13 февраля в информационном агентстве «ГолосUA» состоялась пресс-конференция на тему: «В каких изменениях нуждается Конституция?»
В пресс-конференции участвовали:Владимир Олийнык— народный депутат, представитель фракции Партии регионов; Валерий Карпунцов— народный депутат, представитель фракции «УДАР»; Руслан Князевич— народный депутат, представитель фракции «Батькивщина»; Александр Голуб—народный депутат, представитель фракции КПУ.
Модератор — Оксана Ващенко.
Оксана Ващенко: Мої вітання всім!
Розпочинаємо нашу прес-конференцію. Сьогодні в інформагентстві «ГолосUA» ми запланували поговорити про зміни до Конституції. Власне, яких змін потребує українська Конституція, і в якому зараз стані напрацювання цих змін і процес підготовки, зважаючи на те, що, як ви знаєте, існує комісія Верховної Ради, робоча група фактично створена, яка працює над змінами. Але поки що, на жаль, їй не вдається зібратися в повному складі для того, щоб напрацювати навіть узгоджений варіант, і немає навіть узгодженого варіанту від опозиції.
Наступний тиждень пленарний, як ми всі знаємо, і хотілося б дізнатися від народних депутатів — представників різних політичних партій, різних фракцій, чи варто очікувати наступного пленарного тижня хоча б якогось законопроекту, якихось змін до Конституції? Чи буде це питання взагалі ставитися на голосування? Або, можливо, взагалі потрібно змінювати порядок денний і в нинішніх переговорах між владою та опозицією для того, щоб не затягувати цей процес? Чи, можливо, треба все робити для того, щоб усе-таки працювати над змінами до Основного Закону?
У нас сьогодні в гостях народні депутати: Володимир Олійник, Валерій Карпунцов, Руслан Князевич і Олександр Голуб. Для початку наші гості матимуть кілька хвилин для вступного слова, а потім будуть, як завжди, запитання журналістів. Олександр Голуб, вам перше слово передусім. Скажіть, усе ж таки, чого чекати наступного пленарного тижня — чи будуть прийняті зміни до Основного Закону? І взагалі, в якому стані цей процес?
Олександр Голуб: Ну, судя по тому, как идут переговоры, я думаю, что нам вряд ли стоит ожидать какого-то существенного прорыва в этом вопросе. Вопрос действительно непростой, но, понимаете, на мой взгляд, самое главное, кто и как воспринимает эту Конституцию. Основной Закон в нашем понимании, или в понимании политикума сейчас является своеобразным инструментом. Для одних — это инструмент, который должен стать «отмычкой» для похода во власть, или для удачного похода во власть. Для других, скажем, — чтобы ограничить полномочия действующего президента. Для кого-то, для третьих, — они видят это как инструмент, как в действительно поменять систему власти в государстве.
Что касается Коммунистической партии Украины, то мы, безусловно, считаем, что события, которые в последние месяцы происходят в стране, показывают, что та модель государства, которая действует, неэффективна, это как минимум. А как максимум она себя исчерпала и завела страну в тупик, поэтому нужны изменения. Свои изменения мы предложили, есть проект, опубликованный и в «Голосе Украины», и на сайтах он есть, документ всеобъемлющий. Основные положения касаются того, что институт президента должен быть упразднен, как неэффективный, который за двадцать лет независимой Украины досказал свою неэффективность, потому что с его помощью мы не решили ни одной из тех проблем существенных внутренних, внешних, экономических, политических, которые стояли перед государством.
Следующий момент, что все проблемы, которые мы в основном имели во власти, имеется в виду перетягивание полномочий власти, независимо от того, какой президент был, какой премьер был, приносил, как правило, президентский пост. Посмотрите, все крупные коррупционные скандалы, громкие, которые возникали, как правило, возникали в окружении президента, потому что практически бесконтрольная власть, безразмерные полномочия, и понятно, что отсюда все проблемы. Поэтому, исходя из этого, коммунисты пришли к выводу, что этот пост должен быть упразднен. И перспективой является парламентская республика.
Кроме того, наши предложения касаются не только этого вопроса. Там существуют и социальные вопросы, скажем, где основные позиции, на которых мы настаиваем, это то, что государство должно гарантировать, а не просто декларировать такие права населения, как на труд, как на бесплатное образование, бесплатную медицинскую помощь, и целый ряд других вопросов. Точно так же, как и выборность, а не назначение судей и так далее.
