечні для нинішньої влади процеси, можуть відбутися навіть не на заході країни, чи в Києві, а в першу чергу, на сході, бо там зневіра та злидні навіть суттєвіші, ніж у людей, які мешкають у центрі чи на заході України. Тому там такий стан може там викликати процеси, які важко буде стримати. Можливо, вони не спровокують якусь революцію, чи повалення режиму, але те, що вони будуть дестабілізувати ситуацію, постійно загрожувати дестабілізацією ситуації, це факт.
Юрій Гаврилечко: Тобто можна сказати, що на сході, оскільки там більше промислові регіони, рецесія економіки, відповідно і падання виробництва, більше позначиться, ніж на західних регіонах, де достатньо небагато промислових підприємств, і люди й так усі ці роки самостійно виживали, і більше менш призвичаїлися?
Борис Кушнірук: Так.
Юрій Гаврилечко: А в східних регіонах ситуація буде погіршуватися різко. Тобто по всій України це буде відбуватися досить повільно, а в промислових регіонах це погіршення може відчуватися більш суттєво.
Борис Кушнірук: Я би не сказав, що різко, але я би сказав, що воно буде більш суттєвим і більш відчутним. А ще враховуючи те, що тамтешні громадяни теж пережили свою ейфорію з приходом, умовно кажучи, їхнього президента, а тепер існує зневіра, то накладання економічних факторів на такі психологічні фактори може теж призводити до несподіваних вибухів. Хто там міг подумати, що у нас у якомусь районному центрі люди можуть просто, не боячись навіть пострілів, захоплювати райвідділ міліції?
Людмила Черенько: Я хочу ще кілька слів додати. Дійсно, психологічні проблеми сьогодні виходять на перший план. Навіть той факт, що купівельна спроможність громадян не знижувалася в останні роки, зросла суб’єктивна бідність. Тобто там на два-чотири відсотки але більше людей стали називали себе бідними, відносити себе до бідних. І це при тому, що у них незмінними залишаються купівельні можливості. Цей фактор.
І ще я хочу сказати, яка очікує нас небезпека. Все було би не так погано, якби була тільки стагнація і не відбувалося дійсно ніяких катаклізмів, нічого непередбачуваного. Але ми не повинні забувати, що більше двадцяти років незалежності вся соціальна інфраструктура, особливо малих населених пунктів, узагалі не підтримувалася, і це міна уповільненої дії. В будь-який момент вона може вибухнути, і взагалі це дуже страшна ситуація. А грошей надлишкових у бюджеті, хоча б незначних надлишкових, щоб залатувати дірки, а я вже не кажу про повне її відновлення, реконструкцію й таке інше, а навіть на залатування дірок немає. А це все та соціальна сфера, яка безпосередньо торкається людей кожного дня. І звичайно виникає ще одна загроза, чи одна безпека, з відсутністю грошей на такі непередбачувані події.
Юрій Гаврилечко: Дякую. Шановні колеги, будь ласка, ваші запитання.
Журналіст, телеканал новин «24»: Пане Борисе, уточніть, будь ласка, ви казали про проказних рухливості населення, — за який це період і наскільки вона упала?
Борис Кушнірук: Рухливість знизилася не дуже значним чином. Я бачив статистику минулого року, але не бачив статистики перших місяців цього року, вони надають їх із певною затримкою, але там падіння два-три відсотки. Але вони доволі чітко відображають, що насправді, зростання доходів не відбувається. Тобто якщо відбувається падіння рухливості, то це прямий показник, опосередкований, але дуже красномовний показник того, що реальні доходи населення падають.
Тому це є класикою для статистики, для аналізу так само, як, наприклад, показник транспортних перевезень і виробництва електроенергії є показниками реальної ситуації в економіці. Тобто, коли зростають перевезення вантажів і зростає споживання електроенергії, то це показник зростання економіки. І навпаки, якщо ці два показники знижуються, то це відображає падіння економіки, що би нам не казали. Я колись досліджував китайську економіку, де теж зі статистикою не так усе добре, у них були моменти, коли вони говорили про зростання економіки, а їхні статистичні дані свідчили про зворотне, що в реальності його не відбувається, а є навіть падіння. Потім, правда, була ситуація, коли ті дані просто закрили на той період, який я досліджував, і коли з’явилася стаття. Тому є, я ж кажу, економісти володіють певними непрямими методиками дослідження для того, щоб оцінювати ситуацію, і однією з них, є якраз ситуація з рухливістю населення.
