ПРОГРАМА «РОЗВОРОТ UA» — спільний проект інформаційної агенції «ГОЛОС UA» та «РАДІО ЕРА FM».
Ефір за 01.07.2009 р. Ведуча — Оксана Ващенко.
Оксана Ващенко: Україна продовжує долати свої фінансові труднощі єдиним способом – взяти черговий кредит. Національна акціонерна компанія “Нафтогаз-Україна” заявила, що для фінансування закупівель газу їм потрібно чотири мільярди 200 мільйонів доларів. Саме таку суму було озвучено представникам Євросоюзу. У відповідь – порада про необхідність проведення структурних реформ в газовій сфері і зменшення названої суми кредиту вдвічі. Це програма “Розворот.UA”, з вами Оксана Ващенко. Мої вітання!
На фоні оприлюдненої статистики щодо економічної ситуації в державі – намагання уряду знову ж таки віднайти додаткові фінансові ресурси цілком зрозумілі. Адже коштів немає. І найближчим часом суттєвих надходжень не варто очікувати. Держкомстат оприлюднив інформацію згідно з якою падіння внутрішнього валового продукту у першому кварталі 2009 року склало -20,3% у порівняні з першим кварталом 2008 року. Це означає, що за нинішніх умов боргова яма лише поглиблюватиметься. Чим будемо платити, скажімо, за російський газ – питання залишається відкритим. А Прем'єр-міністр сьогодні знову наголошувала, що проплати здійснюватимуться "успішно, чітко і день у день". Як можна платити за газ — не маючи на це власних грошей – далі у матеріалі, який підготували журналісти інформагентства Голос.UA і, докладніше, Олексій Ананов.
Кор: “Літо не принесло українській газовій галузі бажаної стабільності. Як і півроку тому, Росія звинувачує Україну в неплатоспроможності, і з усіх сил виставляє її перед Євросоюзом із гіршої сторони. Черговим приводом для суперечок стало повідомлення про бажання України взяти кредит для заповнення підземних газосховищ. Зрозуміло, що в цій енергетичній грі Росія просто намагається зайняти виграшну позицію.
Українські можновладці до останнього сподівались, що понеділкові консультації в Брюсселі привнесуть стабільність в життя вітчизняної газотранспортної системи. Нагадаємо, для того, щоб уникнути повторення січневої кризи, Україна повинна закачати у свої підземні газосховища майже 20 мільярдів кубометрів російського газу. Потрібних на це 4,2 млрд доларів держава, певна річ, не має, і тому урядовці перебувають в очікуванні чи то спонсора, чи то кредитора. На жаль, ситуація для України складається несприятливо: у травні надійшла відмова надати позичку від Москви, а 19 червня прохання про кредит відхилив саміт ЄС. У той же час, “Газпром” активно підливає олію в полум`я — мовляв, раніше вересня на кредит можна не сподіватись, тоді як гроші потрібні вже в липні-серпні.
На думку директора енергетичних програм Центру ім. Разумкова Володимира Саприкіна, у цій ситуації Росія намагається досягти цілком конретні цілі.
ВОЛОДИМИР САПРИКІН: “Росія намагається насамперед довести Європейському союзу, що Україна не здатна кредитувати російський газ, і її компанія НАК “Нафтогаз” фактично банкрут. Отже, це відбувається з метою залучення ЄС до будівництва обхідних газопроводів — Північного і Південного газопроводів. Це головна мета. Таким чином, шляхом регулярних звинувачень України у різних гріхах вона намагається довести ці неіснуючі факти”.
На думку Володимира Саприкіна, для того, щоб усунути приводи для необгрунтованих звинувачень, Україні потрібно реформувати власний газовий сектор, який на сьогодні є недієздатним. Адже хоч Україна справно сплачує за газ, цей процес відбувається із залученням золотовалютних резервів та кредитів державних банків. Тому є підстави сумніватись тому, що Україна завжди вчасно платитиме за спожитий газ. Як зауважив експерт, для забезпечення платоспроможності треба провести реформи в газовому секторі, щоб всі схеми працювали безперебійно і водночас — 99% споживачів платили за спожитий газ.