Но сегодня, на мой взгляд, вопрос заключается в том, как будет приниматься новая Конституция. Это, наверное, один из самых главных вопросов. Путь, который нам предлагают сегодня некоторые члены оппозиции, что давайте мы примем политически нужное, но не совсем правомерное решение, на наш взгляд, бесперспективен. Бесперспективен почему? Потому что это дает возможность любому следующему президенту, кто бы им ни был, от какой бы политической силы он не был бы избран, отменить данное постановление, поскольку оно будет принято незаконно. Поэтому все изменения, которые предлагается внести в Конституцию, должны осуществляться строго по тем нормам, которые заложены сегодня в Конституцию, нравится это кому-то или не нравится.
Ну, и второй момент. Прежде чем сегодня политикам дискутировать на эту тему, вносить свои предложения, мы предлагаем по основным пунктам, это может касаться федерализации, это может касаться института президента, это может касаться еще каких-то других позиций, провести в стране референдум, и получить волю народа, или мандат народа по определенным позициям. Поддержат он их или не поддержат, а потом после этого уже политикам, экспертам провести соответствующие дискуссии, провести и подготовить соответствующие документы и утверждать этот документ в Верховной Раде, как того требует законодательство.
Оксана Ващенко: Володимира Олійника долучаємо до розмови. Пане Володимире, чи існує у фракції Партії регіонів єдина позиція стосовно того, які зміни все-таки вносити? І яким чином у нинішніх непростих умовах — в умовах політичної кризи, забезпечити законність от цього процесу? Щоб наступна команда будь-яка, не має значення, не нівелювала всі ці напрацювання, які будуть зроблені зараз цим складом Верховної Ради.
Володимир Олійник: Добре. Перш за все, напевно, треба чітко зараз, на цей час, уточнити диспозицію по цьому питанню влади та опозиції. Чітко зрозуміти, на яких ми знаходимося позиціях на сьогоднішній день. Перше. Опозиція жодного проекту не зареєструвала й не надала нам для того, щоб ми обговорювали. Жодного. А які були розмови? Перше, конституційна угода — немає такого проекту. Акт про повернення до Конституції в редакції 2004 року — незареєстрований.
Пам’ятаєте, десь два дні тому відбувалася дискусія між «УДАРом» і «Батьківщиною» щодо розширення змін Конституції, і там були положення, там була дискусія, що потрібно змінювати, а що не змінювати? Знову не надали таких документів. А завершили розмову тим, що сказали, що ми будемо повертатися до Конституції в редакції 2004 року без усяких доповнень і змін. Знову ж, немає відповідного проекту.
Далі вели розмову про позачергову сесію на цьому тижні. Добре всі знають процедуру, як збирається позачергова сесія. І коли вчора лідери заявили, що ми звернулися з заявою до голови Верховної Ради негайно зібрати позачергову сесію, то вони ж повинні були послатися на норму Конституції та регламенту, яке надає їм право (трьом лідерам) вимагати зібрання сесії. А правило гласить таке: якщо тільки у вас існує вимога зібрати позачергову сесію, читайте статтю 83 Конституції, і статтю 11 регламенту, в яких прописано, що потрібно взяти підписні листи, зібрати не менше ста п’ятдесяти підписів, сформувати порядок денний, обґрунтувати, подати проекти, які будуть розглядатися, передати все у Верховну Раду, і голова Верховної Ради в межах семи днів повинен прийняти рішення. Але за три дні до проведення позачергової сесії всі депутати повинні мати на руках відповідні документи.
Тому я роблю висновок із того, що сьогодні опозиція не має бажання повертатися до змін Конституції, і ось чому. Похоже на те, що опозиція виконує план, який написала їм Юля Тимошенко, і він складається з трьох пунктів. Перший пункт: не повертатися до Конституції 2004 року, категорично не повертатися. Але оскільки це не можна сказати Майдану, українському суспільству, то тепер відбувається імітація переговорного процесу, ось ми одне пропонуємо, друге й третє, а влада не хоче. Так ви ж нічого не подаєте для того, щоб прийняти таке рішення.
Другий пункт, напевно, реалізується. Я хочу підкреслити, це цинічний пункт, — вийти з переговорного процесу. Що це означає? Це конфлікт, війна. Переговорний процес, або війна. Тобто втопити Україну в крові. Навіщо?
Третій пункт — дострокові вибори президента. Всі розуміють, що політичних, юридичних підстав і механізмів започаткувати процедуру щодо дострокових виборів президента немає, значить, тільки через поглиблення конфлікту. А чому потрібно це все робити? Не тому, що не люблять українське суспільство, а тому, що місце сидіння буде визначати точку зору. А якщо ми прийдемо до влади, то кому потрібен слабкий президент? А навіщо послаблювати цю позицію, коли ми можемо обійняти цю посаду? І тому сьогодні, я вважаю, що опозиція не має чіткого бажання провести зміни до Конституції навіть у редакції 2004 року.
