Українська армія цими днями втратила єдиного війського командира (Головнокомандувач Збройних Сил таким не є) — начальника Генерального штабу. Сам Сергій Кириченко, послався на поганий стан здоров’я та коментувати свою заяву не наважився. У кулуарах вже існує кілька версій його відставки. Перша — офіційна, за якою у Сергія Олександровича і дійсно здоров’я вже не те…Ще однією версією став терпець, що урвався. А саме — армія не те, що не фінансується належним чином, а взагалі коштів і на “комуналку” скоро не буде. Відтак, про стан Збройних Сил України, про перспективи вітчизняної армї та про відставку Сергія Кириченка “ГолосUA” вирішив розпитати у директора Центру досліджень армії конверсії та роззброєнь Валентина Бадрака.
— Скільки ж грошей на фінансування української армії потрібно?
— За нашими підрахунками, тобто, підрахунками Центру досліджень армії коверсії та роззброень ми вважаемо, що потрібно мати до 25 млрд. грн. бюджету на національну оборону. Ми аргументуемо це таким чином, що протягом 15 років українська армія постійно недофінансовувалася і виявляеться, що зараз проблеми вже настільки виросли, що вони просто навалилися з усіх боків на українське військо. /> Ми вважаемо, що головною проблемою українського війська сьогодні є застарілість озброєння і переконані, що головні зусилля потрібно зосередити на придбанні для армії сучасних систем озброєнь. Для чого? Якщо робити це для всіх видів Збройних Сил потрібно щонайменше $700 млн., тобто, якщо вважати цю цифру за основу наших розрахунків, то тоді ми бачимо, що 50% бюджету має іти на утримання Збройних Сил, 25% на переозброєння і 25% — на бойову підготовку. Таким чином ми отримаємо бюджет, який буде дорівнювати десь 24-25 млрд. грн.. Але? звичайно? можна обмежитися і “бюджетом виживання”, так би мовити. “Бюджет виживання” — це 15-17 млрд. грн.
— І на що ж тоді вистачить цих коштів?
— Їх можна використати у такий спосіб, щоб окрім утримання і мінімальної бойової підготовки здійснювати питання переозброення за обмеженими пріоритетами, а саме: створення або реанімація системи протиповітряної оборони України, в першу чергу, і в другу чергу, створення і закупівля оперативно-тактичних ракет, які Україна здатна зробити самостійно. В третю чергу, фінансування і активізація роботи сил спеціального призначення, тобто підтягування до більш високого рівня підготовки саме спецназу, який здатний контролювати будь-які екстремістські прояви і контролювати певні можливості і загорози прикордонного характеру.
— $700 млн. на переозброення щороку? А скільки ж ми витрачали раніше?
— Так. Протягом років незалежності, Україна ніколи не витрачала на переозброення більше ніж $100-150 млн. Це суми дуже маленькі.
Якщо порівняти із сусідньою Польщею, то вона витрачала протягом багатьох років $850-900 млн. на переозброєння щороку, а в деякі роки рівень фінансування за цією статтею зростав до $1,5 млрд.. За цей час Польщі вдалося створити потужну винищувальну авіацію, тобто потужну систему протиповітрянної оборони, посилити значно сухопутні війська і дуже посилити військово-морську складову. Тому, якщо навіть Польща, яка має меншу сьогодні чисельність своєї армії, ніж Україна, у такий спосіб підвищила свою обороноздатність — тим більше, що Польща є членом НАТО і може розраховувати на коаліційний захист — то ми не маємо права залишати нашу армію на такому низькому рівні.
Дуже серйозно посилилася Білорусія, дуже значні інвестиції в оборону зробила Росія. А про Туреччину я вже не кажу. Туреччина витрачає на переозброєння близько $7 млрд. щороку. Цій країні, яка ніколи не мала оборонного виробницта, вдалося випускати навіть літаки і гелікоптери на своїй території, безумовно, із допомогою іноземних технологій, але це надзвичайний крок вперед. Тоді як Україна, навпаки, позбулася деяких своїх можливостей і сьогодні в порівнянні із 1991-1995 роками зберегла лише близько 60% своїх потужностей зі створення систем озброєнь.
