Якщо за радянських часів різноманітні “круглі” дати було заведено відзначати урочистими зборами, "з помпою", то тепер, переважно, обмежуються “круглими столами”. Щоправда, “тоді” подію, яка прислужилася діючій владі, потрібно було вважати “прогресивною” і хвалити, тепер можна спробувати дати їй більш справедливу оцінку. Київські політологи, зрозуміло, не могли обійти мовчанкою четверту річницю помаранчевої революції. Як і не змогли бути однозначними в її оцінках. Навіть ті, хто колись вважався її прихильником.
Коли не знаходяться реформатори і модерністи, то знаходяться революціонери. Так політолога Дмитро Видрін пояснив причини подій чотирирічної давності, відомих під назвою “помаранчева революція”. Будь-яка революція – це відповідь на стан суспільства, — констатує він, і тут же запитує: але на що перетворилася “помаранчева” революція? «Бінарні харизматики», як назвав Дмитро Видрін Віктора Ющенко та Юлію Тимошенко, спрямували всю енергію на ворожнечу один з одним. Реформування не відбулося, а сама революція змістилась скоріше в бік шоу-бізнесу, ніж до кабінетної аналітики, — зауважив політолог. />
Наслідком революції була зміна еліти та вибори нового президента, але не це головне, — знайшов “позитив” народний депутат-нашоукраїнець Владислав Каськів: «Для України це означало, що народ здатний змінити владу, що нація має енергію, яку може трансформувати у можливість зміни політичної еліти». За оцінкою Владислава Каськіва, точка неповернення пройдена, і зараз для України існують 3 вектори руху: загострення соціально-політичного протистояння, яке лише руйнуватиме центральну систему влади і може призвести до так званого «параду суверенітетів» регіонів; також політика авторитаризму або ж повернення до Конституції 1996 року і вибори нового Президента. Але так чи інакше все закінчиться великими змінами і радикальними реформами», — спрогнозував Владислав Каськів.
Справді, запит на оновлення в суспільстві лишився, хоча революція «пішла в пісок», погодився директор центру прикладних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. Але українці отримали певний урок, і тепер вони мають усвідомити, що не можна персоналізувати революцію і зміни; не можна залишатись в пастці очікувань діяльності певної персони. Водночас політики побачили силу народу і зрозуміли, що без народної підтримки зміни неможливі. Але набуту довіру легко втратити, і відновити її буде дуже важко. «Зараз вожді і діти помаранчевої революції поглинуті конфліктом між собою. Вони не бачать, що не можна зволікати зі змінами. Треба шукати принципово нову політику, бо якщо політику проводити старими методами, навіть коли це роблять формально нові політики, вона приречена на поразку», — говорить Володимир Фесенко. На його думку, досвід помаранчевої революції не можна однозначно оцінювати як позитивний чи негативний.
Директор центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребінський результатом помаранчевої революції вважає повністю не функціонуючу державу. Він вважає глибокою помилкою думати, що весь народ привів теперішню верхівку до влади. Це була не вся, а пів-країни, тому революція триватиме доти, доки політики не усвідомлять необхідність компромісу і об‘єднання, бо неможливо спиратись на пів-країни,- переконаний Михайло Погребінський.
Проблема помаранчевої влади полягає в тому, що люди втратили до неї довіру, говорить директор центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв. Очікування людей, які виходили на майдани, не виправдались. Запал ще тримався певний час, але влада вже протягом першого року продемонструвала, що більшість обіцянок і підходів щодо зміни суспільства були просто блефом. «Було зрозуміло, що треба робити. Не варто було нічого вигадувати. Потрібна була політична воля і компетентність. Те, що ми переживаємо зараз – це сумна спадщина непродуманої, незабезпеченої і, за великим рахунком, нереалізованої революції. Все обмежилось лише династичними змінами», — вважає Андрій Єрмолаєв.