Наша позиція. Ми за конституційні зміни, але ширші, бо повернення до редакції 2004 року не тільки не дає відповіді на питання, які виникли у суспільстві, а й поглибить ситуацію. Ми будемо мати два центри влади: один у президента на прийняття рішень, інший у Кабінету Міністрів. Але одразу ж треба сказати так, що тільки приймаємо формально, навіть якщо хтось і пропонує негайно (сьогодні, бо щодо способу прийняття я також висловлю нашу точку зору) повернути Конституцію в редакції 2004 року, у президента виникає три підстави для того, щоб розпустити парламент.
Перше, має бути політична коаліція. За правилами 2004 року вона формується не членами, депутатами, а суб’єктом формування є фракції, які обрані за пропорційною системою і мають достатню кількість члені для того, щоб отримати коаліцію з не менше 226 депутатів.
Дальше. Що будемо робити з імперативним мандатом? Тобто, хочемо ми чи не хочемо, але виникає право на дострокові вибори. А далі ми повинні бачити вперед, у нас у червні-місяці у дванадцяти членів ЦВК завершуються повноваження, і ми можемо опинитися…
Руслан Князевич: У тринадцяти членів…
Володимир Олійник: Так, у тринадцяти. І ми можемо опинитися в стані, коли проведення виборів може стати великою проблемою. Тому ми ведемо розмову про те, що якщо у нас є політична воля, зміни провести якісно, взяти за базу напрацювання Конституційної асамблеї, і те, щодо чого виникатимуть суперечності, відкинути. Які у нас можуть бути суперечки, якщо б ми знайшли в собі добру волю і сказали, що місцеве самоврядування врешті-решт потрібно реформувати, й надати районним і обласним радам право формувати органи виконавчої влади — виконкоми.
Або щодо незалежності суддів. Ми ж уже пройшли певну процедуру, і ми могли би розширити і віднайти баланс влади між президентом і Верховною Радою. Але нам не оминути і референдуму.
Коли мій колега сказав, що потрібно ліквідувати інститут президентства, то давайте почитаємо не тільки першу частину статті п’ятої Конституції України, де написано, що єдиним джерелом влади є народ, а й другу частину, де конституційний устрій держави не можна змінити без участі народу. А людям не байдуже, чи ми будемо обирати президента, чи не будемо обирати. Ми будемо обирати слабкого президента, чи сильного президента. Ви коли окремі говорять: ви знаєте, президент обирався не під такі повноваження. Візьміть програми всіх кандидатів за 2009 рік, усіх, і Кличко, і Януковича, і Тимошенко — вони всі говорили про сильні повноваження президента в економіці, пенсії, зарплати. Тоді ж вони повинні були говорити, що ми не можемо виконувати й цю частину зобов’язань, бо формування уряду це не компетенція президента.
І тому, друге питання, ми за розширений підхід, за той, який надає нам результат позитивний, і спосіб, просто одне речення, — тільки конституцій. Тринадцятий розділ бездоганно повинне бути виконаний, на це реально можна буде вийти в вересні. Але ми зараз сперечаємося, оголошуємо перерви зранку до вечора, час збігає, і вересень скоро настане, а ми могли би мати вже результат, який би абсолютно не був підданий сумніву.
Оксана Ващенко: Долучаємо до розмови Руслана Князевича. Скажіть, усе виглядає от занадто заплутано.
Руслан Князевич: Зараз я розплутаю.
Оксана Ващенко: Добре, особисто для мене, якщо можна, розплутайте саме позицію «Батьківщини», бо спочатку виходить, що нібито фракція напрацьовує зміни, потім з’являється лист Юлії Тимошенко, в якому вона просить усе-таки не повертатися до Конституції 2004 року. Потім з’являється, що нібито (нібито, бо у нас немає підтвердження) Партія регіонів проводить перемовини безпосередньо з Юлією Тимошенко. Це поїздка Клюєва до Тимошенко. Вчора поїхали до неї Турчинов і Яценюк. Тобто питання Конституції зараз для «Батьківщини», для фракції «Батьківщина» важливе? Чи, скажімо, воно вже виходить на другорядний якийсь план?
Руслан Князевич: Дякую. Можна, я двома словами прокоментую те, що сказав Володимир Миколайович?
Оксана Ващенко: Так.
