За останні двадцять років років Україна практично втратила свою легку промисловість. Для того, аби відродити галузь, уряд збирається запровадити низку заходів. Деякі з них — “прямої” дії, наприклад, запровадження нульової ставки податку на прибуток підприємств галузі протягом десяти років. Водночас, пропозиція деяких непрямих заходів — підвищення ставки податку фізособам-спрощенцям і заборона на торгівлю секонд-хендом — викликали у суспільства доволі неоднозначну реакцію. Однак представники українського легпрому наголошують на необхідності кардинальних дій. Про стан галузі та можливості її відродження і розвитку кореспондент «ГолосUA” говорив з виконавчим директором Всеукраїнського об’єднання роботодавців легкої промисловості Тетяна Замороко.
— Скільки людей сьогодні працює у легкій промисловості України?
— За статистикою, у легкій промисловості України задіяні 97,1 тисячі працівників. Але робочі місця у нас є, знайдуться, кількість їх може збільшитись і там, де виробництво було скорочене — і за рахунок легалізації працюючих підприємств, і за рахунок створення нових.
— Тетяно Леонідівно, що упродовж усіх цих років робилося, щоб вивести галузь із кризи?
— Протягом останніх десяти років ми намагалися довести всім урядам та чиновникам, новим і старим, що відбувається падіння галузі. Легка промисловість гине. Це пов'язано з нерівними умовами конкуренції на ринку — і завал імпорту, і уникнення від оподаткування суб'єктами ринку за рахунок “спрощенки”. Сьогодні уряд взяв це дуже серйозно до уваги – це запропоновані заходи щодо спрощеної системи оподаткування, має бути врегульована ситуація з торгівлею секонд-хендом та запроваджене десятирічне звільнення вітчизняних підприємств від податку на прибуток. Це — головні кроки, аби те, що залишилося від легкої промисловості, можна було “поставити на ноги” та надати галузі можливість розвиватися.
— На Вашу думку, хто є головним конкурентом вітчизняним підприємствам на внутрішньому ринку?
— Головну конкуренцію вітчизняному легпрому складають фізичні особи, які торгують імпортним товаром і працюють на спрощеній системі оподаткування. Це система, завдяки якій знайшли спосіб мінімізації сплати податків до бюджету. Все “зарите” там. Всередині України ми не можемо конкурувати з однієї простої причини — наші підприємства, працюючи у легальному полі та сплачуючи всі податки, не можуть рівнятися у ціні продукції, коли її завозять контрабандою або із заниженням митної вартості. Наприклад, річ коштує 200 гривень, а тут, начебто, така сама, ну трохи гірша, вже п'ятдесят – однак з її продажу держава податків не отримує. Ніякого розвитку у країні немає і бути не може, бо вона перетворилася на великий базар.
Сьогодні у промисловості задіяно приблизно 2,8 мільйона людей, а, може, вже й менше. Це реально та кількість людей, які роблять ВВП. Натомість, ми маємо майже 14 мільйонів пенсіонерів, близько 4 мільйонів чиновників. Ми довели країну до того, що у нас мізерні пенсії та стипендії, зарплати вчителів, медиків. І якщо зараз не вжити кардинальних заходів, то ми так далі й “покотимося”.
Ми говоримо про те, що всі повинні бути в однакових умовах, однаково сплачувати податки. Але при цьому податкова система має бути спрощена, аби вона була зрозумілою, доступною, щоб податки було сплачувати вигідно всім. І люди розуміли — я сплачу податок, а дитина моя і у гідну школу піде, і медицину ми гідну отримаємо.
— Якщо говорити про терміни, за який час, за вашим прогнозом, галузь може відродитися?
— Звичайно, це відбудеться не за один день. Але якщо вищезазначене все-таки буде зроблено, ми зможемо завоювати своє впевнене місце на внутрішньому ринку України. Сьогодні ми шиємо на європейський ринок — і замовників влаштовує: і якість, і сумлінність виконання. Зараз працюємо у робочих групах, будемо розробляти і концепцію державної програми розвитку легкої промисловості. Не можна говорити про конкретні строки, це займе багато часу. Аби прийняти правильне рішення, поспішати не потрібно. Мають бути створені такі програми, щоб вони, з одного боку, не зашкодили бюджету, а з іншого — це мають бути дуже виважені і економічно обгрунтовані кроки. Державна програма не створюється винятково для державних підприємств. Державна програма — це ряд заходів, які пропонує держава для сприяння виходу з кризи певної галузі. Закони одні для усіх форм власності — так і повинно бути.
— За ціною — вітчизняні вироби легкої промисловості зможуть конкурувати з секонд-хендом, китайським товаром чи дешевими європейськими марками?
— Секонд-хенд ? Вони ж не сплачують податки, завозять на територію України на вагу по 30-60 центів за 1 кг! Як можна конкурувати? Ми можемо говорити про ціну лише тоді, коли всі будуть в рівних умовах сплачувати податки. Ціна залежить від обсягів виробництва — якщо ти виготовив десять блузок — це буде одна ціна, але якщо ти їх виробив тисячу чи дві тисячі — зрозуміло, зовсім інша, у рази менша. Підприємствам вигідно випускати великі партії товарів. А зараз простіше імпортувати товар, мінімізувати вартість. Звичайно, з нашими підприємствами не зовсім цікаво працювати, бо у нас все на легальній основі, по документах. Хто купує, як купує — можна відстежити, кому претензії пред'являти, у разі чого. У нас велика відповідальність. Нас контролюють всі органи, так що працювати ніколи, лише відбивайся від контролюючих інстанцій, а їх — ні.
— Але, чи вистачатиме, наприклад, працівникам підприємств легкої промисловості їхньої заробітної плати, аби купувати власні вироби?
— При реалізації зазначених заходів – так.
— Розкажіть, з якої сировини українські виробники виготовлятимуть свою продукцію? Адже пересічним споживачам відомо, що у останні роки закрилися практично всі магазини, що торгували, наприклад, вітчизняними тканинами?
— Чому закрилися великі магазини тканин? Підприємства працюють, але на утримання магазинів немає обігових коштів при такому податковому навантаженні, високій вартості кредитів, неповерненням ПДВ. І тому вітчизняні виробники сировини — тканин та фурнітури — не мають можливостей аби утримувати торговельні мережі.
— То яку сировину використовуватимуть?
— Виробники використовуватимуть сировину, яка є на Україні, вітчизняну, а яку не виробляємо — будемо закуповувати. У нас 17 підгалузей у легкій промисловості — шкіряна, взуттєва, виробництво фурнітури, виробництво тканин, швейна та ін. Частково у нас все виробляється. Так, не весь асортимент є — будемо імпортувати. Це нормально, нічого страшного тут немає. Будемо купувати гарні тканини, якщо їх у нас немає і шити якісні речі — ніяких проблем. А тканини, які у нас випускаються, дуже якісні та дуже безпечні. Наприклад, ми маємо у Тернополі бавовняно-прядильний комбінат “Текстерно”, який робить високоякісні тканини за технологіями, що їх немає навіть у Європі!
— Тобто, перспективи є?
— Звичайно, перспективи є, але це не в один день станеться. Якщо нам дадуть “зелене світло”, зможуть ухвалити потрібні заходи — а ми на це дуже сподіваємось, — то, звичайно, піднімемося. Треба все легалізувати. А то людям зараз цікавіше на базарах постояти, ось і страйкують. Нам страйкувати ніколи — спробуй, зніми працівницю з робочого місця — зірвемо контракт. Але якщо треба буде, і страйкувати будемо.