На «українському фронті» для Росії раптом настало затишшя, перемир’я та братання. Тема України тепер – чи не найголовніша у випусках теленовин та на перших шпальтах газет й за обсягами поступається хіба що провалу російської збірної на Олімпіаді у Ванкувері. Україна зі злої та підступної сусідки раптово перетворилася на таку собі дружелюбну, але водночас загадкову панянку. Тональність висловів на її адресу змінилася з недавно ще єхидної на дружню, а зміна влади у Києві – мирна та демократична – для росіян, які звикли до «вічного» протистояння та затяжних боїв на українському політичному Олімпі, виявилась, здається, несподіваною. Й одразу постало питання відносно російсько-українських відносин: а що далі?
Сала вистачить на всіх
Найпростіше – у побуті. Часи, коли над Хутором Михайлівським витало питання «Хто з’їв наше сало?», вже давно минули. На міжлюдському рівні, попри пропаганду з обох боків, ставлення росіян до українців досить дружелюбне. За рік автору у Росії жодного разу не довелося у безпосередньому спілкуванні почути від простих росіян якихось зневажливих висловів на адресу «хохлів» — це прерогатива Інтернету, деяких художніх творів та кінофільмів. Навпаки, більшість росіян знає, що переважну частину сибірської нафти та газу видобувають саме українці, а українські будівельники у Росії «котуються» набагато вище, ніж більш дешеві, але досить «своєрідні» таджики, узбеки чи молдавани.
Тому найчастіше, коли заходить про Україну, співрозмовники співчутливо запитували: «А що там таке у вас коїться?», — маючи на увазі безлад у владній верхівці, про який відомо всьому світові. Хоча самі росіяни мало цікавляться політикою – навіть своєю, а чужою – тим паче. З київських політиків пересічний росіянин – попри український егоцентризм та думку, що наші проблеми турбують весь світ – знав хіба що Ющенка – як головного ворога Москви, друга і кума Саакашвілі та «нащадка Бандери», — та Тимошенко – гарну жінку з косою, «але куди їй у президенти, баба ж». Тепер цей перелік, завдяки телевізору, поповнився Януковичем – «нашою людиною», Тігіпком – «молодим, перспективним, багатим та жінкам подобається» та Азаровим – «головним росінтегратором». (Заради справедливості варто сказати, що й пересічний українець навряд чи окрім Путіна, Медведєва, Жириновського та Зюганова назве ще хоча б п’ятьох російських політиків з вищого ешелону.)
І без великої політики росіянам, як і українцям, вистачає своїх особистих проблем. Серед них – і високі ціни, і грабіжницькі тарифи, і зростання безробіття, і особиста безпека. По обидві боки кордону люди вже давно переконалися, що «сало» з’їли зовсім не українці чи росіяни. Тому вони, як і колись, хочуть вільно їздити один до одного в гості – до родичів або старовинних друзів, мати можливість працювати у Тюмені або ж відпочивати у Криму чи Карпатах – та не тикати постійні хабарі митникам, прикордонникам, міліціонерам, даїшникам, працівникам міграційних служб.
— Ми говоримо про політичні та економічні інтереси. А чого хочуть прості люди? – запитує співголова Ради з національної стратегії РФ Валерій Хомяков. – Ті, з ким я спілкувався, кажуть: було б добре, якби прибрали митниці, на яких ми стоїмо по 3-4 години, й де в нас під будь-яким приводом вимагають гроші. Ось цей крок обох влад – російської та української – люди оцінили б значно вище, аніж всі розмови про інтеграцію.
А про те, що переважна більшість росіян прагнуть дружніх відносин своєї держави з Україною, свідчать результати соціологічного дослідження, яке 31 січня, у проміжок між двома турами українських президентських виборів, провів Всеросійський центр з вивчення громадської думки. Згідно із опитуванням, 28 відсотків росіян вірять, що між Україною та Росією дружні, союзні взаємини. У порівнянні із 2006 роком цей показник зріс майже у два з половиною рази (тоді у союз із Україною вірили 12% росіян). Ще 44 відсотки – як і під час попереднього опитування — вірять просто у покращення відносин між Росією та Україною. А ось їх погіршення прогнозують тільки 9 відсотків опитаних (у 2006 році таких було 35%).
Цікавою є й оцінка України по відношенню до Росії. Тільки 1 відсоток росіян вважає Україну вірогідним противником та ворожою державою. Натомість 60 відсотків ставляться до неї як до дружньої держави та союзника, а 27 – як до стратегічного та економічного партнера. Ще 4 відсотки росіян вважають Україну економічним та політичним суперником та конкурентом.