Руслан Князевич: Тому що, відверто кажучи, я щиро здивований його заявою про те, що робоча група не могла надалі працювати, оскільки опозиція не надала жодного тексту, і відповідно не було що брати за основу в роботі, й саме це стало причиною для того, щоб припинити діяльність робочої групи.
Володимире Миколайовичу, я не знаю, звідки у вас така інформація, бо ви не є членом цієї робочої групи, а я є. От і Валерій є. А від Партії регіонів там три представники: пан Чечетов, пан Мірошниченко, і пан Писаренко. Можливо, вони вас просто дезінформували? Але якщо ні, то я вам скажу, що насправді відбулося. Насправді, під час роботи цієї робочої групи, а вона працювала протягом одного дня, тільки сьомого лютого в п’ятницю, було прийнято рішення розпочати роботу, взявши за основу той текст, який офіційно був переданий фракцією «Батьківщина» в робочу групу. Це рішення цієї робочої групи.
А далі, до дев’ятого числа було прийнято рішення, що всі решта фракцій, які були присутні на засіданні, можуть подати свої зауваження до робочої групи. В разі якщо вони такі зауваження не подають до дев’ятого лютого, то десятого лютого робоча група починає працювати над цим текстом, і всі фракції зможуть висловити свої зауваження вже не письмово, а безпосередньо на засіданні робочої групи. Є люди, які брали в цьому участь, але коли після того, десятого числа ми бачимо на сайті парламенту офіційне звернення голови Верховної Ради про те, що немає над чим працювати, бо, бачите, опозиція не домовилася, ми не розуміємо, що відбувається.
А коли ми ще й чуємо, що насправді від час роботи цієї групи голова Верховної Ради просто не міг спостерігати за тим конфліктом, який відбувався між опозицією, і змушений був перервати роботу цієї робочої групи, бо ми ледь не билися між собою, то я вам скажу, що голова Верховної Ради не був узагалі присутній на цьому засіданні. Значить, його хтось дезінформує, або, скажімо, його вводять в оману, і якимось незрозумілим чином з’являються такі алогічні заяви.
Але, Бог із ним, ми передали напрацювання «Батьківщини», і це справді напрацювання «Батьківщини», які ми зробили, беручи до уваги Конституцію 2004 року. Тому що, я вам нагадаю, під час зустрічі президента з лідерами опозиції було прийнято рішення, і це запропонував, між іншим президент, створити якусь комісію, чи робочу групу в парламенті для того, щоб напрацювати пропозиції щодо повернення до Конституції 2004 року. На основі цього нам дорікали кілька днів, що покажіть текст, у вас його немає… Але ми його запропонували.
Що це за текст? Це текст, який бере за основу Конституцію в редакції 2004 року, з урахування висновків Венеціанської комісії, які були надані на законопроект №2222, ці висновки ви можете почитати, в мене вони є, зрештою, ви можете витягнути їх із сайту і звірити з тим текстом. Бо коли кажуть, що це за текст, чому він не узгоджений із висновками Венеціанської комісії, то я даю слово, що він відтворює слово в слово ті зауваження, які надала як висновки Венеціанська комісія.
Цей законопроект містить у собі також законопроект, який був прийнятий також у 2004 році, і був складовою конституційної реформи 2004 року, який мав №3207-1 і стосувався місцевого самоврядування. А я вам нагадаю, що в 2004 році Конституція мала вступити в силу після того, як цей закон щодо місцевого самоврядування мав набрати чинності. А якщо він не набирає чинності, то автоматично вона вступала в дію з першого січня 2006 року. Чому цей закон не набрав чинності, це інша справа, але він є невід’ємною частиною тієї реформи.
Так само як і низка інших пунктів, щодо яких були домовленості, що їх слід усунути, ви правильно про це кажете, бо на практиці при реалізації цих пунктів під час дії Конституції 2004 року, було доведено або їх внутрішню суперечливість, або практично недієздатність. Тому говорити, що ми нічого не передали, і не було над чим працювати, це просто не відповідає дійсності. І я на цьому наполягаю, тому що це особисто мною передавалося, була присутня величезна кількість людей, були свідки, і були, зрештою, представники засобів масової інформації.
Наступне. Чому ми вирішити надалі відмовитися від цієї ідеї і повернутися виключно до Конституції в редакції 2004 року? Тому що нас вразила заява, яка була оприлюднена вже на сайті Адміністрації Президента, про те, що насправді той проект тексту, який був переданий робочій групі, це не автентичний слово в слово текст документу 2004 року, а він дещо розширений. За рахунок чого розширений, я вже пояснив.
