Не більше місяця тому інформагентства усього світу в подробицях розповідали криваву трагедію у Бельгії, де молодий юнак ножем зарізав кількох дітей та вихователя, а вже невдовзі американський штат Алабама здригнувся від жахливого невмотивованого вбивства десяти людей чоловіком, який наклав на себе руки ще до арешту поліцією. Але й це виявилось не останньою краплею жаху для усього світу – наступного дня після алабамської різанини в німецькому місті Віненден 17-ий підліток застрелив 11 школярів, після чого був вбитий поліцейськими.
Навіть, найбільш холоднокровні соціологи та психіатри відмовились вірити у випадковість збігу таких крайніх проявів невмотивованої людської агресії по всьому світу і почали висувати гіпотези щодо впливу на людство нестабільності та страху, породжених кризою. Чи справді проблеми світових фінансів та економіки винні у тому, що у пересічному громадянині прокинувся звір – некерований та небезпечний? Чи варто нам з вами побоюватися проявів безпідставної людської агресії? Що очікувати нам на вулицях країни, до чого готуватися? З цими тривожними запитанням журналістка Олена Осеннікова звернулася до члена Асоціації психіатрів України, дисидента, правозахисник та громадського діяча Семена Глузмана.
«В радянської людини агресії не було…"
— Семене Фішелевичу, трагедія у Бельгії, жахливий випадок у США та Німеччині – що це, на ваш погляд, наслідки світової напруженості чи простий збіг?
— Такі випадки були, є і будуть… В 20 столітті соціальні психологи та культурологи багато займалися вивченням явищ такої відвертої агресії. За кордоном видавалися цілі книжки на цю тему, щоправда не російською, адже в радянської людини просто не могло бути агресії. А маніяків знаєте чому не було в Радянському Союзі? Тому що про них не говорили! Такими випадками в СССР займався винятково інститут Сербського. Як правило, хоча не стовідсотково, серійних убивць та ґвалтівників визнавали здоровими та розстрілювали. Відповідно ні ми, ні наші батьки нічого про це не знали. А зараз — добре це чи погано — йде обговорення, висвітлення і це правильно!
І, безумовно, в жодному разі не можна сприймати ці випадки як свідчення озлобленості та некерованої агресивності людей. Загалом, сучасні фахівці вважають, і я з ними згоден, що людство, все ж таки, стало м’якшим у своїй поведінці. Раніше вбивства здійснювались за допомогою сокири, каменя, зброї, а зараз людина натискає кнопку і в результаті гине ціле місто, але вона не бачить цього, не здійснює злочин безпосередньо, тільки відсторонено. />
Але непристойно та небезпечно оцінювати ці випадки лише за описами в ЗМІ, не знаючи висновків психіатричної експертизи.
"Українці — спокійний народ…"
— Семене Фішелевичу, а щодо України ви погоджуєтесь з прогнозами соціологів, які пророкують невдовзі вибух масового протесту? Нам, українцям, справді може увірватися терпець?
— Українці, насправді, дуже толерантний та спокійний народ, готовність до агресії серед нашого населення достатньо низька. Але це, якщо говорити про невмотивовану агресію. У випадку, якщо, наприклад, в якомусь депресивному районі у східному регіоні країни зупиниться металургійний завод, що давав роботу для 70% населення, то реакція на це озлоблених та голодних людей буде цілком вмотивованою. Буде і грабіж, і масові демонстрації, люди наслідуватимуть приклади інших країн і другого мирного Майдану вже не буде. Коли це станеться і чи станеться ніхто напевно не скаже. Але в мене є передчуття, повторюю – не знання, а передчуття, що це станеться. І це жахливо. Бо усілякі «синдроми натовпу» не призводять до перемоги демократії. Черговий негідник очолить вуличні протести, скаже погано про тих негідників, які вже є при владі, забере у когось капітал, щоб нагодувати бідних, а далі ми отримаємо всі прояви та наслідки диктатури. Я дуже не хочу для себе та своєї країни такого розвитку.
"Потрібна не тверда рука, а твердий закон"
— А що, на Вашу думку, є найсерйознішим тривожним сигналом у настроях нашого суспільства?
— Серед моїх знайомих є поважні соціологи, так от вони запевняють, що за останніми опитуваннями народ почав тяжіти до твердої руки. Це не є добре, бо країні потрібен твердий закон, а не тверда рука… Ну, і публічна поведінка політиків… Це вже прояв справжнього безумства. Президентське неприховане щастя від невдач прем’єра – це ж безумство! Те, що я бачу з телевізійного екрану, доводить мене до фізіологічної нудоти. І це не проблема Шустера, це проблема політиків, які дражняться, які своїми діями готують населення до вуличного протесту.
"Я знаю як створюється медична статистика, міліцейська — так само"
— А чи можна пов’язати з тяжкою фінансовою ситуацією у країні сумну статистику МВС по самогубствах за минулий рік?
— Я не вірю в нашій країні у цифри… Наша міліція так добре працює, що будь-який « висяк» – це вже самогубство… Тому тут треба дуже добре розібратися – чи це завершені самогубства, чи вони вчинені у стані алкогольного сп’яніння… Самогубства це дуже легка для спекуляцій тема. Я знаю, як створюється медицинська статистика і впевнений, що міліцейська так само… Тому, щоб говорити про статистику суїцидів, потрібно почати з контролю роботи МВС. Оскільки це не робиться сьогодні — цю тему, я б взагалі заборонив публічно обговорювати. Дуже люблять, до речі, говорити про суїциди саме психіатри, хоча кількість психічно хворих серед самогубців невелика, отже це робота для психологів та культурологів.
Повторю тільки те, що всім відоме — чим більш соціально захищене суспільство, тим більша кількість самогубств. І пояснити це наука досі не може. Наприклад, в Пакистані таких смертей значно менше, ніж у Фінляндії. Ще, як приклад, після розвалу СССР в Естонії кількість самогубств серед етнічного естонського населення значно зросла – в чому проблема невідомо… Тому цими даними не треба оперувати і тим паче приписувати їх сьогоднішньому стану політики та фінансів в країні.
Рецепт від кризи — демократія
— Так що б ви порадили як лікар пересічному українцю для збереження психічної рівноваги?
— Ви знаєте, під час нещодавнього опитування соціологи ставили людям два запитання: чи ви та ваша родина вже відчули кризу і якщо ні, то звідки вам відомо про неї. Більшість відповідей звучала так: “Мене особисто криза поки що не зачепила, але я постійно чую про неї зі ЗМІ». Тобто люди тривожаться, не вірять державі і це зрозуміло. Але йти до психіатра чи психоаналітика і просити пігулки — неправильно. Ліки від кризи не допоможуть. Можна, звичайно, заспокоїти себе якимось міцним медикаментом і почуватися добре певний час. Але діти від цього ситими не стануть…
Потрібно думати про те, чому політики наважуються так себе поводити, наприклад, як наш мер? В жодній цивілізованій країні світу політик не посмів би себе так поводити! Хіба у Латинській Америці… Потрібно реагувати на таку поведінку, вимагати перевиборів! Демократія це ж не два дні виборів раз на чотири роки – це щоденний процес! І думати кожному з нас більше треба не про президентські вибори, а про місцеві – це набагато важливіше.
Мій загальний рецепт від кризи – це демократія. Бо у нас зараз, навіть, не недозріла демократія, а анархія якась. А ще пораджу нічого не боятися, політична криза – це не чума, не холера, від яких люди тисячами гинуть. Це сигнал про те, що система працює погано і її потрібно змінювати.