Юрій Гаврилечко: Будь ласка, ще запитання.
Богдан Красавцев, «Українські національні новини»: Скажіть, будь ласка, а в порівнянні з ситуацією в сусідніх країнах, тими самими Росією та Білорусією, ви можете якось сказати, ми живемо краще чи гірше?
Людмила Черенько: От сьогодні тема, з чого ми починали, — заробітна плата. Можу порівняти з Білорусією, з Росією важко, тому що у них потенційно трошки інші можливості для забезпечення певних витрат. А от із Білорусією можу порівняти. Наприклад, у них мета — на кінець року досягти середньої заробітної плати в перерахунку на наші гроші десь п’ять тисяч гривень. У них мета — на кінець року досягти такого рівня.
Звичайно, це вище, ніж у нас. Але давайте не забувати, що все-таки я не думаю, що президент Білорусії допустив би такого тіньового сектору, такого масштабу нелегальних доходів, як у нас. Тому якщо скоригувати нашу заробітну плату відсотків на тридцять-п’ятдесят тіньових грошей, то ми отримаємо на кінець року, я думаю, навіть більшу, ніж п’ять тисяч гривень, середню заробітну плату. Тому з білорусами ми можемо себе сміливо порівнювати.
Що стосується цін, то в Білорусії дещо вищі ціни на продовольчу продукцію, й цьому існує об’єктивне пояснення — у них існує заборона на використання різних компонентів при виробництві продуктів харчування, тому, звичайно, вони мають коштувати дорожче, це абсолютно об’єктивно. Тобто з білорусами ми можемо повністю порівнювати свій рівень життя — ми приблизно однаково живемо.
Борис Кушнірук: Я хотів би теж додати. Я був буквально минулого тижня на конференції «Українсько-російські відносини» у Москві, й мав можливість поговорити там з пересічними росіянами, і не тільки з москвичами. Безперечно, рівень доходів там суттєво вищий, і це факт. Причому це пов’язано, в першу чергу, з природною рентою, те, що ми називаємо «нафтодоларами» від сировинних ресурсів.
Але потрібно розуміти, що собою уявляє їхня економіка, — десь 82 проценти, якщо я не помиляюся, російського експорту займає сировина. Перша позиція — це нафта, тобто вуглеводні: нафта, газ, вугілля. Друга позиція — метал, експорт якого якраз падає, третя позиція — хімічна промисловість, і деревина. Чотири позиції формують вісімдесят відсотки експорту РФ. Притому, що саме експорт формує більшу частину доходів бюджету і доходів компаній, тобто національного доходу Росії.
Тому, з одного боку, можна говорити, що вони, безперечно, знаходяться в значно кращій ситуації, ніж Україна на сьогоднішній момент. Але, якщо хочете, потенційні ризики для дестабілізації у них навіть вищі, тому що не диверсифікована, чи погано диверсифікована економіка в разі обвалу світової економіки, а передумови для цього теж існують, і падіння цього «пузиря», який зараз надувається в усіх сферах за рахунок емісійних доларів, євро та інших валют світу, об’єктивно вистрілять. І тоді може відбутися стрімке падання економіки з відповідним стрімким зниженням доходів і російського бюджету, росіян і таке інше.
Подивимося, як вони проведуть Сочинську олімпіаду, і як вони будуть готуватися до Чемпіонату світу по футболу, тому що там викладаються такі жахливі суми, наприклад, на Сочинську олімпіаду, я десь зустрічав цифру, витратили 45 мільярдів доларів. Тобто це нечувана сума з точки зору всієї історії олімпійського спорту. На ці кошти можна було би десяток олімпіад провести в інших країнах, на які проведуть в Сочі. Тому, як вони переживуть ці величезні витрати, побачимо…
Колись, до речі, було досить цікаве дослідження, стаття, матеріал, пов'язаний із історією того, як Радянський Союз проводив Олімпіаду 1980 року. Оприлюднили в російських ЗМІ колись листування, в тому числі й членів політбюро з приводу тієї олімпіади. Виявляється, вони теж тоді не очікували, що витрати зростуть дуже значно. Причому Брежнєв задавав запитання, а чи не можемо ми розглянути питання, щоб узагалі відмовитися від її проведення. Про це ніколи не говорилося, але такі цікаві матеріали були. Тому й було однією з причин потім кризи Радянського Союзу — це олімпіада 1980 року, Афганістан. Це ті фактори, які спровокували потім обвал ринків нафти і стрімке погіршення економічної ситуації в Радянському Союзі, і потім розвал Радянського Союзу.
