Колись у далекому 1960-му році Україна посідала 7-ме місце у світі за демографічними показниками, проте ми давно забули про ці здобутки і прокинулись аж сьогодні у сумній констатації — нас залишилось 46 мільйонів. З кожним роком ця цифра зменшується приблизно на 250 тисяч, народжуваність не може перегнати смертність, і все це на загальному тлі старіння нації. Чи стануть пенсіонери найчисельнішою віковою групою українців, звісно, передбачити важко, хоча й така вірогідність, певне, існує. Та для українців нехарактерно впадати у депресію.
Трохи цифр
Піком демографічного зростання в Україні став 1993 рік — тоді, за даними Держкомстату, в країні проживало 52,2 мільйона наявного населення (це з урахуванням тих, хто не менше, ніж 12 місяців жив за кордоном) та 51,8 мільйона людей, які проживали постійно. У той рік у нас було жити «найтісніше» — щільність населеня досягла рекорду в 87 людей на один квадратний кілометр, у той час коли в США цей показник дорівнював 27 особам. З наступного року щільність почала зменшуватись пропорційно зменшенню кількості населення і на 2009 рік, за останніми даними Держкомстату, нас стало не більше 46 мільйонів (46,1 — наявного і 45,9 постійного населення), а щільність проживання на квадратний кілометр зменшилась більш, ніж на десять осіб. Чи реально ці показники відображають ситуацію сказати важко, окрім згаданої установи статистику більше ніхто не веде. Взагалі все прив”язується до перепису населення у 2001 році: до цього показника просто додають кількість померлих, народжених та емігрантів.
Ще одна сторона демографічного питання, так би мовити, гендерна нерівність перед лицем смерті. Несправедливість у цьому питанні переслідує наш народ ще з кінця Другої Світової війни. Чоловіки помирають часто і багато, і нині їх менше, ніж жінок майже на 3 з половиною мільйони. Щоправда, не дивлячись на такі цифри, кількість подружніх пар щороку збільшується, а кількість розлучень зменшується. Народжуваність з 2001 року стабільно зростає та все ж розрив між смертністю та народжуваністю становить чверть мільйона.
“Старіння нації” — настільки часто вживане поєднання слів — означає, що у 1990 році вікова група від 25 до 64 була найчисельнішою, далі йшли діти від 0 до 14, підлітки від 15 до 24 і лише за ними літні люди старше 65 років. Сьогодні остання вікова категорія обігнала дітей та молодь і зайняла місце одразу за працездатним населенням.
Не всі цифри “справні”
В Інституті демографії та соціальних досліджень вважають, що не всьому, про що кажуть у Держкомстаті, можна вірити. Йдеться не про достовірність цифр. Просто там дані наводяться лише за офіційними джерелами. І таким чином, наприклад, кількість нелегальних імігрантів визначити взагалі неможливо, хоча із цією цифрою треба рахуватися.
Також оптимістичні цифри про те, що у 2007 році шлюбів було в 2,3 раза більше, ніж розлучень, а у минулому — в 1,9 раза, не дуже відповідають дійсності. Це пов’язане зі схильністю частини населення офіційно не оформлювати шлюби і так само їх не розривати.
Природа передбачила, що смертність осіб чоловічої статі з різних причин більша (саме чоловіки мали б дбати про захист та полювання). Так на 100 дівчат народжується 106-107 хлопчиків. До 30-річного віку кількість чоловіків і жінок в Україні вирівнюється, а потім починає стрімко змінюватись на користь жінок. Смертність чоловіків у віці від 40 до 60 років в Україні просто жахлива. Левова частка смертей — понад половину — стається від серцево-судинних захворювань, що зумовлюється низьким рівнем життя, (якщо не сказати, злиднями), екологією, способом життя, що поєднується з цілим рядом шкідливих звичок, які чомусь у нашій свідомості сприймаються як особливості менталітету.
Ще з середини 60 років українська пересічна жінка не народжувала стільки, щоб наступне покоління хоча б просто заміщувало попереднє. Відповідно населення ставало все старіше і старіше, що певний час компенсувалося відносно великою часткою молоді у структурі жителів України, доки не настав переломний момент, що й припав саме на 1993 рік.
Крім того наша академічна наука не пов’язує старіння нації з рівнем розвитку вітчизняної медицини. Українське старіння нації має мало спільного із японським, де саме медицина є важливим фактором збільшення кількості людей похилого віку за рахунок їхнього довголіття — у нас це пов’язане із показником народжуваності та смертності дітей до одного року. В українських соціально-економічних реаліях народжується дітей мало, але ж вмирає відносно багато.
До речі, ситуація зі старінням нації спостерігається й у більшості європейських країн. Але ж знову таки там воно має дещо іншу природу. До того ж компенсується за рахунок імігрантів. Саме вони забезпечують достатній рівень працездатного населення.
Прогноз
Є різні прогнози щодо того, на якій відмітці зниження кількості українців спиниться. В Інституті демографії вважають, що якщо процеси будуть розвиватися поступово, то через 40 років в Україні залишиться 36 мільйонів людей. Але одночасно науковці виходять з того, що не може бути так, щоб нічого докорінного не змінилося. Або щось зміниться зі смертністю, або — у процесах міграції: передбачити це сьогодні неможливо. Взагалі саме по собі зменшення населення демографи катастрофою не вважають. Катастрофою вони називають високу передчасну смертність. А за цим параметром Україна посідає передостаннє місце у Європі. Позаду тільки Росія. Якщо, звичайно, не брати до уваги африканські країни.