Київські театрали таки дочекалися свіженької театральної сенсації. Але не від своїх улюблених українських акторів, а від їхніх російських колег. Два дні в столиці гастролював Московський художній театр ім. А. П. Чехова, який привіз до Києва свою найгучнішу останню прем’єру — виставу "Тригрошова опера" за однойменною п’єсою німецького драматурга Бертольда Брехта у постановці режисера Кирила Серебренникова.
Ця вистава вже наробила багато галасу в обох російських столицях. Передусім, зірковим складом, що зібрав у постановці не менш зірковий режисер Кирило Серебренников, який цього разу заявив про себе не лише, як режисер-постановник, а й сценограф і художник по костюмах. На сьогоднішній день Серебренников є одним з найпопулярніших і найцікавіших молодих режисерів, якого добре знають у театральному світі; на його рахунку — чи не усі найпрестижніші театральні і кіношні нагороди Росії. Втім, він не перестає дивувати вибагливу столичну публіку неочікуваними постановками, apriori приреченими на успіх, і комерційний, зокрема… Не стала винятком і „Тригрошова опера”, яку режисер звільнив від мьюзикхольного глянцю, натомість кинув виклик гламуру, що панує у сучасному суспільстві. />
Театральні критики відзначають, що п’єси Бертольда Брехта є непростим драматургічним матеріалом, тому включати їх до свого репертуару наважуються далеко не всі театри. Але саме ця п’єса має неабияке сценічне життя і вважається найбільш популярною у світовому театральному репертуарі, бо приваблює не лише глибоким філософським змістом, але й дивовижною історією, що почалася щонайменше чотири століття тому.
„Тригрошова опера” — одна з найбільш відомих п’єс німецького драматурга, яку він створив у 1928 році у співавторстві з Е. Гауптманом в жанрі зонг-опери (зонги – короткі музичні вставки між текстом) і композитором Куртом Вейлем. Її називають одним з найпесимістичних і найбільш філософським твором світової літератури, квінтесенцією брехтівського світобачення. Але мало хто знає, що п’єса Брехта є німецькою версією „Опери злиднів” англійського драматурга Джона Гея, що була написана і поставлена рівно за 200 років до Брехта — у 1728 році в Лондоні. Цікаво, що й тоді це також була опера — пародія на класичні опери Генделя і разом з тим — гостра сатира на тогочасну Англію.
Стосовно німецької версії „Тригрошової опери” — її постановка також відзначалася сміливою сатирою і злободенністю, для чого Брехт суттєво переробив сюжет п’єси, увівши до нього нові персонажі і дещо змінивши трактування образів героїв. Але головний успіх мали пісні — зонги Брехта-Вайля — вони одразу після прем’єри стали настільки популярними, що їх наспівували просто на вулицях. За рік „ Зонги Тригрошової опери” вийшли окремою збіркою, а трохи пізніше був виданий повний текст п’єси разом із матеріалами судового процесу про „Тригрошовий фільм”. Буквально за рік „опера-зонг” тріумфально пройшлася багатьма театрами Європи, але з приходом до влади фашизму у Німеччині, вона була заборонена, як і всі твори Брехта. Навіть грамофонні платівки із записами зонгів з першої постановки опери були знищені. По закінченні Другої Світової війни п’єса знову повернулася на театральні сцени Європи і навіть підкорила Бродвейський мюзік-холл. Надалі, окремі зонги з „Тригрошової опери” увійшли до репертуару найвідоміших виконавців світу: Луї Армстронга, Стінга, Ніка Кейва, Френка Сінатри, Елли Фіцджеральд, Роббі Вільямса, Кевіна Спейсі та ін.
Історія постановок „Тригрошової опери” в російському театрі почалася в тому ж 1928 році. Тоді популярна Брехтівська п’єса була вперше перекладена з німецької і поставлена у Московському камерному театрі ім. Таїрова — тривалий час це був єдиний театр в СРСР, де грали Брехта. Згодом було здійснено ще три переклади російською, але К. Серебренников замовив для своєї вистави новий варіант перекладу, який здійснили Святослав Городецький, Юлій Гуголев і Олексій Прокопьєв (тексти зонгів). Як відзначають сучасні критики, вистава Серебренникова виявилася такою, що найбільш відповідає оригінальній і повній версії тексту Брехта-Вайля.
