Ще в травні цього року показник капіталізації російського «Газпрому» сягав більш, ніж $370 млрд і робив компанію третьою найбільшою компанією в світі. Це створювало серйозні можливості, щоб домінувати на європейському енергетичному ринку, зокрема в постачанні газу. Проте країни-транзитери, такі як Україна, Туреччина, Польща, Білорусія, країни Прибалтики, теж не збиралися віддавати свій шматок пирога і всіма можливими способами намагались впливати на російського газового гіганта.
Високі світові ціни на енергоносії і чудові міжнародні рейтинги інвестиційної привабливості дозволяли Газпрому грати свою гру і він заявив про підготовку до реалізації проектів «Північний потік» (2005) і «Південний потік» (2007) для диверсифікації постачання російського природного газу до Європи і зниження залежності від країн-транзитерів.
Однак світова фінансова криза різко змінила ситуацію — і сьогодні капіталізація «Газпрому» зменшилася до $100 млрд, при цьому витратна частина компанії дуже роздута. Це ставить під сумнів реалізацію згаданих проектів, принаймні, в найближчі 5-10 років, бо отримати зовнішнє фінансування «Газпрому» буде дуже проблематично. А такого роду проекти робляться, на залучені кошти з пайовою участю декількох компаній.
«Газпром» потрапив в так звану «вилку». З одного боку рейтинги платоспроможності компанії знизилися у зв’язку із зниженням капіталізації компанії. З іншого — ціни на енергоресурси впали у більш, ніж у 2 рази, що в першу чергу зменшило виручку російського газового монополіста.
„Північний потік”
У рамках цього проекту планувалося з’єднати Штокманівське газове родовище у Баренцевому морі з європейськими споживачами. «Але це настільки складне родовище, що росіяни, не маючи ні технологій, ні досить коштів, не спроможні його освоїти. Освоєння родовища зажадає десятків мільярдів доларів інвестицій. Його не побудують ніколи» — вважає керівник енергетичних програм Центру „НОМОС” Михайло Гончар.
На його думку, довкола Штокманівського родовища було багато метушні, домовленість «Газпрому» з Statoilhydro (Норвегія), Total (Франція), проте зараз це питання буде тихо перенесено в часі, тим більше в умовах фінансової кризи, освоєння стане не до снаги навіть трьом настільки потужним учасникам.
«Росія і, зокрема «Газпром» не мають достатнього додаткового ресурсу газу для постачання газу по "Північному потоку". В тій фазі, в якій зараз знаходиться цей проект, передбачається, що він буде підключений до західно-сибірських родовищ, які зараз перебувають у стадії виснаження» — відзначає експерт.
Часткову солідарність з Михайлом Гончаром в цьому питанні висловлює незалежний експерт з енергетичних питань, Олександр Нарбут, який переконаний, що не можна говорити про спільне інвестування проекту, коли в бюджеті «Газпрому» не передбачено необхідного фінансування проекту. При цьому вагомим чинником не на користь реалізації проекту є побоювання країн Балтії в контексті екології. Думки незалежних експертів ЄС про те, що «Північний потік» може понизити енергобезпеку ЄС за рахунок підвищення залежності Німеччини від постачань російських енергоносіїв – теж досить істотний фактор».
За словами директора енергетичних програм Українського центру економічних i політичних дослціджень iм. О. Разумкова Володимира Саприкіна, проблема „Північного потоку” має більш політичну, ніж економічну складову. „Проект реалізовуватиметься рядом компаній, тому коштів для пайової участі у проекті вистачить. Втім, наступний рік стане вирішальним: або проект перенесуть на середньо чи довгострокову перспективу, або газопровід поступово будуватимуть” – зазначає фахівець.
Цікавий той факт, що прем’єр-міністр Росії Володимир Путін заявив 13 листопада на зустрічі з прем’єр-міністром Фінляндії Матті Ванханеном, про те, що Росія не будуватиме газопровід “Північний потік” по дну Балтійського моря, якщо європейські країни заявлять, що їм не потрібні пропоновані “Газпромом” обсяги блакитного палива.
На думку Михайла Гончара, цю заяву можна сприймати як нездатність «Газпрому» реалізувати цей проект. «Звісно Росія і «Газпром» публічно не оголосять, про те, що вони не здатні реалізувати «Північний потік», тому вони намагатимуться цей проект тихо пригальмувати. Можливо через деякий час, провівши закулісні переговори для збереження політичного обличчя, «Газпром» повернеться до старої набагато менш витратної ідеї прокласти газопровід «Ямал-Європа-2», паралельно нитці «Ямал-Європа -1», які проходять через Білорусію і Польщу» — відзначив фахівець.
