За даними соціологічних досліджень, лише 10% населення України визнають існування рівності громадян перед законом, однак механізми, які б дозволяли відстоювати права і чинити вплив на владу, і які зазвичай використовують для захисту своїх прав громадяни розвинених демократичних країн — участь у громадських обговореннях, участь у діяльності політичних партій, судові позови до органів влади — населення України дійовими зовсім не вважає. За таких умов, на думку правозахисників і соціологів, тільки іноземні організації, від яких дуже залежить Україна, а також діяльність правозахисних організацій стримують остаточне нівелювання прав людини.
За словами наукового керівника фонду “Демократичні ініціативи” Ірини Бекешкіної, найбільш важливим в демократії громадянами визнається рівність всіх людей перед законом. Однак, “рівним” у нас вважає себе лише кожний десятий, а от безперечними лідерами серед тих, хто користується перевагами перед законом, є, на думку пересічних громадян, власники грошей і влади.
Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Володимир Яворський нагадав, що у 2005 році відбувся великий підйом самосвідомості громадян із захисту своїх прав, коли різко збільшилася кількість позовів до суду і скарг на дії органів влади. Але відсутність результату — тривалі судові процеси, корупція в органах державної влади, природньо, припинила потік скарг. За словами Яворського, 70% рішень судів по цивільних і адміністративних справах ніколи не виконувались взагалі, тож не дивно, що за таких умов люди просто зневірились в можливості захистити свої права і якось вплинути на владу.
“Правда, в 2004 р. вважали, що вони ніяк не можуть вплинути на рішення державної влади 40%, зараз таких все-таки 26%. Тобто зовсім зневірених стало істотно менше, але всеодно люди шляхів боротьби не бачать. І не дивно. Адже на запитання, чи берете ви участь у діяльності якихось громадських організацій, позитивно відповіли лише 9%. Тобто, тут ми потрапляємо в замкнене коло. З одного боку, люди вважають, що немає засобів, які могли змінити ситуацію на краще, що вони не є дійовими, а дійовими вони не є, тому що в них не беруть участь люди. Права людей повинні обстоювати самі люди. Якщо вони цього не роблять, то їхні права порушуються і доволі безкарно”, — переконана І.Бекешкіна.
Однак, за останні роки відчутно збільшилася кількість позовів українців до Європейського суду. За словами Володимира Яворського, з 1997 року, коли наша країна приєдналася до Конвенції із захисту прав людини, Україна програла 655 рішень в Європейському суді.
“Основний приплив цих справ за останні 5 років, тому що все більше українців починають звертатися до цієї інституції. Щорічно Україна програє приблизно 120-140 справ в ЄС з прав людини.”, — повідомив він. Але здодав, що в повному обсязі Україна виконала зобов’язання лише щодо приблизно 10 рішень. Причому виплата компенсацій відбувається в повному обсязі, а от стосовно відновлення прав — виникають проблеми. Наприклад, згідно з правом на справедливий суд, щодо якого Європейський суд встановив порушення, в Україні справа повинна бути переглянута.
“Проте Верховний суд на сьогоднішній день відмовляється в перегляді таких справ, неформально пояснюючи це тим, що вони не хочуть породжувати прецеденти. Тому що деякі засуджені — це люди засуджені до довічного позбавлення волі. І в даному випадку очевидно, що потрібно звільняти цих людей. А звільняти довічників — такого в нашій історії ще не було. Це буде достатньо цікавий прецедент, але очевидно, що до нього справа має дійти. Відповідно наша влада не готова виконувати рішення Європейського суду і Верховний суд морально не готовий переглядати всі ці судові рішення, де були відверті помилки”, — розповів Яворський.
Інший бік справи, що стосується виплати компенсації. На виконання рішень Європейського суду з прав людини до державного бюджету кожен рік закладається близько 7-8 млн грн. Виникає логічне запитання: чому не закласти ті самі кошти, наприклад, на виконання рішень національних судів, де відповідачем є держава, і не доводити усі ці справи до Європейського суду.
Так, наприклад, за даними правозахисних організацій, за останні кілька років в Україні з’явилися кілька тисяч жінок, які отримають допомогу як матері по догляду за дитиною до 3 років. Після рішення Конституційного суду вони мали право отримати різницю в розмірі своєї допомоги. До того вони отримували 130 грн, а мали отримувати 400-500 грн на місяць. В результаті тисячі таких матерів подали позови до суду і виграли ці позови. Тепер держава відмовляється платити за цими судовими рішеннями. На сьогоднішній день, за даними Української Гельсінської спілки, таких справ в українських судах понад 10 тисяч. З березня вони вже подані до Європейського суду, тому що влада по таких рішеннях судів платити відмовляється.
Дуже дивним є те, що гроші держава все одно сплачує, але примусити її до цього може тільки Європейський суд. І все це призводить до того, що Україна посідає четверте місце в Європі за кількістю скарг до Європейського суду з прав людини. На думку Яворського, це робиться за бізнес-принципом, запозиченим у страхових компаній. Він полягає в тому, щоб максимально відсіяти кількість людей, які можуть отримати ці гроші, примушуючи їх ходити по судах. Очевидно, що говорити про права людини в таких випадках взагалі не доводиться…