"Ти політичний лідер, у якого не все виходить у внутрішній політиці? Ти один із тих президентів/прем’єр-міністрів, яких не підтримує більшість парламентаріїв та населення країни? Не впадай у відчай. У тебе є шанс врятувати свою політичну кар’єру. Достатньо лише вийти на міжнародну арену із дуже розумним виглядом обличчя та запевнити всіх, що всі проблеми вдома — лише тимчасові перешкоди на шляху до істини"- іронізує журналістка британського видання “The Telegraph” Дженет Дейлі. -"І з огляду на нинішніх політичних лідерів провідних держав світу, послідовників принципу надання переваги зовнішньополітичній діяльності перед внутрішньополітичною — вистачає. Серед них, зокрема, і прем’єр Британії Гордон Браун, і президент США Барак Обама. Однак хтось скаже, що сьогодні їхня поведінка може бути частково виправданою, адже настала ера "світового правління", яка означає, що тепер інтереси однієї держави автоматично стають інтересами іншої. Але наскільки це правильна точка зору? ".
"Світове правління", "уряд світу", "глобалізація"- всі ці слова вже давно знайомі кожному поважному політику, тим не менше далеко не всі до них прихильні, відзначає автор. Європа, на відміну від США, ніколи не збиралася зв’язувати себе обіцянками на кшталт тих, що звучать на різноманітних самітах Великої двадцятки. "Кожна країна ЄС проводить ту політику, яку сама вважає доцільною і тому не полюбляє дотримуватися вказівок інших"- наголошується у публікації.- "Водночас, Америка, політична культура якої свято шанує всі підписані нею документи та яка водночас є законодавцем моди в глобалізації, розцінює ситуацію із точністю навпаки".
Однак, відзначає журналістка, ентузіазм Америки має бути чимось обґрунтований, адже ідея світового правління нічого не варта без механізмів, які б забезпечили її ефективне втілення. "Всі процеси, які включають такі слова як "глобальний" та "світовий" на практиці виявляються позбавленими змісту. Якщо ми говоримо про запровадження світового уряду, то ми маємо якимось чином забезпечити таку електоральну систему, яка б включала в себе представників кожної окремої держави і водночас забезпечувала відповідальність влади перед кожним окремим народом. Навіть, якщо електоральна система буде сформована, де гарантії, що утворені внаслідок неї політичні інституції не забудуть про своїх виборців — як це часто буває — і будуть відповідальними перед владою кожної окремої країни, адже такі інституції по своїй суті носитимуть характер наддержавних. Якщо вони ігноруватимуть інтереси хоча б однієї держави, то це підірве політичну єдність в цілому, а ця єдність, скоріше за все, буде визначатися або інтересами найбагатших та найнаселеніших держав, або за допомогою їх об’єднання під час простого голосування, або шляхом безкінечних сварок та лжекомпоромісів. До того ж незрозуміло наскільки демократичні уряди однієї країни будуть впливовішими за авторитарні чи диктаторські інших "- вказує автор.
Відносно вислову та поняття "спільних інтересів", зазначається у публікації, то тут також криється цілий ряд неузгодженостей та помилок. Президент Обама та багато інших політиків постійно спекулюють на зауваженнях, що у нашому взаємопов’язаному світі — всі інтереси спільні. Очевидно, що таке переконанням — хибне, адже лише деякі із цих інтересів є такими. Переважна ж їх більшість постійно змінюється або просто не збігається один з одним. Коли дві чи більше держав бачать взаємовигоду у своїй співпраці, вони укладають військові/торговельні чи інші договори, причому лише на деякий час, адже така співпраця, може через якийсь проміжок часу стати недоцільною.
Тому президент США має усвідомлювати, що його риторика про "поглиблену світову кооперацію" є беззмістовною, якщо він не запропонує кардинально новий підхід до міждержавних відносин. Водночас реалії доводять, що більшість держав не здатна підтримувати ефективні дипломатичні відносини через той факт, що їх цілі зовнішньої політики кардинально не збігаються або навіть є конфліктними. Наприклад, як можна розв’язати такі питання, як територіальні претензії одних країн до інших? Чи, коли німецькі економічні інтереси загрожують фінансовій індустрії Британії? Що робити тоді? Навряд чи, тут допоможе банальний заклик до пошуку консенсусу.
"Тож, якщо ми говоримо про пріоритетність принципів "світового правління" чи "міждержавного уряду", ми не маємо забувати, що кожна країна має свою окрему культуру, в тому числі і політичну, власне осмислення прогресу та, звичайно, несе обов’язок перед своїм населенням. На даний момент, прихильники глобалізації намагаються інтерпертувати цей обов’язок як своєрідний егоїзм кожної нації. Можливо, частково вони праві, однак саме він забезпечує право на втілення тих інтересів, які цікавлять кожного окремого громадянина кожної окремої держави, який у разі незадоволення діями його уряду може врешті висловити йому свою недовіру. Набагато тяжче це буде зробити, якщо ним буде правити "міжнародний уряд"- переконана Дженет Дейлі.
Підгт. Л.Дубенко.