28 марта в информационном агентстве «ГолосUA» состоялась пресс-конференция на тему: «Справится ли столица с наводнением?»
В пресс-конференции примут участие: Татьяна Тимочко — председатель правления Всеукраинской экологической лиги; Владимир Борейко— директор Киевского эколого-культурного центра.
Модератор — журналист Ольга Смалюхивская.
Ольга Смалюхівська: Колеги, вітаю вас у прес-центрі інформаційної агенції «ГолосUA». Сьогодні спробуємо обговорити екологічну сторону проблеми після танення снігу в Києві. Наші гості: Тетяна Тимочко — голова правління Всеукраїнської екологічної ліги та Володимир Борейко — директор Київського екологічно-культурного центру.
Пане Володимире, оскільки ви один із екологів, хто першим забив на сполох, і ваша інформація про те, столицю чекають підтоплення, особливо найбільш елітну нашу місцину Кончу-Заспу, стару частину Києва Поділ. У принципі це дуже широко розійшлося й багато хто зараз коментують цю тему. Власне, чиновники зі свого боку теж надають офіційні коментарі. Вчора, наприклад, відбулася прес-конференція керівника Державної служби із надзвичайних ситуацій Болоцьких. Якщо можна, я процитую його слова? «На сьогодні у нас немає підстав говорити про те, що повінь буде катастрофічною. Прогнозується середньорічна ситуація. Але якщо не буде різких процесів потепління, як він говорить, у нас вистачить об’єму водосховищ для того, щоб прийняти талі води. Тому можу відверто заявити, що ми готові в будь-якому разі до повені».
В принципі всі чиновники в один голос говорять про те, що вони готові. Але, наскільки я пам’ятаю, з неменшим ентузіазмом вони говорили восени про те, що вони будуть готові до прибирання снігу. Але як ми бачимо на сьогодні, з цим не склалося. Тому, пане Володимире, хотілося б від вас почути, не як від представника влади, а як представника все ж таки більше громади, від еколога, людини-експерта, наскільки ситуація реально є критичною? Якщо влада все ж таки вчасно не зреагує, не спрацює, то наскільки ситуація може стати не прогнозованою? Будь ласка.
Володимир Борейко: Спасибо. Я хочу сказать о том, что есть три составляющих обсуждаемого вопроса. Первая составляющая заключается в том, что может произойти массовое подтопление сооружений города Киева. Подчеркиваю, это не наводнение, это подтопление. Подтопление — это процесс, когда в складках местности набирается очень много воды, в частности от имеющегося на сегодня снега.
И когда этой воде некуда деваться по причине складок или по причине плохо работающей ливневой канализации, а известно, что, например, на Подоле ливневая канализация была построена еще до революции, многие ливневки забиты. И в результате вся вода будет попадать в грунт, уровень грунтовых вод поднимется, и естественно они будут заливать или подвалы, или подземные какие-то пристройки, гаражи и так далее.
Недаром вот вчера отец Варсонофий, один из настоятелей Киево-Печерской лавры,уже заявил о том, что существует серьезная опасность подтопления Дальних пещер Киево-Печерской лавры, могут погибнуть все там пятьдесят или шестьдесят мощей, и уже был направлен туда президентский полк, который вчера там своими шинелями, плащ-палатками этот снег вытаскивал. Ну, пещеры Лавры, может быть, и спасут. А вот что касается пещер Китаева, кто их будет спасать? Хотя они такие же старые, и такие же интересные. Это первая проблема.
Вторая проблема заключается в том, что в Киеве как в каком-то ящике Пандоры имеется очень много таких, скажем, «мин» замедленного действия. Одной из таких «мин» являются Бортнические очистные сооружения, которые были построены в 1964 году, и уже морально и физически устарели. Вот эти талые воды будут по канализации стекать туда. Эти Бортнические очистные сооружения уже сейчас работают очень плохо и не справляются с той массой грязной воды, которая идет от киевлян, от промышленных объектов. А тут еще природа добавляет, скажем, в два-три раза больше объема воды.
Но не в этом, собственно говоря, суть. Проблема состоит в том, что на Бортнических очистных сооружениях есть так называемые шламонакопители. Это такие огромные площадки, где содержатся собранные за десятилетия различные вещества, которые не очищаются бактериями, и их нельзя сбрасывать в реку. От Днепра поля этих веществ отделяет всего лишь насыпь, которая сделана из земли, это не бетонная насыпь, а земельная. И уже на первое марта в ней образовалось более восьмидесяти промывов. То есть, она уже вся дырявая, как старое железо.