— Олександр Кузьмук нещодавно заявляв, що в нас з 5 жовтня не буде в армії чим годувати навіть солдат. Як нині в нас справи з цим і взагалі, як Ви оцінюєте становище сучасного солдатат — чи, принаймні, ситі вони? І чим насправді займаються військовослужбовці строкової служби, якщо грошей вистачає тільки на найнеобхідніше?
— Становище українського солдата я оцінюю, як ганебне, як неадектватне сучаним вимогам. Які аргументи? Ми можемо подивитися лише на те, як солдати сьогодні йдуть до контрактної армії. На сьогоднішній день в 1,5 рази більше солдатів “відпливає” від контрактної армії, ніж туди приходить. Це ознака того, що армія стала непривабливою, що армія не може сьогодні навіть у часи кризи, коли молоді люди дивляться вже на будь-яку можливість отримати роботу, отримати якусь можливість заробітку, що навіть у такий час люди не поспішають йти до армії.
Щодо того, що казав Кузьмук — я не знаю наскільки він перебільшував або наскільки це відповідає дійсності — я можу лише сказати, що уряд прийняв рішення виділити додатково 340 млн. грн. для утримання Збройних Сил. Але річ у тім, що сьогодні те, що сказав Кузьмук, є прямою ознакою того, що весь бюджет, всі 100% майже бюджету ідуть на утримання Збройних Сил, а це значає, що Україна сьогодні має фактично не армію, а просто групу людей у військовій формі. Тобто тих людей, які не мають можливості вести бойову підготовку і готуватися до виконання завдань за своїм профілем, тобто до військових дій.
— А за таких умов коли ж тоді Україна зможе перейти на контрактну армію, яку нам вже обіцяють третій рік?
— Якщо фінансування буде відбуватися у такий спосіб як сьогодні і якщо буде прийнято бюджет на оборону такий, який закладено, то стагнація і деградація української армії буде тривати і казати про розвиток ми небуде можливості і можна стверджувати, що за таких умов українська армія не має жодних перспектив у майбутньому перейти на контрактний прнцип формування і стати професійною.
Якщо стан справ змінится і бюджет буде більший, ніж 15 млрд. грн., то поступово за умови збільшення бюджету у наступні роки до 25-30, Україна має шанси здобути професійну армію десь через 7-10 років.
— На вашу думку, яка оптимальна чисельність української армії?
— Одночасно із розвитком, армія має скорочуватися і ми визначаемо необхідну чисельність українських Збройних Сил десь на рівні 120-130 тис. вояків, за умови, звичайно, що вони будуть озброєні сучасними системами озброєнь.
— Як ви сприймаєте відставку начальника Генерального штабу Сергія Кириченка? Чи є у Вас власна версія його звільнення?
— Насправді існує кілька версій. І одна з них, яку висувають нині експерти це те, що нинішній стан Збройних Сил є настільки проблематичний, що за умов збільшення внутрішніх і зовнішніх загроз фактично управління такими Збройними Силами може коштувати дуже дорого їх керівнику потім. Тобто, це така відповідальність, якої бажали б уникнути будь-які командири і начальники.
Звичайно, що є і інші припущення, наприклад, такі, що пан Кириченко може повернутися у військове відомство, але вже у вигляді цивільного міністра… Дійсно нинішній або вже колишній командувач Генерального штабу є найбільш досвідченим генералом і має дуже високі можливості, високий досвід керівництва. Це дозволяє припускати, що такий хід в часи кризові дозволить зосередити в своїх руках і як військового керівника, і як міністра оборони. Це можливо, але наскільки це буде реалізовано, я думаю, все значною мірою залежить від самого Сергія Кириченка.