Діло – труба
«Лакмусовим папірцем» у світлі економічного суперництва та конкуренції Росії та України має стати питання газу. Переговори стосовно ціни на газ та подальшої долі газотранспортної системи України будуть, очевидно, чи не найголовнішим іспитом для новообраного Президента України Віктора Януковича. Російські політологи вважають: попри «проросійський імідж» Януковича переговори обіцяють бути дуже важкими.
— Янукович є проукраїнським політиком. Взагалі, росіянам треба нарешті усвідомити, що в Україні немає й не може бути проросійського політика. Тому що серйозний проросійський політик відкидає навіть саму ідею незалежності України, — вважає директор Московського центру Карнегі Дмитро Тренін.
Подібної думки дотримується й голова Громадської Ради російсько-української співпраці В’ячеслав Ігрунов: «Говорити про те, що Янукович буде «русофілом» та грати в ту гру, яку запропонує Кремль, не можна. Москві доведеться вести доволі складні переговори і повільно, поступово переконувати Януковича у вигідності її пропозицій та співпраці».
Втім, переконані експерти, окрім національних інтересів на Януковича під час газових переговорів будуть тиснути й інтереси української буржуазії та олігархів, які тісно пов’язані із Партією регіонів і володіють підприємствами, що напряму залежать від російського газу, а відтак й ціни на нього.
«Газове питання» є наріжним каменем у відносинах між Україною та Росією. Постійні конфлікти щодо ціни на російський газ та тарифи його транзиту через Україну до Європи, ультиматуми щодо відключення газу та самі відключення, багатораундові переговори та взаємні звинувачення протягом кількох років вже давно прозвали «російсько-українськими газовими війнами». Їх наслідком стало рішення Росії побудувати два трубопроводи в обхід України до Європи – через Чорне та Балтійське моря, їх назвали, відповідно, «Південний потік» та «Північний потік».
Янукович, коли ще не став повноцінним Президентом, спробував застрибнути у останній вагон потяга, що рушив, та у січні 2010 року знову озвучив ідею створення газотранспортного консорціуму. Його суть полягає у модернізації газотранспортної системи України та розподілу права власності на неї рівними частками, по 33 відсотки, між Україною, Росією та західними споживачами російського газу. Мета – зберегти завантаженість українського газопроводу, а за можливості – й збільшити обсяг транзиту газу.
Пізно: Україна вже програла. Протягом минулого року Росія узгодила всі спірні питання щодо трубопроводів, узгодила їх прокладання шельфами кількох країн – і почала будівництво. Як заявив минулого тижня заступник голови правління російського «Газпрому» Олександр Медведєв, газопроводи «Північний потік» та «Південний потік» «будуть збудовані незалежно від планів модернізації газотранспортної системи України». Навіть попри те, що, за підрахунками аналітиків, ці газопроводи дадуть більше політичну, а не фінансову вигоду.
— Російська політика стосовно України буде розважливою, — вважає генеральний директор Агентства політичних і економічних комунікацій Дмитро Орлов. – Тому Росія не піде на глобальні програми підтримки України. Більш того, буде продовжена реалізація таких проектів, як «Південний потік» та «Балтійська трубопровідна система». Росія не може залежати від бажання будь-кого.
У таких умовах Януковичу залишиться домовлятися із Москвою лише про те, щоб хоча б частина газу до Європи йшла транзитом через Україну, а порожній український трубопровід «не заїржавів». А питання ціни на газ для України, якщо розглядати його суто у економічній площині і припустити, що Росія не виставлятиме політичних умов, залежатиме тільки від «доброї волі» Москви.
— Ніхто не захоче переглядати угоди, які були укладені із Тимошенко, — переконаний президент Центру політичних технологій Ігор Бунін. – Янукович буде щось віддавати і виторговувати як Лукашенко. Газові відносини будуть одними з найскладніших.
Коли всі «козирі» в руках Москви, Росія навряд чи допустить Україну – незважаючи на всю зовнішню любов – до керування енергоносіями, вважають експерти. Зокрема, доведеться відкласти плани щодо участі України у розробці нафти та газу у Східному Сибіру – у рамках концесії або ще будь-як. Природно, якщо предметом переговорів та умов з боку Кремля не стануть політичні питання.
«Гривні на рублі»
Втім, Москва не буде «педалювати» політичні питання та виставляти Києву ультиматуми на кшталт російської мови та Чорноморського флоту. Принаймні, зараз, переконані аналітики.
— Для Росії більш цікава економічна інтеграція, аніж політична, — вважає генеральний директор Інституту регіональних проблем Максим Діанов. – Треба розуміти, що чим глибше буде економічна інтеграція, тим це вигідніше й Україні, й Росії. Політична інтеграція небезпечна тим, що почнуть загострюватися проблеми Західної України, а це зараз не потрібно ані Києву, ані Москві.