Поэтому если начнется массовое таяние снега, и огромная масса воды просто пробьет в нескольких местах эти промывы, как мы уже имели несколько раз с этой дамбой, все эти нечистоты пойдут в Днепр. Что создаст большую проблему для жителей Украинки, Канева, Черкасс и так далее к пойме. То есть, можно будет говорить о резком ухудшении эпидемиологической составляющей реки Днепр, потому что все эти нечистоты, понятно, пойдут туда. А Днепр, это река из которой берут воду шестьдесят или восемьдесят процентов жителей Украины.
И третья составляющая, это наводнение. Наводнение — это обыкновенное природное явление, которое происходит на реках всегда, и должно происходить всегда. Но дело в том, что на протяжении последних, может быть, десяти-пятнадцати лет в Украине все сделали для того, чтобы наводнения стали еще более опасными. Это сделали в основном люди богатые, для которых закон ничего не значит, они построили вдоль Днепра, вдоль Десны, в водоохранных зонах различные особняки. И никакая прокуратура, никакой суд на это внимания не обращает, и таким образом они уничтожили природные накопители влаги.
Природные накопители влаги — это различные болотца, луга, где вода во время наводнения концентрируется, и сила наводнения ослаблялась. А теперь, скажем, по сути наши реки превратились в такие трубы, в которые будет загоняться огромное количество воды, и эта вода будет с огромной силой нестись вниз по течению и как «дикий зверь» искать, где можно вырваться. Ага, вот левый берег свободный, я вырвусь и будут там заниматься разрушением…
Ольга Смалюхівська: Пане Володимире, тобто через те, що було намито на берегах значну кількість піску, то й русло річки звузилося?
Володимир Борейко: Да. У нас русло Днепра в среднем имело два километра, сейчас оно сужено по семьдесят метров с двух стороны.
Ольга Смалюхівська: Але ж дивіться, наскільки я пам’ятаю, кілька років тому теж існував ризик затоплення от саме Конча-Заспи, багатьох тих елітних поселень, і тоді, я пам’ятаю, депутати обривали дроти, що миттєво треба воду з водосховищ спускати…
Володимир Борейко: Сейчас я к этому еще подойду.
Ольга Смалюхівська: Так, мабуть, і цього разу всі сили будуть кинуті на те, щоб не постраждала Конча-Заспа в першу чергу?
Володимир Борейко:Я сейчас к этому подойду, но я хочу объяснить, что в нашей стране вместо того, чтобы делать все для того, чтобы гасить наводнения, создавать природные условия для уменьшения последствий наводнений, у нас наоборот сделали все для того, чтобы наводнения имели еще большую разрушительную силу.
Теперь по поводу того, какие могут быть предприняты действия. Конечно, вот депутат Бондаренко уже говорил о том, что нужно сбросить всю воду Киевского водохранилища, и наводнения никакого не будет. Понятно, ему права животных, может быть, совершенно безразличны, но, с другой стороны, все-таки нужно же думать, ведь если будет сброшена вся вода, на дне останется рыба. Ведь Киевское водохранилище, это не ванна, где вытащил пробку, воду спустил и все. Там же есть еще и рыба, а она без воды передохнет, начнется опять же…
Ольга Смалюхівська: Хто про це буде думати, я вас прошу… Коли там мільйонні маєтки може підтопити…
Володимир Борейко: Начнется гнилостный процесс, и Киев потеряет опять же стратегический источник питьевой воды. Так сказать, куда ни плюнь, кругом проблема.
Ну, и теперь о самом наводнении. Вот вчера пан Кульбида заявлял, что он гарантирует, что наводнения не будет. Но мы помним, что он уже заявлял, что у нас декабрь будет теплым, и Новый год мы встретим возле елки чуть ли не при плюс пяти, а был снег и мороз. Поэтому как бы предсказать это очень тяжело, наверное, и сам Господь Бог не знает, какая буде вода, большая или не очень. Но у нас уже есть пример 1970 года, когда я видел собственными глазами, как вода поднялась на восемь метров и сравнялась с уровнем платформы метро «Гидропарк». Но тогда у нас Левый берег не был застроен. И я видел фотоматериалы, на которых стихия несла по Днепру целый одноэтажные дома.
Я не знаю, будет такое или не будет, но мы имеем три неблагоприятные составляющие. Деснянская вода ничем не регулируема — это водосбор Курской области России и Сумской области Украины. Мы имеем Днепр — это водосбор Полесья украинского и Гомельская область Белоруссии. И у нас много снега в районе города Киева, который в прошлые годы стаивал где-то в феврале — начале марта. А теперь он только-только начал стаивать. Не дай Бог, эти три стихии объединятся, и можно будет говорить в общем-то с серьезном наводнении. Вот вкратце как бы такая ситуация.