Шановні друзі, немає питань, раз нам такі докори є, і існує бажання працювати виключно над автентичним текстом, проблем немає. Я думаю, що цей текст нам не потрібно навіть надсилати, бо він відомий усім, це текст №2222, якщо ви не хочете брати до уваги навіть висновки Венеціанської комісії. Тому що, коли ви кажете, що в ній існує імперативний мандат, то я не розумію, чому ви не погоджуєтеся з поданим нами текстом, де щодо вимог Венеціанської комісії цього мандату вже немає. Але якщо ви не погоджуєтеся, то Бог із ним. Ми готові надалі працювати над відтворенням тексту Конституції 2004 року. У який спосіб? Це вже інше питання.
Те, що ви кажете, що це повернення автоматично означає необхідність парламентських виборів на пропорційній основі. Я знову ж таки, хочу спростувати цю тезу, тому що, я нагадаю, що ця Конституція вступила в силу за парламенту, обраного за пропорційною системою, ще в січні 2006 року, тоді він був змінений тільки у травні 2006 року. І справді, тоді існувала проблема щодо формування коаліції депутатськими фракціями. Але 6 квітня 2010 року, на вимогу Партії регіонів, Конституційний суд прийняв рішення про те, що «відповідно до Конституції 2004 року, до складу коаліцій депутатських фракцій можуть входить як члени цих фракцій, так і будь-які народні депутати зі складу Верховної Ради України». Це правда? Правда. І до цього це рішення ніким не скасоване, воно діє.
Таким чином, у разі, якщо ми повертаємося до цього тексту 2004 року, нічого не перешкоджає нам створити у Верховній Раді нам коаліцію депутатських фракцій із урахування рішення Конституційного суду від 6 квітня 2010 року, тому що по-іншому ми вчиняти не можемо, бо це рішення зобов’язує нас діяти саме в такий спосіб.
І нарешті останнє. Який вихід існує з цієї ситуації? Звичайно, виходів може бути кілька. Якщо ми говоримо про те, де шукати вихід, то давайте пошукаємо його там, де був вхід. Хто наробив проблему ту, яку ми зараз маємо? Конституційний суд. Конституційний суд у 2010 року прийняв рішення, яким фактично узурпував владу, забравши повноваження парламенту. Чому? Тому що, відповідно до Конституції, тільки Верховна Рада наділений установчою владою змінювати Основний Закон і змінювати конституційний лад.
Але проблема навіть не в тому. Проблема в тому, що в 2008 році Конституційний суд видав інше рішення, про яке вже зараз усі забули. Це ухвала №6 від 5 лютого 2008 року, в якій суд написав, що «положення закону про внесення змін до Конституції України після набрання ними чинності, стають невід’ємною складовою Конституції України окремими їм положеннями, а сам закон вичерпує свою функцію». І тому за набуттям чинності закону №2222, положення, оскаржені суб’єктом, є фактичними положеннями Конституції, і не можуть бути предметом розгляду в Конституційному суді України.
Тому варто зараз запитати у суддів Конституційного суду, ви протягом двох років видаєте два діаметрально протилежні рішення Конституційного суду, коли одним визнаєте, що цей закон уже став тілом Конституції, і він не може бути розглянутий, а змінюється політична кон’юнктура, бо приходить нова влада, і ви видаєте полярне рішення Конституційного суду. Що в цьому випадку нам потрібно зробити? Нам треба звернутися до Конституційного суд із проханням, нехай він або за нововиявленими обставинами відкриє повторно провадження по цій справі, що передбачено регламентом його роботи, або хоча б роз’яснить, як правильно каже Валера, що він мав на увазі в одному рішенні і в другому. Яке рішення потрібно виконувати Верховній Раді? Бо два протилежних рішення є чинними. Тому це те, як ми вважаємо, що зараз повинен робити Конституційний суд.
Як до цього повинен бути причетний парламент? Верховна Рада, як на мене, це моя точка зору, повинен прийняти постанову про звернення до Конституційного суду, в якому роз’яснити ці моменти, і запитати, як парламенту діяти. І запитати: «Скажіть, будь ласка, шановні судді Конституційного суду, можливо, парламент, коли виконуючи в 2010 році те рішення (він тоді що зробив? Він вніс зміни до тридцяти одного закону), можливо, він не в конституційний спосіб виконав те рішення. Бо там не було написано, як треба було виконувати те рішення. Можливо, потрібно було через розділ 13 Конституції? І чи не означає це, що у нас досі діє Конституція 2004 року? Можливо, ми просто не розуміємо цього? Тому хто, як не Конституційний суд, який заплутав цю ситуацію, повинен нам усе це роз’яснити? Парламенту є чим зайнятися наступного тижня, і ми запропонуємо такий ефективний порядок денний, який, мені здається…
Оксана Ващенко: Буде така постанова, значить, так?