Україна для Росії є дуже важливим торговельним партнером. І навпаки. Частка України у загальному товарообігу Росії у 2008 році склала 5,4 відсотка, а частка Росії в українському товарообігу – взагалі 23,5 відсотка. Товарообіг між країнами перевищив 40 мільярдів доларів, й з 2002 року зріс більш, ніж у шість разів. Для Росії Україна – передусім ринок збуту енергоносіїв (понад 60 відсотків обігу). Щодо українського імпорту, то тут переважають продукція машинобудування, метали та продукти харчування.
На відміну від Світової організації торгівлі, яка попри членство у ній України у різні способи гальмує просування українських товарів на західні ринки, Москва залюбки готова й надалі лише збільшувати товарообіг із Києвом. А Кремль офіційно запросив Банкову приєднатися до Митного союзу Росії, Казахстану та Білорусі, який почав працювати із 1 січня 2010 року. Об’єднання передбачає спрощений режим переміщення товарів через кордон та єдині митні тарифи. Цікаво, що одним з ініціатором його створення ще у 2003 році виступала Україна, але потім з приходом до влади команди Віктора Ющенка, відмовилась від участі у ньому через те, що це «заважає інтегруватися до Євросоюзу та Світової організації торгівлі».
Тепер про членство України у Митному союзі знову заговорили на найвищому рівні: про готовність увійти до об’єднання вже публічно заявив президент України Віктор Янукович й практично одночасно доручення «опрацювати питання щодо входження України до Митного союзу» дав Федеральній митній службі президент Росії Дмитро Медведєв.
«Росія не бачить правових перешкод для приєднання України до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану», — вкотре підтвердив на брифінгу позицію Кремля офіційний представник Міністерства закордонних справ РФ Андрій Нестеренко. І це вже викликало хвилю образ та незадоволення у Євросоюзі. «Наскільки я бачу, головний пріоритет нового Президента України – це Митний союз із Росією. Слід ще з’ясувати, як співвідноситься ця ініціатива із задекларованою політикою України, яка раніше орієнтувалася на Євросоюз», — заявив радник Євросоюзу з геополітичних питань Мішель Фуше.
— Незважаючи на те, що Україна стала членом СОТ, вона регулярно стикається із перешкодами для виходу своїх товарів на ринки країн-членів цієї організації, — каже директор Міжнародного інституту політичної експертизи Євген Мінченко. – Тому я думаю, що для України при правильному підході до переговорного процесу входження до Митного союзу було б корисним.
Водночас експерти бачать користь від членства України у Митному союзі й для Росії:
— Це додатковий ринок, на який може увійти російський капітал на фоні слабкої української економіки, — не приховує наміри російського бізнесу Євген Мінченко.
Сам Митний союз розглядається як перший етап створення Єдиного економічного простору, формування якого завершиться до 2012 року. Окрім єдиних тарифів, він передбачає вільне переміщення товарів, робочої сили та капіталів. Економісти вважають, що українська та російська економіки приречені на взаємну інтеграцію: українська економіка неконкурентноздатна на багатьох міжнародних ринках, й «вас там ніхто не чекає», а через географічну та ментальну близькість саме Україну російський капітал розглядає як об’єкт для інвестицій.
— Найголовніші зміни, що чекають Україну та Росію у сфері економічних взаємин — і це питання дуже актуальне, — буде знята «блокада» на придбання російським капіталом стратегічно важливих українських активів, — вважає співголова Ради з національної стратегії Росії Йосип Діскін. — Цей процес вже йде – пригадаємо придбання банком ВЕБ «Укрінвестбанку». Повернуться інвестори, яким заборонили купувати Луганський тепловозобудівний завод. Поновляться відносини «Енергоатому» та «Росатому», діяльність Об’єднаної авіаційної корпорації.
За показниками капіталовкладень в українську економіку Росія зараз посідає сьоме місце серед зарубіжних інвесторів, а сума інвестицій перевищує 1,3 мільярда доларів США. Водночас інвестиції російського банківського сектору в Україні складають п’яту частину всього іноземного капіталу у цій сфері. В Україні зареєстровано 2159 підприємств з російським капіталом.
— Росія для України – дуже важливий партнер. Ще й тому, що в нас на двох є одна дуже серйозна екзистенційна проблема – примітивні економіки, які суттєво не змінилися за останні 20 років, — каже директор Інституту економіки Російської академії наук Руслан Грінберг. – Тому ми маємо об’єднати зусилля. Цього хочуть й українська, й російська еліти. Ми маємо здійснити комплексну програму модернізації економік наших країн. Й до цього все йде. Є сфери, де ми можемо дуже тісно співпрацювати – це атомне машинобудування, авіація і ракетобудування, освоєння космосу.