Ольга Смалюхівська: Наскільки повінь може бути серйозною? Щоб просто зрозуміти масштаби. Чи поки що ще зарано і не будемо, як кажуть, лякати людей? Можливо, влада ще зможе цьому запобігти? Тому що зараз розробляється ніби якийсь план дій.
Володимир Борейко: Можно реально говорить о наличии уже двух составляющих: подтопления уже есть, уже в Голосеевском районе такие факты отмечены.
Ольга Смалюхівська: І на Петрівці…
Володимир Борейко: Да. И можно говорить о том, что Бортнические очистные сооружения в любом случае испытают удар. Потому что если мы при очень слабом таянии в феврале получили восемьдесят промоин в дамбе земляной, то сейчас, конечно же, даже никого прогноза не нужно, можем ожидать действительно каких-то более серьезных проблем.
Что касается самого наводнения, в любом случае, я очень боюсь, что наша власть опять будет спасать Конча-Заспу прежде всего, путем быстрого сброса, как в 2010 году воды из Киевского водохранилища за несколько часов, когда за один день уровень воды в нем снизился до мертвой отметки, и в результате мы имели там несколько сот тонн дохлой рыбы. Потом опять нужно было подключать МинЧС, военных, собирать эту рыбу, опять вода начала цвести в июне и опять была проблема. То есть все как-то делается не по-людски.
Ольга Смалюхівська: Ми до вас ще повернемося. Пані Тетяно, долучайтеся до розмови. Чиновники говорять про те, скажімо, прем’єр-міністр заявляв про те, що зараз насамперед потрібно зосередити увагу на тому, щоб вивезти зі столиці та інших населених пунктів якомога більшу кількість снігу. Чиновники заявляють про десятки тонн снігу, який уже вивезли. Але ми бачимо, коли в центрі міста, сніг просто згортають у великі гірки, і він там і залишається. Як ви оцінюєте власне цю ситуацію? Наскільки все ж таки великий ризик великої води? Чи все ж таки влада спрацює правильно зараз?
Тетяна Тимочко: Питання, які ми сьогодні обговорюємо, не новина для України. Протягом останніх десяти років періодично це нібито на замовлення привід для того, щоб зібралася преса та зібралися експерти і знову поговорили в черговий раз про повінь, чи про щось таке подібне.
Але насправді наша країна знаходиться у тому кліматичному поясі, в тій природній зоні, де взимку випадає сніг, весною та восени випадають дощі. Ми, звичайно, не відносимося до дуже засніжених територій, наприклад, як Швеція та Фінляндія, де сніг падає щодня і весь час безперестанку. Але якщо би ви зараз вийшли в інтернет і подивилися на їхні міста, то побачили б, що ці міста абсолютно чисті від снігу. Хоча сніг там весь час падає.
Причина очевидно полягає не в природних умовах, не в стихійних явищах, не в надзвичайних ситуаціях, а в абсолютній безпорадності, некомпетентності влади на національному та на міському рівнях. І мене дуже здивувала поїздка усіх чиновників чомусь на Волинь для проведення засідання оперативного штабу. Бо насправді, для України в цьому році ця ситуація є актуальною не тільки для Волині та західних регіонів, а тепер уже і для центральної частини України. А чи легше було би зібрати тут у центрі, в Києві, принаймні не треба було всьому цьому бомонду їхати на Волинь і з усієї країни тягнути туди чиновників, витрачати на це час, щоб добиратися туди, а швидше було би всім добратися до столиці й тут обговорити ці питання.
Тим більше, що за сучасних умов комунікації, можна було просто в електронному режимі проводити постійно апаратні наради, в електронному та відеорежимі. Тим більше, що в Кабінеті Міністрів України насправді вже все зроблено ще рік тому назад для того, щоби прем’єр-міністр чи віце-прем’єр там сиділи, і спілкувалися з усіма губернаторами одночасно, і всі одне одного бачили й чули, з усіма абсолютно чиновниками.
Тобто ці кроки свідчать, знову ж таки, знаєте, про таку «штурмівщину», яка сидить в головах у тих людей, замість того, щоб реально думати про ситуацію. Я думаю, що те, що відбувалося спочатку у Львові, коли Західну Україну засипало снігом, а потім через кілька днів і Київ, але в столиці ніхто не поворухнувся. Коли в п’ятниці почав падати сніг, то всі керівники чомусь думали, що нехай він трошки перепадає, а потім ми його почнемо збирати. Замість того, щоб із четверга вже, знаючи про те, що було у Львові, вивести всю техніку, щоб вона була напоготові, викликати людей, в тому числі залучити армійські частини, які є більш організованими, закупити і людям заздалегідь роздати лопати з тим, щоб із першої хвилини снігопаду абсолютно елементарно люди почали принаймні від бордюрів, від тротуарів відгортати сніг, а з доріг би його забирали великі машини.
