Британське видання “The Economist” вважає медіавійну між двома колишніми найближчими союзниками — Білоруссю та Росією, війною двох цинічних торговців, яка рано чи пізно завершиться, повернувши все на свої місця.
"Москву та Мінськ важко назвати колисками демократії та свободи слова. Однак у світі постмодерністської політики зустрічаються дивні випадки, особливо на пострадянському просторі. Упродовж декількох тижнів дві держави, в яких панують відверто авторитарні режими, наказали державнопідпорядкованим засобам інформації звинуватити одне одного у нехтуванні свободою слова та обмежені прав засобів масової інформації. Найхимернішим є той факт, що ця війна слів обома сторонами була проголошена в ім’я братських відносин та економічного союзу", — пише видання. />
Неприємності між двома державами розпочалися, коли Лукашенко із Медведєвим почали сперечатися відносно ціни на газ та обсягів заборгованості Мінська "Газпрому". Білоруський “бацька” навіть зумів проявити неймовірну відвагу, вирішивши перекрити поставки російського газу до Європи та майже зірвавши підписанняугоди про митний союз із Росією та Казахстаном. Москва, яка відчула, що Лукашенко поводить себе занадто зухвало, вирішила, що час звернутися до засобів журналістики і, як не дивно, на відомому російському телеканалі НТВ одразу ж вийшла у світ документальна передача під назвою "Хрещений батько", в якому головним героєм виявився ніхто інший як білоруський президент у ролі кровожерливого, брутального тирана.
“Бацька”, коли побачив такий фільм. із відповіддю не забарився. Через десять днів після російської медіаатаки в білоруський ефір вийшло інтерв’ю із найненависнішим ворогом Кремля — президентом Грузії Михаїлом Саакашвілі, який відчувши свій зірковий час, заявив, що Росії слід, грубо кажучи, стулити пельку і подивитися на свободу слова у своїй державі.
Однак чи знали білоруси. що НТВ вже готувало наступний викриваючий фільм "Хрещений батько 2"? Якщо і знали, то це їм мало допомогло: в другій частині саги росіяни порівняли Лукашенка із скинутим президентом Киргизії Курманбеком Бакієвим, якому білоруський президент, до речі ,додумався надати притулок в державі, після того як той втік із власної. Послання даного репортажу було більш ніж чітким: на Лукашенка чекатиме така ж сама доля, як і на його друга Бакієва, якщо він буде і надалі дратувати росіян.
"Кремль вже давно не приховує того факту, що Лукашенко із його випадами довів їх до точки кипіння. Протягом багатьох років білоруський “бацька” користувався дешевим російським газом, в рази дорожче перепродавав нафту до Європи та вимагав підтримки росіян, коли проти нього повставала опозиція. Але в обмін на покровительство Москви Лукашенко лише посміхався: він відмовився продавати білоруські заводи росіянам, не захотів визнавати незалежність Південної Осетії та Абхазії і більше того — вирішив надати притулок Бакієву", — пише видання. — "Однак останньою краплею для Кремля стала його впертість перед підписанням митного союзу, який Росія розцінює як альтернативу ЄС та закріплення власних так званих"сфер впливу”. Дійшло навіть до того, що російська влада почала заохочувати до співпраці білоруську опозицію, при цьому піднявши ціни на газ та урізавши поставки сировини. Лукашенко опинився явно в невигідному положенні".
Однак, зазначається у публікації, всі, хто сподівається, що нинішня словесна і не тільки війна між Москвою та Мінськом призведе до позитивних зрушень, може серйозно помилитися. Мало того, що метою різкою поведінки Кремля є ніщо інше як спроба залякати Лукашенка. То й же, при всіх його гріхах, — політик достатньо компетентний і йому завжди вдавалося маневрувати Росією та її інвесторами, які в свою чергу побоюються того, що Білорусь економічно зблизиться із Європою чим завдасть їм збитків.
"Ця війна двох "демократів" не має нічого спільного із демократією як такою. Це війна двох цинічних торговців і рано чи пізно вона однозначно завершиться, знову повернувши все на свої місця. Потрібен лише час", — переконана ”The Economist”.
Підгот. Л.Дубенко.