В український прокат виходить нова картина Романа Балаяна "Райські птахи", знята за мотивами книг "Вальс для К" та "Нізвідки з любов`ю" Дмитра Савицького. Це історія молодого українського письменника, який написав свою головну книгу на початку 1980-х років минулого століття. Історія про ті часи, коли люди прагнули свободи крізь всі заборони і… вміли літати по-справжньому. Режисер зняв у фільмі "своїх" акторів — Олега Янковського ( "Польоти уві сні та наяву", "Бережи мене мій талісман"), Андрія Кузічева ("Ніч світла", "Май"), а також Оксану Акіньшину ("Стиляги", "Вовкодав") та Єгора Пазенка ("Брат-2", "Меченосець"). Автором пісні-саундтреку до фільму став "Океан Ельзи". До речі, Роман Балаян дуже хотів зняти у головній ролі фронтмена гурту Святослава Вакарчука, але той не міг погодитись через гастролі.
Світова прем`єра "Райських птахів" відбулася на Московському міжнародному кінофестивалі-2008, а національна прем`єра у столичному палаці "Україна" — на відкритті київської "Молодості". Пригадується, публіка була настільки емоційною, що реагувала на певні епізоди досить несподівано. Наприклад, документальні кадри пейзажів старого Києва 81-го року, які протягом фільму з`являлися тричі, викликали гучні оплекси в залі. Інтрига картини для українського глядача полягає у тому, що геніального Янковського, якого знають і шанують тут, в тому числі і за його неповторний голос, було дубльовано українською. Втім, "не такий страшний чорт, як його малюють": українська вимова виявилась нічим не гіршою, і спокійне сприйняття цього факту — лише питання звички. Словом, з російськими акторами, які зіграли центральні ролі в картині — Андрієм Кузічевим і Єгором Пазенком, кореспондентці Голос UA Тетяні Селезньовій було що обговорити.
— Ви були присутні на прем`єрі у Києві, вас як акторів порадувала доволі емоційна реакція київської публіки?
Єгор Пазенко: Це просто чудово, настільки незвично й приємно… Хоча, коли був момент доволі трагічний на екрані, і тоді аплодисменти, які звучали, були, чесно кажучи, небажані.
Андрій Кузічев: Просто в залі було багато молоді, вони забарвили сприйняття картини своєю іронією. Це непогано, і взагалі, прийом картини тут вийшов, як на мене, доволі теплим.
— А ваше сприйняття картини суто драматичне, чи трохи розбавлене такою іронією?
Єгор Пазенко: Для мене це однозначно трагічна історія і фільм трагічний. Мені і моїй дружині завжди дуже шкода героя, особливо в кінці картини, коли він кричить…
Андрій Кузічев: А я вважаю, що фільм, у якому менше тридцяти відсотків гумору — не вартий уваги. Тому, ми звичайно близькі до публіцистики, але все ж таки ми не публіцистика, ми художній твір — завдяки майстерності Балаяна, завдяки його придумці з польотами героїв і всьому іншому.
— Режисеру, на мій погляд, вдалося витримати особливу, тонку ноту гумору…
Єгор Пазенко: Так, і це не лише у сюжеті картини, як такому. Я був вражений витівкою Балаяна, коли Кузічєв посеред фільму заговорив своїм голосом російською мовою… (звертається до колеги) Це жи ти говорив, російською, абсолютно без акценту, своїм голосом! ( в картині є епізод, коли герою Кузічева в Парижі одна дама передає червону ікру з дому і саме з нею в картині він спілкується кілька хвилин російською — авт.)
Андрій Кузічев: Я говорив?? Мій голос? Це напевно Роман Гургенович навмисно зробив! Я навіть не помітив різниці!
— Це такий, напевно, комплімент вишуканий дублюванню. А як ви взагалі сприйняли українську версію картини?