Руслан Князевич: Буде кілька постанов, які, якщо буде політична воля, будуть здатні вирішити цю ситуацію. Дякую. Вибачте.
Оксана Ващенко: Зрозуміло. Долучаємо тепер Валерія Карпунцова. Пане Валерію, відомо, що напрацювання фракції «УДАР» різняться навіть від тих, які напрацювала фракція «Батьківщина». Чи визнаєте ви за основу саме документ «Батьківщини»? І от у даному випадку, яка буде узгоджена позиція між трьома опозиційними силами? Бо в принципі, коли ми цю тему обговорювали неодноразово і в цій студії, і за межами її, то всі експерти говорили про те, що за два роки ви могли спільно напрацювати єдиний документ, і зараз не було би навіть причин узагалі дискутувати на цю тему. Будь ласка.
Валерій Карпунцов: Ви знаєте, розпочну з того, що народ завжди більш послідовний, більш дієвий і розумніший, ніж їхні правителі. І давайте розрізняти «зерна від полови», чи «грішне від праведного», як кажуть в Україні. Повертаючись до розмови, яку вів Руслан, він дуже багато назвав аргументів, і деякі способи виходу з ситуації, яка склалася. Я також буду намагатися доповнити і дам відповідь і на поставлені запитання.
Якщо ми відкриємо Конституцію, безпосередньо преамбулу, в якій написано, що «Конституція — Основний Закон України». Якщо ми відкриємо статтю 150 Конституції України «Про повноваження Конституційного суду щодо перевірки на відповідність Конституції», то тут написано, «законів та інших правових актів Верховної Ради України». Тобто чітко зрозуміло, що Конституційний суд України не мав жодного права перевіряти на відповідність Конституції діючу Конституцію України Це рішення нікчемне в даному випадку.
І я прошу вас зрозуміти, що спираючись на той доказ, що навіть Руслан, щодо такого рішення Конституційного суду, спираючись на діючу Конституцію, чітко усвідомити, що ми зараз живемо в правовому полі дії Конституції 2004 року. Тому що зло навіть не в тому рішенні Конституційного суду від 2010 року, а зло в тих понад сімдесяти законах, які Верховна Рада України прийняла на виконання цього рішення.
Досить цікава ситуація. Я направив депутатське звернення до всіх офіційних видань із питанням, на підставі чийого розпорядчого наказу чи вказівки усної чи письмової ви надрукували Конституцію 1996 року? Мені надійшла дуже цікава та дивна відповідь від усіх, що «жодна посадова чи службова особа не надавала жодних розпоряджень на друку Конституції 1996 року». Відповідно, як це розуміти? Це розуміти можна наступним чином, що машиніст за комп’ютером в електронних базах, чи працівник типографії, сам віддрукував, запустив…
Тобто склалася ось така уявна голограма, коли з метою узурпації влади, верхівка зговорилася, і почала застосовувати те, що їм потрібно. Але вихід із цієї ситуації досить простий, і досить швидкий: декілька пленарних засідань, відміна цих законів, але не таким чином, як відміняли закони від 16 січня, коли скасували оболонку, а закони, незважаючи на те, що пише Міністерство юстиції, ті закони діють. Тому що скасовуючи конструкцію, на скасували матриці. Відміна тих положень, в які були внесені зміни сімдесятьма законами, — і ми в чистому юридичному конституційному полі дії Конституції 2004 року. І це те, чого вимагають люди, громада на всіх майданах чи віче по всій Україні. Це головне.
І друга частина — це внесення змін до Конституції. Треба чітко усвідомлювати, що єдиним можливим і законним, легітимним способом внесення змін до Конституції є тринадцятий розділ, і це довга процедура, вона буде тягнутися місяцями, нічого дивного немає, що багато потрібно засідань, немає нічого дивного, що існують різні редакції. Ви ж прекрасно розумієте, що існує Комуністична партія, є Партія регіонів, є «Батьківщина», є «Свобода», є «УДАР», і всі зі своїми ідеологіями. Відповідно на цих ідеологіях і базується бачення розвитку суспільних відносин в Україні та їх, так би мовити, закріплення у вигляді Конституції.
Але ще раз прошу, давайте ми відрізнимо те, що потрібно робити терміново, негайно, вже вчора, від того, що буде напрацьовуватися робочою групою, я думаю, ще не день, і не тиждень, і не місяць. Якщо цікаво, які саме існують підходи, які різняться з позиціями наших колег, я можу їх назвати. Але це все другорядне абсолютно.
