Декілька тижнів тому експресивний лідер Франції президент Ніколя Саркозі поставив дуже слушне питання, чого насправді хоче Європа: аби був спокій чи аби її залишили у спокої?пише колумніст американського видання “The Washington Post” Роберт Каган. І нагадує вислів Грушо Маркса, який відповідаючи на запитання людина він чи миша запропонував:покладіть на підлогу сир і дізнаєтесь. Звичайно, Європа хоче, аби її залишили у спокої, — переконаний автор.
Причин того, що європейський континент хоче, щоб його залишили на самоті і у тиші просто безліч і переважно всі вони історичні: безкінечні потрясіння 20-го сторіччя, дві світові війни, які забрали життя мільйонів людей; економічний хаос у 30-х роках та гіперінфляція у Німеччині у 20-х роках; ідеологічні доктрини, що трансформувалися від романтизму та націоналізму до фашизму та нацизму; прихильне ставлення до комуністичних доктрин та наслідки приходу до влади спочатку Леніна, а згодом Сталіна; холодна війна, яка розділила Європу на Східну та Західну і т.д. "Коли заглянути глибше під шкіру Старого світу, то чудово видно, наскільки глибокі у нього рани"- зазначає Каган.
Тож не дивно, що все чого так прагне Європа — це просто відпочити від тих численних турбуленцій, які вона не так давно пережила. Вона не хоче жодних реформ і тому подібного. Найбільш революційне творіння геополітики останніх десятків років у Європі — це Європейський Союз, але він створений не на базі якоїсь новизни чи лібералізму, а на базі глибокого консерватизму, який остерігається нових соціальних потрясінь, заснованих на національних чи приватних інтересах.
Німецький народ, який побудував та якому, власне, присвячена концепція Євросоюзу, хоче бути обмежений певними політичними зобов’язаннями, які, зокрема, лежать в основі ЄС. /> "Всі суворі економічні рамки, закладені в основі ЄС, які не сприймають фіскальні ініціативи (міністр фінансів Німеччини Пеер Штайнбрюк назвав останні "кейнесіанською маячнею") президента США Обами, були створені німцями через страх перед гіперінфляцією 20-х років"- вважає автор публікації.
Німці та французи віддають перевагу державному регулюванні у економіці на відміну від державних програм економічного стимулювання. Як зазначила канцлер Німеччини Меркель у інтерв’ю виданню “International Herald Tribune”, європейці не сприймають філософію, притаманну англо-саксонському світові: "позичай зараз, сплачуй потім". Для Старого Світу краще бути не такими багатими як бізнес-корпорації Америки та Англії, але при цьому мати набагато краще соціальне забезпечення.
У зовнішніх відносинах, зазначається у статті, у Європи іноді проявлялися амбіції глобального лідерства. Наприклад, у 1990-х роках тогочасний прем’єр-міністр Британії Тоні Блер та президент Франції Жак Ширак хотіли створити потужний і мілітаризований Старий континент. "Причиною такої поведінки Блера та Ширака стало те, що вони були схвильовані та пригнічені ситуацією на Балканах (війна у Боснії та Сербії), де американська армія із задоволенням демонструвала свою могутність,- пише Каган — і бажали зробити із Європи потужного міжнародного гравця. Декілька років потому великий мислитель та стратег Роберт Купер зобразив розширення ЄС як внесок Європи у глобальну безпеку, яка таким чином створила "добровільну ліберальну імперію", яка б поширювала мир, лібералізм та безпеку до кордонів Турції, Балкан та України — країн, які європейці вважають за "нових сусідів". Але перспектива військової могутності ЄС ще дуже і дуже далека, — переконаний автор.
Видання вважає, що східноєвропейське розширення Європейського Союзу у 2004 році було помилкою на думку більшості західноєвропейських держав. Страх перед загрозою "великого російського медведя", який може у будь-який час припинити постачання енергоносіїв, заважає ЄС приймати Україну в свої лави набагато більше, ніж Грузію.
Страх ісламізації вбили всі надії Туреччини на вступ до Євросоюзу. Нині єдиним питанням щодо розширення ЄС може бути дилема — це чи воно цілком вмерло, чи буде перебувати у стані коми близько 30-ти років.
Саме у таку Європу зараз летить президент США Обама, -відзначає Каган. — У Європу, що повна застережень, бажання спокою та миру і остраху перед "революційно-реформаторськими" ініціативами американців у економічній сфері та у їх військових намірах відносно Афганістану та Ірану. Для європейців американці — творці всіх проблем і потрясінь. "Як один французький журналіст описав Барака Обаму — він… він… такий… американський!". Хоча Європа і сприймає Обаму у сотні разів краще, ніж президента Буша, але він все ж таки залишається саме таким неприємним втіленням ненависного дядька Сема, про якого і говорив французький журналіст.
Підготувала Леся Дубенко.
Адреса статті — http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2009/04/01/AR2009040103060.html?hpid=opinionsbox1