Про Німеччину як державу, що зуміла побудувати ефективний внутрішній устрій, але не може так само ефективно провадити зовнішню політику і не ставитися до своїх партнерів зверхньо, — пише британське видання “The Economist” http://www.economist.com/node/17305755.
Вся Європа охоплена негараздами: у Франції постійно відбуваються бурхливі страйки; у Нідерландах влада ледве функціонує ; інші європейські економіки, як, наприклад, грецька намагаються вижити усіма можливими способами, залучаючи кошти для відновлення в державі добробуту та урізаючи всі існуючі соціальні витрати.
Однак серед всіх цих, так би мовити, невдах, які намагаються подолати економічну стагнацію та негаразди, виділяється одна держава, яка змогла вийти сухою із води. Ця держава — Німеччина, пише “The Economist”. "Жодній великій потужній та розвинутій економіці не вдалося те, що вдалося Німеччині: експорт — одна із головних привілегій країни — процвітає, в той час як показник безробіття впав до найнижчого із початку 90-х. Уряд в країні відрізняється завидною стабільністю, а люди не виявляють жодного бажання страйкувати чи якимось чином виявляти своє невдоволення. Тож Німеччина без перебільшення здається оазисом спокою", — зазначається у публікації.
"Однак не все так просто як здається на перший погляд і не дивлячись на успіх Берліна у забезпеченні спокою та стабільності всередині держави, на міжнародній арені німців сприймають чимось на кшталт зрадників: варто лише згадати як грубо поводила себе Німеччина, коли єврозона опинилася у глибокій кризі і наскільки популярними стали всі виступи, статті та семінари, в яких нервові німці звинувачують всіх довкола у волаючій недбалості. Як наслідок багато західних журналістів разом із головою Світового банку Жаком Делором стали говорити про те, що німці просто нехтують своїми партнерами і залишаться на міжнародній арені самотніми та без необхідної підтримки. І хоча поки що Німеччина не виявила особливої активності на міжнародній арені, навіть тиха спокійна і процвітаюча вона викликає у всіх серйозне нвдоволення".
Насправді, пише видання, німецьке питання ніколи не помирало, однак немов вірус в атмосфері воно продовжувало мутувати. Перед тим, як 21 рік тому Німеччина об'єдналася, багато європейських лідерів хвилювалося, що вона знову стане "міжнародним тираном". "Ми двічі побороли німців і тепер вони знову повертаються", — говорила тодішній прем'єр Великобританії Маргарет Тетчер. І хоча ці слова Тетчер сьогодні здаються абсурдними, Німеччина для багатьох, якщо не враховувати, що ставлення до німців із боку Америки та Центральної Європи (після того, як НДР та ФРН об'єдналися, 85% поляків вважали це загрозою для власного добробуту; сьогодні лише п'ята частина поляків дотримується такої ж думки) покращилося, серед давніх західних та південноєвропейських партнерів “німецьке питання” дос ідуже актуальне і турбує їх не на жарт, адже саме від Берліна багато в чому залежить майбутня розстановка сил, зокрема, в Європі.
Водночас, продовжує видання, попри те, що Німеччина досі чудово пам'ятає, що саме вона є відповідальною за жахи 30-х та 40-х років, вона однозначно намагається змиритися із цим як із даністю: в Берліні нещодавно пройшла специфічна виставка під назвою "Гітлер та німці", яка зібрала чимало відвідувачів. Що там говорити, якщо навіть англійська преса, яка завжди відрізнялася особливою неприязню до своїх німецьких колег, вже більш менш заспокоїлася і переборола фазу "пост-свастики".