Поки цього не зроблено, Володимир Саприкін вважає, що Україна має невисокі шанси на отримання європейського кредиту. За його словами, в державі фактично саботується реформування газового сектору. Втім, вважає експерт, в ситуації із заповненням підземних газових сховища, в України є вибір.
ВОЛОДИМИР САПРИКІН: “Тут є два варіанти, або дві схеми. Насамперед — це використання золотовалютних резервів, що негативно вплине на платоспроможність України як держави загалом. Або припинити закачувати газ у сховища, оскільки приблизно 20 мільярдів, які є сьогодні, фактично є достатнім обсягом для проходження осінньо-зимового періоду 2009-2010”.
Заступник директора науково-технічного центру «Психея» Геннадій Рябцев погоджується, що навкологазовий конфлікт між Україною та Росією виник винятково на політичному рівні. Він переконаний, якщо ж двом державам вдасться домовитись на політичному рівні, то і газових скандалів вдасться уникнути.
ГЕННАДІЙ РЯБЦЕВ: “Існують певні домовленості усні між прем`єрами України та Росії стосовно врегулювання цього боргу. Якщо ці домовленості вдасться перевести у письмовий вигляд та досягти порозуміння, то всі проблеми будуть зняті”.
Щоправда, сподівання України отримати допомогу від Європи чи США він вважає невиправданими. На думку Геннадія Рябцева, вони призвели до порушення тих взаємовідносин, які були раніше, і тепер найменша іскра вибухає газовим конфліктом. Це не означає, що Україні потрібно йти на поступки Росії, але це також не означає, що зараз потрібно виступати з позицій відвертого зневажання Росії в газовому питанні. Експерт переконанй, що українським політикам варто зрозуміти, що в газовому питанні іншого партнера, окрім Росії, в України немає. Відповідно, без їх порозуміння досягти мети, тобто забезпечення надійного транзиту газу в країни Європи, не вдасться.
ГЕННАДІЙ РЯБЦЕВ: “Як тільки справа доходить до конкретних механізмів, до конкретного надання кредитів або до конкретних справ, то Європейський союз тут же кудись зникає, і його бажання допомагати Україні. Це стосується не лише ЄС, але й США. Тобто, в політичному плані підтримати Україну проти Росії виходить, а якщо трошки далі, до грошей доходить, то всі кудись у кущі розбігаються”.
За оцінкою експерта, брюссельські переговори досі не дали Україні обнадійливих перспектив. Щоправда, катастрофи в цьому Геннадій Рябцев не бачить. За його словами, в закачці газу в українські сховища зацікавлені і Росія, і Україна, і ЄС.
ГЕННАДІЙ РЯБЦЕВ: “Катастрофи жодної немає. Якщо зараз не закачаємо, то у вересні закачають. Якщо у вересні не закачають – то закачають у жовтні. Якби труба була заповнена під саму зав`язочку – тоді інша справа. Але обсяги газотранспортної системи зараз не використовуються на 100%. Тобто, прокачка газу скоротилася, причому дуже суттєво, і ті ж газосховища можна буде заповнити і в вересні, і в листопаді, так само, як і зараз. Тому що газ нікому зараз в Європі не потрібен, і він не буде там потрібен до настання зимового опалювального сезону”.
А це, слід зазначити, означає, що небезпека загострення ситуації навколо російського газу в українській трубі існує й надалі”.
Оксана Ващенко: Що ж, чи треба залучати кредитні гроші для закупівлі російського газу, що може рятувати “Нафтогаз” від повного банкрутства і як Україна має проводити політику власної енергетичної безпеки — про все це поговоримо у програмі “Розворот.UA” о 20.09. Долучайтеся і ви, зокрема надсилайте запитання та приймайте участь у інтерактивному опитуванні.
