Для сучасної людини будь-що, що хоч на мить стає на шляху буденності та порядку, прирівнюється до трагедії небаченого маштабу, — стверджує колумніст видання “The Guardian” Саймон Дженкінс.
"Віддам все царство за корабель — ось девіз сучасної людини, яку позбавили можливості скористатися авіасполученням. Тисячі із тих, хто застряг на іншому кінці світу, живуть чутками: хтось сказав, що із Нової Зеландії відчалила флотилія людей на каное, які прямують, немов стародавні полінезійські племена, десь у бік острова Пасхи. Алілуя, кричимо ми. Будь-яке судно допоможе нам вибратися", — іронізує Дженкінс. — " Всі, кому протягом минулого тижня спало на думку відвідати Європу, перебувають у глибокому шоці: загадкові сайти десятками публікують історії про заколоти на іспанських кораблях, поїздки із Скандинавії вартістю 1000 доларів та мільйони загублених британців, які блукають континентом. Повсюдно тільки й говорять, що про безкінечні жорстокі сутички за право потрапити на поїзд/ автобус/електричку, незалежно від напрямку їхнього руху. Вікінги із Ісландії, які за історію свого існування подарували людству оселедцеві війни та купу підозрілих кредитів, на десерт вирішили перекрити авіасполучення між Атлантикою. Ганьба Ісландії".
На думку Дженкінса, масова паніка, яка виникла після того, як хмара вулканічного попелу поширилася над Європою, можна порівняти із нещодавнім "поширенням" епідемії свинячого грипу. Але, запитує автор, що люди робили до того, як було створено літаки? Серед натовпу людей, які стоять у черзі за квитками на пароплави, відповідь стає очевидною….."Чи відкритий Панамський канал? Чи може поїдемо до Аляски, а потім спробуємо потрапити на Транссибірську залізницю і добратись до Санкт-Петербурга? Чи все ж полетимо до Португалії? Хтось сказав, що там вже попелу немає! А може хтось ризикне полетіти через Гренландію і далі через хмари попелу до Лондона. Все ж таки кожна криза — шанс", — абсурду людей немає меж, із сарказмом відзначає Дженкінс.
Водночас, пише він, велика роль у нинішній масовій паніці довкола скасування всіх рейсів належить тим, хто контролює авіпростір, зокрема Європи: для них будь-яка подія, особливо така як виверження вулкану, перетворюється на паніку небачених маштабів. Замість пошуку компромісу чи альтернативних шляхів пересування більшість регулюючих служб скасовує все, що тільки може бути скасованим. Жодна крихта ризику за жодних можливих умов не може бути допущена, адже тоді хтось може звинуватити регуляторів в тому, що вони безвідповідальні свині. Навіть авіалінії, на кону у яких опинилась власна репутація, прибутки та існування, не мають права оцінювати ступінь ризику для відновлення авіаперельотів, адже їм так наказали регулятори і не важливо, що від скупчення, яке однозначно відбуватиметься на дорогах Європи, загине величезна кількість людей — це не цікавить жодного чиновника.
"Із огляду на нинішню ситуацію тяжко довіярти хоч комусь: то панікують чиновники, то авіалінії відмовляються докладати необхідних зусиль для відновлення перельотів і все це через те, що люди настільки відвикли від будь-яких відхилень від буденності та порядку, що кожна подія, яка викликає хоч найменший неспокій, прирівнюється до трагедії планетарного маштабу. Так було із свинячим грипом, так із вулканічним виверження і, скоріше за все, так воно і триватиме, якщо люди не змінять світогляд та не навчаться боротися із перешкодами, усвідомлюючи, що світ не комп’ютер, який все прораховує на сотні років вперед", — робить висновок Дженкінс.
Підгот. Л.Дубенко.