Традиційно, із атрибутами дитячої радості — морозивом, іграшками — дорослі сьогодні створюють особливе свято для дітлахів, адже сьогодні — День захисту дітей. Якщо б ми заради жарту запитали сьогоднішню малечу, від чого дітей слід уберігати та захищати, вони, напевне, відповіли б – від школи та від хатніх обов’язків. А якщо запитати про це шановних дорослих?
Очевидно, нині одним із основних питань для батьків та суспільства залишається – як зберегти для дітей їхнє дитинство? Значна частина дорослих вважає, що дитяче щастя – річ, яка існує безумовно, оскільки маля чи й навіть підліток ще надто мало знає і розуміє, що дитина не може дуже довго переживати одну емоцію – радість чи горе. З однієї сторони, це так. Але спеціаліст Інституту глибинної психології Галина Гладуш висловлює іншу думку: «Спитайте у свого чада, чи він щасливий? Швидше за все він вам відповість: «Не знаю». Або скаже: «Я буду щасливий, якщо ти купиш мені морозиво». Розумієте, дитина насправді не усвідомлює, чи щаслива вона, чи ні, особливо, коли вона дійсно щаслива. Але одне я можу вам сказати точно – щастя дитини – у руках дорослих».
Отже, чи щасливі сьогоднішні маленькі українці? І що стоїть між дітьми та їхнім безхмарним життям? «У багатьох батьків існує хибне уявлення, що коли дитина нагодована, тепло одягнена і отримала на день народження подарунок – вона щаслива. Це не так. Дуже велику роль відіграє емоційна сфера», — стверджує Галина Гладуш. Усі ми не втомлюємося говорити про переваги та недоліки технічного прогресу та його вплив на психоемоційну сферу людини. Тим більше дитині важко витримати інформаційну лавину, яка щодня на неї накочується, засилля технічних приладів, які часто стають замінниками живого спілкування. З одного боку, рано здобуті навички володіння новітньої технікою сприяють розвитку дитини (якщо ми говоримо про вміння, що знадобляться у майбутньому професійному житті). З іншого, якщо батьківське піклування дитині заміняє комп’ютер чи телевізор, навички спілкування розвиваються слабко.
Інформація, яка не знає обмежень, робить велике навантаження на дитячу психіку – телебачення, радіо, Інтернет поглинають дитячу увагу і виконують роль вихователя. Варто тільки усвідомити – Інтернет перетворився на вихователя наших дітей! Телевізори також стають невід’ємною частиною життя дітей ще з дворічного віку, а іноді й раніше, впливаючи на їхню поведінку та мову. Скільки батьків «забувають» своїх дітей перед телевізором, задоволені тим, що вони їм не докучають! Скільки з них знає, яку передачу чи фільм дивиться дитина? Чи замислюються сьогоднішні батьки над тим, що телебачення стає третім батьком для дитини і не завжди добрим батьком. «Гадаю, що найбільшою помилкою батьків є те, що вони залишають дітей самими перед екраном. У першу чергу, діти дошкільного віку ідентифікують себе з героями мультфільмів або фільмів і дуже часто це не позитивні герої. Дитина імітує свого героя та повторює його негативні вчинки. Існують дослідження, які доводять, що маніпуляція через засоби масової інформації є дуже небезпечною як для дітей, так і для дорослих. Дуже часто діти, коли дивляться такі передачі, нарощують свою агресивність. Спочатку це непомітно, але з часом дитина може стати схильною до антисоціальної поведінки. Довгострокові наслідки є значно серйознішими, ніж короткострокові», — стверджує Галина Гладуш.
Крім того, для дитини дуже важливим є спілкування. Якщо комунікації не вистачає, дитя відчуватиме себе непотрібним. Згадайте про соціальну рекламу, у якій маленька дівчинка питає в батьків, навіщо вони купили її в магазині, якщо не хочуть спілкуватися з нею. Відсутність спілкування – одна з найболючіших проблем для нинішнього покоління дітей. Психологи б’ють на сполох — і є від чого. Дослідники підрахували, що в родинах, де обоє батьків працюють, дітям приділяється в середньому 36 хвилин на день. І рано чи пізно біля дитини з’явиться компанія чи колектив, який заповнятиме цей вакуум уваги. «Готи», «сатаністи», «скінхеди», представники нових релігій вдало оперують свідомістю молодого покоління. Багато з них насаджують культ насильства по відношенню до противників їх переконань та повного підкорення своїм «патронам», причому все це – на рівні незаперечних релігійних догм.
Іншою проблемою сучасної молоді є шкідливі звички, з якими боротись уже набагато складніше, адже вони впливають не тільки психологічно, а й фізично. Йдеться про куріння й алкоголь. Жахливою є ситуація в тому плані, що школа стає не лише першим кроком до знань і самоствердження, а і знайомством з першою цигаркою та алкоголем. Цю проблему вирішити на рівні виховного закладу майже неможливо. «Діти — це губка, яка поглинає всі подихи оточуючого світу, не класифікуючи їх на позитивні чи негативні. Не вдасться закрити очі підростаючому поколінню під час щохвилинної реклами по радіо чи телебаченню, під час прогулянок, поїздок у міському транспорті. Неможливо контролювати кожний магазин і кіоск, у якому без жодних запитань чи обмежень за віком продають будь-що й будь-кому», — зауважує Галина Гладуш. Представники Всесвітньої організації охорони здоров’я нещодавно оприлюднили дані, згідно з якими Україна за рівнем дитячого алкоголізму з великим відривом випереджає сорок країн у цьому страшному рейтингу.
Великі проблеми існують там, де родини неблагополучні, так звані «кризові». А їх на сьогодні в Україні аж 138 тисяч! І це ті, яких кризовими визнає українське законодавство. У реальності ж проблемних родин набагато більше. Також в Україні 2,5 мільйони неповних родин. «Основна проблема неповних родин полягає в тому, що в оточенні тільки матері та бабусі дитина виростає інфантильною, несамостійною. На таких дітей звалюється гіперопіка, це спільна проблема дітлахів, які живуть у неповних родинах», — відзначає Галина Гладуш. Ми питаємо, чи щасливі наші діти. А вже сьогодні дітьми вулиць стали більше мільйона дітлахів. Вони втікають через домашнє насильство, алкоголізм у сім’ях і часто просто через відсутність контролю з боку батьків. До причин такої ситуації можна також віднести жорстоке поводження з дітьми в інтернатах та притулках, наркозалежність батьків, конфлікти між батьками та дітьми. Іноді втікають на вулицю діти з досить забезпечених сімей у пошуках пригод, але, звичайно, це поодинокі випадки. Катастрофічна цифра — близько мільйона – перетворює дітей вулиць на особливу категорію.
Так, сьогодні непросто бути дитиною. Усе, що відбувається довкола, впливає на вразливу дитячу психіку. І зовнішні матеріальні умови також визначають її життя. Адже економічна стабільність у країні повною мірою пов’язана з тим, що відбувається в сім’ї — як почуваються батьки, чи є садочок, аби відвести туди дитину. Українцям слід усвідомлювати, що на формування і розвиток дитини впливає все суспільство, тому й щастя її цілком у наших руках.