Для того, аби вивчити своїх нащадків у вузі, українські батьки все частіше починають відкладати гроші на це ще у їхні шкільні роки. Адже від безплатної радянської освіти в сучасній Україні залишився хіба що рядок у 53-й статті Конституції. Перебудова суспільного устрою поставила систему освіти на комерційні рейки, витискаючи бюджетні місця з державних вузів та сприяючи відкриттю величезної кількості приватних навчальних закладів. Однак чи зробилася від того вища освіта доступнішою та якіснішою — відкрите питання.
Комерційна форма навчання прийшла до нас разом із «диким» капіталізмом і жорсткими ринковими умовами, пригадав екс-міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко. “Це сталося десь на початку 90-хх, комерційна основа «розквітла», коли не було закону і наказами міністра чи постановами уряду роздавали направо-наліво ліцензії. Тоді уявлялося, що за рахунок цього ми будемо купувати нове обладнання, будувати лабораторії, але виявилося, що все це йде на проїдання”,- говорить він.
Чому ж тоді навчання у вузах дорожчає з року у рік? Міністр освіти і науки Дмитро Табачник заявив наприкінці травня, що «якісне надання освітніх послуг студенту вищого навчального закладу неможливо надати за суму менше 10 тис. грн., а в містах-мільйонниках — 12-14 тис. грн.». Він також зазначив, що ці цифри збігаються із розрахунками вартості послуг навчання у приватних вищих навчальних закладах. На думку Станіслава Ніколаєнка, цифра у 12-14 тисяч оплати за навчання відповідає дійсності, оскільки декілька років тому вона становила 9-10 тисяч і зараз, звичайно, вартість освіти зросла, тому що виросли ціни. Коли діючий міністр називає цю цифру, то він, певно, має рацію. Там, де вона нижча, вузи демпінгують, не виконуючи навчальний план та вводячи в оману батьків і студентів”, — зазначив фахівець. Однак існують у цьому питанні й деякі “підводні камені”, коли прибутки від штучно піднятої вартості навчання збагачують власників вузів. Адже не можна рахувати нашу українську освіту у гривнях і порівнювати її з вартістю освіти у доларах за кордоном, вважає Ніколаєнко. “У нас приміщення та обладнання давно вже замортизовані, їх вартість на навчання ніхто не переносить. Навчальні заклади не платять податок на землю До того ж, ми платимо мізерну заробітну плату нашим викладачам. Тобто, наше навчання є фактично набагато дорожчим, ніж здається”, — наголосив екс-міністр освіти.
Разом із тим Станіслав Ніколаєнко переконаний, що допускати ринкові умови в освіту не можна взагалі, і цьому є декілька причин. По-перше, комерціалізація призвела до втрати якості освіти, гроші “розклали” навчальний процес. У результаті ми готуємо багато фахівців з вищою освітою, які не відповідають й половині необхідних вимог. Платна освіта призводить також до того, що талановитішим дітям тільки тому, що вони ростуть у бідних родинах, відрізається шлях до майбутнього. А це відкидає державу на десятки років назад. “Підкреслюю двома рисками – всі бідні країни у світі запроваджують платне навчання — і стають ще біднішими, всі багаті і заможні країни, крім Америки, вводять безпатне навчання — і стають багатшими. Ми йдемо шляхом бідних латиноамериканських країн, шляхом дрімучого дев’ятнадцятого сторіччя, капіталізму”.
Натомість, президент Академії педагогічних наук України, екс-міністр освіти України Василь Кремінь переконаний, що навчання за оплату і безплатне не можна протиставляти. Треба турбуватися лише про те, щоб якомога більше дітей мали можливість отримати навчання за рахунок держави. Загалом, вважає фахівець, вища освіта у останні роки стала доступнішою: цифри державного замовлення, є набагато більшими, ніж це було у останні роки радянської влади. Що стосується навчання за оплату – то тут не можна обмежувати державні вузи, переконаний Василь Кремінь. “Якщо б працювало співвідношення 50:50, ми тільки б закривали вступ дітей до державних вузів, де вони можуть отримати краще навчання, кращу кваліфікацію. І до того ж, дати можливість державному вузу підзаробити певні кошти, бо вони все одно підуть у інші вузи, приватні. Ця норма була абсолютно безглуздою, не ринковою, не сучасною. Тому співвідношення платної і не платної освіти – у нас з цим трагедії немає”.
За його оцінкою, у нас навчання — одне з найдешевших, що обумовлено низькими прибутками населення. “Але у більшості випадків у дітей є можливість навчатися якщо не у столичному вузі, то у обласному і отримати вищу освіту, і це правильно”, — наголосив президент Академії педагогічних наук.
На думку Василя Кременя, становленню системи вищої освіти в Україні сприятимуть можливе розміщення державного замовлення у кращих вузах недержавної форми власності та розвиток програми кредитування освіти, яка наразі призупинена.