9-го листопада 1989 року відбулася одна із найвагоміших подій у історії новітньої Європи — падіння берлінського муру, який розділяв Німеччину на дві частини — ФРН та НДР та обмежував свободу мільйонів німців, пише видання “Economist” (http://www.economist.com/opinion/displaystory.cfm?story_id=14802240) . "Не зважаючи на те, що більшість як самих німців, так і закордонних експертів та політиків, була переконана у перемозі Заходу, падіння берлінської стіни стало несподіванкою для всіх. Канцлер ФРН Гельмут Коль був настільки не готовий до творення історії, що на деякий час навіть залишив Німеччину. Однак 20 років по тому події 9-го листопада 1989 залишаються для більшості представників Заходу прикладом їхніх найважливіших досягнень у втіленні демократичних цінностей та нагадуванням мети їх існування. Однак сьогодні, як і 20 років тому, проблеми економічної та політичної свободи все ще гостро стоять на порядку денному " — зізнається “Economist”.
Дисбаланс економічної та політичної свободи та процес глобалізації
Очевидно, що упродовж цих 20 років, наголошується у публікації, економічна свобода прогресувала набагато швидше, аніж політична. Ініціативи створення нового, мирного світу, які висіли у повітрі на початку 90-х, давно забуті. Якщо раніше головною проблемою, над якою ламала голову не одна провідна країна світу, був пошук можливостей запобігти ядерній війні між СРСР та США, то тепер питання номер один — як не допустити міжнаціональних, міжетнічних та міжрелігійних суперечок у світі, що стає все тіснішим.
Розвиток демократії, як би сумно це не звучало, фактично призупинився. Більшість західних лідерів, коли відвідують Пекін, Москву чи столиці арабських країн, лише роблять вигляд, що вони прагнуть довести імперативність забезпечення прав людини у кожному суспільстві. /> " Після розвалу СРСР, більшість західних держав була переконана, що скоро світ подолає всі існуючі авторитарні режими. Однак тепер це переконання стає все слабкішим і слабкішим і змінюється на нове, яке говорить, що існування авторитарних режимів неминуче ", — зазначається у публікації. — " Натомість глобалізація, термін, який фактично означає зближення країн внаслідок зміцнення економічних звя’зків та вільнішого переміщення капіталу, товарів і т.д, лише набирає оберти і стає основним принципом міжнародної комерції. Хоча і тут, як це видно на прикладі переговорів у Досі, немає єдиної позиції, хоча ніхто відкрито не виступає проти глобалізму у економічній сфері. Свій неліберальний підхід до економіки деякі країни змушені маскувати, називаючи власний тип економіки "капіталізмом із китайською специфікою" чи "чесною торгівлею".
Навіть, не зважаючи на економічну кризу, що охопила світ, наголошує видання, більшість експертів вважає, що із часом інтеграція окремих економік у єдину систему тільки посилюватиметься. І це не дивно. Достатньо хоча б проаналізувати два величезних успіхи економічного лібералізму, які останнім часом чомусь недооцінюються. Перший — це зіграна ним роль 20 років тому. Східні берлінці бігли на Захід не тільки через жорстокість штазі, а й через те, що вони хотіли мати доступ до таких простих побутових благ як холодильники, джинси, кока-кола і т.д.
" Падіння берлінської стіни однозначно прискорило процеси глобалізації, які розпочалися приблизно у кінці 70-х середині 80-х років. Такі нині потужні економічні гіганти, як Бразилія, Китай та Індія навряд чи змогли б досягнути успіху та відкрити свої фінансові системи для міжнародної торгівлі, якби світ залишався двополярним. І це вказує на другий успіх економічного лібералізму, про важливість якого останнім часом не говорять достатньо через те, що нині капіталізм оцінюють винятково через призму помилок та жадібності окремих банкірів. Однак, навіть, не дивлячись на те, що капіталістична система дійсно приречена на нестабільність, через декілька десятків років, коли історики писатимуть про життя у 20-21 сторіччі, навряд чи вони приділять такому факту як збанкрутіння “Lehman Brothers” стільки ж уваги як поступовому перетворенню 500 млн людей, які живуть на пострадянському просторі, із представників нижче середнього класу на щось, що нагадує забезпечених західних громадян. Це перетворення — справжня перемога для капіталізму та стрибок у світовій історії економіки", — переконує “Economist”.
