Всі ми — чиїсь діти, і мамина любов дає кожному силу для перемог у дорослому житті. Починаючи з 1999 року, Україна разом зі світом відзначає у травні День матері. Цьогоріч свято не обійшлося без “гарних” слів з боку Президента, який назвав материнство “безцінним Божим даром та джерелом нашого буття” і Прем’єра, яка побажала всім, хто належить до “найкращої і найсвятішої професії”, родинного тепла. На жаль, сучасне українське материнство має не тільки сонячні сторони.
Чи бути мамою?
З початком економічної кризи в Україні спостерігається не просто погіршення демографічних показників, а справжній демографічний колапс. За даними Державного комітету статистики, лише за січень 2009 року населення України зменшилося на 27,8 тисяч осіб, і на 1 лютого 2009 року його кількість становила 46,1 мільйони. У перші місяці 2009 року цю тенденцію вдалося перебороти тільки на Київщині, де у січні 2009 зафіксований природний приріст населення (63 особи).
За роки незалежності Україна втратила понад 30 мільйонів громадян, не народжених через аборти. Найбільшою ця цифра була у 1990 році — понад мільйон, з кожним роком вона зменшувалася. Та сучасна економічна нестабільність, подорожчання засобів захисту, контрацептивів, медичного обслуговування призвели до справжньої епідемії абортів, що практично зводить нанівець заклики “кохатися” і підвищення грошових виплат по народженню дитини. Відомо, що кожного року не народжуються близько 250 тисяч українців, приблизно 700 щодня, а на кожні пологи припадає щонайменше один аборт. Українські жінки знов бояться ставати матерями. /> Існує ще одна проблема: за статистикою, на найсприятливіший репродуктивний жіночий вік (20-24 роки) в Україні припадає приблизно 80% розлучень, зрозуміло, що далеко не кожна жінка зважується народжувати без чоловічої підтримки.
“Мамы разные нужны”?
“Мамы разные нужны, мамы разные важны”, — віршик з далекого радянського дитинства. Поет Сергій Михалков перелічує у ньому і маму-льотчика, і маму-міліціонера, і маму-інженера, й кухаря, й швачку. Минуло багато років, професія пілота для жінки зараз не дуже актуальна. Та сучасна українка у більшості випадків і досі не може дозволити собі займатися винятково вихованням дитини. Бо для того, щоб народжувати й виховувати, “ставити на ноги” — треба мати неабиякі кошти.
Україна посідає 34-е місце серед 154 країн світу відповідно до індексу гендерної рівності "Social Watch", про що свідчать результати дослідження Жіночого фонду розвитку ООН, Єврокомісії, Міжнародної організації праці. У нашій країні більше безробітних жінок, ніж чоловіків. При цьому жінки працюють на 4-6 годин більше. Крім того, характерна “відсутність програм збалансованості сімейного та робочого життя”, як зазначають експерти вищеназваних міжнародних організацій. На високооплачуваних посадах, в органах законодавчої влади, бізнесі працюють, відповідно тільки 8,5% та 2% українських жінок. Багато українок працездатного віку, особливо із західних областей, залишивши вдома дітей та мрії народити їм братів або сестер, доглядають за доволі невелику винагороду заможних європейців похилого віку або їхніх онуків.
Мамо, почитай мені казку
Материнство — не лище величезне щастя, але й не менша відповідальність. “Є так звані матриці Гроха, вони створюються, коли людина виношується й народжується, формуються до трьох років”, — розповіла психолог Тетяна Михеєнко. За її словами, перша матриця відповідає за те, як людина ставиться до себе, друга визначає ставлення до проблем, які виникають у житті. Третя матриця відповідає за те, чи легко людина прийматиме рішення і якими вони будуть. Четверта відповідальна за відносини з оточуючими. Якщо у якійсь з них є порушення, батьки можуть виправити їх до трьох років, але тільки перебуваючи у тісному контакті з дитиною. Чи може забезпечити це мати, що зайнята роботою по дванадцять годин на добу? Відповідь очевидна. Тому все більше українок, наслідуючи західних жінок, відкладають шлюб і вагітність на період після тридцятиріччя. В останні роки приблизно 5% українок стали народжувати у 35—39 років, а 1% — у 40—44 роки, чого раніше майже не було.