Сергій Жадан із тих молодих письменників, яких друкують навіть в скрутні часи. Його проза майже позбавлена цензури, а поезія подекуди дихає справжньою весняною ніжністю.Чергову книгу віршів та есеїв "Ефіопія" автор презентував днями у Києві. Сергій читав власні твори напам`ять у столичній книгарні "Є", перед густо напханими у невеличке приміщення студентами, журналістами, просто друзями, які не зводили з нього захоплених очей.
Жадан давно обрав мову спілкування з читачем — живу, легку, максимально натуралістичну, що не цурається побутового примітивізму. А його вміння з простих слів сплітати тонке мереживо почуттів і життєвих історій, часто сповнених гумору, притягує увагу як чотирнадцятилітніх, так і шістдесятилітніх. Міцне словечко, незмінно присутнє у жаданівських творах, і якими, власне, дуже часто послуговуються підлітки у своєму житті, зустрічалися багатозначними посмішками аудиторії або навіть оплесками, адже це своєрідний пароль-відповідь на визначення "свій-чужий". У більшості присутніх були у руках і попередні поетичні збірки письменника "Цитатник" та "Марадона". Напевно, саме через ці книги молоді люди привчаються не боятися, що суспільство їх не прийме такими, які вони є: жаданівські твори нагадують місточок, через який можна легко, з мінімальними втратами перейти з підліткового у доросле життя. Пригадую, що "Депеш мод" Сергія Жадана я за відсутністю часу читала у метро, і одного разу хлопчина. на вигляд років чотирнадцяти, який сидів поруч і читав підглядаючи, настільки захопився цією книжкою, що проїхав свою зупинку. А потім палко мене розпитував хто автор і що за книга, бо він і не підозрював, що такі взагалі бувають. Я тоді ще подумала, що читати у метро українську літературу — дуже корисна річ. Але, — до нової книжки Жадана. До речі, її трикольорова палітурка, на думку автора, має сама по собі викликати гарний настрій, а вже зміст.. "як вийде", — каже Сергій.
Отже, "Ефіопія", — як зазначається в анотації, – це історії маршрутів, якими рухаються кур’єри, приносячи добрі новини й поєднуючи між собою громади відступників, грабіжників та репатріантів. Вірші та есеї, вміщені в книзі, є збіркою переказів про життя та небезпечні пригоди видатних мандрівників, державних злочинців, церковних діячів, духовних лідерів, кримінальних авторитетів, нелегальних емігрантів, членів спілки письменників та інших неврівноважених осіб. На основі реальних подій"
— Сергію, ти колись казав, що кожна нова написана книжка краща за попередні. "Ефіопія" краща за те, що ти написав?
— Не краща і не гірша. Але така, що мені за неї не соромно. Дуже радий, що вона вийшла.
— Чому саме "Ефіопія"?
— Насправді все дуже просто. Книга про растаманів, про растапоріанство, а для всіх растаманів Ефіопія це така собі земля обетованна. І взагалі Ефіопія виступає тут як певна метафора того місця, куди ти все життя прагнеш потрапити. Щось таке хороше, світле, до чого ти йдеш. Взагалі, книга вийшла світла: на відміну від "Марадони", яка трохи зла, ця вийшла дійсно позитивною.
— Твоя книга сподобається не растаманам?
— Не знаю, я про них навіть не думав. Жартую. Думаю сподобається, там багато ліричних віршів. А взагалі растаманська тематика це швидше така загальнолюдська філософія.
— Чому саме вірші?
— Не знаю, відчув смак римованого слова, напевно. Есеї також пов`язані з віршами, я писав їх паралельно і вони навіть можуть бути коментарями до віршів, у книзі це розділ "Пролетарі".
— А що з образами? У тебе в попередніх книжках були присутні риби…
— На "Марадоні" з цим почалась нищівна боротьба (сміється), у новій книжці їх практично немає. Мене усі питали: з чим це пов`язано, але це ні з чим не пов`язано, просто образ такий для мене зручний і я не схильний розкладати це по поличках психології.
— А як починалась твоя літературна діяльність?