Видання також вважає, що розвиток економіки, процеси глобалізації та тіснішої співпраці між різними ринками неминуче призведе до виникнення загрози для авторитарних режимів. " Економічна та політична свобода є однозначно взаємопов’язаними. Достатньо лише, наприклад, китайському середньому класу, який зростає швидкими темпами, дістатися до інтернету як невдовзі він забажає свободи не лише у економічній, а й і в політичній сфері. Тож зміни, які раптово сталися у 1989 році, можуть стати настільки ж раптовими сьогодні, — пророкує видання.
Ризики для розвитку економічної свободи
Дехто стверджує, що політична свобода ніколи не наздожене економічну. Однак чи справді це так? Проблема в тому, що ця прірва між двома атрибутами сучасних демократій може бути закрита зовсім інакше, простіше кажучи, коли економічна свобода буде обмежена на ґрунті таких політичних чинників як міжетнічні конфлікти чи суперечки. Для західних лібералів, навіть тих, хто вірує у відкриті ринки як у святу істину, це може стати тим чинником, який зруйнує їхні переконання.
" Більшість представників західної політичної еліти схильна забувати, що, не дивлячись на те, що західний капіталізм переміг свого головного ворога — комунізм, це не значить, що його популярність завжди залишатиметься однаковою. Під час одного із підйомів глобалізації у 19 ст. Карл Маркс влучно зазначив, що магія порівняльного аналізу може бути оманливою, якщо не жорстокою. Вона залишає позаду тих, хто програв, в той час як несхожість переможців тільки посилюється. Вона фактично робить багатших ще багатшими: порівняно із національним ринком на міжнародному ринку ти маєш шанси зірвати величезний джекпот. А капіталізм завжди був схильний до грандіозних підйомів та падінь ", — наголошує “Economist”.
До того ж проблема полягає не тільки в недоліках капіталізму, а й в тому, що кожна країна як проводила свою національну політика, так і продовжує це робити. Жодна держава не готова пожертвувати своїми політичними інтересами заради міжнародних і саме тому економічна співпраця відбувається дещо успішніше. " Америка, яка нещодавно була ще лідером та основним гарантом глобалізації, однозначно втрачає свої позиції, зокрема, завдяки, своїй небаченій щедрості у виді експорту рецепту успіху своїх економік до Китаю, який швидко засвоїв подаровані знання. Не дивно, що останнім часом підтримка протекціоністських заходів у США тільки зростає " — пише “The Economist”. — " Загалом, коли справа доходить до міжлюдських відносин, то частіше за все люди керуються не принципами розуму, а відчуттями, часто пов’язаними із глибокими національними образами та ксенофобією. Саме тому Росія тероризує своїх газових клієнтів, а британці демонізують ЄС. У раціональному світі Китай ніколи не підтримував японофобію, а багаті саудівці не спонсорували б терористів. Однак більшість бізнесменів занадто зайняті, аби хвилюватися про вплив націоналізму чи фундаменталізму на світовий розвиток капіталізму та стабільності, адже ці проблеми їм здаються не більше ніж хворою фантазією журналістів".
Не втрачайте пильності
Підсумовуючи, “Economist” зазначає, що всім, хто працював на благо перемоги капіталізму та демократії, слід пам’ятати, що економічна свобода може бути перекреслена такими політичними чинниками як міжнаціональні конфлікти, історична нелюбов, ксенофобія і т.д. Для того, аби демократія розвивалася й надалі, всі політичні лідери світу мають, зокрема, стежити за дотримуванням прав людини у всіх куточках нашої планети, водночас покращуючи життя власних громадян та умови праці для кожного із них. Якщо ж здобутки, які були досягнуті після 1989, будуть сприйматися як данність, то із часом ризик їх зникнення стане неминучим.
Підгот.Л.Дубенко.
.