Минулого тижня у двох частинах світу відбулися події, аналіз яких приводить до висновку — Америка втрачає ту підтримку та популярність, яка ще недавно сприймалася нею як данність. Так вважає автор матеріалу, опублікованого в американській газеті “The Washington Post” (http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2009/11/23/AR2009112302899.html.).
Зустріч президента Обами зі своїми колегою президентом Китаю Ху Жінтао та прем’єром Вен Джіабао продемонструвала, що від Піднебесної не слід в усьому чекати підтримки. Не зважаючи на те, що Пекін хоче продовжувати тісну економічну співпрацю зі Штатами, він заявив, що не готовий проводити та підтримувати таку зовнішню політику, яка не буде заснована на мирі, а також не бажає приєднуватися до військових блоків, — пише газета. На її думку, таким чином китайські високопосадовці вказали Вашингтону на просту істину — вони не бажають співпрацювати із Білим Домом у питаннях застосування санкцій проти Ірану та в перешкоджанні здійсненню ядерної програми Північної Кореї. Більше того Пекін не збирається надавати США жодної підтримки у Афганістані, на Близькому Сході чи деінде.
Однак небажання Китаю до кооперації із Америкою — не єдина проблема останньої. Майже одразу після того, як Обама зустрівся з китайськими керівниками, лідери Європи приступили до обрання президента та міністра закордонних справ Євросоюзу. Це рішення, вважає автор, стало кульмінацією десятирічної дипломатії, референдумів, дебатів і т.д, основна мета яких сформувати єдину зовнішню політику ЄС, створити між Брюселем та Вашингтоном так звану єдину телефонну лінію, якою може скористатися Обама, якщо йому закортить побалакати із Європою та дізнатися її думку щодо міжнародної ситуації.
Результати європейських виборів стали несподіанкою для всіх. Президентом ЄС став нікому невідомий бельгійський прем’єр-міністр Херман Ван Ромпей, а міністром закордонних справ — британка Катрін Ештон — чиновниця, якої не знають навіть у власній державі. Такі відомі та досвічені політики як колишній прем’єр Британії Тоні Блер чи шведський міністр закордонних справ Карл Білдт, які також претендували на ці посади після затвердження Лісабонської угоди, опинилися поза бортом. Німецьке видання “Der Spiegel” охарактеризувала такий неочікуваний вибір керівних чиновників ЄС як "Європа вибирає нікого".
"Аналізуючи ці події у Європі можна стверджувати, що Брюсель, можливо, і матиме нову “телефонну лінію”, однак та людина, котра відповідатиме на її дзвінки, все одно не зможе запропонувати чогось вагомого, наприклад, єдності із Вашингтоном у політиці відносно Ірану, Північної Кореї, Афганістану і т.д, що означає, що ЄС не стане повноцінним партнером США у міжнародній політиці", — вважає видання. — "Виходить, що Америка опиняється у цікавій ситуації: вона не хоче бути єдиною наддержавою і хоче завести собі друзів. Однак ніхто не виявляє бажання дружити із нею, натомість всі намагаються завадити її світовому лідерству, яке Білий дім, схоже, вже не здатен підтримувати. Але навіть, якщо США перестануть бути єдиною наддержавою на міжнародній арені немає нікого хто міг би зайняти її місце".
Втім, автор публікації погоджується, що попри всі проблеми, кінець світу як для Америки, так і для решти країн ще далеко не настав. Як не крути, а Європа — якщо розглядати її як єдине ціле — залишається найпотужнішою економікою у світі, в той час як Китай — найуспішнішою економікою, що розвивається. "Основна надія президента Обами, який побачив, що його заклик до співпраці не працює — на те, що Брюсель разом із Пекіном зрозуміють, що захист їхніх економічних інтересів вимагає більшої активності на міжнародній арені. Доти ж Білому Дому доведеться проводити свою зовнішню політику самому", — резюмує “The Washington Post”.
Підг. Л.Дубенко.