Двадцята година і вісім хвилин на студійному годиннику, вітаю всіх, хто щойно долучився. Я рада вітати у нашій студії гостя, це Володимир Омельченко, провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова, добрий Вам вечір. /> Володимир Омельченко: Вітаю Вас.
Оксана Ващенко: З нами на зв'язку, сподіваюся, буде Михайло Гончар, керівник енергетичних програм Центру “Номос”. Нагадую, що ми сьогодні говоримо про знову-таки газові проблеми, запитання є такими: чи треба залучати кредитні гроші для закупівлі російського газу, що може врятувати “Нафтогаз” від повного банкрутства і як Україна має проводити політику власної енергетичної безпеки. Запитання інтерактивного опитування є таким: чи потрібно брати кредит у Євросоюзу на закупівлю російського газу? Будь ласка, долучайтеся.. А нам варто розпочати. Пане Володимире, скажіть, у нинішній ситуації, кредитні гроші, які уряд часто бере на будь-які потреби, у бюджеті є така дірка, у даній ситуації , газовій, “Нафтогаз” не спроможний реалізувати свої обов'язки, чи варто іти на залучення кредитів? Якщо так, то на яких умовах, якщо ні, то що буде?
Володимир Омельченко: Я думаю, що гроші завжди потрібні. Особливо у нинішніх кризових умовах. Але ті проблеми, які назріли у компанії ”Нафтогаз”, одними грошами не вирішиш. Та модель його існування, яка зараз є, і самого газового сектора, вона не дозволить ефективно використовувати гроші. За них будуть погашені кредити, а проблеми залишаться, бо рівень корпоративного управління цією структурою нульовий. “Нафтогаз” не можна фактично назвати бізнесом, який бере кредити, проводить інвестиції, потім повертає. Він витрачає гроші у непрозорий спосіб, а потім проблеми перекладаються на народ, на подальші покоління.
Оксана Ващенко: Я лише зауважу, що ми неодноразово запрошували представників “Нафтогазу” у ефір, але принаймі сьогодні отримали офіційну відмову, і наскільки мені відомо за неофіційною інформацією, представники ”Нафтогазу” утримуються від будь-яких коментарів, що свідчить про те, що щось відбувається. Можливо, ми найближчим часом будемо свідками того, як компанія буде реорганізована, можливо відбудуться кадрові, а той структурні зміни.
Володимир Омельченко: Я дуже задоволений позицією Євросоюзу, чесно кажучи.
Оксана Ващенко: За те, що вони утрималися?
Володимир Омельченко: За те, що вони не хочуть гроші давати так просто. Вони дивляться системно, щоб НАК-”Нафтогаз” став нормальною бізнес-структурою. У нас нормальний нафтогазовий комплекс, у нас прекрасна газотранспортна система, ми чи не найпотужніша у світі країна, добрі запаси природного газу, прогнозні біля 7, 4 трильйонів кубічних метрів. У нас все є для того, щоб “Нафтогаз” був потужною компанією. Але треба змінювати модель. І от Євросоюз хоче, щоб ці гроші не були розтринькані, як попередні кредити, 2.5 мільярди, які брала Україна у 2005 році, а де вони? Ніхто не знає.
Оксана Ващенко: Я особисто не є прихильником того, щоб ЄС так просто давала гроші Україні, а ми їх у нецільових програмах використовували. Але Ваші колеги, зокрема Геннадій Рябцев, говорив, що коли справа доходить до конкретних механізмів, то ЄС кудись зникає і його бажання допомагати — також. Це стосується і США. Тобто, у політичному плані підтримати Україну проти Росії виходить, а якщо до грошей доходить, то тут всі у кущі розбігаються.
