У зв”язку із подіями в Ірані журналісти двох видань — “The Financial Times” та “The Еconomist” /> спробували з”ясувати, що необхідно для успішності революції, приділивши при цьому особливу увагу питанню насилля під час неї.
"Минулої п’ятниці у своїй лекції у Тегеранському універститеті аятола Алі Хаменеї (верховний лідер Ірану) звинуватив міжнародну спільноту у заохоченні хаосу в країні після президентських виборів, — пише журналіст “FT”.- Але найбільше його обурило те, що модель, за якою намагаються визначити розвиток подій в Ірані, — це так звані “кольорові революції”, які відбулися у таких країнах колишнього СРСР, як Україна, Грузія та Киргизстан. Хаменеї обурений тим, що хтось може навіть порівнювати революцію у Ісламській республіці із трояндовою у Грузії".
Тим не менше, наголошує газета, порівняння між подіями в Ірані та у країнах пострадянського простору є абсолютно доречним. Перше, що впадає в очі — це те, що ступінь насилля та жорстокості у революційних подіях в Ірані є набагато вищий, ніж, наприклад, під час помаранчевої революції в Україні. Загалом, слід відзначити, що майже жодна революція, якщо вкладати в неї сенс, який відповідає цьому терміну, не відбувається без насильницького елементу, адже не можна забувати, що революція відрізняється від інших видів масового незадоволення тим, що відбувається зміна державного устрою.
Одним із вийнятків в історії можна вважати оксамитову революцію у Чехії, де комуністична влада склала свої повноваження без спротиву. Тим не менше, такий випадок є одиничним. Справжнім прикладом революції є Велика французька у 1789 році. Вона у повному обсязі продемонструвала якою має бути масовість революції, ступінь жорстокості та зміна форм держави, зокрема, форми державного правління (із монархії на республіку). Якщо порівнювати, наприклад, так звані помаранчеві та трояндові революції із Великою Французькою, то слід взагалі переіменувати їх у "помаранчевий мітинг" чи "трояндову демонстрацію", хоча і тут є свої нюанси.
Все ж газета пропонує вважати події в Україні у 2004 та у Грузії у 2003 революцією.
Виходячи з цього видання склало своєрідний перелік умов, необхідних для успішності революцій:
1) критична маса: 5,000 демонстрантів нікого не злякає, а ось 500,000 — це вже інша справа;
2) слабкість чи роз’єднаність служб безпеки;
3) хоча б декілька вільних засобів масової інформації;
4) гроші;
5) наявність серйозного рівня корумпованості в державі, яка зазвичай виступає головним чинником мотивації мас;
6) опозиційні лідери, які обіймали посади в уряді, але дії яких суттєво обмежувалися;
7) історія заворушень, яка могла б слугувати прецедентом та історичним уроком;
8) потужна підтримка у столиці;
9) непрозорі вибори, що стають основною причиною масового незадоволення;
10) роз’єднаність правлячої еліти;
11) відчуття революції, як, наприклад, у 1989 році та 1848, коли стало зрозуміло, що революційні події можуть перекидатися із однієї держави на іншу;
12) зовнішня допомога;
13) застосування насильства державою, яке провокує посилення масових протестів;
На думку “ The Financial Times”, майже кожний із пунктів із зазначеного списку у тому чи іншому вигляді присутній у подіях в Ірані. Можливо, винятком є лише роз’єднаність служб безпеки та відсутність помітної зовнішньої допомоги.
Кількість демонстрантів у Тегерані виявилася величезною. Навіть після попереджень Хаменеї щодо можливого пролиття крові під час масових заворушень, люди не злякалися вийти в суботу на вулицю. 500 людей були заарештовані. Було й жертви. "Єдине, що зрозуміло,- наголошує газета, — це те, шо служби безпеки в Ірані поки що діють в унісон, чого не можна сказати про правлячу еліту країни. Що ж до вільної преси, то із цим у Тегерані вкрай сктрутно, але все ж існують окремі сайти та репортажі, які демонструють реальну ситуацію в державі. До того ж тегеранський середній клас здатний фінансово допомагати учасникам демонстрації. Відносно ж корупції, то навіть Хаменеї визнав, що ситуація у Ірані катастрофічна".
Зрозуміло, що в Україні та Грузії одним із основних чинників революції стала корупція у владі. Але за іронією долі після 2004-го однозначно можна стверджувати, що корупція у обох державах лише зросла. І це не дивно, адже головні лідери майдану Тимошенко та Ющенко "заробили", зокрема це відноситься до Юлії Володимирівни, свій капітал на махінаціях у газовій сфері.
Тим не менше найбільш суттєвим з того, що відрізняє події в Ірані від подій в Україні та Грузіїї, за оцінкою видання “The Economist” — є усвідомлення демонстрантами можливості застосування жорстокого насилля із боку влади, яке, зазвичай, стримує їх від виходу на вулиці. Так, наприклад, сталося у Азейбарджані у 2005-му та у Білорусі у 2006-му. Після помаранчевої революції 2004-го в Україні також бували випадки загрози насилля, але вони були здебільшого відверненні завдяки івтручанню США та інших".
В Україні організатори помаранчевої революції, стверджує видання, зробили все можливе, аби не допустити випадків жорстокості, зокрема, виставили десятки охоронців, які огороджували натовп під час походів до Кабміну і парламенту. Учасники демонстрацій чудово розуміли, що пресі буде легко дискредитувати їх у разі будь-яких негараздів, враховуючи, що часто у натовпі навмисне влаштовуються заворушення, аби потім показати їх по телебаченню. Так само відбувається і в Ірані. Питання насильства у будь-яких революційних подіях чи просто демонстраціях незадовлення і т.д. залишається складним і одним із основних. "Очевидно, що між кольровими революціями у пострадянських державах та Ірані є багато чого спільного, але головною відмінністю залишається ступінь насилля під час проведення масових демострацій"- зазначає “Economist”.
Крім того, важливо наскільки експресивним та харизматичним має бути лідер революції. "Переважна більшість вважає, що лідери опозиції в Ірані недостатньо харизматичні. А от під час помаранчевої революці як тільки Віктор Ющенко починав звертатися до публіки, зі словами чи то про Сенеку, чи про бджолярство люди вмить починали спілкуватися один із одним. Виходить, що єдине, що слід мати лідеру — це образ чесності, навіть якщо він не відповідає дійсносності. І, звичайно, не слід забувати, що коли голосиста Юлія Володимирівна поряд, то це теж сприяє успіху революції".
Підг. Л.Дубенко.