Богдан Красавцев, «Українські національні новини»: В мене ще таке запитання. Ви наводили статистику про те, що українці стали менше пересуватися між містами. Скажіть, будь ласка, а чи немає у вас схожої статистики, чи не почали українців більше пити, більше наркоманів, впадати в депресію?
Борис Кушнірук: Ви розумієте, у нас не показується статистика, скільки продається наркотиків, а споживання алкоголю за офіційними даними, до речі, скорочується. І, до речі, скорочується виробництво тютюнових виробів за офіційною інформацією. Інша справа, щодо тютюнових, і не виключно по алкогольним напоям скороченням може бути пов’язане не з тим, що населення менше споживає ці товари, а просто з тінізацією та нелегальним імпортом цих товарів. Тому по наркотикам картину не надам, тут до правоохоронців, мабуть, потрібно звертатися, а от по тим товарам, які офіційно, принаймні, виробляються, ситуація така.
Юрій Гаврилечко: Можливо, вам до Держстату варто звернутися, тому що цього року він трохи змінив статистику видатків домогосподарств, і наркотики з алкоголем об’єднав. Якщо ви подивитеся, то минулого року нічого подібного не було, а цього з’явилося. Тобто, мабуть, у них є якась додаткова інформація щодо споживання українцями саме наркотичних засобів.
Людмила Черенько: Насправді, по системі «Кайкоп» Міжнародної класифікації, повинні бути витрати на наркотики та на проституцію. І з 2002 року приєдналася наша країна до системи «Кайкоп» і ввели такі дві позиції, звичайно, вони йдуть з нульовими позначками обидві позиції в обстеженні.
Юрій Гаврилечко: Тим не менше, загальна картина…
Борис Кушнірук: Хоча не секрет, що це одна з найжахливіших картин. Причому я вважаю, що у нашій країна більш жахлива картина не алкоголізмом, а з наркоманією, бо ні для кого не секрет, що наркотики фактично можна купити в місті практично без проблем.
У мене знайомий повернувся буквально днями з Домініканської Республіки і розповідає, що там цікаво, там наркотики продаються нелегально, причому в дуже великій кількості, в тому числі продають наркотики. Так, поліція з цим бореться, але при цьому наркотики можна купити прямо у поліцейських, тобто вони конкурентів просто прибирають, і продають самі. Тому я можу це розповісти. Ще раз кажу, це певна іронія.
Але є реальна історія. Я колись жив, можу навіть сказати, на вулиці Депутатській, на розі вулиці Депутатської та Вернадського, і у нас там у дворі молоді хлопці захотіли розташувати стоянку для автомобілів, з охороною, з усім іншим. Але виникла одна проблема: в одній із квартир на першому поверсі продавалися наркотики, і це не було секретом ні для кого. Вони пішли до міліціонерів із цього приводу, тому що коли встановлять там охорону машин, а там наркотики, комусь не буде вистачати грошей на наркотики і щось поцуплять із машини, і тоді буде відповідальність охоронців. Відповідь міліціонерів була наступною: «Якщо ви будете нам платити більше, ніж ті за «дах», то ми готові їх прибрати». І це абсолютно реальна історія з реальними персонажами. Тому ситуація в цій сфері у нас настільки жахлива, що ми, можливо, навіть не уявляємо рівень проблеми, пов’язаної з наркоманією в Україні.
Богдан Красавцев, «Українські національні новини»: І ще питання на завершення. От ви сказали про чемпіонат у Росії, про те, що в Сочі готуються до олімпіади, так само Україна готується до «Євробаскету», торік ми приймали «Євро-2012». Коли нам чекати на такі дестабілізаційні моменти?
Борис Кушнірук: На щастя, я думаю, що ідея там зимової олімпіади 2022 року в головах наших політиків усе ж таки завершиться, їм буде не до того, але «Євробаскет-2015» не буде витратним, бо інфраструктура фактично вже є для нього. Тому особливих проблем, я думаю, з цим не буде — не той потік людей, не той масштаб. Але в даному випадку, я кажу, ми маємо просто націлитися на те, що у нас не відбуватиметься якогось там, якщо не буде політичних катаклізмів, які викличуть економічні катаклізми, у нас не буде якогось стрімкого падіння.
