У середу Віктор Янукович розіграв останній карт-бланш – досягнув згоди Сергія Тігіпка в поки що гіпотетичному уряді. Особисто Тігіпко ще не підтвердив цієї інформації, але її вже оприлюднив офіційний сайт глави держави. Кажучи словами Юлії Тимошенко – «пала остання фортеця».
Зустріч лідера партії «Сильна Україна» та президента України відбулася 9 березня у вівторок, схоже, одразу після зустрічі останнього з Арсенієм Яценюком. Повторно політики зустрілись у середу, після чого адміністрація президента оприлюднила заяву про прийняття Тігіпком пропозиції працювати в уряді… віце-прем’єр міністром з економічних питань. До речі, як зізналася виданню «КомерсантЪ-Україна» Ганна Герман, цю ж посаду (!) президент пропонував і Арсенію Яценюку. Тільки останній нею погордував.
А ще ж не так давно, одразу після першого туру виборчих перегонів, сама Юлія Володимирівна просила підтримки «феноменального», за оцінками політологів, Сергія Тігіпка в обмін на посаду прем’єра. "Я хочу зараз офіційно запропонувати Сергію Тігіпку посаду прем’єр-міністра після моєї перемоги на президентських виборах", — вперше заявила вже двічі екс-глава уряду в аеропорту напередодні своєї робочої поїздки. При цьому вона підкреслила, що розраховує на відповідь Тігіпка до другого туру голосування: «Я розраховую на те, що він дасть чітку відповідь, щоб люди мали можливість визначитися щодо голосування в другому турі». Проте буквально напередодні 7 лютого Тимошенко здала позиції і пообіцяла, що Сергій Леонідович стане главою уряду навіть без офіційної підтримки лідерки БЮТ. "Якщо Сергій Тігіпко все ж не закінчить визначатися до другого туру, я можу всім людям, які голосували за Тігіпка, сказати, що після перемоги на президентських виборах я обов`язково повторю йому цю пропозицію», — заявила вона.
Янукович, який ,очевидно, був більше впевнений у своїй перемозі, до подібних обіцянок та торгів не вдавався, лише відгукувався про колишнього соратника, як про людину «високої професійності» і не відкидав можливості співпраці. Не більше того. І тільки вже під час обговорення створення нової коаліції та уряду Віктор Федорович заявив, що кандидатура Тігіпка в числі трьох, які обговорюються у команді Партії регіонів. Здебільшого, це було сказано з метою створення ілюзії дискусії навколо кандидатури глави уряду. Навряд чи хтось всерйоз очікував, що замість перевіреного Миколи Азарова президент запропонує парламенту кандидатуру потенційного суперника Тігіпка чи Яценюка.
Безпосередньо Тігіпко весь час цей, і треба віддати йому належне, поводився просто з дипломатичною обережністю та зваженістю. Публічної підтримки протягом президентської кампанії жоден з двох кандидатів від нього не отримав. «Так, я провів переговори і з Тимошенко, і з Януковичем в один день. Є певні пропозиції, але поки що моя позиція не змінилася", — заявляв Тігіпко, додаючи, що працюватиме прем’єром з будь-яким президентом, який забезпечить йому підтримку у парламенті. Він, схоже, і дійсно готовий повернутися у політику, як це не дивно, а може й правильно, виключно на економічних гаслах.
Після визначення переможця президентських виборів Тігіпко, і тут треба віддати йому належне вдруге, не зрадив своїй виваженості та утримався від різких кроків та заяв. "Скажу відверто, чекаю тільки одного. Чекаю визначення президента. Нічого не ініціюємо. Я вважаю, що тут ініціатива має бути за президентом. Хай він сам проведе відповідні консультації з фракціями, хай він сам визначиться з кандидатурою прем’єра. Це його гра. Не хотілося б зараз, спочатку, як тільки президент прийшов, починати заважати", — заявляв він. За його словами, «країна вже бачила, чим закінчується, коли президент і прем’єр грають в різні партії".
За відсутності будь-яких пропозицій з боку обраного президента, Сергій Леонідович заявив, що створюватиме позафракційну депутатську групу у Верховній Раді (що суперечить українським законам) з якихось незаплямованих (?!) депутатів. "Скоріш за все, буду створювати позафракційну групу, тому що це теж трибуна. Але, безумовно, незаплямованих депутатів будемо туди включати, які зможуть допомогти по регіонах з виборами", — зазначав політик. Також він озвучував плани підготовки до майбутніх парламентських виборів та прямо зізнавався, що Янукович не пропонував йому прем’єрства. «Після виборів ми зустрічалися з Януковичем вже двічі, і ніяких розмов про якісь посади, про прем’єрство не йшлося". Водночас, Тігіпко наголошував в телеефірах, що погодиться на цю посаду тільки у випадку забезпечення йому президентом підтримки у парламенті. «Якщо я й піду на таку посаду, то тільки після того, як Президент разом зі мною, візьме на себе певні зобов’язання та підтримає ті реформи, які потрібно буде зробити. Тоді ж йому відразу доведеться від дечого відмовитись чи сказати, що це буде виконано трохи пізніше. На кого я планую спиратися у парламенті? На більшість, яка теж візьме на себе зобов’язання підтримати, хоча б рік-два, те, про що я говорю. Якщо таких зобов’язань на себе ані прем’єр, ані президент не візьме, йти на таку посаду я не буду», — заявляв він. При цьому Тігіпко критикував, хоч і стримано, незаконні спроби створення нової коаліції та перенесення на невизначений термін місцевих виборів.