Володимир Омельченко: Розумієте, гроші — це серйозна справа. Є акціонери, якщо ми беремо банки. Є державні гроші, їх використання контролюється відповідними структурами, тому вони не виділяються просто так. Якщо Україна хоче грошей, бо не вистачає розрахуватися за газ, для них це не аргумент. Треба конкретизувати механізми потреби і використання. Щоб платникам податків можна було повідомити, куди пішли гроші. А просто зараз дати гроші — куди вони підуть, ніхто не знає. Тому логічно і правильно, що ці гроші можна використовувати в обмін на реформування структури, адаптування до газового сектору Європи. Щоб ми поступово входили у загальний енергетичний ринок Євросоюзу і на цій основі могли продовжувати економічне співробітництво, створювати єдиний економічний постір. Це дуже потрібні речі. Але чому ці реформи не робляться? Звикли, Що “Нафтога” це така “добра годівниця” для багатьох людей, політиків, бізнесменів.
Оксана Ващенко: Ми далі про це поговоримо, але якщо говорити про справжні дії, то українська сторона підписала у березні цього року спільну газову декларацію з Євросоюзом, де обіцяла проводити певні реформи, але цього не відбувається. У нас є на телефонному зв'язку Ваш колега, це Михайло Гончар, керівник енергетичних програм Центру “Номос”. Пане Михайле, добрий вечір.
Михайло Гончар: Доброго вечора.
Оксана Ващенко: Хотілося послухати Вашу точку зору стосовно того, чи потрібно уряду домагатися отримання цього кредиту, зокрема від ЄС. Якщо ні, то де шукати власні ресурси?
Михайло Гончар: Ідея з грошима ЄС належить не стільки уряду України, скільки уряду Росії. Якщо Ви пам'ятаєте, то саме російський прем'єр з криками “Караул!” звертався до Європейського Союзу з проханням надати Україні допомогу. Все, що зробила українська сторона, це у Стразбурзі вустами Прем'єра підтвердила актуальність надання такої допомоги. Звичайно, ЄС зі своїх коштів не може у принципі надати цю допомогу. Тому постановка питання, що ЄС повинен нам щось надати у вигляді кредитів, є неправомірною. Інша справа, що, бачачи глибину проблем, ЄС…
Оксана Ващенко: Я говорила про те, чи потрібно Україні домагатися отримання цього кредиту? Оскільки цифри були 4,2 мільярда, а потім ЄС зійшлося на 2 мільярдах.
Михайло Гончар: Я поясню. Оскільки це була російська ініціатива, Євросоюз дуже пильно дивився на цю тему, бо, по суті, це гроші для “Газпрому” за газ, що постачається. Цифра 4,2 не була обгрунтованою. Уряд намагався взяти по максимуму. Але такі фокуси не походять у Брюсселі. Створити запас — це можна зрозуміти, але навіть проста арифметика показує, що цифра 4,2 нічим не підтверджена, оскільки із плану закачування газу на наступний сезон, який передбачає фінансування 3,6 мільярда, і вже закачано на 1.6 мільярдів. Тому, власне, звідси цифра у 2 мільярди.
Оксана Ващенко: Але Ви не будете заперечувати, що компанія “Нафтогаз” непрозора, потрібно реформувати саму компанію, то неможливо простежити, куди підуть кошти. Чи можна тут говорити, що сама Україна привела до такого стану речей? Чому “Нафтогаз” називають зараз банкрутом? Левова частина — несплата компаній і людей за житлово-комунальні послуги. Але це лише частина, облгази не платять. Якщо подивимося, що за цим стоїть, то виглядає так, що сама Україна не може навести порядок у цій структурі.
Михайло Гончар: Безперечно, проблематика функціонування НАК “Нафтогазу” всім відома, і в Україні, і за її межами. Тому не випадкові вимоги Європейської комісії. Це є достатньо конкретизовані вимоги. Україна не є учасницею якихось режимів прозорості, у той час як країни СНД, колишнього Радянського Союзу вже приєдналися до таких режимів прозорості. Наприклад Азербайджан, Казахстан є учасниками ініціативи прозорості видобувних галузей. Там встановлений не тільки державний, а й громадський контроль у сфері видобутку нафти й газу.