Це такий маленький приклад абсолютно інженерно-технічного рішення, яке можна було би зробити. Але цього не зроблено. Чому? Тому що немає в Україні системи прогнозування серйозних ситуацій, а тим більше ніхто не використовує методи математичного моделювання, хоча це прості методи, які знають навіть студенти наших провідних вузів, їх цьому вчать.
Запитаєте, чому ці спеціалісти не приймають рішення, не беруть участі у прийнятті таких рішень? А тому, що їх на роботу туди ніхто не бере. В органи державної влади вже останні п’ять-сім років беруть людей лише за політичною ознакою, або за ознакою відданості міністру. Взяти, наприклад…
Ольга Смалюхівська: Ви хочете сказати, що там немає кваліфікованих управлінців, які могли б цим займатися?
Тетяна Тимочко: Немає, я маю це відверто сказати. Наприклад, по Міністерству екології та природних ресурсів. За 2012 рік міністр пан Ставицький, а потім його наступник нинішній міністр звільнили кілька директорів департаментів, фахівців, які працювали по 15-20 років, людей, навчених приймати екологічні рішення. Зовсім недавно, вже в цьому році, було ліквідовано Міністерство надзвичайних ситуацій. Комусь захотілося створити нове Міністерство зборів і доходів. Але чомусь ліквідували Міністерство, яке насправді багато років акумулювало цих спеціально навчених професійних людей, які в таких обставинах ухвалюють рішення, і швидко організовують роботу.
Можна сказати, що це було краще, чи гірше, але там були спеціально підготовлені люди. Розбомбили це міністерство, розділили на частини, і Укргідромет, який має просто злочасну долю, спочатку, кілька років тому, він був у системі Міністерства охорони навколишнього середовища, і правильно, тому що збиралися дані для державного екологічного моніторингу. Потім передали його в МНС, сказали, що МНС рятує країну, і йому найбільше потрібні дані Гідрометцентру. З цим також можна було би якось погодитися, бо дійсно вони контролювали ситуацію. Але чому при ліквідації МНС службу Гідромету передали в Міноборони, це взагалі поза всякою логікою!
І от насправді уявіть собі цих людей, яких тут згадувати, які реально працюють в Гідрометцентрі, люди зараз знаходяться в стані реорганізації, ті, хто там працюють. Їх переводять із однієї структури в іншу. Їх можна по-людськи зрозуміти — хіба їм до якісних прогнозів? Їм треба думати, де вони будуть далі працювати, де взагалі вони будуть знаходитися. Це не виправдовує їхню, можливо, неякісну роботу, але ось така лихоманка, яка лихоманить останні три роки всю державну систему, перетасовуючи карти, не може позитивно впливати.
Це схоже на дітей, які сидять на майданчику у дитячому садочку, і будуть із кубиків якісь споруди. Ага, тут не вистачає, добавили, тут поламали, переставили… Так відбувається зараз із органами нашої державної влади.
На місцевому рівні, що ми бачимо? Ліквідовані державні управління охорони навколишнього природного середовища, там також працювали професіонали, які багато років там працювали і знали екологічну ситуацію, знали в якій ситуації, які дії виконувати. Зараз чомусь за адміністративною реформою за законом пана Мірошниченка ці управління ліквідовані в системі Міністерства охорони навколишнього природного середовища. Ліквідуються обласні управління, Міністерство надзвичайних ситуацій. Тобто на національному, ні на регіональному рівнях уже немає кому чим професійно займатися.
І тому не дивно, що місцеві чиновники, які весь час змінюються, і які не навчені спеціально на поводження в таких ситуаціях, навіть не знають, що в першу чергу треба зробити. В Києві немає системи швидкого реагування на будь-яку критичну ситуацію, її просто не існує. А тим більше такої системи не існує в маленьких містах. І тому ми будемо потерпати не тільки від повеней, але і від невігластва і непрофесійності людей, які мають приймати управлінські рішення. Я просто впевнена, що і зараз …
Ольга Смалюхівська: Тобто не спрацювали зі снігом, то навряд чи справляться і з повінню, тому що менеджмент не на місці?
Тетяна Тимочко: Ні, тому що і зараз не вживаються заходи, які можуть мінімізувати результати або підтоплення, про які сказав пан Володимир, або тієї повені.
