За даними Міністерства економіки, українці витрачають більше половини бюджету на продукти харчування та оплату комунальних послуг. Тому зростання цін, що триває останні місяці, відчутно вдарило по кишені більшості співгромадян. Про причини інфляції, можливостї їх подолання та прогнози на 2011 рік кореспондент агенції «ГолосUA» говорив з директором економічних програм Центру Разумкова Василем Юрчишиним.
— Пане Василю, за даними Мінекономіки інфляція у 2010 році склала 9,1% — менше, ніж у попередньому 2009. З чим тоді пов'язане зростання цін в Україні? Чи можна було би якимось чином уникнути?
— Насамперед, той показник, про який ви кажете — 9,1% — занадто занижений. Насправді реальна інфляція набагато вища. Це пов'язано певним чином і з політичним підтекстом. Оскільки для уряду (особливо нового уряду) завжди існує необхідність виглядати більш привабливо, ніж попередники. Й звичайно, це найпростіше проявити за рахунок рівня інфляції.
— Чому Ви вважаєте цей показник заниженим?
— По-перше, психологічно, що, до речі, не менш важливо, ніж винятково економічно — ми з вами добре це відчуваємо по своїх гаманцях, які «худшають» значно вищими темпами. По-друге, існуюча методика підрахунку інфляції містить низку упущень, про які з року в рік говорять, але нічого не змінюється. Наприклад, таке упущення, як те, що споживчий кошик, на основі якого розраховується індекс інфляції, є дуже вузьким, застарілим, відбиває лише фізіологічний рівень виживання і не має жодного відношення до сучасного соціально-економічного стану і тенденцій. Водночас, у цьому кошику значна частка належить товарам найнижчої якості або соціально значимим товарам, ціни на які є регульованими. Наприклад хліб, деякі крупи чи макаронні вироби, окремі молочні продукти (нижчої якості).
Ще одна невідповідність полягає у тому, що “знімання” цін для розрахунку інфляції закінчується у двадцятих числах кожного місяця, тобто, не враховує “шоки”, які, зазвичай, трапляються в Україні наприкінці місяця. Навіть нещодавно, наприкінці січня, зросли ціни пальне, продукти харчування (стосовно чого питання розглядалися на Кабміні), але це, швидше за все, не знайде належного відображення у показнику січневої інфляції. Подібні шоки на продукти харчування спостерігалися наприкінці літа, у грудні. Додаткова складність полягає у тому, що споживчі ціни вкрай «неприємні»: вони легко зростають, проте неохоче, повільно спадають і, зазвичай, не повертаються на той рівень, звідки стартували (навіть, якщо шокові чинники зникають).
— Ваш прогноз рівня інфляції на наступний рік?
— Звичайно, урядовий показник зростання інфляції на 8,9% — це дуже низький показник. Я думаю, він отриманий «від зворотного»: оскільки мінімальні соціальні стандарти — мінімальні зарплати, прожитковий мінімум — згідно з бюджетом-2011 якраз підвищують на 8,9%, то й інфляцію “встановили” на цьому ж рівні. Інакше, якщо уряд припустив би вищий рівень інфляції, то означало б, що мінімальні соціальні стандарти навіть офіційно у реальному вимірі знижуються. Звичайно, на це уряд піти не може. На жаль, інфляційна тенденція вже закладена. Ми зараз багато чуємо про подорожчання пального, житлово-комунальних послуг, за цим обов'язково буде зростання цін на транспорт, у сфері послуг, а з тим- і на споживчих ринках загалом. Тобто, не можна сказати, що та цінова ситуація, яка спостерігається в Україні, покращується. І «найкращим» показником інфляції у 2011р. я б назвав рівень 15-17%.
— То все-таки, які головні чинники інфляції в Україні?
— Стосовно чинників — чи не найголовніший це те, що українські ринки залишаються непрозорими, зарегульованими і вкрай дорогими для входження. Чи не єдиний надійний спосіб боротьби з інфляцією — нарощування пропозиції. В Україні, на жаль, йдуть іншим шляхом — шляхом різного сорту обмежень — як стосовно споживачів, так і стосовно виробників. На цьому шляху ми й надалі будемо періодично отримувати різні “шоки”.
— Чи може зростання цін бути пов'язане із запуском “друкарського верстату” владою?
— Це доволі перебільшено у контексті останнього періоду. Так, у попередні роки – зокрема, 2007-2009 роках – зростання пропозиції грошей було вищим, ніж у попередньому 2010р. Якби доходи населення зросли за рахунок суттєвого підвищення заробітних плат, або різко відновилося споживче кредитування, тоді про вагомість грошової експансії дійсно можна було б говорити. Цього ж немає. Навпаки монетарна політика у 2010 році була значно суворішою, ніж у попередні роки. Хоча у 2007-2009 роки періодично змінювалися уряди, але політика по суті залишалася однаково популістською. Звичайно, це було зумовлено й політичним чинником – перманентними виборами, і кожен прем'єр чи опозиціонер намагався через ті ж самі ціни, ту ж саму інфляцію довести свою “кращість”.
— А як ви можете пояснити зростання цін на окремі групи товарів, продуктів?
— У нас немає належної політики сприяння бізнесу. Водночас, бізнес не налаштований на розширення пропозиції, що є необхідною умовою цінового стримування. Виробникам не потрібно вказувати, що їм робити. Вони самі краще знають. Якщо виробники побачать, що на той чи інший товар прогнозується подальше зростання попиту, звичайно, будуть розширювати пропозицію. А про яке розширення сьогодні можна говорити, якщо риторика уряду переважно зводиться до так званого цінового регулювання чи адміністративних обмежень.
З іншого боку, для стримування цін уряд міг би вдатися до інтервенцій, які у короткостроковому аспекті дозволяють збити шоки. Натомість маємо прогалини в аналітиці, надто слабко відстежуються тенденції на різних ринках, у тому числі міжнародних, надто слабко досліджуються різні внутрішні шоки, немає адекватної реакції на певні зміни у окремих цінових сегментах. Наприклад, зростання цін на пальне означає, що обов'язково зростатимуть транспортні послуги. Зростання цін на ті ж самі зернові означає, що, вірогідно, зростатимуть ціни на м'ясо-молочну продукцію. Такі взаємозв’язки не відстежується, а, відтак, за відсутності жодних упереджувальних чи контрольних заходів, виходить, цінові шоки постійно відновлюють, до речі, при повній безвідповідальності влади. Ціни у такому випадку, звичайно, можуть стрибати у будь-який бік. Зазвичай, догори, без надії на нормалізацію.
— Тобто, це економічні прорахунки уряду?
— Так. Відсутність належного контролю, аналізу, планування. Але, підкреслю знову, уряд не має діяти через обмеження чи директиви, кому і скільки сіяти, що і скільки виробляти. Якраз роль уряду — не перешкоджати, аби все, що було вирощено і зроблено, якнайшвидше знаходило дорогу до ринків.