Оксана Ващенко: Тобто, Ви теж не є прихильником того, щоб Україна брала цей кредит у Євросоюзу?
Михайло Гончар: Я не є прихильником, але тут Україна вимушена грати за тими правилами, які нав'язала ЄС російська сторона. Тому ми знаходимося на цьому шляху і була відповідна заява Прем'єр-міністра у Стразбурзі. У результаті ми отримаємо, у кращому випадку… Процедура сама не може бути швидкою, у липні-серпні люди у Європі традиційно відпочивають. Розраховувати на транш з можливого 2-мільярдного кредиту раніше жовтня не доводиться. І це дуже оптимістичний варіант. В принципі, нам такий варіант вигідний. Бо нам вигідніше купувати газ, коли він буде дешевший. “Газпром”, навпаки, домагався отримати гроші скоріше.
Оксана Ващенко: Не треба забувати, що у нас президентська виборча кампанія. Вона постійно підганяє, і якщо у жовтні ці гроші опиняться в Україні, у мене сумніви, що вони підуть до того ж “Газпрому”.
Володимир Омельченко: Я хотів би доповнити, що я не поти кредиту, я за те, щоб паралельно були зроблені конкретні спроби щодо реформування своєї галузі, тобто питання повинно вирішуватись комплексно. Стосовно виборів Ви маєте рацію. НАК-”Нафтогаз” — це дуже цікава компанія. Якщо ми беремо бюджетні кошти, то їх просто так не використаєш — є відповідні статті. А грошами НАКу можна маніпулювати, качати з бюджету у НАК, з НАКу у бюджет. Використовувати механізми золотовалютних запасів, тобто затикати якісь дірки у бюджеті, вирішувати проблеми самої компанії, розрахунків за газ. Тому така увага, мені здається, і приділяється урядом напередодні президентської кампанії.
Оксана Ващенко: Скажіть, а чи є небезпека того, що Україна припинить закачування газу у сховища?
Володимир Омельченко: Я працював у НАКу практично з першого дня. Були такі періоди, коли закачування було на рівні 16,5 мільярдів кубометрів, і нічого страшного не відбувалося. Зараз, за даними уряду, у сховищах близько 19 мільярдів кубів, цих обсягів достатньо, щоб пережити зиму. Інша проблема — розрахунки за газ. Але мені здається, що ми вже пройшли кризові 1-й та 2-й квартали, у 3-му ціни знизилися з 270 доларів до 200 доларів, хоч і за таку ціну “Нафтогаз” не здатен самостійно розраховуватися, але вже буде трохи легше.
Оксана Ващенко: Пане Михайле, звертаюся до Вас. Скажіть, одна з вимог Євросоюзу — можливе збільшення до ринкового рівня ціни на газ для всіх українських споживачів. Можливо, уряду прийдеться піти на непопулярні заходи, збільшення цін на газ. До цього може дійти і чи чесно це для всіх гравців або учасників ринку?
Михайло Гончар: У кожного своя правда. Але якщо ми хочемо називати наш газовий сектор ринком, то так має бути. Не може бути преференцій одним за рахунок інших. Питання не у ЄС, це диктується самою логікою організації ринку. Євросоюз просто своїми вимогами стимулює уряд зробити непопулярні кроки. Питання не у цьому уряді. Будь-який інший обмежиться символічним підняттям цін, щоб показати Єврокомісії, що ми працюємо, з іншого боку не розгнівати виборця перед виборами. В принципі, це не повинно бути прерогативою уряду. У країнах з ринковою економікою є незалежні регулятори, що відповідають за ринок. У нас це Національна комісія регулювання електроенергетики. Але вона не є самостійним гравцем, та у процесі реорганізації ринку має отримати такі повноваження.
Оксана Ващенко: Продовжимо у другій частині.