Згода на посаду віце-прем’єр-міністра з економічних питань, якщо не для аналітиків, то для виборців Тігіпка точно стала несподіванкою. Але, на думку політолога Володимира Фесенка, Сергій Леонідович погодився тільки «у першому читанні». «Очевидно, попередню згоду він дав, але перемовини йдуть про ступінь відповідальності та повноважень. Якщо будуть достатні повноваження, то Тігіпко, як людина енергійна і яка, на відміну від Яценюка, не хоче чекати, може погодитися. Але мова йде не просто про посаду та формальний статус, а про визначення реального впливу», — зазначив політог в інтерв’ю ГолосUA. На його погляд, Тігіпко мав йти на посаду, «не просто віце-премє’ра з економічних питань, а віце-прем’єра, який відповідатиме за економічні реформи. «Водночас тут багато залежатиме від структури уряду. Якщо буде сім-вісім віце-прєм’єрів, то що тоді залишається віце-прем’єру? І тут є ризик. Ось чому, думаю, ми й не чуємо, що Тігіпко відразу на таку красиву посаду погодився. Йому цікава не стільки посада, скільки реальні повноваження», — наголосив голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.
При цьому Володимир Фесенко наголосив, що президент проводить дуже «хитру політику». «Він намагається долучити до, м’яко кажучи, нелегітимної коаліції, людей, які є популярними, принаймні за результатами останніх виборів президента, аби таким чином легітимізувати її. Окрім цього і для Заходу він — це гарний знак, бо Азарова мало хто сприймає як реформатора», — наголосив він.
Головним ризиком для Тігіпка Фесенко назвав Азарова: «Наскільки йому вдасться співпрацювати в цьому тандемі, наскільки вдасться справді зарекомендувати себе перед виборцями покаже час. Можливо і справді вдасться очолити та провести якісь реформи, а потім він може й піти з уряду. Очевидно, Тігіпко просто скучив за роботою в уряді і не хоче чекати до наступних парламентських виборів».
Політолог також зазначив, що вчинок Тігіпка це «лабораторний експеримент», який продемонструє, який майданчик для політика дає більші дивіденди: опозиційний, який обрав Арсеній Яценюк, чи входження у владу, який обрав Тігіпко.
До речі, запропонована посада не є кар’єрним поступом для Тігіпка – він вже неодноразово займав її. У квітні 1997-го, після того, як Тігіпко три роки значився позаштатним фінансовим консультантом президента Кучми, за рекомендацією Олександра Разумкова, тодішнього першого помічника президента Леоніда Кучми, Сергія Тігіпка запросили в уряд Павла Лазаренка на посаду віце-прем’єра з питань економічної реформи. Так Тігіпко майже на чотири роки осів у Кабміні — після роботи з Павлом Івановичем працював в урядах Пустовойтенка (знову ж таки віце-прем’єр-міністром із питань економіки та Віктора Ющенка (міністром економіки). Після цього він очолював Нацбанк, мав власну партію “Трудова Україна”, котра 2002 року ввійшла до провладного блоку “За єдину Україну” та був керівником виборчого штабу кандидата у президенти України Віктора Януковича у 2004 році, який покинув, як тільки запахло смаженим. «Економічні реформи», які здійснив Сергій Тігіпко на своїх віце-прем’єрських посадах навряд чи хто згадає, а от новий президент, очевидно, на особистісному рівні не пробачив Тігіпку його звільнення у 2004 році. Підтвердження тому — відсутність Тігіпка серед запрошених на інаугурацію колишнього соратника Віктора Януковича. Саме тому, запрошення Тігіпка до уряду на фактично номінальну посаду, не може сприйматися, як відновлення співпраці зі старим політичним товаришем. Скоріше, це просто реверанс нової влади громадській думці та тактичний хід, яким Віктор Янукович частково нівелює та дискредитує колишнього суперника на минулих та, можливо, майбутнього на нових президентських виборах. Хоча, Сергій Тігіпко так несподівано йде з політики та повертається у неї, що загадувати на п’ять років не варто.
До недавна політолог Кость Бондаренко прогнозував, що якщо Сергій Леонідович втрутився у боротьбу за прем’єра, то не погодиться на інші пропозиції. Зокрема, тоді йшлося про керівника НБУ та РНБОУ. "Він діє за давньоримським принципом Aut Ceasar, aut nihil — "Або Цезар, або ніщо", — заявляв аналітик. Цезарем Тігіпку стати знову не вдалося, але головне, щоб цього разу він не став «ніщо».