Світова економічна криза породила багато чуток не лише про локальне безробіття, але й про повернення українських мігрантів з-за кордону. Європа вже оголосила свої плани, згідно з якими за 2009 рік кількість робочих місць зменшиться на 3,5 мільйона. Хвилювання закордонних заробітчан цілком зрозумілі — адже звільняти в першу чергу будуть іноземців, особливо тих, хто працює без спеціального дозволу. Тож наскільки щасливим і безхмарним є повернення українців на батьківщину?
Повернення додому — радість чи тягар?
«В Італії я постійно мрію про повернення додому. Та коли приїжджаю в Україну, то розумію: нікому я тут не потрібен. Друзі майже забули про мене, у них своє життя. В Україні я не маю ні дівчини, ні роботи. Хотів відкрити власну справу, та що я тут зроблю під час кризи? Мені лише 23, а я весь час працював, навіть не нагулявся нормально», — скаржиться Михайло, який вже сім років живе в Італії. «Я приїхала додому — і в мене був шок. Син настільки виріс за 4 роки, що я ледь впізнала його. Лишала дитину — а зустрів мене справжній мужик. Вдома побачила, що хлопці вже звикли самі прибирати, готувати — отоді я зрозуміла, що я зайва», — розповідає історію повернення ще одна українка. Такі ситуації — не виняток, а швидше загальне правило. Відстань та час не тільки лікують душевні рани, але й поглиблюють прірву непорозуміння між близькими людьми.
«Серед мігрантів побутує така думка: через рік вертатися ще немає чого, через два роки — немає з чим, а через три роки — вже немає до кого. І в цьому є своя частка правди», — так означив становище мігрантів начальник соціальної служби для сім`ї, дітей та молоді Сихівської райдержадміністрації у Львові Максим Годяк. Мабуть, саме психологічні та соціальні фактори визначають сумну статистику: повернутися в Україну прагнуть 66-74% мігрантів, а вертаються лише 27-37%. Після кількох років перебування за кордоном заробітчани усвідомлюють, що Україна — це не лише «лани широкополі», але й тотальна нестабільність на невпевненість у майбутньому. У той же час, в усьому світі вважається, що українські мігранти — гарні спеціалісти, які легко адаптуються в нових умовах. Тому навіть після звільнення українці знаходять роботу за кордоном легше, ніж приїжджі з інших країн.
За словами радника Комісії Української греко-католицької церкви у справах мігрантів Оксани Іванкової-Стецюк, з-за кордону переважно повертаються громадяни, які розчаровані життям в умовах міграції. Туга за сім`єю, небажання жити зі статусом «чужинця» та неможливість заробити бажану суму грошей сприяють поверненню додому. Окрім того, в Україну їдуть ті працівники, які вже отримали за кордоном бажані кошти, чи контракт яких закінчився. Проте, навіть найбільш успішні з працівників відчувають на собі конфлікт культур і світоглядів.
Чим «пригощає» мігрантів Україна?
Фахівці зазначають, що інтеграційний шок мігрантів більше стосується не економічної, а соціально-психологічної складової життя. За словами доктора психології, радника Комісії УГКЦ у справах мігрантів Андрю Сулівана, після повернення додому мігрант відчуває приблизно ті ж симптоми, що й після приїзду в чужу країну. Самотність, невпевненість у власних силах, безпорадність та розчарування в житті — це неповний перелік відчуттів, що супроводжують мігранта перші місяці його перебування в Україні.
Андрю Суліван зазначає, що існує 4 основні фактори, які впливають на інтенсивність шоку для репатріантів. Це період, протягом якого людина перебуває за кордоном; культурна дистанція між країнами; рівень інформованості особи про ситуацію в рідній країні, а також розуміння зі сторони родичів та друзів. Скажімо, людина, яка рік перебувала на заробітках в Польщі, зможе набагато легше сприйняти своє повернення, ніж людина, яка прожила 5 років в Китаї.
Та найважче мігрантам сприймати зміни не в країні, а у власній сім`ї. Досить глибоко поїздка одного з батьків за кордон позначається на дітях. Соціологічні дослідження, які проводила Комісія УГКЦ у справах мігрантів, показують, що дітям мігрантів важко розрізнити добрі та погані вчинки; їх система цінностей остаточно не сформована. Окрім того, чоловіки, які лишаються наодинці з дітьми, відчувають на собі «кризу батьківства». У таких сім`ях часто відбувається відчуження дітей як від батька, так і від матері, зв`язок з якою не підтримується.
Повернувшись додому, мігрант розуміє, що соціальні ролі в його родині змінені, або ж повністю зруйновані. Діти мігрантів виходять з-під батьківського контролю, а члени сім`ї нерідко починають судові справи щодо розлучення з мігрантом чи обмеження його прав. Зокрема, Максим Годяк наголосив, що кожна друга справа щодо позбавлення батьківських прав пов`язана з трудовою міграцією.
Окрім того, сім`я мігранта виявляється соціально незахищеною. Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» визначає, що пільги можуть бути отримані лише після надання довідки про доходи всіх членів сім`ї. Мігрант не може задекларувати свої прибутки, тому його родичі не мають жодних шансів дістати підтримку з боку держави. Незважаючи на важливість проблеми, питання пенсійного забезпечення та професійного каліцтва мігрантів також лишаються невирішеними для українців.
Вихід завжди є…
Та не варто вважати, що стан мігрантів після повернення є безнадійним. Той же Андрю Суліван вважає, що існують 3 основні способи адаптації мігрантів. По-перше, на думку психолога, мігранту потрібно вести щоденник свого перебування на батьківщині. Таким чином, записуючи власні роздуми та переживання, людина зможе краще зрозуміти, як діяти далі. По-друге, психолог радить мігрантам відвідувати групи підтримки та більше спілкуватись з людьми. Комунікативний процес допомагає зрозуміти, що людину не покинули напризволяще, що вона потрібна оточуючим. По-третє, Андрю Суліван закликає мігрантів подумати про переваги свого нового становища та згадати, яким чином вони адаптувались за кордоном. Ці прості кроки, на думку експерта, допоможуть подолати наслідки інтеграційного шоку та полегшать облаштування репатріантів в Україні.
Водночас фахівці наголошують: адаптація мігранта — це справа колективна. Людина, яка повернулась з-за кордону, не повинна вважати, ніби вона залишилась сам на сам з державною машиною. Варто пам`ятати, що мігрант потребує комплексної допомоги. А для цього, в першу чергу, необхідне розуміння — як зз боку рідних, так і з боку владних органів.