Але сам режисер підкреслює, що поставив не п’єсу з музичними номерами (хоча під час вистави передбачені й оплески і навіть фото для шанувальниць з головним героєм), а справжню зонг-оперу, яка дотримується брехтівських традицій соціальної сатири. Хіба що в МХТівській інтерпретації п’єси Брехта неможливо не побачити реалії сьогоднішньої Росії (а на київській сцені – і України) з її строкатою публікою: безробітними жебраками, повіями, бомжами, злодіями, продажними суддями і міліціянтами, бізнесменами і представниками гламурного бомонду у виконанні сузір’я блискучих акторів. Головні ролі у виставі грають відомі російські актори театру і кіно – Костянтин Хабенський, Марина Голуб, Олексій Чиндяйкин та Олексій Кравченко, які напередодні київської прем’єри зустрілися з представниками українських засобів масової інформації.
Актори розповіли, що опановувати непрості вокальні партії Вайля їм довелося майже два роки, але разом з тим, вони запевнили, що їхня „Тригрошова опера” — більше антимюзикл (можливо виправдовуючись за свої скромні вокальні можливості). Зокрема, Марина Голуб, зауважила, що те, що відбувається на сцені, більше схоже на пародію на так звані популярні телешоу, які нам пропонують з телеекранів. „Ми всі вже втомилися від різних шоу, на кшталт “Comediy Club”, де глузують, регочуть, хизуються несмаком і поганими манерами — і всі сприймають це, як належне!” — сказала актриса. Вона вважає, що ми живемо у дуже непростий і відповідальний час – на зламі століть і криза – не лише економічна, а й духовна, етична, моральна — є його характерною складовою. „Ми всі відчуваємо цю глобальну кризу людства – відзначила М. Голуб, — тому завдання нашої вистави змусити глядача замислитися над цими проблемами і не дати собі остаточно перетворитися у такий-собі „гламурний клуб”, де всі регочуть і тішаться з того…”
Непросте завдання має й Костянтин Хабенський, який грає головного героя – бандита Меккі. На ньому лежить найбільша відповідальність: як глядачі трактуватимуть надзавдання вистави: „Світ не змінюється! Він такий саме лицемірний, продажний і порочний…Страшним є не саме зло, а людство, яке його чинить..”. Це звучить страшно, але відверто і напрочуд актуально. У Брехта на зміну бандитам і злодіям, які грабують банки і людей, приходять бандити і злодії, які керують цими банками і маніпулюють людьми… Вони отримують найвищі нагороди і червону доріжку, по якій тріумфально крокують вгору… Хабенський зізнався, що це вже не перша роль у цій п’єсі (раніше він виконував іншу роль у постановці 1996 року). За словами актора, головне для нього — як публіка сприйматиме його героя, а не кількість разів, коли він з’являтиметься на сцені й який текст говоритиме. „Для мене немає ролей других або перших — кожна зіграна роль – це досвід спілкування з глядачем, з колегами, можливість створити образ, який щось в собі несе, якусь цікаву сутність…” Актор зізнався, що працювати над виставою було непросто, але цікаво – „постійно виникали певні труднощі, вирішувати які доводилося спільними зусиллями з режисером і колегами”, — поділився він.
Партнер Хабенського, Олексій Кравченко, який грає шерифа і бойового друга головного злодія, зазначив, що кожен вихід на сцену в цій виставі для нього — несподіваний. „Працювати з Кирилом Серебренниковим надзвичайно цікаво, — говорить Олексій Кравченко, — він непередбачуваний – може підійти перед виставою і поставити нове завдання – він весь час змушує імпровізувати…” Насамкінець, актори зізналися, що з усіх театральних міст, де їм довелося побувати з гастролями, Київ – одне з найулюбленіших. „Тут дуже світла, щира і тепла публіка, — зауважила Марина Голуб,- для київського глядача завжди легко грати, тому сюди хочеться приїжджати знову і знову…”