Єгор Пазенко: Я скажу, можливо, даремно, але я дуже шкодую, що сам не озвучив свого героя. Я розмовляю українською, я її вивчав дев`ять років (Єгор народився і виріс в Україні -авт.). Може, не дуже гарно, але якщо мені дати текст, то я цілком зможу впоратись. Я відчуваю свого героя, відчуваю емоційно, як потрібно було б сказати в певних епізодах. От на самому початку фільму я чув, що це не зовсім мій персонаж, я розумів, що тим жартівливим, безтурботним голосом мав говорити саме я, оскільки можу! Але далі і в самому кінці фільму вже все було добре.
Андрій Кузічев: У мене жодних претензій до "озвучки". Я дуже задоволений тим, як мене озвучив Віталій Лінецький (актор “Театру на Лівому берез”і, знімався у стрічці "День народження буржуя", "Путівник" — авт.). Мені здається, що взагалі український дубляж дуже вдалий.
У цей момент Андрію передають слухавку і він починає телефонну розмову словами: "Так, моя мила, ти мені дзвонила?" і виходить на приватну і, вочевидь, душевну розмову. Тим часом, Єгор Пазенко бере диктофон і починає співати: "Ап! і тігри у ног моїх сєлі! Ап! і с лестніц в глаза мнє глядят!" — У мене просто настрій дуже гарний, — пояснює. Мені взагалі у вас дуже подобається, все подобається, така атмосфера чудова! Мені дуже комфортно тут. А тобі? (звертається до Кузічєва, який повернувся)
Андрій Кузічев: Так! Мені теж подобається. А це ти у мене вже інтерв`ю береш? Добре (розвертається до Пазенка з диктофоном). — Отже, Київ один з найулюбленіших моїх міст! Коли я приїзжаю сюди, я просто в захваті, я багато знімаюсь у Києві, у мене тут є друзі.. (сміються) Еее… а давай щось запитаємо у дівчини? (розвертаються до мене)
Кузічев з Пазенком: А вам сподобався фільм, тільки чесно.
Тетяна Селезньова: Так, я взагалі люблю картини Романа Балаяна, мені подобається їхній "післясмак"…
Андрій Кузічев: А от якісь там, огріхи вас не дратували?
Тетяна Селезньова: Ні, вони мене зворушили..
Єгор Пазенко: Ой, а мене дуже зворушує у фільмі, коли герої роблять: "Ах!" і одразу злітають… (у фільмі інтимна сцена героїв завершувалась польотом — авт.) Мені здається, це геніальна задумка, але я думаю, що Роман Гургенович робив це не навмисне.
Андрій Кузічев: Ні, він робив це спеціально! Він розуміє, що у слов`янському регіоні неможливо зняти еротичну сцену взагалі, тому що ніхто цього не вміє…
Єгор Пазенко: Погодьтеся, сцена до злету, там музика дуже добре підібрана і коли вони цілуються, крупні плани, оце майстерне рішення еротичної сцени! От коли в інших фільмах показують голі груди, пальці — це жахливо! А тут два крупних плана, вони такі ніжні і раптом "Ааах!" і злет. Я вважаю, що саме так слід знімати еротичні сцени!
— Думаю, що глядачі обов`язково будуть згадувати цей епізод.
Андрій Кузічев: (сміється) Ага, будуть дивитися, чи не злетіли часом.
— Хотілося б почути про вашу ваємодію як акторів з оператором на знімальному майданчику… />
Єгор Пазенко: Ну, вони так в тандемі працюють з Балаяном, тому не було такого, що один говорить знімаємо це, а інший каже інше. Їм легко разом і, відповідно, і нам акторам-виконавцям легко. Мені все було зрозуміло.
Андрій Кузічев: Дуже важливо, коли по очах оператора видно: от зараз він занурений у сцену, чи дивиться яке світло, чи правильна в мене зачіска… От Богдан Вержбицький якраз бере участь у сцені, емоційно теж налаштований на "хвилю". Коли я ловлю його очі він може кивнути, може зробити мені знак, що я все роблю правильно, може підтримати. Це особлива, "своя" мова, яка дуже допомагає в роботі.