Ольга Смалюхівська: Що це за заходи, будь ласка?
Тетяна Тимочко: Наприклад, заклики вивозити сніг із Києва. Сорок п’ять мільйонів тонн за орієнтованими підрахунками випало снігу. Значна частина снігу знаходиться в зелених насадженнях, у скверах, парках, звідти і не треба вивозити той сніг, тому що при поступовому таненні, вода проникне і коренева система утримає. В цьому й цінність зелених насаджень, вони затримують воду, і потім вона з користю використовується для цих зелених насаджень.
Давайте будемо вивозити з вулиць цей сніг… Ну, якщо собі уявити, що можна вивезти, 45 мільйонів тонн не вивезуть, нехай двадцять у зелених насадженнях, у дворах. Порахуйте, вивезти двадцять мільйонів тонн — план би такий вони собі поставили. Три тонни бере машина, нехай п’ять, то якщо розділити двадцять мільйонів тонн на п’ять тонн, то уявіть собі мільйон ходок, які потрібно запланувати в місті Києві. По-перше, такого не має і не може бути апріорі, тому що немає для цього стільки транспорту.
Тоді для чого цей заклик? Щоб у черговий раз списати гроші під це вивезення, нібито вивезення снігу з міста. Враховуючи, що ця багатотонна техніка є надзвичайним джерелом забруднення атмосферного повітря, викидити ці, знову ж таки, падають на той сніг, і тепер цей сніг уже із забрудненням (свинцем) вивозитимуть на поля, де він там буде використовуватися в сільгоспобробітку.
Але знову ж таки, сніг цей не вивезуть у такому об’ємі, це просто блеф, це окозамилювання, яке просто дасть їм змогу списати певну кількість грошей з міського чи державного бюджету.
Що насправді реально могло би допомогти? Уже згадували про дощову каналізацію, на яку, до речі, з міського бюджету в минулому році було витрачено близько семи мільйонів гривень, нібито на розчистку цієї дощової каналізації. Справа в тому, що дощова каналізація, це така система, яку треба прочищати весь час, бо осінні дощі, листя, дрібні гілочки, сміття, яке змивається дощами, — все це летить в дощову каналізацію. І її треба чистити постійно.
Після того як восени минулого року точно ніхто цього не робив, потів у грудні випав величезний сніг, який також ліг на бордюри, ліг на ці спуски дощової каналізації, і тепер там льодяна величезної товщини груда, яка не дасть снігу, який тане, просто різко попасти в дощову зливову каналізацію. Вода піде по дорогах, змиваючи сіль, хімічні реагенти, яким зараз два дні поспіль просто тотально посипають дороги в Києві. Вийдіть на будь-яке сухе місце, і ви можете побачити, будь ласка, навіть ось тут біля зупинки, що все біле. Взуття, машини та тротуари вже всі білі, тому що знову тоннами почали сипати сіль, щоб створити враження, що маса снігу зменшується.
Далі, насправді, якщо не можна вивезти такий обсяг снігу, то треба просто відверто сказати, якщо його не почистили зразу, то для чого витрачати кошти та сили на те, щоб вивозити цей сніг зараз. Треба просто всі зусилля кинути на те, щоб нарешті налагодити нормальне сполучення та відновити життєдіяльність міста. Значить, треба в першу чергу розчищати саме дороги. Про купи снігу, про які ви сказали, біля метро «Печерська» просто вище людського зросту насипають купи снігу, які не зрозуміло для чого їх там насипають, бо вони там не дають можливості навіть транспорту просуватися.
Тобто ми знову бачимо, що дії непрофесійні. В даному випадку вже треба думати про мінімізацію наслідків підтоплення, і повені, які можливі. За умови, тут потрібно подивитися ще прогнози Гідрометцентру Росії, Білорусії та України, і от у цьому питанні якраз потрібна транскордонна співпраця. І не на рівні міста Києва, а на рівні державних органів. Тому що залежно від того, наскільки швидко або нешвидко буде танути сніг у Росії, Білорусії, які є басейнами водозбору наших річок, як це поєднається з температурними режимами протягом не трьох днів, не тижня, а місяця, на менше. Як це поєднається з температурними режимами в Україні, і залежно від цього треба спрогнозувати надходження обсягів води, і організувати просто технологічні заходи — пропуск води по Дніпру.
