Медико-біологічних обгрунтувань нинішнього пенсійного віку не існує. Про це в статті для «Дзеркала тижня» пише доцент кафедри соціології НаУКМА Олександр Корегін.
«По-перше, аргументи на користь неможливості підняття пенсійного віку жінок через низьку тривалість життя і / або рівня здоров'я або виходять з емоцій, а не з коректних показниках і достовірної інформації, або політично заангажовані. По-друге, невірне сприйняття нині діючих рамок пенсійного віку, які не мають жодного наукового обгрунтування», — зазначає автор.
А. Корегін нагадує, що державне пенсійне забезпечення в СРСР було введене в 1928—1932 роках. До цього пенсії виплачувалися робітником у разі втрати ним працездатності, у тому числі й через «старечий маразм». Нова пенсійна система передбачала вихід на пенсію і без урахування рівня працездатності, а лише в зв'язку з досягненням встановленого віку: 60 років для чоловіків і 55 — для жінок. Пенсія «за віком» отримала значення якоїсь нагороди за певну міру праці на суспільство, що в поєднанні з низьким пенсійним порогом створювало враження турботи влади про благо трудящих.
«Смію стверджувати, що «благо трудящих» аж ніяк не було для влади пріоритетним. Справжні причини вельми м'яких пенсійних порогів були іншими і вельми прагматичними. У країні, з одного боку, наростала маса безробітних, значну частину якої складали люди, які втекли з сіл від розкуркулення та колективізації, і яка створювала дуже напружену ситуацію, потенційно небезпечну для влади. Щойно розпочата індустріалізація не могла забезпечити їх роботою. Армія, хоч якби інтенсивно вона не розвивалася у країні, що націлена на «світову революцію», не мала достатньо коштів, щоб поглинути масу молодих і, з огляду на вік і життєвих обставин, схильних до радикалізму незайнятих чоловіків. Залишалося одне — звільнення робочих місць від літніх працівників. Тому влада і запропонувала масі немолодих чоловіків і жінок — промислових робітників, незалежно від їх працездатності, терміново піти «на заслужену" пенсію-нагороду», — пише автор.