Оксана Ващенко: Будь ласка, шановні колеги, ваші запитання.
Олександр Шилко, студія «1+1»: У мене запитання до Руслана Князевича та Володимира Олійника. Скажіть, будь ласка, пане Руслане, ви сказали, що будуть якісь постанови, ви так само підтримуєте варіант повернення до Конституції 2004 року, а потім поправки місяцями? І як до такого варіанту ставиться пан Володимир? Якщо нібито конституційний процес піде, але відштовхуючись навіть від нинішньої Конституції від 1996 року, чи 2004-го?
Руслан Князевич: Я просто наполягаю на тому, що нам доведеться вносити зміни до Основного Закону, тому що потрібно хоча б принаймні виконати вимогу Венеціанської комісії, адже ми не можемо її просто ігнорувати, оскільки, я вам нагадаю, що ратифікувавши цей інститут Ради Європи, ми взяли на себе зобов’язання цього органу Ради Європи щодо обов’язкової імплементації її рішень, або адаптації наше законодавство до тих вимог, які існують у Європі.
І оскільки ціла низка моментів там визнана такими, що суперечать європейському законодавству, то очевидно, я вважаю, на перспективу нам обов’язково треба буде з цим працювати. В тому числі, наприклад, щодо імперативного мандату, в тому числі щодо загального нагляду прокуратури, в тому числі й те, що вони активно критикують, це так званий дуалізм при призначенні міністрів, чого не може бути, коли члени Кабінету Міністрів призначаються за поданням різних органів і таке інше.
Там величезна низка зауважень, не має зараз необхідності все перераховувати, я можу вам надати посилання, ви самі подивитися на сайті. І це вже є передумовою для подальшого удосконалення Конституції. Тобто говорити, що Конституція зі змінами від 2004 року це догма, яка апріорі всіх влаштовує, але на цьому етапі це відтворення справедливості. Тобто ми якимось чином маємо повертатися в ті реалії, які насправді існують, під які повноваження обирався президент, під які парламент.
А надалі Верховна Рада, як єдино можливий орган, який наділений Конституцією повноваженнями на внесення змін до Основного Закону, повинен працювати над удосконаленням Конституції. Я взагалі вважаю, що повинна бути перманентна робота парламенту, тому що необхідність внесення змін до Конституції, це щоденні виклики української реальності. Дякую.
Володимир Олійник: Дякую. Я дуже з повагою відношуся до своїх колег, і абсолютно в мене немає сумніву щодо їхнього професійного рівня, просто дещо хочу уточнити. Справа в тому, що робоча група утворена лідерами фракцій, і вона виходить на лідерів на лідерів фракцій щодо пропозицій. А ми пропонували ТСК, яка б виходила на Верховну Раду, і була підзвітна Верховній Раді. І коли нам говорять, що там щось напрацьовується, я цього не бачу, і мій колега на бачить.
Але коли вчора лідери фракцій сказали про позачергову сесію, то починайте одинадцяту статтю регламенту, — негайно пакет документів, його ж треба зареєстрували, щоб ми бачили вже на сайті Верховної Ради, що ж вони напрацювали, і на що вони пробують нас наштовхнути в прийнятті цього рішення. Вони говорили в заяві про повернення без усяких поправок до Конституції в редакції від 2004 року. Але потрібен ще проект документу, а його ще немає, ось про що я вів мову.
З іншого боку, ви знаєте, сумнівний спосіб, далі появиться знову така спокуса. Давайте, по-перше, почитаємо статтю 150 Конституції щодо позиції повноважень Конституційного суду. Рішення Конституційного суду є обов’язковим до виконання на території України, остаточним не можуть бути оскарженими. Тут починається така, знаєте, пропозиція, що давайте переглянемо за нововиявленими обставинами. Тобто ми будемо змінювати остаточне рішення, як є обов’язковим. Якщо так, тоді чекайте, через місяць-два знову появляться пропозиції, що давайте так само в сумнівний спосіб ще раз щось переглянемо.