Двадцта тридцять шість на нашому студійному годиннику, ми говоримо про газ. Як оплачувати російський газ, ці проплати робити вчасно, чи треба залучати для цього кредитні кошти? Що робити з компанією “Нафтогаз” для того, щоб попередити її банкрутство? Шановні слухачі, долучайтеся до нашої розмови. У нашій студії Володимир Омельченко, провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова, а на телефонному зв'язку Михайло Гончар, керівник енергетичних програм Центру “Номос”. Хотілося б зупинитися на такому запитанні: що може врятувати “Нафтогаз” від банкрутства? І чи треба рятувати державними зусиллями цю компанію?
Володимир Омельченко: У рамках тієї моделі, якою вона є зараз, врятувати її неможливо. Питання не у грошах, а кризі управління. Треба реформувати цю компанію, відділяти її структури “Укртрансгаз”, “Укргазидобування”, створювати потужні нафтогазовидобувні компанії, залучати потужних інвесторів. У тому числі світові компанії. Які б могли разом з українськими займатися видобутком і на шельфі Чорного моря, і на суші. Розвиватися, капіталізуватися, нарощувати видобуток. Якщо просто розраховувати на НАК без залучення інвестицій — нічого не буде. Інвестиції не підуть у ту структуру, яку ми маємо.
Оксана Ващенко: Все це буде відбуватися у період передвиборчої гонки.
Володимир Омельченко: У Євросоюзу це не перша спроба реформувати газовий сектор, перша була ще у 1998 році. Коли був підписаний меморандум між Україною та Світовим банком щодо реформування газового сектору, там чітко було це розписано.
Оксана Ващенко: А де цей план зараз?
Володимир Омельченко: У нього вже погралися та й забули.
Оксана Ващенко: Я чому кажу про складні умови, у яких буде перебувати зараз Україна. Оскільки всі будуть говорити про національні інтереси. Вже говорять про те, що необхідно переглядати газові угоди з Росією.
Володимир Омельченко: Всі будуть казати. Але до президентських виборів. Я думаю, ніхто нічого не робитиме. Дай Бог, щоб після виборів. Але час примусить, якщо ми самі не розуміємо, що треба грати на випередження. Але умови цих реформ будуть набагато гіршими, ніж у Польщі, Угорщині, Словаччині ще 10 років тому. Реформувалися, і забули, працюють. А у нас фактично уряд працює у керівництві НАК-”Нафтогазу”, і тільки за сумісництвом, як уряд.
Оксана Ващенко: Пане Михайле, скажіть, чи будуть переглянуті угоди з Росією щодо поставок газу в Україну?
Михайло Гончар: Треба, але навряд чи, враховуючи політичні реалії.
Оксана Ващенко: Все у нас з першого разу не виходить, знаєте? Наздоганяємо.
Михайло Гончар: Це так, немає консолідованої позиції, тому третя сторона, залежно від того, російська, чи європейська, грає на протиріччях. І тому маємо, те що маємо. Але необхідно буде робити ті непопулярні кроки, у тому числі реорганізацію “Нафтогазу”. Модель, яка була закладена при його створенні у 98 році, себе вичерпала. Це модель нерозвитку, бо вона зорієнтована не на оптимізацію функціонування газового сектору, а на концентрацію фінансових потоків, з метою їх подальшого не зовсім прозорого перерозподілу, в інтересах кланово-олігархічної групи, що при владі.
Оксана Ващенко: У нас є дзвінки, добрий вечір.
Слухач: Сергей, Киев. Хотел бы выяснить, вот что. Все экперты говорят, что кредит нужен для того, чтобы оплатить закачивание газа в подземные хранилища для обеспечения безперебойного транзита газа в Европу зимой. Поучается, мы сейчас должны закачать газ, который будет нужен либо Европе зимой, либо продавец газа Россия безперебойно могла продавать газ в Европу. Почему мы должны брать кредит под это дело? Не должны ли сами европейцы закупить либо “Газпром” закачать в хранилища?