— Як завжди. Десь в сьомому-восьмому класі вірші писав. В мене є тітка- професійний письменник, член Спілки письменників, вона мене завжди підтримувала в моїх починаннях, правила мої перші вірші. Це був для мене зразок живого письменника, доказ, що можна писати вірші і не соромитись. Мій перший вірш надрукували десь у 1991 році, у якомусь дитячому журналі, який у мене не зберігся. І слава Богу! Я з ранньої поезії нічого не пам`ятаю.
— Деякі з твоїх колег відчули на собі кризу повною мірою, бо видавництва припинили друк їхніх творів. Твою книгу випустили у такий непевний час тому що ти корифей, так би мовити?
— Книжка вийшла не тому що корифей, а тому що видавництво "Фоліо" не скоротило своїх програм і випускає усі книги, які були заплановані.
— А як ти ставишся до інтернет-книжок? Власне, нещодавно було презентовано новий такий проект, у якому взяли участь Михайло Бриних, Вікторія Стах. Йдеться про публікацію нових книг в інтернеті, але умовою є те, аби рік їхні книги не виходили друком.
— Ні, я не хочу, щоб мої книги не друкувалися. Більшість моїх творів так чи інакше є в інтернеті, без усіляких проектів, але я проти, аби вони не друкувалися на папері.
— У твої віршах дуже часто присутні повії. А чи є такі, де ти приділяєш увагу протилежному типу жінок?
— А який це протилежний? Так, у мене завжди про проституток.
— Остання прочитана книга, окрім "Ефіопії"?
— "Ефіопія" швидше остання написана. Я дуже довго читав Бориса Кагарлицького "Політологія революції". Я її читав десь півроку, зупинявся, повертався, але вирішив, що треба, все ж таки її дочитати, аби принаймні півроку недаремно пройшли. Після неї я десь два місяці взагалі нічого не читав, боявся книжок. Але це дуже хороша книга, варто її прочитати.
— Чию поезію з колег ти цінуєш?
— Я багато кого читаю. У мене багато улюблених поетів зі старшого покоління, яким вже років по п`ятдесят. Це Тарас Федюк, Василь Герасим`юк, Ігор Римарук, Наталка Білоцерківець, Оксана Забужко, Віктор Неборак, список дуже довгий. Є багато молодших, хто мені теж цікавий.
— Відомо, що ти збираєшся брати участь у створенні фільму за власним сценарієм?
— Так, будемо починати працювати вже влітку з режисером. Хочемо зробити кіно про зйомки порнофільму, це буде комедія. Як в таких випадках прийнято казати: збираємо матеріал. Ми не обмежені ні часом, ні контрактами, це просто така наша ідея, нам подобається збиратись, обговорювати деталі цього проекту. Є такий харківський режисер Влад Кузьмін, він працює на телебаченні у Пітері, знімає кліпи, але він хоче зробити щось в Україні. У нас була ідея, аби актори були українські, щоб все знімалося в Україні, щоб події були тут, але за російські гроші. Так от хитро ми з ним придумали.
— А ти не збираєшся до Адіс-Абеби, у зв`язку з виходом вашої книжки?
— Збираюся! На Африканському континенті буде проходити Чемпіонат Світу з футболу і я собі придумав, що поїду туди через Адіс-Абебу, навіть якщо це не зовсім по дорозі.
— Як ти ставишся до відео поезії?
— Добре ставляся. Колись мене вразив такий відеопроект з участю Буковського. Це було дуже круто. Но тлі американського прапора старий Буковський читав свої вірші, і це було найестетичніше видовище, яке я взагалі коли-небудь бачив.
— Що тебе дивує в житті?
— Мене досі як приємно, так і неприємно дивує розуміння людьми мене самого. Мені приємно, коли раптом мене хтось починає розуміти, це завжди для мене несподівано і мене це досі дивує. І навпаки, коли думаєш, що говориш зрозумілі речі, але бачиш, що не розуміє ніхто — це теж дивує.
— А що тобі сниться?
— Не повірите, але коли я їхав до Києва, у потязі мені наснився судовий процес за участю Ульяненка ( Шевченківський лауреат, автор книги "Жінка його мрії", весь наклад якої було вилучено з продажу за звинуваченням в порнографії — авт.) Але шкода, я прокинувся і не дізнався, чим усе закінчилось.
Записала Тетяна Селезньова.