"Ця країна,- пише німецьке видання "Süddeutsche Zeitung" />
— Україна, а вірус- ВІЛ/СНІД".
В Україні існують всі умови для поширення інфекції: бідність, наркоманія, незнання та небажання дізнатися та основне — це безнадійний стан державної охорони здоров’я- вважає автор статті Катрін Кальвайт і розповідає конкретний приклад літньої жінки із України, яка хвора на СНІД. "У Ірини є діти і онуки, вона бабуся, їй вже за п’ятидесят і вона живе із знанням, що у неї СНІД, — пише Кальвайт. — Такі приклади в Україні не поодинокі. Вірус поширюється у цій державі дуже швидкими темпами. Кожного року інфiкованих стає на 10% більше і за найскромнішими оцінками, їх кількість на даний момент складає близько півмільйона людей, що фактично є європейським рекордом".
Багато людей, які хворі на ВІЛ/СНІД, в Україні не відносяться до традиційних груп ризику, які виділяються медициною (наркомани, бомжі, повії, геї та лесбіянки). "В Україні, — стверджує Кальвайт, — СНІД все частіше поширюється через традиційний секс. Ірина, наприклад, “підчепила” хворобу від чоловіка. Але їй ще пощастило, адже вона потрапила до зразкової київської лікарні, де лише тридцять місць та навіть у ній вже більше трьох місяців немає належного фінансування. Частина приладів та ліків надходить як пожертва з-за кордону, але, звичайно, медикаментів часто не вистачає всім пацієнтам, тому вони змушені купувати їх за власні кошти, а це дуже дорого".Світлана Антоняк, завідуюча відділу СНІДу в київській клініці інфекційних захворювань наголосила виданню, що насправді можливостей для лікування ВІЛ/СНІДу в Україні було б набагато більше, якби існувала достатня політична воля до цього.
Кальвайт також розповідає історію одесита Жені, наркомана, хворого на ВІЧ, у якого нещодавно померла його близька подруга Олена, яка також боролася із пристрастю до наркотиків. "Ми з Оленою “підчепили” хворобу через брудні шприци.- розповів Женя- Коли ми усвідомили, що у нас ВІЛ-інфекція, ми вирішили не приховувати цього і відіслали десятки листів до різноманітних установ. Але все, що ми отримували — це відмови нам допомогти. Та все ж в останній день ми знайшли для неї місце в лікарні, але наступного ж дня Олена померла".
Одеса, зазначає Кальвайт, є одним із найнебезпечніших міст в Україні, адже тут зберігається величезна кількість наркотиків, які згодом відправляються на продаж до Європи, тут процвітає проституція і переховуються тисячі нелегальних мігрантів. Саме тому історія Жені для цього міста не унікальна."Мені було б легше жити, якби я не знав, що хворий на ВІЛ"- відзначив одесит, а Кальвайт додала, що таких українців (які не бажають дізнаватися про свою хворобу) в Україні дуже багато. "Хто наважиться піти здавати аналіз на ВІЛ/СНІД у державі, де ця хвороба є клеймом у суспільстві? Де мало хто знає про шляхи поширення СНІДу, а інформація про безпеку сексу доступна не кожному громадянину? Де наркоман не може назвати своє ім’я і уникнути при цьому трьох років ув’язнення? Та і взагалі навіщо це державі, у якій відсутня державна страховка на випадок хвороби, а радянська система охорони здоров’я занапастилася?"- запитує автор статті."Хоча в Україні існує прогресивний закон, що гарантує лікування хворих на СНІД, але клінік, що спеціалізуються на проблемі катастрофічно не вистачає". “National Aids Response” — об’єднання впливових гуманітарних організацій, що допомагає одужанню хворим на ВІЛ/СНІД та запобіганню зараженню на нього, відзначає у своїй доповіді за 2008 рік: "В український державній системі охорони здоров’я не вистачає можливостей для визначення діагнозу, нагляду та лікування тисяч українців, що, можливо, вже мають інфекцію".
Підготувала Леся Дубенко.
* В медицині є нечисленна група фахівців, які не вважають СНІД інфекційною хворобою (прим.ред.).