1 />
березня відбувся перший закордонний
візит новообраного українського
Президента Віктора Януковича, під час
якого він відвідав Брюссель. Про те, чи
можна вважати знаковим для формування
зовнішньополітичних пріоритетів України
поїздку Президента саме до столиці
об’єднаної Європи та про осбливості й
імовірні результати наступного візиту
до столиці Російської Федерації —
Москви, кореспондент агенції ГолосUA
запитав у президента Центру європейських
та трансатлантичних студій Олексія
Коломійця.
— Пане
Олексію, як ви оціните результати
брюссельського візиту Віктора Януковича?
—
Можна
сказати —
що
очікували у Брюсселі, те й отримали. Все
пройшло доволі вдало, без несподіванок.
Обговорювався доволі стандартний набір
тем, які існують на порядку денному у
відносинах Україна-ЄС протягом останнього
року. Однак вони останнім часом виявилися,
так би мовити, підвішеними чи замороженими
і на це є багато причин.
— Що
ви маєте на увазі?
—
Це підготовка договору про так
звану асоціацію України до ЄС і пов’язане
з цим підпитання стосовно зони вільної
торгівлі, також візова тема і нарешті,
енергетичні моменти — чотири основних
напрямки співпраці. Скоріш за все,
відбулася і закрита частина переговорів.
Тут є важливим, наскільки зрозумілими
одне для одного були лідери Європейського
Союзу та країнська делегація. Інформація,
котра прозвучала під час прес-конференції
Жозе Мануеля Баррозу та Віктоора
Януковича, залишила доволі позитивне
враження. Лідери євоспільноти, швидше
за все, добре розуміють, що прийшла
людина, яка не буде «втомлювати» їх
безпідставними заявами щодо відносин
Україна — ЄС.
— По
які саме заяви ви говорите?
—
Вони торкалися практично всіх сфер у
відносинах між Україною та Євросоюзом.
Віктор Ющенко — відповідальний
за втілення зовнішньої політики —
тягнув Україну у поле відносин,
вкрай непродуктивне для обох сторін.
Тому ми й дійшли до стану, якому важко
знайти визначення. Мабуть, це можна
назвати стратегічним нерозумінням
того, що тепер робити одне з одним.
Традиційний
набір питань для двосторонніх переговорів
є нормальним, але потрібно, намагатися
бути більш глобальними. Тобто розуміти,
чого можна очікувати від ЄС хоч на
наступні півроку-рік, тому що ситуація
змінюється дуже швидко, і, на жаль, далеко
не у кращу сторону. Маю на увазі не лише
Україну. Якщо, не дай Боже, реальністю
стануть прогнози стосовно того, що ми
опинилися на межі дефолту, це матиме
величезний вплив на зовнішньополітичне
позиціонування держави.
— Тобто,
заяви чи розмови про асоційоване
членство у ЄС не мають права на існування?
— Такого
поняття взагалі не існує. Я досі не
розумію, навіщо було вживати цю назву,
хіба що на радість бюрократії Європейського
Союзу — «договір про асоціацію».
— Наразі
подібні заяви, використовуючи риторику
Віктора Ющенка, робить міністр закордонних
справ Петро Порошенко…
—
Це не зовсім так. Я би не сказав, що
це риторика Ющенка — більше
Кабміну. Це стосується також раннього
президентства Ющенка, особливо таких
постатей, як Рибачук та Тарасюк. Саме
вони, скоріш за все, відповідальні за
принциповий провал відносин України з
Європейським Союзом.
— Рибачук
давно зійшов зі сцени…
—
Але саме він, у перші два місяці
свого віце-прем’єрства, разом з Борисом
Тарасюком заклав підвалини цієї абсолютно
неадекватної політики відносно ЄС —
практично у всіх аспектах. І продовження
Тарасюка було приблизно таким же —
декларативним, із нерозумінням того,
що відбувається у ЄС.
— Однак
європейці ніколи не заперечували
подібні заяви…
—
Відкрито — ні, але я чудово знаю, що
у 2007 році це вже було грандіозна втома.
А під час дворічного прем’єрства Тимошенко
вони добре зрозуміли, з ким мають справу.
— На
вашу думку, як може бути сприйнятий
Віктор Янукович, і, загалом, нова
українська влада Європейським Союзом?
—
Вони будуть дуже уважно придивлятися.
Треба зазначити, що він був сприйнятий,
європейці чекали саме такого підходу.