Втім, росіяни передбачають, що домовлятися із Україною буде дуже важко: «Ми думаємо, що в нас будуть складні переговори про співпрацю у авіакосмічній галузі, — каже директор Інституту політичних досліджень Сергій Марков. — Але ми не будемо розривати відносини, як це робив Ющенко, а співпрацювати. Крім того, на нас чекають важкі переговори про умови, на яких ми спільно будемо будувати атомні станції – і тут — у Росії, й у всьому світі. Але це будуть переговори про те, як ми будемо спільно працювати, а не про те, як порвати наші відносини».
Економісти переконані, що поновити радянський промисловий потенціал та наукомістке виробництво конкурентоспроможне на світовому ринку, Україна може. Але тільки за умов, що Київ прийме допомогу Москви. Адже якщо Росії важко без України розвивати ці галузі, то Україні без Росії – взагалі нереально, якщо враховувати їх, галузей, високу капіталоємність.
З оглядкою на Захід
Втім, очікувати однозначної та беззаперечної орієнтації нової української влади на Москву не варто, попереджають аналітики. Адже «стримуючим» фактором цього є Захід.
— Тактика Москви останнім часом полягала у тому, щоб самі українські політики вийшли назустріч тим проблемам, з якими вони зрештою стикнулись, — говорить генеральний директор Агентства політичних і економічних комунікацій Дмитро Орлов. — Тепер лишається зрозуміти: чого ж нам чекати від Києва? Інтеграція до ЄС і вступ до НАТО відкладаються не невизначену перспективу, якщо взагалі не йдуть з порядку денного. Що стосується змін в українській політиці, то варто передусім говорити про статус Чорноморського флоту, який – й це абсолютно очевидно – залишиться й після 2017 року. Хоча формат його присутності є предметом переговорів. Не впевнений, що російська мова отримає статус державної, але очевидно, що ніяких утисків та побутових обмежень вона не буде зазнавати. Нарешті, клімат для російського бізнесу стане більш сприятливим. Всі ці зміни означають, що Януковичу доведеться робити певні «паси» в бік Західної України, яка теж вимагатиме певних кроків, нехай навіть іміджевих. У будь-якому разі поворот політичного курсу не буде різким. Нас чекає стримана та незалежна політика.
Експерти відзначають, що хоч новий Президент й приречений на компромісні рішення, але саме політичні питання стануть його «козирем» під час торгів із Кремлем за певні преференції та пільги.
— Він максимально використовуватиме прагматичні варіанти: домовлятися із Росією, наприклад, по Чорноморському флоту, отримуючи більш високу орендну плату. Він зможе домовитися про стабільні поставки енергоносіїв і так далі. Але, безумовно, Україна й далі дивитиметься однією головою на Захід, а іншою – на Москву, — вважає голова Громадської ради російсько-української співпраці В’ячеслав Ігрунов. />
А на думку директора Інституту політичних досліджень Сергія Маркова, Москві вирішити в Україні свої політичні питання може допомогти економічна криза, через яку українська економіка залишилась майже паралізованою. «За оцінками економістів, зараз Україні не вистачає ще одного бюджету. Де взяти гроші? Європейці вже не дадуть. А якщо гроші дасть Москва – то під певні проекти. Від української влади вимагатимуть необоротних політичних рішень, наприклад, рішення про федералізацію України, про статус російської мови. З одного боку, Януковичу доведеться якось вирішувати завдання примирення Заходу та Сходу. А з іншого – йому потрібно починати «дегалицизацію» України. Необхідно буде змінювати політичну еліту й увесь механізм її формування. Доведеться змінювати й військову еліту.
Втім, експерти не виключають, що Янукович може стати черговим представником «політики багатовекторності» та повести себе як «хитрий українець»: «Чи зможе Москва при новій адміністрації у Києві вирішити українсько-російські проблеми, наприклад, базування Чорноморського флоту, – це питання. Янукович, природно, буде діяти в інтересах України. А інтереси України, як і будь-якої держави у такій ситуації, — не погоджуватись одразу на те, що тобі пропонують, намагатися мати якнайбільше користі. З усіх невирішених російсько-українських питань на нас чекає великий та жорсткий торг», — вважає генеральний директор Інституту регіональних проблем Максим Діанов.
Україна має з Росією найдовший кордон – 1576 кілометрів. Росія – вічний сусід України, тож «російський фактор» завжди впливатиме на українську політику. Як побудувати відносини із «північним сусідом» — залежить від керівника України. Віктору Ющенку це не вдалося. Втім, для свого наступника він підготував «благодатний грунт»: після зведення практично нанівець відносини між Україною та Росією нова влада отримала шанс будувати відносини із Москвою практично із «чистого аркуша».