Що відбувається в цій ситуації, ми вже згадували про Конча-Заспу, коли в 2010 році просто придушили рибу, бо ми ж самі екологи говорили про ці прогнози, вони злякалися і попросили з Київського водосховища просто спустити воду, але цим придушили рибу. Насправді, цей процес може бути поступовим, воду можна спускати поступово, але знову ж таки, це все вже не державні інтереси, тут уже вступають приватні інтереси, бо практично всі гідроспоруди на Дніпрі та на інших річках є приватними. А для них вода, це не просто вода, а це гроші для роботи їхньої гідроспоруди.
І коли на Західній Україні два роки тому, в 2009 році відбувалася повінь, чому такі масштабні наслідки були? Тому що Дніпровська ГАЕС не захотіла пропустити вчасно воду, тримали до останнього, бо для роботи станції потрібна ця вода. Коли вода вже прийшла велика, вони просто її скинули, і затопили значну частину населених пунктів. Тому технологічні заходи треба серйозно продумати, поступового та гармонійного, синхронного пропуску води з усіх водосховищ, щоб не затримувало кожен водосховище і не тримало свою воду, бо малі річки також додають сюди.
Те, що говорили колеги про забудовані береги, це однозначно. Але зарегульованість стоку Дніпра, що Дніпро давно вже перестав бути річкою — це каскад водосховищ, каскад перегороджених шматків водних ресурсів. І тому від того, як спрацює далі по Дніпру саме робота технологічна робота, там служби мають, знову ж таки, скооперуватися, бо це робота не одного міста і не десяти, а на національному рівні, бо це не тільки Дніпро, а й притоки. І це також дуже серйозна робота, вона інтегрована і потребує злагоджених дій різних міністерств і відомств.
І ще є один момент, на який я хотіла звернути увагу. Про Бортничі вже сказали, так, існує загроза проходу рідини з мулових полів через ці промоїни. Що зробили вони буквально три тижні назад, коли вони рятували ситуацію з цією дамбою, про яку сказав пан Володимир. Був нещодавно ефір київських служб, де вони сказали, що вже насипали стільки землі, піску… Тобто на земляну греблю, яка має промоїни, вони вважали професійним зверху ще додати вантажу, щоб зробити, вони так називають це, зміцнення цієї дамби. Звісно, що це не зміцнення дамби.
Але треба підготувати, і це такий важливий аспект, населення от саме на тих низових територіях, місцинах Києва, і далі по Дніпру, до ймовірної повені.
Ольга Смалюхівська: До речі, а як будуть сповіщати населення?
Тетяна Тимочко: От я на цьому хочу наголосити. В Україні не існує системи оповіщення. Якби навіть стався, не дай Бог, більш грандіозний вибух, якийсь катаклізм, як відбулося, наприклад, свого часу з Чорнобильською АЕС, або на інших атомних станціях якісь нестандартні ситуації, то населення взагалі не може бути оповіщене. Системи оповіщення не існує. Якщо з вас хтось був в Ізраїлі коли-небудь, то ви це знаєте, що де б ти там не знаходився, якщо якась критична ситуація, ти точно це почуєш, розповсюджується такий звук, що де би ти не був, ти це почуєш, не кажучи про те, що там є ще й гучномовці, які про це сповіщають.
Ольга Смалюхівська: Але у нас за радянських часів таке теж було.
Тетяна Тимочко: В забитих далеких селах єдина система зв’язку — це радіо, українське радіо, яким були раніше забезпечені всі населені пункти. Ця система вже зруйнована, там тільки люди, там немає інтернету, там не можна, от я до своєї бабусі в Дніпропетровській області іноді не можу додзвонитися, і не бере мобільний зв’язок. Тобто насправді українці не можуть бути оповіщені. Так от, треба зараз, побачивши ці результати, говорять: у нас немає на це грошей, що ми будемо думати про те. Знову пройде ця повінь, на наступний рік знову не буде системи оповіщення. Негайно треба починати працювати над створенням системи оповіщення.
І людям, які живуть в низинних таких територіях у приватному секторі, їм треба вже зараз сказати, щоб вони поприбирали зі своїх дворів, біля своїх будинків речі, які їм цінні, наприклад. Це прості заходи, які не потребують ніяких коштів, щоб люди до цього приготувалися, що таке може статися, куди їм іти, куди їм їхати, як себе поводити в таких ситуаціях. Такі навчання треба робити. Колись був спеціальний урок у школах, на якому дітей учили поводженню в надзвичайних ситуаціях.
І останнє. Цей сніг у Києві, в столиці України, показав, що абсолютно не працює система безперебійного постачання продовольства, медикаментів, і забезпечення людей медичною допомогою. Це також треба зробити зараз, бо буде повінь чи не буде, але такі ситуації трапляються, і треба відпрацювати спеціальний механізм, який буде включатися автоматично, незалежно від того, де знаходиться міський голова: в Києві, чи за межами України. Не має значення, це все має працювати в автоматичному режимі. Дякую.
