Американське видання “The Wall street journal” опублікувало статтю відомого скептика-песиміста всієї Європи, чеського президента Вацлава Клауса, який стверджує, що не здивований проблемами Євросоюзу і, зокрема, фінансовим провалом єврозони.
"Після того як у 1989 році Чехія припинила бути частиною соцтабору, вона миттєво приступила до реструктуризації власного політичного, економічного та соціального життя для того, аби якомога швидше інтегруватися у європейську спільноту та стати рівноправним партнером інших провідних держав Старого світу. Звичайно, враховуючи, що Чехія на упродовж декількох десятків років фактично випала із процесу капіталістичного розвитку та фінансового єднання Європи, багато хто став виступати за встановлення глибоких зв’язків із західноєврпоейськими державами та вступу до ЄС. Із такою думкою погоджувалася переважна більшість, адже це було необхідно для добробуту країни. Однак дехто сприйняв ідею об”єднання в єдину європейську спільноту занадто близько до серця і запропонував запровадження єдиної валюти — євро. І ось тут то запахло смаленим", — пише Клаус.
За словами чеського президента, концепція єврозони як у нього, так і у його соратників завжди викликала, м’яко кажучи, недовіру: єдина європейська валюта здавалася небезпечним проектом, який або призведе до колосальних проблем, або до недемократичной централізації Європи. Врешті євро таки просто обвалився і це без перебільшення обіцяє обернутися проблемами для всіх — як членів ЄС, так і позаблокових держав. Навіть єврооптимісти замислюються над тим, наскільки гострими можуть бути наслідки колапсу.
"Єврозона як була, так і залишається золотом дурнів. Євро як валюті не вдалося поліпшити ні торговельні показники, ні загальнофінансові — ніякі. Економічне зростання всіх членів ЄС почало поступово гальмуватися порівняно із попередніми десятиріччями, збільшуючи прірву між рівнем зростання в державах єврозони та інших провідних економіках — таких як США і Китай, менших економіках у південносхідній Азії та інших частинах віту, що розвивається світу, включаючи центральні та східноєвропейські економіки, які не входять до єврозони", — пише Вацлав Клау. За його оцінкою, економічне зростання у Європі помітно призупинилося, починаючи із 1960-х років, дякуючи надзвичайно шкідливій економічній та соціальній системі, що почала домінувати в Європі на той час. Так званий європейський "soziale Marktwirtschaft" став непродуктивною версією соціальної держави, державного патерналізму та суспільства без зайвих турбот, із високими податками та низькою мотивації до праці. Запровадження євро не змінило цю неприємну ситуацію: згідно з даними Європейського центрального банку, середній річний рівень економічного зростання у державах єврозони у 1970-х становив 3,4%, у 1980-х 2,4%, у 1990-х 2,2% і лише 1,1% у період 2001-09 (десятиріччя євро). Більше ніде в світі такого гальмування економічного зростання не спостерігалося, запевняє вацлав Клаус.
Більше того, зазначає він, запровадження та використання євро не вирішило проблеми кардинальної різниці рівня інфляції всередині єврозони, що призвело до формування двох чітких угруповань — одна (включаючи більшість країн західної та північної Європи) із низькою інфляцією та інша (включаючи Грецію, Іспанію, Португалію та Ірландію) із суттєво вищим рівнем інфляції. Також не вдалося уникнути зростання довгострокових торговельних дисбалансів: існують держави, які експортують набагатато більше, ніж імпортують і відповідно — навпаки. І зовсім не випадково, що останні мають набагато вищий рівень інфляції і це до речі ніяк не пов’язано із світовою економічною кризою. Вона фактично лише вивела на поверхню всі проблеми, які протягом довгого часу ретельно приховувалися, але ніяк не спричинила їх.
"Єврозона створювалася перш за все для гомогенізації економіки членів ЄС, однак основною причиною її створення залишалися радше політичні міркування, ніж економічні. Так, утворити єврозону було не важко, однак підтримувати її у належному стані — виявилося неможливо, особливо в умовах фінансової нестабільності, що дає мені право стверджувати, що євро, який мав би сприяти процвітанню європейських економік, лише зашкодив їм і це означає, що єврозона як економічний проект зазнала краху", — стверджує Клаус, однак уточнює, що ніхто від єврозони відмовлятися не збирається, адже занадто багато коштів та ресурсів як економічних, так і політичних свого часу було вкладено у неї. Однак для того, аби євро продовжував своє існування, доведеться чимось пожертвувати і цим чимось стане економічне процвітання Європи, причому для всіх держав, в тому числі для тих, які не мають членства в єврозоні та ЄС
"Якщо всі жителі єврозони зберуться разом вони із легкістю зможуть підрахувати скільки кожен із них змушений буде надати своїх коштів для порятунку Греції і скільки кожен недоотримає через повільне зростання європейських економік у перспективі" , — відзначає чешський президент. — "Механізм порятунку Старого світу в цілому полягає у збільшенні об’ємів фінансових трансферів, призначених для держав єврозони, які найгостріше постраждали від економічної кризи. Однак всім відомо, що величезні фінансові трансфери можливі лише у державі, однак ні ЄС, ні єврозона не є державами. Лише у межах держави існує достатній рівень солідарності серед громадян. Лише у державі — і об’єднана Німеччина 90-х чудовий приклад — величезні фінансові трансфери можуть бути виправданими та політично життєздатними (до речі, міжнімецькі трансфери на той час були рівні тій сумі, яка необхідна Греції для порятунку).
Таким чином, наголошує Вацлав Клаус, відчуваючи наслідки економічної централізації, європейцям, які не впевнені у доцільності політичної централізації, яку їм пропонують, слід замислитися чи прагнуть вони її. Однак, визнаєавтор, проблема в тому, що навіть якщо європейці скажуть “ні” політичній централізації союзу, політики можуть вирішити інакше — за зачиненими дверями — як це відбувається зараз, коли Німеччина та Франція, недослухаючись до інших держав, самі вирішують скільки і як давати Греції в кредит.
"Євро як валюта однозначно не виправдала себе: вона не принесла жодної користі більшості європейських економік, лише загальмувала їх зростання і в майбутньому може бути по спражньому врятована лише шляхом повної реструктуризації європейської економічної та соціальної системи. П’ятнадцять років тому я жартома говорив, що слід буде влаштувати нову оксамитову революцію після вступу Чехії у лави ЄС. На жаль, спостерігаючи за європровалом, цей жарт схоже перестає ним бути", — підсумовує Вацлав Клаус.
Підгот. Л.Дубенко.