Німеччина — основна країна, на яку покладається та покладатиметься Європа найближчим часом, тому на її плечах лежить відповідальність за ситуацію у єврозоні та Євросоюзі в цілому, пише газета “The Economist”.
Водночас видання переконане — Німеччина має змінитися для свого блага та блага інших. "По всюди у світі Європу сприймають як континент, чия економіка непохитно жорстка до будь-якої модернізації, де всі без винятку те й роблять, що живуть на соціальні пільги, і чия індустріальна база вже скоро перетвориться не більше, ніж на купу металевого брухту ", — зазначається у публікації. — " Як і у всіх кліше таке уявлення решти світу про Європу мають свої підстави. Однак насправді сьогоднішня ситуація — економічна та політична — зокрема у Німеччині, демонструє дещо іншу картину. Країна, яка ще десять років тому вважалася невиліковним хворим старого континенту, із величезним рівнем безробіття, низьким зростанням економіки та помітним відпливом капіталу, пережила кардинальні трансформації: рівень безробіття сьогодні, не зважаючи на економічну кризу, нижчий ніж п’ять років тому, в той час як рівень експорту Німеччини залишається першим після китайського. Навряд чи такі показники німецької економіки дають підстави традиційним насмішкам Америки та Азії над ніби-то "застарілістю та дряхлістю" європейської економіки".
Німеччина: від старого до нового зразку
Так, Німеччину можна вважати локомотивом Європи, однак як не парадоксально, але її успіх — причина проблем всіх сусідніх держав. Саме фантастична трансформація Берліна упродовж останніх десяти років, яка завдячує поєднанню таких одвічних німецьких чинників, як працелюбність та підтримка розвитку так званого Mittelstand (малого та середнього бізнесу, який часто є сімейним), разом із іноваційними реформами, які лібералізували економіку країни, стали завадою для розвитку всіх інших країн ЄС.
У 2004-му уряд колишнього канцлера Шрьодера вдався до вагомих кроків, коли були змінені правила діяльностіі трудового ринку та системи виплати соціальних пільг. Ці реформи однозначно посприяли зміцненню економічних позицій держави на міжнародній арені, незважаючи на те, що вартість одиниці праці у 2000-2008-му році у Німеччині знизилася на 1,4% (аналогічна цифра в Америці становила лише 0,7%, в той час як у Франції та Британії вартість навпаки зростала на 0,8% та 0,9% відповідно). Саме завдяки такій далекоглядній політиці Шрьодера Берліну так оперативно вдалося подолати економічну кризу, в той час як Франція та Південна Європа не змогли настільки ж реактивно відповісти на фінансові турбуленції у світі та поєднати занадто високі соціальні виплати разом із обмеженістю трудових ринків.
Однак попри те, що німцям дійсно слід пишатися власною здатністю до контролю цін та рівня експорту, вони також мають не забувати, що їх успіх був досягнутий багато в чому за рахунок інших: Берлін скільки хоче може розповідати, що вони пожертвували власною улюбленою дойчемаркою заради євро, однак саме він вийграв найбільше від запровадження останнього. Майже половина експорту Німеччини відправляється саме до країн єврозони, які після запровадження в обіг євро, більше не можуть вдаватися до девальвації заради перешкоджання німецькій конкуренції.
На відміну від англосаксів, які розкидалися грошами наліво та направо, німці їх заощаджували і не дарма: всього через деякий час Німеччина продемонструвала свою майстерність у експорті, у жертву якій були принесені численні інвестиції у домашній бізнес, отримуючи при цьому величезні торговельні надлишки.
Німецькі надзаощадження згодом в основному були вкладені за кордоном — частіше всього у достатньо ризиковані американські активи та державні облігації у таких державах як Греція. Звичайно, було б абсурдно стверджувати, що обережна та далекоглядна Німеччина винна у грецькому майже-дефолті та іспанському краху нерухомості, не зважаючи на те, що декілька героїчних економістів все ж спробували довести провину Берліна, однак це дійсно правда, що у межах зони із єдиною валютою поряд із успішними торговельними державами практично неможливо уникнути існування держав із величезним бюджетним дефіцитом.
Час Берліну визнати власну недосконалість
Будь-які імбаланси: чи то надлишок, чи навпаки дефіцит не можуть бути вічними. Водночас такі успішні країни як Німеччина зазвичай вважають себе героями-доброчинниками, в той час як менш успішних — кісткою у горлі — інакше кажучи, на думку перших, держави, що позичали, мають розбиратися із своїми проблемами самотужки і не чіпати інших більш відповідальних та компетентних. Саме в такому дусі Берлін відповів на всі економічні неґаразди в Греції, Іспанії та інших державах єврозони, однак навіть безкомпромісним німецьким міністрам, які не бажають допомогати нікому і нічому, все ж довелося обговорити шляхи надання Афінам фінансової підтримки, одним із яких може стати Європейський валютний фонд, у разі його створення. Думка ж про те, що, можливо, самій Німеччині слід замислитися над власною трансформацією на благо інших схоже не відвідала жодного німецького посадовця, в тому числі і канцлера Меркель.
Так, дійсно всім сусіднім Німеччині державам слід багато над чим працювати. Франції, Італії та Іспанії слід якомога швидше розпочати кардинальну реформу занадто жорстких правил їхніх трудових ринків, в той час, як тій же Італії та Іспанії разом із Грецією слід нарешті урегулювати їхній величезний державний борг та припинити виплату занадто високих соціальних пільг. Водночас самій Німеччині також необхідно вдатися до певної лібералізації: її бюрократична павутина занадто обмежена; її система охорони праці надзвичайно жорстка, в той час як система охорони здоров’я, соціальних пільг та освіти досі вимагає багато змін; її обслуговучий сектор залишається недорозвиненим.
Для того, аби помітити численні недосконалості Німеччини у сфері започаткування нового бізнесу чи скороченні низькооплачуваних посад, не потрібно бути ні фанатиком вільного ринку, ні службовцем міністерства праці. Саме тому Берліну замість того, щоб вказувати на гріхи інших слід замислитися над власними недоліками, а їх більш, ніж вистачає. Чітка програма потрібних для Берліна реформ та їх безпосереднє втілення, разом із урізанням податку допоможе як досі небезпечно слабкому ВВП Німеччини, так і численним підприємствам, при цьому не руйнуючи систему державних фінансів. Все, що вимагається від Берліна для таких вагомих змін — це підвести голову, озирнутися навкруги та зрозуміти, що, адаптуючи себе до сучасної економічної ситуації, він допомагає не тільки собі, а й всім іншим та забезпечує стабільність та розвиток єврозони і Євросоюзу в цілому — а це пріоритетна задача для Берліна і компаній, які не хочуть опинитися серед невдах, а прагнуть посилити свій вплив на міжнародній арені.
Підгот. Л.Дубенко. />