У столичній книгарні “Є” відомий польський драматург і сценарист Януш Гловацький презентував українським читачам книгу автобіографічної прози “З голови”. В ессеях, з яких складається книга, автор з притаманною йому іронією розповідає про стадії свого творчого становлення, суспільну атмосферу в Польщі від кінця минулого століття й до сьогодення. Переклав цей твір українською мовою відомий поет Олександр Ірванець. Книга вже вийшла в іспанському і російському перекладах. Український — третій. Наступним буде англомовне видання.
Найвідоміші твори Гловацького – «Антигона у Нью-Йорку», «Попелюха», «Четверта сестра», «Полювання на тарганів», «Фортінбрас забухав» давно вже увійшли у золотий фонд сучасної світової драматургії. А у Польщі за сценаріями Януша Ґловацького було знято кілька шедеврів польського кіно, зокрема «Полювання на мух» в режисурі Анджея Вайди, і прекрасна абсурдистська комедія «Рейс», еталонний фільм, який було миттю розтягнено на цитати й запозичення. Пан Гловацький відомий українському глядачеві передусім за п`єсою “Четверта сестра”, яка успішно вже третій рік поспіль йде у столичному “Молодому театрі”. Планується, що невдовзі в Україні вийде повне виданні п`єс Януша Гловацького. З митцем зуртрылася кореспондентка агенцы "ГолосUА" Тетяна Селезньова.
— Пане Януше, чому назва книги “З голови”?
— В молоді роки мене дражнили “голова”. В польській мові є такий вислів, пов`язаний з головою, який означає позбутися чогось, отже назва цієї книги автобіографічних ессеїв “З голови” і є таким моїм прагненням. Це книга з мого життя, але усе, що в книзі — вже поза мною, а у собі я, очевидно, вже маю багато чого нового. Водночас, це не означає, що книга цілком документальна — “з голови” ще означає, що певною мірою вона й вигадана. І вже справа читача відрізнити вигадку від правди. У книзі є речі, яких не було насправді, але, на мою думку, вони мали б відбутися, тому я змальовую їх як реальні
— Що ви можете сказати про персонажів, наскільки вони реалістично виглядають?
— Розумієте, автор деякою мірою контролює те, що крізь нього проходить. Директор фабрики це той, хто контролює потік. Тим часом, іноді трапляється, що персонажі, про яких пишеш, починають діяти інакше, ніж собі це запланував автор, і це означає, що вони неслухняні, вони творять всупереч задуму, але це означає, що вони живі, що вони живуть і діють. Це дуже важлива деталь у творчості письменника. Адже саме “оживання” персонажів це те приємне, що є у важкій, пекельній праці літератора.
— Вас називають надто іронічним, у ваших творах завжди “сміх крізь сльози”…
— На мою думку, про речі трагічні краще розповідати іронічно. Іронія це найкращий спосіб висловлення важких тем. Видатний драматург Беккет колись висловив дуже цікаву думку, що немає нічого смішнішого за нещастя. Саме такою є й моя оповідь.
— Ви так багато мандруєте, що можете іменуватись “людиною світу”. Розкажіть, де Ви живете?
— Так, мною кидає, водить по світу. Я мешкаю в Нью-Йорку, у Варшаві. Я залишив Польщу у 1981 році, коли Ярузельський увів військовий стан. Після того, я став ніби громадянином світу. Коли я виїхав з Польщі, спочатку до Лондона, там ставилася моя п`єса “Попелюх”. Ставив її на сцені лондонського театру Денні Бойл, сьогодні відомий усьому світу завдяки своєму фільму “Мільйонер з нетрів”. Далі з Лондона я поїхав до Америки, мав запрошення викладати в коледжі теорію драматургії, тому що американці вважають, що всьому на світі можна навчитися. До речі, з цього й починається книжка.
— А чіткий сюжет простежується? Розкрийте інтригу, будь ласка…
— Так, книга ніби щось розповідає, але є й зміщення часів, така собі часова ретроспектива, тому що в житті ми всі носимо на спині своє дитинство і від нього залежні… Тому ця книжка є такою собі грою з часом — події переплітаються не послідовно, як воно було у житті, а калейдоскопом. Але ви переконаєтесь, що про найсумніші речі я пишу досить весело. Це мій стиль — трагікомедія, сплетіння сумного й трагічного.
— Ваші твори перекладені багатьма мовами. У Вас часто виникають претензії до перекладачів?
— Проблема перекладача — це дійсно велика проблема. Одна з моїх найуспішніших п`єс в Америці називається “Полювання на тарганів”. Артур Пен, відомий режисер, ставив п`єсу за цим твором. Історія бідних польських емігрантів — письменника й мисткині, в Америці, які проводять ніч в дуже вбогому закладі, де повно тарганів. Переклад робила одна жінка-професор англійської мови і вона зробила такий вишуканий переклад, що актори, які грали у фільмі казали: “Ми самі говоримо англійською гірше, ніж тут написано, ніж ці персонажі — емігранти з Польщі!” — тобто це був такий перебір, який, звісно, шкодив.
Ще один цікавий момент, стосовно цієї п`єси — я сам стикався з еміграційними службами як і її герої, але актори, які їх грали, мені не вірили, думали, що усі запитання у п`єсі я вигадав. Тому вони самі телефонували туди, аби дізнатися, чи справді таке запитують. Наприклад, одне з запитань там звучить так: “Чи ви приїхали до Америки, аби вбити нашого президента?” Я питав, чи це стандартне запитання для всіх емігрантів, а службовець суворо відповідав: “Кажіть так, або ні!”. Справа у тому, що якщо виявиться, що хтось з емігрантів таки вб`є президента, то окрім звинувачення у вбивстві йому висунуть звинувачення у брехні на співбесіді. До речі, ця п`єса була написана швидше за інші, за якихось два місяці, по гарячих слідах. Все те, що я зустрів в Америці, я вилив в п`єсу “Полювання на тарганів”. Америка ж це країна емігрантів. У Нью-Йорку важко знайти людину, яка б народилася в Нью-Йорку, і це всім дуже подобалось, адже жителі міста майже всі пройшли через щось подібне.
— Пане Янушу, кожен, хто мандрує, час від часу, в нових містах потрапляє у якійсь кумедні пригоди. Чи встиг пан Гловацький потрапити у якусь історію у Києві?
— Моя дружина Олена встигла. Вона привезла для дочки своєї подруги у подарунок скрипку. Інструмент зроблено в Україні, в Космачі, куплено в Польщі. На митниці Олену затримали, зацікавившись скрипкою. Викликали фахівця, яка виявилась дилетантом і не могла зрозуміти що таке село Космач. Потім її здивувало прізвище майстра — Марчук.
— Чи маєте ви якихось попередників в польській літературі, які були б Вам близькі /> по духу?
— Я теж єдиний і неповторний.
— Сучасна, четверта Річ Посполита надихає вас на творчість?
— Це смішно. Ситуація на перший погляд виглядає ніби шекспірівська, але коли до неї придивитись пильніше, то виходить Ільф і Петров.
— Чи знайомі Ви з сучасною українською літературою?
— З Ірванцем знайомий.
— Чи Ви грали в театрі у своїх п`єсах, чи хотіли б цього?
Я вступав на акторський факультет, вчився рік, потім мене було виключено “за повну відсутність здібностей та за цинізм”. Якось мене викладачка попросила зіграти роль яйця — треба було качатися по підлозі, мов яйце. І я сказав: “Пані професорко, я соромлюсь”. І вона мене вигнала. Але я грав в епізодах, у фільмах, знятих за моїми творами, мене запрошували ставити власні п`єси, але я цього не люблю.