Єгор Пазенко: Оце ти дуже правильно сказав! Бо іноді буває, що оператор починає командувати і казати: от зараз ти щось не те зіграв! От я таких не люблю, але це погані оператори, ми працюємо зараз тільки з гарними.
— Роман Балаян якось сказав, що це фільм для тих, хто ностальгує за радянським часом, коли була ковбаса по 2.20.. Як ви думаєте. чи знайшла стрічка свого адресата і чи прийнятний він для сучасної аудиторії
Єгор Пазенко: Знаєте, от мої батьки були на показі, що мені дуже приємно, і я бачив по обличчях, що фільм їх глибого зворушив. Я завжди дивлюсь на обличчя глядачів, по них все можна прочитати. І це не залежить від віку. От був мій племінник на показі, тринадцятирічний, він теж сказав: "Клас!" і сказав це щиро. Я думаю, людей не залишає байдужими сама історія. Для мене картина зовсім не про ті часи… Це фільм про звичайні людські речі: любов, зраду… Фільм знаходить відгук тому, що він щирий, і це найголовніше.
Андрій Кузічев: Я думаю, справа не в ностальгії… Я бачу дорослі обличчя, які розуміють, про що йдеться.. Але… От Слава Вакарчук сказав, що відчуття, ніби ти бачиш сучасну стрічку новин, тобто, що фільм дуже актуальний… До мене після показу підбігла дівчинка п`ятнадцяти років, плакала, хоча вона навряд чи щось у цьому розуміє, але напевно щось таке зачіпає.. Не спогади, не ностальгія, а інші струни душі.
Єгор Пазенко: Мені здається, що коли кіно чесне, то це найвища якість роботи режисера, акторів і, значить, не залишаться байдужими й глядачі.
— А на вашу думку, може нещира робота хоча б одного з "учасників" зйомок зіпсувати всю картину? Режисер відповідає, так би мовити, за щирість картини?
Андрій Кузічев: Звичайно, може зіпсувати… Якщо хтось взяв фальшиву ноту, завжди відчувається цей дисонанс. Тому й потрібен Режисер і якщо він одержимий ідеєю, якщо він розуміє, що він хоче сказати, на що спрямований фільм, за що і проти чого, тоді він є камертоном для кожного. Щоб робота художника, оператора, кожного актора звучала на певній ноті, аби вони відтворювали кожен свою чисту ноту для загального органічного звучання картини.
— Таких режисерів дуже мало…
Андрій Кузічев: Тому що сьогодні тон задає телебачення. Там намагаються просто "заповнити ефір", а кіно не може бути просто заповненням ефіру. Кіно має проти чогось боротись. Чому був такий підйом кіно у сімдесятих? Тому що це був спротив, була ідея, була боротьба.. А сьогоді на телебаченні продюсер каже акторам: так, давайте граємо так, щоб домогосподаркам було цікаво, їм не складно зіграти: тут поцілувались, тут обнялись і хлоп, реклама, гроші заробили і всі задоволені — ефір заповнили. Але, на щастя, сталася фінансова криза, і я думаю, з кіно піде багато випадкових людей, будуть ретельніше відбиратися ідеї і продюсери будуть уважніше робити вибір. Адже на тому, що знімається непрофесійно неякісно, вчаться люди, виростають покоління — про цю відповідальність ніхто не думає!
— Роман Балаян придумав, на мій погляд, чудову алегорію: про справжній талант, який обов`язково здатен літати.. Ви відчуваєте в собі потенціал такого польоту?
Єгор Пазенко: Ви знаєте, я навіть літаю. Іноді, коли щось виходить добре, я відчуваю, що дійсно лечу.
Андрій Кузічев: Якщо дозволите, я не буду відповідати? Просто у мене з режисером вже рік триває суперечка з приводу цієї алегорії… Доки тривали зйомки ми вели дискусії: люди літають тому, що талановиті, чи тому, що закохані? Я вам дарую це запитання. Коли почуєте думку Балаяна, то. знайте, що у мене протилежна…