Німеччина зі свого боку теж форсувала проект «Північний потік», при цьому Німеччина є найбільшим покупцем російського газу в Європі — 34,4 млрд. кубометрів (у 2007 році), а це близько 40% від всього газу, що імпортується. Тобто, очевидно, що реалізація проекту «Північний потік» поставить німецьку економіку в ще більшу залежність від Росії.
Мабуть не випадково колишній канцлер Німеччини Герхард Шредр — фактично очолює проект «Північний потік», що свого часу викликало вкрай негативну реакцію у німецькому суспільстві.
„Південний потік”
«Південний потік» — це російсько-італіський проект газопроводу, який повинен пройти по дну Чорного моря з Новоросійська до болгарського порту Варна. Хоча точний маршрут доки не узгоджений, альтернативою Болгарії вже може виступити Румунія. Далі його дві гілки пройдуть через Балканський півострів до Італії і Австрії.
Проте в експертному середовищу, цей проект називають проектом-блефом.” Якщо по «Північному потоку» існує і проектна документація, екологічні оцінки, обґрунтування, то по „Південному потоку” не існує навіть певного маршруту: то Болгарія, то Румунія. Якщо поглянути бюджетні статті “Газпрому”, то там є статті з фінансування „Північного потоку ”, а по „ Південному потоку ” немає. Тобто це дійсно проект-міф, проект-блеф, який покликаний створити політичний тиск на Україну і Туреччину» — вважає Михайло Гончар.
На його думку, тактична мета проекту „Південний потік” – це домогтися поступок від Туреччини, щоб реалізувати другий етап проекту „Блакитний Потік” і потім об’єднати його з газопроводом «Набукко».
Незалежний експерт з енергетичних питань, Олександр Нарбут також підтримує цю тезу: “Цей проект — блеф чистої води. Як би Росія була в змозі вирішувати завдання так як вона це планує, то їй нічого б не заважало інтегрувати «Блакитний потік» через турецьку територію в те, що вони сьогодні називають «Південним потоком»”.
Директор енергетичних програм Українського центру економічних i політичних дослціджень iм. О. Разумкова Володимир Саприкін, вважає цей проект взагалі непотрібним “Газпрому”і вирішальним у його появі називає суто політичний фактор. “Це- чисто політичний проект. “Блакитний потік” ще не завантажений на 100%, тому „Південний потік” просто непотрібний” – відзначив фахівець.
Українська газотранспортна система як найбільш привабливий проект
У будь-якому разі в умовах фінансової кризи і ймовірної рецесії провідних економік, “Газпрому” необхідно бути дуже обережним в прийнятті рішень. Завдяки скороченню попиту і падінню цін на енергоносії, компанія вже недоотримає планований прибуток цього року, і буде вимушена зменшити свої апетити в 2009 році.
У цьому зв’язку українські експерти з питань енергетики одноголосно вважають, що в сьогоднішній ситуації найбільш ефективним вкладенням коштів, з точки зору економіки для “Газпрому” є українська газотранспортна система. «Наприклад, можна повернутися до ідеї будівництва газопроводу «Богородчани-Ужгород», завдовжки 245 км., тобто розширення пропускної спроможності на виході української ГТС. Завжди в кризових умовах використовують вже перевірену інфраструктуру. Інакше, якщо фінансова криза продовжиться, ми можемо побачити крах всієї стратегії Газпрому на обхід транзитного простору, перш за все українського» — відзначає Михайло Гончар.
Реалізація даного проекту потребує близько $500 млн., що дозволить збільшити пропускну спроможність української ГТС на 20-25 млрд. кубометрів газу за рік. При цьому, за попередніми оцінками, пропускна спроможність «Північного потоку» складала б 55 млрд. кубометрів газу за рік при бюджеті проекту €7,4 млрд., а пропускна спроможність «Південного потоку» складала б 30 млрд. кубометрів газу при бюджеті проекту $10 млрд. І це не порівнюючи складність і терміни виконання робіт.
«Сьогодні через українську ГТС можна додатково поставити мінімум 30 млрд. кубометрів російського газу тим же споживачам. Тобто замість реалізації ще одного проекту можна використовувати потужності української ГТС» — переконаний Володимир Саприкін.
Олександр Нарбут також погоджується, що найбільш ефективним капіталовкладенням як для Росії, так і для європейських інвесторів є інвестування у розвиток української ГТС як надійної ланки, і в її можливості інтеграції в європейську ГТС для забезпечення постачань природного газу з Росії і країн каспійського басейну.
Очевидно, що росіяни самі розуміють ситуацію і вигоду, яку може дати чи ні той або інший проект. У цьому випадку, важливо щоб українська сторона на газових переговорах добре усвідомила, які в її руках козирі, і змогла повною мірою скористатися перевагами.