Але, якщо відбуватиметься продовження
попередньої політики, відсутності
конкретних справ… У всіх сферах в
Україні потрібні реформи: у бюджетній
у першу чергу, у енергетичній сфері.
Якщо, наприклад, підключитися до директиви
про енергетичний ринок, якщо відбуватиметься
включення України у програми іноваційного
розвитку — це вже конкретний результат.
Загалом,
можно довго перераховувати, —
є тридцять вісім сфер, у яких ті чи
інші країни зобов’язані зробити зміни
на шляху ведення переговорів про вступ
до ЄС. Від України цього не вимагається,
і це наш величезний плюс. У нас розв’язані
руки. Якщо ЄС тиснутиме, зробіть це, або
імплементуйте таку директиву, ми можемо
заперечити, бо це може зашкодити Україні.
Інші країни не могли так чинити.
— А
щодо майбутнього візиту Президента до
Росії…
—
Скоріш за все, 5 березня буде
випробуванням для Віктора Януковича.
Гадаю, що цей візит може визначити не
тільки долю Януковича, як людини, але й
долю його президентства. Список вимог,
який йому буде виставлений, буде
величезним і політично непростим для
України. На мою думку, можуть бути питання
навіть гатунку здачі національного
суверенітету.
— Хіба
можлива для Росії така постановка
питання?
—
Для них це зараз можливо, бо це є
їхньою геополітичною позицією. У росіян
залишилося вкрай мало часу, —
приблизно два роки, — до
виборів 2012 року. І вони можуть піти майже
на все, щоб підкорити Україну своїй
домінанті. Тому візит Януковича може
стати одним з найтяжчих серед відвідин
українськими президентами Білокам’яної.
Якщо Янукович витримає, може сподіватися
на більш-менш успішне президентство.
Якщо ні — боюся, він може мати грандіозні
проблеми.
— Конкретизуйте,
будь ласка, якими можуть бути вимоги
росіян до нової української влади?
—
Не розглядати Україну як гравця у
євроатлантичній інтеграції, особливо
у відносинах з НАТО. Янукович вже доволі
обережно заявив, що ми не маємо для цього
інструментів, думаю, він і Росії говоритиме
те саме. Але там будуть вимагати, можливо,
й проведення референдуму з цього питання.
Можуть розглядатися питання, пов’язані
із союзами, які виникли на пострадянському
просторі. Він тут також вже зіграв «на
упередження», маю на увазі заяви про
спільний митний простір, ЄЕП. Можливо,
буде більш сильний тиск по питаннях
союзу з Росією та Білоруссю, а також
позиціонування України у СНД. Дуже
серйозним має бути зондаж по перспективах
відносин України із Сполученими Штатами.
Починаючи від розміщення систем
протиракетної оборони, закінчуючи
ставленням України до операції у
Афганістані та іранської ядерної
програми. Буде обговорюватися і увесь
спектр світоглядної, культурної сфери,
тобто і школи, і мовне питання, і навчання,
і виховання, і книги, і ефір —
це також. Звичайно, говоритимуть і по
енергетичних питаннях, а вони у такому
стані що «сірник» туди краще не підносити.
— Як
ви гадаєте, як поведе себе Віктор
Янукович?
—
Максимально прагматично. Головне
для нього — витримати цей натиск.
— Скажімо,
на що він готовий піти, а на що — ні?
—
Він сам буде пропонувати теми для
обговорення і дипломатично уникати
найбільш вибухонебезпечних моментів.
Може виникнути такий варіант, коли йому
покладуть на стіл список, наприклад, з
двадцяти пунктів і він просто схопиться
за голову й скаже: «Вибачте, я приїхав
говорити про газ, а оце я буду обговорювати
у Києві». Кінець-кінцем, Янукович все
одно змушений буде вирішувати. Але це
його доля і він як Президент країни це
вже добре розуміє. Адже держава перебуває,
без перебільшення, у жахливому стані
у всіх сферах. Я маю надію на те, що він
витримає. У будь-якому разі, дуже швидко
стане відомим, на чому наполягатимуть
росіяни, і де та червона межа, яку ні
країні, ні Президенту переходити не
можна. .. Але Януковичу і не дадуть її
перетнути.
— Хто
може це зробити?
—
По-перше, Верховна Рада, по друге,
опозиція, її, правда, ще практично немає.
А по-третє, сам народ, адже це може
викликати непередбачувані наслідки.
Будемо сподіватися, що Віктор Янукович
не перетне межі.