Ольга Смалюхівська: Колеги, долучайтеся до розмови, задавайте ваші запитання гостям. Представляйтеся, будь ласка.
Володимир Борейко: Я хотел еще добавить по снегу, можно?
Ольга Смалюхівська: Добре, будь ласка.
Володимир Борейко: По поводу снега я хочу сделать маленькое, но существенное дополнение. Как у нас собирается снег? Идет бульдозер, собирает снег, потом этот снег грузят каким-нибудь средством, например, экскаватором или комбайном в машины, и огромное количество этих машин, загрязняя воздух, создают толчею на дорогах и без того, так сказать, уже забитую, везут этот снег. Причем везут снег по сути очень грязный, а когда он падает, он уже как вата впитывает в себя загрязнения из воздуха.
Вот вы после снегопада, наверное, все чувствовали, что как хорошо дышится. А это потому, что в эти два дня, воскресенье и в понедельник бы в Киеве чистый воздух. Потом, когда снег падает на землю, он пропитывается, как сказала пани Татьяна, всеми этими химикалиями, которые рассыпают по асфальту, для того чтобы снег быстрее таял, потом еще добавляются тяжелые металлы в виде свинца от выхлопа машин, сажа и так далее. То есть, это уже не снег как в Карпатах чистый, в котором хочется барахтаться, а это уже мусор, который по сути нужно вывозить уже в Бортничи или вывозить на свалку. А у нас же его вывозят в лесопосадки, на поля и так далее.
С моей точки зрения, это доисторический подход, потому что в той же Финляндии, в той же Москве, я специально интересовался, как там убирают снег. Оказывается, там совершенно иная схема. Вот я ее так нарисовал, там есть специальные снегоплавильные машины, я их называю, минисауны, которые выставляются по районам. И вокруг этих районов, где стоит такая машина, бульдозерами собирается снег, затем он ссыпается в эту машину, в которой высокая температура, и этот снег превращается в воду, и тут же прямо идет шланг в какую-то открытую ливневку. И все.
То есть, не нужно вот этих миллионы КамАЗов, которые возят вперед-назад этот снег. Все делается очень быстро, элементарно и самое главное, что этот снег уже не сбрасывается куда-нибудь, а он в виде воды сливается в ливневые водостоки, а оттуда он идет уже на какие-то очистные сооружения. Например, в Москве есть три очистных сооружения, если поломается одно, будет работать другое. А у нас только одно, и то плохое.
Ольга Смалюхівська: Колеги, запитання, будь ласка.
Олег Сашкатов, інтернет-портал «Коментарі»: Скажіть, будь ласка, коли можна чекати вже на підтоплення в Києві, в яких районах, якщо взяти до уваги, що згідно прогнозів погоди на цих вихідних уже буде плюс чотири — плюс сім градусів тепла?
Тетяна Тимочко: Сніг уже почав танути, і це якби є очевидний факт. Уже ми називали два райони, які поступово вже починають підтоплюватися. Для того щоб був затоплений Лівий берег, потрібен серйозний приплив води в Дніпрі. Але його зараз немає, і навіть якщо почне танути сніг і з вулиць міста почне стікати в річку вода, то це не спричинить такої маси води, яка завдасть загрозу, наприклад, для підтоплення того самого Лівого берега. Для цього потрібен саме комплекс причин, зокрема, потужне танення снігу, плюс додавання води з верхніх течій Дніпра.
І якщо це буде відбуватися, то це буде найближче через десять днів, якщо цього можна очікувати. Бо насправді, навіть те, що блиснуло сонце і почалося танення снігу, то це поки що вода вбирається землею, вона не доходить масово до Дніпра, до водотоків, вона ще вбирається територіями в самому місті. І повторюю, що для цього потрібен спільний прогноз, от якраз у цьому головна ця фішка. І ми вже звернулися до Кабінету Міністрів України, щоб була створена спеціальна міжурядова група України, Росії та Білорусії, зокрема для створення такого інтегрованого прогнозу. Лише за наявності такого прогнозу ми зможемо точно сказати, як це буде відбуватися.
До речі, якби це було зроблено та змодельовано, то можна було би раніше почати швидше пропускати воду, щоб очікувати такого потоку, бо водосховища зараз не переповнені. Тому можна це змоделювати, а потім технологічно втілити. Це якісний менеджмент, який потрібно застосувати.
