size="2">C
size="2">ьогоднішні революції на Близькому Сході слід порівнювати не із подіями 1989 року, а із далеким 1848-м роком, — вважає журналістка газети «
size="2">The
size="2">
size="2">Washington
size="2">
size="2">Post
size="2">»
size="2">Енн Епплбаум.
color="#000000">
size="2">Кожну революцію, зазначає автор, слід розглядати в своєму власному контексті, як і те, який нарешті результат вона принесла, як вона поширилася, яким драматизмом була наповнена, якими були її герої і перед якими викликами вона стояла. Кожна має бути своєрідним романом, який згодом будуть читати та розбирати.
color="#000000">„
size="2">Спостерігаючи за подіями на Близькому Сході, багато хто помітив певну подібність тамтешніх революцій із революціями, що відбулися у Європі два десятки років тому, себто у 1989 році, коли протести на вулицях Праги та Берліна стали початком кінця СРСР. Але тут існує одна суттєва деталь. Вуличні протести, що охопили свого часу східноєвропейські держави, відбувалися за одним політичним сценарієм, за якого всі лідери країн соцтабору раптово опинилися без підтримки Москви ”, — пише Епплбаум. – „Водночас арабські революції стали продуктом численних змін – економічних, технологічних, демографічних – і отримали не тільки власний присмак в кожній окремій державі, а й абсолютно унікальне значення. Враховуючи це, вони набагато більш споріднені із революціями 1848 року, ніж 1989-м”.
color="#000000">
size="2">На думку автора, попри те, що в більшості держав революції 1848 року були натхненні ідеями ліберального націоналізму та демократії, переважна більшість протестуючих на європейських вулицях 19-го сторіччя, як і їхні арабські сучасники, переслідували різні цілі в різних державах. В Угорщині вони вимагали незалежності від австрійських правителів Габсгургів. На території сучасної Німеччини люди боролися за її об
color="#000000">
size="2">’
color="#000000">
size="2">єднання. У Франції знову намагалися скинути монарха. В деяких країнах революції призвели до міжетнічних баталій. Інші були зупинені за рахунок зовнішньої інтервенції.
color="#000000">„
size="2">Більшість із повстань 1848 року зазнала краху. Угорці лише частково викинули із країни австрійців. Німеччина не змогла об’єднатися. Французи створили республіку, яка розвалилася через декілька років. Конституції то писалися, то спалювалися. Повалені монархи згодом повернули собі владу. Іншими словами, як колись влучно зазначив історик А. Дж. П Тейлор, 1848 рік став поворотним історичним моментом, який так і не зміг нічого повернути ” , — нагадує Епплбаум.
color="#000000">
size="2">Однак, наголошує вона, в довгостроковій перспективі ідеї та настрої 1848-го року проникли в культуру людей і згодом були втілені в нових революційних планах. До кінця 19-го століття, канцлер Бісмарк таки об
color="#000000">
size="2">’
color="#000000">
size="2">єднав Німеччину, а Франція встановила Третю Республіку. Австро-угорська імперія також відійшла у минуле: після Першої світової війни більшість націй отримала незалежність від Габсбургів.
color="#000000">
size="2">Так, визнає Епплбаум, можливо із точки зору 1849-го року — революції 1848-го року були провалом. Але, озираючись на відрізок часу від 1899 до 1919 року, можна сказати, що вони стали передвісниками успішних змін.
color="#000000">
size="2">В арабському світі сьогодні, як і в 1848 році, ми спостерігаємо за тим, як різні люди із різними цілями очолюють вуличні демонстрації, кожна з яких має бути оцінена „у власному контексті ”. В Єгипті, наприклад, рішення військових стали настільки ж важливими, як і дії натовпу. В Бахрейні виокремлюється конфлікт між сунітами та шиїтами. В Тунісі та Ємені роль ісламу як релігії виявилася далеко не однаковою. У Лівії режим вже яскраво продемонстрував наскільки він готовий вдатися до масового насильства, якого вдалося уникнути іншим державам. Наскільки б спокусливим не було змішати всі ці події воєдино та назвати їх „Великою арабською революцією” — їхні відмінності можуть виявитися набагато більш важливими, ніж їхня схожість.
color="#000000">„
size="2">Ніхто не заперечує, що до кінця 2012 року всі ці революції на Близькому Сході, як і свого часу революції 1848 році, можуть зазнати поразки. Диктатори повернуться ніби нічого не сталося, а етнічний конфлікт перетвориться на етнічну жорстокість. Головна заковика в тому, що часто зміна політичної системи займає набагато більше часу і відбувається зовсім не під час таких популярних революцій. Переговори, як не крути, в цілому набагато кращий та безпечніший спосіб передати владу і деякі із диктаторів арабського світу нарешті можуть осягнути цю просту істину ” , — пише Епплбаум.
color="#000000">
size="2">Але, зазначає журналістка, роздуми про 1848 рік створюють своєрідний необхідний тип балансу. „ Був момент, коли спостерігаючи по телебаченню за каїрськими демонстраціями, мені здалося, що переді мною дійсно розгортається вся картина єгипетської революції: на трибуні виступав Хосні Мубарак, перед ним стояв натовп людей, настрій якого постійно змінювався, а довкола все знімалося на камеру.
color="#000000">
size="2">Але згодом я зрозуміла, що моє враження — хибне, адже ніхто із нас не зможе побачити всієї картини революції, яка ховається поза об’єктивом камери – військових та політиків, які ведуть переговори, наприклад. Телебачення лише створює ілюзію того, що ми бачимо лінійну розповідь від початку до кінця. Насправді ж це не так; 1848 рік не був таким. Тож інколи дуже корисно заглибитися у хаотичність історичного минулого, адже це ще раз нагадує нам про те, що сьогодення нічим не відрізняється ” , — резюмує Енн Епплбаум.
Читайте также по теме