Британське видання “The Financial Times” вважає, що авторитету США в очах країн, що розвиваються, поступово втрачається.
"Починаючи із кінця 1945-го року, Америка позиціонує себе як лідера "вільного світу". Однак, схоже, що президент Обама стикнувся із новим, але доволі неприємним та неочікуваним явищем у своїй зовнішній політиці — чотири стратегічно важливі демократії світу, що розвиваються, — Бразилія, Індія, Південна Африка та Туреччина останнім часом надзвичайно прохолодно ставляться до Вашингтона та всіх його ініціатив. Замість того, аби активно співпрацювати з американськими колегами, уряди згаданих держав групуються із авторитарними режимами Китаю та Ірану", — зазначає видання і додає, що США виявилися не готовими до такого розвитку подій, адже більшості американських високопосадовців такий стан справ видається дивним та протиприродним.
Вашингтон апріорі схильний вважати, що всі демократії у світі мають поділяти його погляди на цінності та пріоритети у зовнішній політиці. Протягом минулорічної президентської кампанії кандидат у президенти, республіканець Джон Маккейн закликав створити єдиний світовий альянс демократій, який зміг би ефективно протистояти авторитарним режимам. Деякі із старших радників Обами охоче підтримали цю ідею. Однак виявилося, що припущення про прагнення всіх демократій об’єднуватися, є хибним. Одним із останніх підтверджень цього висновку став Копенгагенський саміт, присвячений проблемам клімату. В останній день саміту американці тричі намагалися влаштувати зустрічі “тет-а-тет” між президентом Обамою та главами Бразилії, Південної Африки й Індії, але жодного разу їм це не вдалося. Дійшло навіть до того, що індуси заявили, що їхній прем’єр-міністр вже відбув до аеропорту. Можливо, такі слова індусів і не образили б Обаму, якби він не вирішив завітати до китайського прем’єра Вен Джіабао, який, як виявилося, якраз проводив переговори із тими ж лідерами Бразилії, Південної Африки та….. Індії. Тож всім довелося посунутися, аби звільнити трохи місця для американського "героя"-президента.
"Однак простим символізмом зустріч не обмежилася. Під час саміту в цілому Бразилія, Південна Африка та Індія раптово вирішили, що їхній статус країн, що розвиваються, набагато важливіший за їхній же статус демократій, які народжуються", — зазначає газета. — "Разом із китайцями вони намагалися довести, що несправедливо встановлювати жорсткіші обмеження на викиди парникового газу в атмосферу відносно бідніших країн, порівняно із багатшими, до яких відноситься США та члени ЄС, особливо якщо саме останні є відповідальними за той жахливий стан навколишнього середовища, який спостерігається сьогодні. Бразильці та китайцями навіть вирішили пожартувати із цього приводу, порівнявши Америку із багатієм, який щойно повернувся із власноруч влаштованого банкету та вирішив запросити своїх сусідів на каву, аби згодом розділити між ними рахунок за все задоволення разом".
Можливо, саміт у Копенгагені можна було б сприймати відносно спокійно, враховуючи такі фактори як гординя окремих держав і їх бажання скористатися можливістю та зробити докір своїм багатшим партнерам. Однак, на жаль, холодність Бразилії, Південної Африки, Індії та Туреччини не обмежується лише цим випадком, нагадує видання. І особливо яскраво це, на його думку, демонструє приклад президента Бразилії Луїс Інасіо Лулу де Сілва: минулого року він уклав вигідну нафтову угоду із Китаєм, провів теплу бесіду з венесуельським колегою Уго Чавесом та привітав Махмуда Ахмадінеджада із переобранням на посаду глави Ірану. Водночас представники Південної Африки упродовдж двох останніх років на засіданнях Ради Безпеки ООН постійно підтримували Китай та Росію, блокуючи резолюції щодо прав людини та захищаючи авторитарні режими Зімбабве, Узбекистану та Ірану.
"Колись Туреччина була найнадійнішим партнером США, особливо за часів Холодної війни та 90-х, однак Анкара кардинально почала змінювати своє ставлення до Заходу в цілому після того як відбулося вторгнення у Ірак. Рівень антиамериканізму серед турків став невпинно зростати, а представники влади вдалися до активної співпрацї із американськими регіональними ворогами, включаючи “Хамас”, “Хізболлу” та Іран. До того ж з боку Туреччини почастішали не надто дружні заяви відносно Ізраїлю", — нагадала газета. — "Що ж до Індії, яка завжди пишалася своїми близькими відносинами із Вашингтоном, то останнім часом навіть вона інколи проявляє недружелюбність щодо американських партнерів. Зокрема, це відчувалося у згаданому Копенгагені , а також під час торговельних переговорів у Досі та спроб ухвалити санкції проти Ірану чи Бірми".
Тож, запитує “The Financial Times”, що насправді відбувається у відносинах між США та вільним світом? Відповідь полягає у тому, що Бразилія, Індія, Південна Африка та Туреччина — це держави, у свідомості яких відчуття себе представниками демократії має менше значення ніж ідентифікації себе як країн, що розвиваються, і які не мають відношення до "багатого, західного світу". Простіше кажучи, цим державам не подобається усвідомлювати, що їх все ж недостатньо поважають на міжнародній арені і тому вони неодмінно бажають продемонструвати свою гідність. До того ж не слід забувати, що всі четверо сприймають себе у ролі "чемпіонів соціальної справедливості" у себе вдома і, спираючись на такі уявлення вважають, що мають проводити політику рівності між державами на міжнародній арені. Трудова партія Бразилії, Конгрес Індії, АКП Туреччини та Національний Конгрес Південної Африки ніби-то пристосувалися до процесу глобалізації, однак їх все ще не покинуло відчуття закоріненої підозри до світового капіталізму та його основного представника — США.
"Звичайно, Обаму, порівняно із його попередником Джорджем Бушем, сприймають набагато краще в усіх куточках світу, але, як не крути, він все ж залишається американським президентом. І, схоже, що в найближчому майбутньому йому доведеться змиритися із прагненнями країн, що розвиваються, співпрацювати із Китаєм, а не із США", — підсумовує “The Financial Times”.
Підгот. Л.Дубенко.