Ольга Смалюхівська: Будь ласка, ще запитання, колеги. Немає запитань, я думала, що навпаки всі в очікуванні, щоб задати запитання. Тоді хотіла б отримати маленьке уточнення. От ви говорили про міську каналізацію. Цікаво просто яку кількість снігу, який днями перетвориться на воду, витримає наша міська каналізація, тому що вже було теж маса всіляких приводів для того, щоб журналісти писали, і я дивилася сюжети, що вона реально не витримує навіть того, що вона зараз вбирає. Наскільки реально вистачить нашої каналізаційної системи?
Тетяна Тимочко: Бортницька станція аерації вже вичерпала свій ресурс. Вона вичерпала його не з огляду на те, що там застаріле технологічне обладнання, це теж відіграє певну роль, але за останні десять років, і ми всі є цьому свідками, в Києві відбувся будівельний бум, збудована величезна кількість житла. Тобто об’єми стічних вод значно збільшилися. І ще десять років назад Всеукраїнська екологічна ліга, зокрема, зверталася до пана Омельченка запровадити практику в Києві, коли з кожного квадратного метра збудованого той, хто інвестує в це будівництво, тобто власники майбутнього житла, мають у спеціальний фонд для реконструкції станції Бортничі робити внесок.
Нехай це буде невелика частка, але за десять років, і при тих масштабах будівництва це б уже був потужний фонд, за рахунок якого можна було модульно, а не так, як вони зараз планують узагалі все зруйнувати й почати все заново будувати, або просто це закинути, а нове будувати. Модулями, приймаючи додаткове навантаження, переробляти та очищати ці стічні води. Цього не було зроблено.
Крім того, змінилася структура стічних вод. Якщо ще десять років тому стічні води були переважно біологічного походження, то зараз за десять років в стічні води попадають скиди промислових підприємств невеличких, які збудовані на старих заводських площах, які нібито закриті, але там працюють ці підприємства. Скиди невеликих фірмочок, які виробляють різні хімічні речовини, або застосовують у виробництві, знаходяться просто в житловій забудові, вони орендують, або викуповують квартири, а там працюють, і всі відходи скидаються в каналізацію.
Тобто ні об’єми, ні структура стічних вод уже давно не відповідає потужностям станції Бортничі. Й саме тому загроза існує, ми про це говоримо, і цим дуже стурбовані. Існує серйозна загроза для переливу мулових полів, для виходу неочищених стічних вод у поверхневі джерела, проникнення в ґрунтові води, а це може становити загрозу для питного водопостачання мешканців прилеглої території. Тобто станція Бортничі це проблема номер один.
Але дивіться як влада буквально два тижні назад, який крок застосовує. У пресі почався такий шквал статей, що «Бортничи погибают, все пропало, все пропало…» Для чого? Вони хочуть чотириста мільйонів гривень кудись витратити. Нібито на реконструкцію. Просимо, покажіть техніко-економічне обґрунтування, покажіть ОВНС, покажіть сам проект, оприлюдніть у загальних рисах хоча б, що ви збираєтеся робити? Ні, ми довіряємо якісь німецькій фірмі, яка нам зробила прекрасний проект. Ми знаємо такі проекти…
Але насправді, ми маємо зараз не допустити і вимагати від влади оприлюднення проекту реконструкції станції Бортничі, станції аерації, тим більше, що ми знаємо, що значна частина власності цієї станції вже давно в приватних руках. То нехай ті, хто приватизував це, також вкладають кошти в те, що вони приватизували, і покращують якість цієї станції.
Ольга Смалюхівська: І ще один момент. Пане Володимире, ви, або ви, пані Тетяно, якщо можете, дайте відповідь. Рівень води в Дніпрі однозначно підніметься. Наскільки — поки що зарано прогнозувати. Але все ж таки, наскільки я розумію, все те сміття, все, що знаходиться на берегах, воно ж кудись попливе. Наскільки в екологічному плані це ризиковано?
Володимир Борейко:Любой наводнение в конце концов это всегда сбор всякого мусора оставшегося после зимы. Причем не только химического какого-то мусора, это взвеси того же песка, взвеси земли, это все, что, скажем, в течение четырех месяцев зимы, выкидывалось на улицы. То есть в любом случае это будет, скажем, такое природное загрязнение воды Днепра. И против этого ничего не сделаешь — это всегда было, есть и будет.
Человечество придумало специальные очистные сооружения, которые должны хотя бы минимизировать вот этот удар от наводнения. Но проблема заключается в том, что у нас, к сожалению, Бортнические очистные сооружения не сдерживают уже, не выполняют свою роль.
И самое главное, что, наверное, тут есть один интересный момент, по