"Так, Німеччина до сих пір схильна спокутувати власну провину за помилки минулого, однак тепер вона не нехтує і вказати на гріхи інших, проповідуючи важливість спонсорства промисловості та перевагу довгострокових вигод над швидким прибутком. Всі так чи інакше орієнтуються на Німеччину", — стверджує видання. — "Однак, незважаючи на такі радісні нотки, подолання Німеччиною комплексів минулого та встановлення ефективної економічної системи, все ж і тут слід сказати, що не все так добре в бундескоролівстві. Зокрема, автор книги "Німеччина прямує до самогубства", колишній голова Бундесбанку , стверджує, що попри те, що ксенофобічні партії в Німеччині на даний момент не відіграють великої ролі, ідеї, що сприяють їх існуванню, із успіхом процвітають. Серед них, наприклад, страх перед іммігрантами та бажання обмежити їхню культуру на власній території чи взагалі заборонити їм в'їзд та присутність, разом із проповідуванням ісламу. Навіть канцлер Меркель якось натякнула, що мусульманам, які проживають на німецькій території, слід краще інтегруватися у соціальне життя країни".
Більше того, німці, зазначається у публікації, виявляють у своїй поведінці не тільки ксенофобічні нотки, а й потужне побоювання втратити власний економічний добробут. Вони переконані, що їхня держава вже пережила свій зірковий час і тепер справи можуть різко погіршитися. Цей песимізм серйозно впливає на відносини Берліна із іншими — адже на противагу іншим у Німеччини відсутні амбіції, натомість присутній справжній страх, що стабільність, яку вони культивують, зруйнується.
Після грецької кризи це відчуття тільки посилилося: варто лише згадати заголовки провідних німецьких ЗМІ, які не стримували себе в образах: "Продавайте свої острови, грецькі банкрути. Можна навіть Акрополь, якщо не вистачить грошей". Навіть Меркель підтримала такі настрої, зазначивши, що єврогрішники мають бути виключені із єврозони. Така поведінка німців не на жарт стурбувала європейців, які звикли. що Берлін співставляв власні інтереси із інтересами своїх колег. Натомість перед ними постала інша, бридка Німеччина, із неймовірною самозакоханістю, яка вимагає від всіх довкола, навіть від також потужної Франції, яка ще не завершила всі структурні реформи, підлаштовуватися під неї .
"Загалом, якщо подивитися на поствоєнну історію, не можна сказати, що Німеччина колись відрізнялася особливим прагненням до партнерства: ще в 60-х роках між французами та німцями виник скандал щодо формування єдиної сільськогосподарської політики. За правління Гельмута Коля Німеччина була ще занадто слабка, аби ставити свої умови; за Шрьодера справи пішли краще і вже проявлялися перші нотки домінування Берліна над інтересами інших. Однак лише після приходу Меркель німці остаточно вдалися до побудови ефективної економіки та налагодження власних зовнішніх зв'язків, але побудова призвела зовсім не до таких результатів, як уявляли б їх собі прихильники євроінтеграції.
Фактично Німеччина замкнулася в собі і не хоче підтримувати жодного супранаціонального розвитку, вважаючи, що тепер кожен уряд сам за себе і всі ті, хто розраховував на тісну економічну співпрацю із німцями, зокрема, держави східноєвропейського регіону, та на підтримку євроінтеграції Туреччини, можуть забути про такі перспективи: Берліну цікавіше співпрацювати із економіками Азії та Латинської Америки. Навіть із Францією, лідер якої президент Ніколя Саркозі відверто дратує Меркель, Берлін не хоче занадто тісних відносин і це не на жарт має турбувати Європу, адже Німеччина, не зважаючи на те, що вона досі не до кінця не сформована як єдине ціле, все ж утвердила себе як серйозну та успішну державу, — а всім відомо наскільки ЄС не вистачає раціонального лідерства ", — зазначається у статті.
Отже, підсумовує видання, ситуація із Німеччиною така: як окрема держава вона, безумовно, може пишатися собою, адже вона зуміла побудувати ефективну економіку, яка вистояла кризу та фактично процвітає. Але як держава-партнер Європейського союзу вона не виглядає здатною стати справжньою об'єднуючої силою, зверхньо ставлячись до всіх інших, причому подекуди не тільки економічно, а й політично. Більше того Німеччина не нехтує зайняти всі ключові пости в Євросоюзі, аби ще більше диктувати свої правила, пригнічуючи позицію всіх інших. Така поведінка однозначно не призведе до позитивних результатів, — вважає “The Economist”.
Підгот. Л.Дубенко.