Володимир Омельченко: Немає контрактних зобов'язань Газпрому” закачувати природний газ. А раз немає, він і не буде. Що стосується європейців. То вони купують газ у найбільших газорозподільних пунктах Європи — це Баумгартен і Вайтхауз, по ринковій, достатньо високій ціні.
Слухач: Юля Тимошенко казала, что Фирташ пустил деньги в экономике на ветер. У меня вопрос, где деньги и остальные ресурсы? Почему мы опять прославились на весь мир с этим газом?
Оксана Ващенко: Дякую. Сумбурне трошки запитання.
Володимир Омельченко: Ми вже майже відповіли, тому що “Ітера” та інші — нічого не буде працювати, поки існує дана модель.
Оксана Ващенко: Ви знаєте нового постачальника? Це “Промгаз України”.
Володимир Омельченко: Це дрібний постачальник і він нічого не вирішить, там з Марківського родовища декілька десятків відсотків відсотка закачується.
Оксана Ващенко: Це не “РосУкренерго”.
Володимир Омельченко: Якщо взяти контракти “РосУкренерго” і “Нафтогазу”, то НАК по непрозорості схем може дати фору любому Фірташу. Треба не шукати ворогів на стороні, а розібратися у тому, що можна вирішити у середині країни.
Оксана Ващенко: Пане Михайле, останнє запитання до Вас. Вся ця ситуація не призведе до того, що російська сторона швидко добудує газопроводи в обхід України?
Михайло Гончар: Швидко це у принципі неможливо. Всі проекти не є тотожними за потенціалом українській ГТС. А строк реалізації таких проектів не рік, не два і навіть не п'ять. Вони потребують колосальних зусиль, ресурсів і часу. Потрібно це теж використовувати і діяти більш прозоро, бути зрозумілим для стратегічних партнерів. Україна зараз у позиції слабкого партнера, якого намагаються з усіх боків використати. Якщо говорити по початковій темі, стосовно того, чи потрібен кредит. Якщо ми вже граємо за чужими правилами, потрібно чітко задекларувати позицію. Що, о'кей, буде кредит — буде закачка газу. Якщо європейські компанії відчувають себе дискомфортно, вони повинні закупити газ у “Газпрому” і розмістити на зберігання в українських сховищах. Якщо “Газпром” почуває себе непевно щодо України, а саме він несе відповідальність за стабільність постачання, тоді “Газпром” повинен розмістити цей газ. Показати свою надійність. Але Україна не може переформатувати цю чужу гру.
Оксана Ващенко: Повертаюся до питання будівництва газопроводів в обхід України. Це реально? Ваш колега говорив, що це блеф. Але блеф часто стає реальністю. Перемовини не законсервовані, мають активних лобістів у ЄС.
Володимир Омельченко: Якщо ми виконуватимемо підписані зобов'язання Брюссельської декларації щодо реконструкції ГТС, то всі ці обсяги Україна сама забезпечить. А якщо НАК нарощуватиме борги, незрозумілі схеми газового ринку існуватимуть, Євросоюзу це не потрібно буде, і тоді будуватимуть в обхід. Мені здається, що м'яч зараз на стороні України, як вона буде діяти, чи проявить вона державний підхід, чи замкнемося на інтересах кланів.
Оксана Ващенко: За результатами інтерактивного опитування, 90% тих, хто нас слухав, вважають, що потрібно брати кредит у Євросоюзу, аби вчасно розрахуватися з Росією. Люди не хочуть бути винними одній стороні, а беруть гроші немалі у іншої. Це ментальність?
Володимир Омельченко: Думаю, да. У нас у свідомості, що головне — це гроші. А насправді гроші — це ніщо, грошей у світі дуже багато. Але, як казав кіт Матроскін, “срєдства у нас єсть, у нас ума нє хватаєт”. От у чому питання основне.
Оксана Ващенко: Якщо підбити підсумок, чи можна сказати, що гроші брати треба, але спочатку реформи?
Володимир Омельченко: Так, спочатку реформи, а потім гроші.
Оксана Ващенко: Дякую Вам.