Туреччина несподівано перетворилася із другосортної країни на серйозного гравця на міжнародній арені із власною позицією та зовнішніми пріоритетами, які не залежать від думки Заходу.
Так вважає британська газета “The Financial Times” .
”Держава, яка завжди вважалася чимось на зразок податливого прохача США та Європи, перетворилася на економічно активну та політично впевнену країну, яка не залежить від Заходу та його позиції. І це однозначно не до вподоби ні Вашингтону, ні Брюсселю", — пише видання.
На сьогоднішній день найпопулярніша характеристика Туреччини як держави, яка намагається відійти від Заходу та його концепції демократії та лібералізму і натомість прагне відродити свої імперські амбіції у східних країнах — колишніх членах Оттаманської імперії, зазначає газета. Безумовно, Анкара, яку європейські та американські партнери фактично кинули напризволяще, звернула свою увагу на сусідні держави та почала відновлювати в них вплив, раціонально користуючись своїми економічними та дипломатичними ресурсами для встановлення авторитету у регіоні. Така поведінка турків одразу ж викликала величезну підозру у Європи та Америки, однак після історії з Ізраїлем та вбивства цивільних на турецькому кораблі, що доставляв гуманітарну допомогу до Гази, а також відмови Анкари підтримувати санкції ООН проти Ірану, недовіра Заходу до Туреччини стала зашкалювати. Брюссель і Вашингтон одразу ж дійшли висновку, що уряд прем’єра Ердогана — це група ісламістів, які, відмовившись від європейської інтеграції, прагнуть зблизитися із східними мусульманськими сусідами
"Звичайно, частка правди в таких спостереженнях Заходу є: уряд на чолі із прем’єром Ердоганом достатньо комфортно почуває себе серед своїх регіональних сусідів та готовий тісно із ними співпрацювати. Зовнішня політика Анкари, лейтмотив якої це "нуль проблем", без сумніву є дуже успішною та престижною. Зважений та раціональний підхід уряду Ердогана перетворив загрозу війни із Сирією на безвізовий режим, а напруженість із Іраном на політичну пристосованість", — нагадує автор статті та додає, що контраст між новим регіональним статусом Туреччини та зневагою, виявленою по відношенню до неї з боку Франції та Німеччини, є більш ніж помітним.
На думку видання, ситуацію, що склалася між Єрусалимом та Анкарою буде надзвичайно важко виправити: вперше із часів Першої світової війни турецького цивільного було вбито іноземними військовими силами. Обурення турків ще більше посилюється через небажання ізраїльтян запропонувати хоч щось схоже на вибачення і вони вдаються до, без перебільшення, агресивної риторики. Рішення уряду підтримати Палестину у секторі Газа та посилити переговори із Хамасом — це безпосередні плоди політики міністра закордонних справ Туреччини Ахмета Давутогло, якого звинувачують у прагненні відновити Оттаманський халіфат та перетворити Анкару на його столицю. Звичайно, на Заході та навіть всередині самої Туреччини, зокрема у прихильників секуляристської політики Ататюрка, така риторика та поведінка міністрів викликає невдоволення та побоювання щодо відродження в країні радикального ісламізму, який зруйнує всі європейські досягнення країни.
"Так, поведінка Анкари викликає запитання у багатьох. Секретар безпеки США Роберт Гейтс звинувачує Європу у такому різкому повороті Туреччини на Схід, абсолютно справедливо вказуючи, що Брюссель мав би створити "органічний зв’язок" із Анкарою. Європа ж, особливо це стосується Німеччини та Франції, зробила все для того, щоб відвернути від себе турків. Навіть найвідвертіші єврофіли у Туреччині втрачають терпець, адже, як не крути, але із часів першого подання заявки Анкари на членство в ЄС пройшло півсторіччя", — зазначає видання. — " Але Гейтс, як і всі його однодумці, помиляються в тому, що Туреччина стоїть перед вибором мусульманського сходу чи світського заходу. Насправді Анкара просто намагається стати політично та економічно самостійною та потужною, а для цього їй необхідно налагодити відносини не тільки із Заходом, а із своїми безпосередніми сусідами. І це їй успішно вдається. Однак ЄС та Вашингтон замість того, щоб підтримати свого східного сусіда, схоже, невдоволені намірами турків відстоювати власну точку зору та права і хочуть, аби Ердоган знову перетворився на своєрідного "пуделя" США та виконував всі його забаганки. Анкара категорично не погоджується".
“The Financial Times” наголошує, що не дивлячись на те, що Туреччина дійсно не хоче бути на повідку у Заходу, вона все ж прагне бути саме його частиною і чи не єдиною державою, яка все ще вважає, що ідея створення ЄС була "найвеличнішим проектом світу в історії людства" та прагне приєднатися до нього попри всі перешкоди. Але тим не менш турки хочуть, аби вони ввійшли до союзу як потужна держава, а не як нахлібники, і зовсім не прагнуть посваритися ні із Брюсселем, ні із Вашингтоном, яким, в свою чергу, було б вже час зрозуміти, що саме така Туреччина — самостійна та впливова — здатна запропонувати ЄС набагато більше, ніж слабка та загрузла у боргах. />
Підготувала Л.Дубенко