І нам варто дослухатися до позиції першого Президента України, який виступав у парламенті, який сказав, що коли існують сумніви щодо того рішення Конституційного суду, а треба сказати відверто, що всі політичні сили вимагали свого часу, і «Батьківщина», і «Наша Україна» скасування, і зверталися до Конституційного суду, про це треба відверто говорити, а не просто фракція Партії регіонів, але якщо вже там існують сумніви, то давайте зробимо висновки й уроки, і не будемо породжувати знову нові сумніви, «щоб Конституційний суд перетворив Конституцію України в ганчірку», це його прямі слова. Тому ми не можемо піти на сумнівні способи зміни, бо тоді виникає запитання: а що це було протягом трьох чи чотирьох років? Що це було таке, коли ми приймали рішення, жили за цією Конституцією в чинній редакції, і тут прозріли. Значить, це прозріння повинно бути в рамках тринадцятого розділу Конституції України, тоді це буде бездоганно.
Руслан Князевич: А що було в 2010 році, коли ми жили чотири роки за тією Конституцією?..
Олександр Шилко, студія «1+1»: Дайте відповідь на запитання, наскільки впливає позиція Тимошенко і яка вона зараз?
Руслан Князевич: Відверто кажучи, існує рішення фракції про те, що ми наполягаємо на змінах 2004 року, є рішення Майдану, є рішення Ради Майдану, які синхронізовані. Я не знаю, якою є позиція Тимошенко крім тієї, яка існує відповідно в нашій фракції. Ви знаєте про іншу позицію? Я такої не знаю. Ви офіційно її чули?
Володимир Олійник: А лист її є чи немає?
Руслан Князевич: Я інших рішень фракції та інших рішень Ради Майдану не знаю. Тому відповідно до того часу, поки вони не будуть змінені, я виконую ті рішення, які існують.
Володимир Олійник: А можете прояснити, лист її на фракції був предметом обговорення чи це неправда?
Руслан Князевич: Я не був на тому засіданні фракції, тому я не можу прояснити, вибачте.
Оксана Ващенко: Будь ласка, колеги, є ще запитання?
Єгор Бабак, телеканал «Бізнес»: Вітаю! От іде розмова про конституційну угоду як компроміс між Конституціями в редакції 1996-го і 2004 року. Чи реально прийняти цю конституційну угоду, і чи вирішить вона політичну кризу? Дякую.
Оксана Ващенко: Очевидно, запитання до всіх?
Єгор Бабак, телеканал «Бізнес»: Так, до всіх.
Оксана Ващенко: Максимально лаконічно, будь ласка.
Олександр Голуб: Дело в том, что мы сегодня сталкиваемся с такой проблемой, что, с одной стороны, улица живет по своим законам, а парламент живет по своим законам. И вот то, чего свидетелями мы сейчас являемся, это является попыткой оппозиции оправдаться или объяснить свои действия стороне Майдана, у которой действительно есть определенные требования. Для этого ищут вот такие подобные, на мой взгляд, выходы из ситуации в парламенте. И конституционное соглашение, о котором вы говорите, один из таких моментов.
Но другое дело, что он находится вне правового поля. То есть, да, его можно принять для того, чтобы что-то кому-то объяснить на Майдане, его можно принять для того, чтобы успокоить там общественное мнение, для того, чтобы дать пищу журналистам. Но в плане реализации в конституционном поле оно не является механизмом, которое решает эти вопросы.
Второй момент. Смотрите, о чем многие коллеги здесь говорили. Вот «джерелом влади є народ» и все остальное, что очень часто твердят, но почему-то никто не хочет дать слово этому народу, на чем настаивает Компартия. Ну, давайте мы проведем все-таки референдум по основным положениям, какие должны быть в Конституции, и выполним то, чего хочет народ. Потому что мы о нем вспоминаем только тогда, когда идут вот такие дискуссии, и вы знаете, это показывает ситуацию, что у нас политики очень грамотные. И мои коллеги, я тоже к ним с большим уважением отношусь, мы можем вам сейчас обосновать любое решение, которое может быть. Причем правильно, грамотно, ссылаясь на кучу статей Конституции, подзаконных актов и так далее, и все это будет казаться очень грамотно и правильно. Но проблема в том, что они не решают той ситуации, которая возникла.
А для разрешения ситуации, которая возникла, нужно менять систему, и мы сегодня в парламенте должны поставить перед собой вопрос: способен он поменять систему или нет? Если он не способен поменять систему, то этот состав парламента должен уйти, должны состояться новые выборы, и этот новый состав Верховной Рады, которые будет избран, должен заняться этими вопросами.
Оксана Ващенко: Дякую. Будь ласка, пане Володимире.
Володимир Олійник: Я думаю, що було би дуже добре, якби ми розглянули план виходу з кризи, і поетапно, покроково прописали його, які дії робимо, дата, терміни, і щоб це суспільство взяло під контроль, а ми підписали й сказали, що ви контролюєте, і немає чого стояти на Майдані, буд