Можна очікувати лише дуже такого повільного падіння, дуже неприємної ситуації, яка буде спостерігатися не тільки до 2015 року. Враховуючи ще й світову кризу, я оцінюю критичну ситуацію для української економіки десь до 2020 року або навіть до 2022-го. Тому у нас я нічого не очікую навіть при зміні влади.
Юрій Гаврилечко: Тобто в найближчі десять років усі встигнуть призвичаїтися до кризових явищ?
Борис Кушнірук: І до того, що жити потрібно в інших умовах, по-іншому.
Юрій Гаврилечко: Щоб не завершувати прес-конференцію на такій негативній ноті, ваші рецепти, можливо, що з цим можна зробити, якщо дійсно існують такі можливості? Наприклад, ви би стали президентом і одночасно прем’єр-міністром, і ще би мали контроль над парламентом?
Людмила Черенько: Не дай Бог…
Борис Кушнірук: І ще й депутатом одночасно…
Юрій Гаврилечко: Так, ще й депутатом одночасно.
Людмила Черенько: Я вважаю, знаєте, що всі традиційні схеми, всі традиційні підходи вичерпані давно не лише в Україні та в країнах-сусідах, а й у світі. Вже давно немає рецептів, і всі прийшли до того, що ніхто не знає, який вихід із ситуації, яка стає критичною в різних частинах світу. Й те, що підйом відбувається сьогодні в країнах, які вважалися країнами третього світу, але це теж, можливо, тимчасове явище.
Можливо, абсолютно по-іншому на все потрібно подивитися. Зараз навіть у макроекономічній теорії взагалі з’являються нові наукові підходи, які говорять про те, що зростання економіки взагалі нічого не означає для людини. І дійсно, історія підтверджує, що чим більше зростає економіка, тим більше зростають розриви між бідними та багатими. І звичайно, тих, хто недоїдає, стає менше, але бідність теж поняття відносне. З кожним етапом розвитку економіки більша частка людей відчуває себе бідними і нікому непотрібними.
Звичайно, як по Марксу, все більше ресурсів концентрується у меншої кількості людей, і це не тільки в нашій країна, так відбувається в усіх країнах світу, це підтверджує історичних процес. Тобто ситуація підходить до якоїсь межі, коли потрібно переосмислювати абсолютно все. І діють вже постулати в економіці жодні, взагалі немає ні рецептів, ні постулатів, і треба, мабуть, в такій ситуації, щоб кожна країна шукала щось своє, якийсь свій вихід. Комусь пощастить на цьому шляху, комусь ні, комусь не пощастить. Але, думаю, що на сьогоднішній день таких рецептів немає ні в кого.
Юрій Гаврилечко: Дякую.
Борис Кушнірук: Я не настільки песимістичний у тому плані, що рецептів немає. Я якраз переконаний, що Україна знаходиться в такій ситуації, коли існує доволі значний ресурс для зростання, просто пов'язаний із реформами. От коли є більш-менш сучасна економіка, і там відбуваються стагнаційні процеси, то там своя природа таких стагнаційних процесів, там проблеми грошово-кредитної політики та багатьох інших. Не про це зараз.
А от в українській економіці існують можливості для зростання, просто починаючи з банальних дій. Вибачте, просто менше крадіть із бюджету, зробіть держбюджет прозорим, боріться з монополізацією економіки, проведіть реформу ЖКГ і енергосектору. Там існують значні можливості для енергозбереження, в тому числі й для витрат, які пов’язані з цим. У нас величезна проблема з тим, що у в нашій країні значна частина людей живе все ж таки в поганих житлових умовах, тут теж є можливості для зростання.
Причому, існує дуже важлива й цікава фраза з приводу того, що зростання ВВП насправді не відображає економічну ситуацію, і це справді так. Тому що чим більше місто, тим більш воно дороге, а з точки зору номінального ВВП зростання відбувається. В процесах урбанізації, коли за рахунок мегаполісів номінальне зростання ВВП відбувається досить стрімке, але якість життя від цього кращою не стає, тому що витрати на функціонування такого міста стають значно вищими. І таким чином реальні можливості та реальні потреби, які задовольняються людиною, не покращуються, а, можливо, навіть погіршуються.
Наприклад, от є