19-річчя власної Незалежності Україна відсвяткувала скромно і без особливого пафосу. Однак, чи то через таку стриманість, чи через те, що Україна набридла світу, чи, можливо, через те, що багато хто досі впевнений, що наша держава — це частина Росії, провідні західні засоби масової інформації фактично проігнорували свято незалежності однієї із найбільших держав Європи. Автор цієї репліки не знайшла жодної статті — аналітичної чи описової — на тему незалежності України, її здобутків і т.д. Жодне авторитетне західне видання не приділило хача б невеличку порцію символічної та формальної уваги Україні та її громадянам. />
Єдиний, хто хоч якось відгукнувся на наше державне свято — це, звичайно, польська преса, яка сповістила своїм читачам, що телеканал “Інтер” переклав вітчизняний гімн 14 мовами національних меншин, які проживають на території держави. Це повідомлення разом із декількома привітаннями із боку іноземних високопосадовців, зокрема держсекретаря США Хіларі Клінтон та президента Росії Дмитра Медведєва — чи не єдиний прояв уваги до мільйонів українців та річниці отримання ними довгоочікуваної незалежності.
Чесно кажучи, така байдужість із боку Заходу до державного свята України, не просто неприємна та образлива, а й змушує замислитися чому так відбувається? Дню Святого Патріка, річницям незалежності африканських чи азіатських держав, Дню поділу Кореї на Південну та Північну і т.п. західна преса із задоволенням виділить місце на своїх сторінках чи сайтах, але для України — ні. Пояснення цьому знайти складно. Як не крути, але протягом останніх років закордонні ЗМІ постійно пишуть про Україну, її політику, економіку і т.д.
Хоча варто зауважити, що більшість цих публікацій мають переважно критичний та негативний характер. Позитивно про Україну та її політику пишуть рідко і мало, натомість зосереджуються на тому, що держава — ненадійний транзитер газу, непевний експортер зерна, переповнена громадянами, які прагнуть нелегально виїхати за кордон, зокрема до ЄС, в якій раніше панував політичний хаос та економічна нестабільність, а тепер відроджується цензура та будується жорстка вертикаль влади і тому подібне. Словом, читати в західній пресі щось приємне про Україну — можливість дуже і дуже рідкісна, особливо враховуючи той факт, що вся міжнародна преса полюбляє концентрувати увагу на негативі більше, ніж на позитиві, для того, аби зацікавити читача: якому ж пересічному жителю Європи, а тим паче англійцю, буде цікаво читати, що в Україні, наприклад, відбувся джазовий фестиваль в Коктебелі, коли можна вкотре принизити Київ, розповідаючи, що він такий поганий, бо не хоче експортувати пшеницю за кордон, коли країна потерпає від посухи. Мабуть, на думку Заходу, було б набагато краще, якби Україна, а ще краще — разом із Росією та Казахстаном, повторила досвід 30-х років і вивезла всю пшеницю із країни для блага інших. Зате європейські ринки перестали б хвилюватися.
Скоріше за все, саме таке негативне ставлення до України є одним із основних пояснень того, чому в західній пресі не було жодних повідомлень — приємних чи ні — про святкування Дня Незалежності, але навряд чи причина лише в цьому. Скільки б і що Захід не говорив, однак не можна однозначно сказати, що він дуже вже радий тому, що Україна — незалежна держава. Варто лише згадати, що упродовж всієї історії європейські держави не переймалися особливою любов’ю до українського народу, не раз так чи інакше намагалися використати його, на що самі ж українці, часто із власної недалекоглядності, погоджувалися.
Коли ж Україна опинилася у складі СРСР, Європі та решті стало до деякої міри простіше, адже не доводилося мати справу із кожною окремою державою та її інтересами, а просто із єдиним Радянським Союзом, що, як мінімум, в 15 разів простіше, ніж зараз, коли кожен, тягне ковдру на себе, загрожуючи енергетичній безпеці Старого світу та побудові ефективних економічних зв’язків, зокрема із Москвою. Навіть, коли в Україні відбувалася славнозвісна помаранчева революція, якій аплодував весь Захід та яка багато в чому була саме його фінансовим продуктом, основною метою було не зробити Україну незалежною та потужною державою, а просто перевести її із сфери впливу Москви у сферу впливу Вашингтона та Брюсселя, а значить зробити її залежною від їхніх рішень.
Звичайно, не можна заперечувати того факту, що багато хто в тій в же Європі чи Америці, справді відстоює демократичні цінності, раді тому, що Україна незалежна, не дивлячись на всі проблеми, які з цього випливають. Однак навіть вони, не говорячи вже про високопосадовців, які обстоюють економічні та політичні інтереси своїх держав, трохи втомилися від того, що Україна схильна впадати у крайнощі, себто із хаосу та недбальства, що панували у країні упродовж 5-ти помаранчевих років, до відродження певним чином авторитарних методів правління. Але й водночас не можна сказати,що в цьому немає їх провини, як і провини самих українців: у коментарях до згаданої на початку публікації польських ЗМІ про перекладений гімн один із відвідувачів сайту грубувато, але слушно зазначив, що замість того, аби перекладати свій гімн на доказ власної незалежності, українцям слід більше працювати на благо держави.
Так, Україні дійсно слід працювати над собою довго і наполегливо, але навіть в такому стані, в якому вона опинилася нині (до речі, далеко не найгіршому), вона заслуговує на певну дружню увагу до себе, зокрема із боку західної преси. А тим паче, у День Незалежності.