"Мао Цзедун був правий: нам завжди слід концентрувати нашу увагу на першочергових, а не другорядних суперечностях. У випадку із глобальними відносинами головна суперечність, на превеликий жаль, очевидна: найбільші виклики сучасності є глобальними по своїй природі, однак всі ті, хто має їх долати, є або звичайними місцевими пішаками без вагомого голосу на міжнародній арені, або дійсно мудрими політиками, однак без достатнього внеску у таке необхідне для світу лідерство", — вважає американський тижневик “Newsweek” http://www.newsweek.com/2010/08/16/mahbubani-the-problem-with-presidents.html. />
За оцінкою видання, на початку 21-го століття як ніколи стала очевидною потреба у світових лідерах та їх керівництві. Терористична атака 11-го вересня, внаслідок якої зникли дві величезні будівлі “Twin Towers” у Манхеттені, несподіване розповсюдження епідемії САРСу 2003-го у двох протилежних кінцях планети — Сингапурі та Торонто на фоні економічної кризи, спричиненою колапсом американських банків “Lehman Brothers” та “Bear Stearns”, привидом свинячої пандемії — ось пояснення чому це лідерство є таким необхідним. "Не дивлячись на те, що зазначені проблеми більш, ніж обгрунтовані, прогрес у їх подоланні навпаки ― менш, ніж помітний і прямий тому доказ — ситуація із міжнародними зусиллями з регулювання кліматичних змін.
Насправді відповідь, наприклад, на те ж глобальне потепління криється у справедливому підвищенні економічної ціни на викиди парникових газів: багатші держави мають платити більше, в той час як бідніші менше, тільки за умови, щоб кожен робив хоч якийсь внесок у подолання цієї гострої проблеми. Однак складність в тому, що хтось має зробити перший крок. Ідеальний кандидат для цього — США, населення яких становить лише 5% від загального, але споживає понад 25% світового обсягу палива. Якщо підняти ціну за галон бензину для американців хоча б на один долар, що все одно залишить його дешевшим за європейський чи сингапурський, одразу ж відбудеться кардинальна зміна у водійських звичках, що в свою чергу призведе до колосального скорочення викидів в атмосферу парникових газів, демонструючи приклад іншим", — розмірковує автор публікації. — "Однак зрозуміло, що Вашингтон, який, як не крути, залишається столицею чи не наймудрішої держави у світі, ніколи не погодиться агітувати на своїх теренах за підвищення ціни на пальне, адже це означатиме політичне самогубство. Ось тут і лежить корінь проблеми: всі політики, в тому числі і влада, обираються на місцевому рівні і мають займатися місцевими проблемами. Ті, хто намагається врятувати світ будуть розчавлені вмить".
Саме через зазначені проблеми, продовжує видання, людство, яке легко забезпечує ефективну владу на місцевому рівні, однак із колосальними потугами на світовому, має нарешті пробудитися та вдатися до конкретних дій. Як? Дуже просто — за допомогою міжнародних організацій як ООН, МВФ та через світові коаліції по типу “Великої двадцятки”.
Але, відзначає видання, проблема в тому, що не зважаючи на те, що в теорії всі держави погоджуються, що слід посилювати роль цих організацій і коаліцій та водночас робити їх більш відкритими і прозорими для всіх, на практиці ними і надалі прагнуть керувати декілька потужних урядів, які ставлять свої інтереси вище інших. В цьому і зполягає абсолютний парадокс глобалізації: провідні країни роблять все для того, щоб контролювати ці світові інститути — достатньо лише згадати як США та Європа досі намагаються поділити своє лідерство через МВФ та Світовий банк — і при цьому не мають із цього ніякої вигоди. Навпаки вони лише послаблюють ці інститути, організації та коаліції, що означає, що ніяких раціональних рішень відносно глобальних проблем сьогодення, не передбачається. "Єдиний вихід із ситуації — це розвивати новий потужний міжнародний консенсус — як між громадянами, так і між окремими урядами — відносно необхідності встановлення ефективнішого глобального керівництва (не слід плутати із глобальним урядом, про який взагалі не йдеться). Тільки у цьому разі найпотужніші нації почнуть замислюватися про загальне благо і дозволять, аби такі організації як ООН, ВТО, МВФ і т.д. були нарешті переформатовані і змогли почати нове життя. Так, годі сперечатися — ці інститути недосконалі, але у світі політики набагато легше реформувати існуючі, ніж створювати нові. Наступник Мао, Ден Сяопін. вчив нас як прагматизм може відродити одну велику націю. Час відродити цей прагматизм заради блага всього людства", — резюмує “Newsweek”.
Підгот. Л.Дубенко.