"Всі щасливі сусіди ЄС щасливі однаково, кожен нещасливий — нещасливий по-своєму, починаючи із України. Що може зробити Євросоюз, аби доля України не завершилися так само як доля Анни Кареніної?" — запитує журналіст видання “The Financial Times” (http://www.ft.com/cms/s/0/40fb4d38-cf2a-11de-8a4b-00144feabdc0.html) Тоні Барбер, звертаючи увагу на те, що із всіх пострадянських держав Україна відіграє величезну роль у відносинах між Москвою та Брюселем і водночас найбільше випробовує терпіння обох.
Особливо добре, іронізує Барбер, в України разом із Росією, виходить тримати інтригу довкола питання чи буде постачання газу до Європи взимку стабільним. Брюсель, спираючись на досвід двох минулих років, схоже, готується до найгіршого сценарію. "Тема газу та його транзиту до Європи ще довго пов’язуватиметься у головах європейських чиновників із Україною. Однак, як держава Україна, яка межує із 4-м країнами ЄС та має населення у 46 млн людей, є не тільки газовим транзитером, а й відіграє своєрідну роль містка у відносинах між Брюселем та Москвою. Ця республіка є ключовою для безпеки у цілому регіоні Східної Європи, особливо після того як у серпні 2008-го між Росією та Грузією стався короткий військовий конфлікт.
Після того як в Україні відбулася Помаранчева революція більшість західних експертів вважали, що процес розвитку ліберальної демократії, економічного процвітання та справедливої судової системи у країні стане невідворотним. Вони однозначно помилилися. Серія скандалів із Кремлем, в тому числі і газових і тих, що стосуються статусу півострова Крим, продемонструвала, що Росія не допустить посилення західного впливу на території екс-радянських республік. До того ж сам Київ недбало ставиться до забезпечення в країні стабільності, надаючи перевагу безкінечним політичним баталіям, особливо напередодні президентських виборів, чим ставить під ризик незалежність та суверенність власної держави.
" Коли у 2008-му українська економіка відчула потужний удар світової фінансової кризи, справи у державі стали ще гіршими: уряд на чолі із прем’єром Тимошенко змушений був просити у МВФ кредит у розмірі 16,4 млрд доларів. Попри те, що даний кредит фактично тримає економіку на плаву, Київ опирається виконанню всіх взятих на себе зобов”язань перед фондом і кожний його транш отримує через численні муки", — нагадує журналіст. — "Гірше за все це те, що Помаранчева революція так і не змогла подолати потужну корупцію у країні, особливо в енергетичному секторі економіки. Всі знають, що політики, чиновники та інші представники української влади не нехтують кумівством, зловживаннями та тісними зв’язками із російськими тіньовими кампаніями, коли справа доходить до газу. Саме тому ЄС не в змозі довіряти українській стороні, яка обіцяє зробити енергетичний сектор прозорішим, але, звичайно, не виконує обіцянки. Брюсель не може силоміць змусити Україну дотримуватися доброчесної політики, однак він може відмовити їй у членстві в ЄС, що поки що успішно робить. Водночас європейські політики розуміють, що вони не можуть залишити свої відносини із Києвом напризволяще".
Барбер нагадує, що тема України та її ворогів була центральною під час дводенної зустрічі представників держав — членів Євросоюзу у Брюселі минулого тижня. Декілька промовців на конференції висловили думку, що ключовим моментом у відносинах між ЄС та Україною стануть вибори президента, що відбудуться 17-го січня. Якщо вони не пройдуть чесно та прозоро, а кандидати не змиряться із їхніми результатами, імідж Києва буде остаточно підірваний в очах Брюселю.
" Україна, яка є членом програми “Східне партнерство”, прагне укласти із ЄС так звану програму асоціації разом із договорами про вільну торгівлю та послаблення візового режиму напередодні “Євро-2012” до кінця 2010 року. Якщо Києву вдасться втілити ці плани, то це зробить більше для "нормалізації" відносин із Україною, ніж всі заходи із початку 1991 року", — вважає автор матеріалу і додає, що якщо вибори президента все ж будуть провальними за всіма критеріями, то українська влада фактично поховає всі шанси на втілення своїх грандіозних планів по зближенню із ЄС.
Політика Києва останнім часом набридла всім: Париж разом із Берліном досі не хочуть допускати Україну до участі в договорі ЄС про енергетичну єдність, основна мета якого створення інтегрованого енергетичного ринку у Європі та гарантії стабільності поставок, а Польща, яка раніше була найвірнішим союзником Києва у ЄС, роздратована непрофесіональністю його підготовки до “Євро 2012”, — пише видання. "Однак, Україна, не дивлячись на всі неґаразди, має друзів в ЄС. Поки що чаша терпіння не переповнилася, але Україні слід докласти величезних зусиль, аби баланс не був порушений", — відзначає “The Financial Times” .
Підгот. Л.Дубенко.