“Життя і здоров’я людини — головні, фундаментальні цінності. Діяльність лікаря спрямована на їх збереження від моменту зачаття і вимагає від нього гуманного ставлення до людей, поваги до їх автономії, співчуття і співучасті, доброзичливості, благодійності і милосердя, терплячості, взаємодовіри, порядності і справедливості. Лікар повинен пам’ятати, що головний суддя на лікарському шляху — це, насамперед, його совість.” Це витяг із вступу до “Етичного кодексу лікаря”, проект якого був запропонований для обговорення міністром охорони здоров’я України Василем Князевичем на Колегії Міністерства. Етичний кодекс українського лікаря включатиме вісім розділів, які регламентуватимуть відносини “лікар — суспільство” , “лікар — пацієнт”, визначатимуть дії лікаря при проведенні наукових досліджень за участю пацієнта та застосуванні новітніх технологій, поняття колегіальності лікарів, встановлюватимуть право на отримання інформації та повагу до професії лікаря.
Трохи з історії питання
Ще з радянських часів курс “Медична етика та деонтологія” вивчається студентами медичних вузів України серед низки більше чи менше потрібних дисциплін. Теоретично, майбутні лікарі повинні вивчити основи психології, законодавчі засади своєї роботи, права та обов’язки (власні і пацієнта).
“Апофеозом” цього процесу стає прийняття студентами у кінці шостого року навчання, після складання останніх державних іспитів, так званої “клятви Гіпократа”. Так званої, бо текст української обітниці має мало спільного із оригіналом. Насправді ж вона звучить приблизно так: “Клянуся Аполоном, лікарем Асклепієм, Гігеєю та Панакеєю, всіма богами та богинями, беручи їх у свідки, виконувати чесно, згідно з моїми силами та моїм розумінням таку присягу… Я направлю життя хворих до їхньої вигоди згідно з моїми силами та розумінням, утримуючись від завдання всілякої шкоди та несправедливості… Чисто та непорочно буду я проводити своє життя та мистецтво… Мені, тому, хто непорушно виконує обітницю, хай буде щастя у житті та мистецтві, у славі серед людей на вічні часи. Тому ж, хто порушує обітницю та брехливо клянеться, хай буде протилежне цьому”. Клятва асклепіадів — наступників бога лікування Асклепія, текст якої приписується давньогорецькому лікарю, філософу, реформатору античної медицини Гіпократу (Hippocrates) — етичне зобов’язання, яке давав цілитель у Древній Греції по закінченні терміну навчання, стисло формулює моральні засади поведінки лікаря і багато у чому перегукується із запропонованим Кодексом.
Мабуть, для багатьох лікарів обітниця Гіпократа є своєрідним дороговказом, на основі якого вони намагаються будувати відносини з пацієнтами. Тоді звідки беруться хами та нехлюї у білих халатах? Порушення клятви помітне “неозброєним оком” лише у кричущих випадках, і лише тоді до процесу підключаються правоохоронні органи. А поки до того не дійшло, все контролюється винятково совістю самого лікаря та ставленням медичної спільноти. Людська ж совість, як і душа — поняття доволі “темне, і дослідженню не підлягає”, — наголошував ще відомий знавець людської психології Остап Бендер.
Тож етику включено до плану реформування вже незалежної української медицини. Ще у 2007 році Комісією з питань біоетики Міністерства охорони здоров’я, зокрема головою оргкомітету ІІІ Національного конгресу з питань біоетики академіком НАН України Ю.І. Кундієвим, запропоновано прийняти Етичний кодекс медичного працівника України, як “інструмент підвищення рівня дотримання етичних стандартів працівниками медичних професій”. /> На думку професора Кундієва, “Відкинуті традиційні цінності, знівельоване значення таких категорій, як совість, добро та зло, честь, криза етичного руху відчувається у всьому світі. Застосування етичних принципів вважається несвоєчасним, бо економіка охорони здоров’я, зубожілість лікарів та вчених не дозволяють цього”. Але, як підкреслив професор Кундієв, біоетика поступово входить у життя. За його словами, опонентами етичних принципів і у нашій країні і за її межами є часто самі лікарі.
Процес триває вже три роки, і от, нарешті, у квітні 2009 Кодекс запропонований до обговорення громадськості. Чи покращить його прийняття якість надання медичних послуг в Україні, чи вплине він загалом на поліпшення якості життя наших співгромадян — покаже час.
Юридичні наслідки
Знайома ситуація, коли, хворіючи, потрапляєш на прийом до лікаря і разом із діагнозом отримуєш на руки довжелезний список конче потрібних і дуже й дуже недешевих ліків. “Лікар не повинний займатися недобросовісною рекламою та … розповсюджувати з метою прибутку ліки та вироби медичного призначення”, говориться у Етичному кодексі. Чи реально застосовувати ці його положення на практиці? Як дійти згоди між бажанням прогодувати родину і не тільки совістю, а ще й Кримінальним кодексом?
Те, як юридично регламентується праця медиків нині та що може змінитися після прийняття Етичного кодексу лікаря, “ГолосUA” попросив прокоментувати адвоката, фахівця з медичного права Максима Баришнікова. “Формулювання етичних вимог у формі нормативно-правового акту призводить до позитивних змін у національній медичній галузі. Питання у тому, наскільки ці етичні норми будуть дотримуватися, і наскільки невиконання їх каратиметься чинним законодавством. Ми всі знаємо, що таке вітчизняна медична галузь, коли без зайвих грошей тебе навіть не оглядатимуть. Щоб звільнити за порушення етичних норм, треба довести порушення, а це вкрай важко зробити. У Трудовому кодексі нічого про звільнення через порушення етичних норм немає. Питання навіть у тому, хто буде цим займатися — суд, професійні асоціації. Що стосується суду, одразу скажу, що окрім кричущих випадків, ніхто не буде встановлювати такі факти. Ця справа буде розглядатися останньою. Наше законодавство не враховує більшість сучасних питань, ним майже не враховується діяльність приватної та страхової медицини, але і за існуючим законодавством можливо надавати якісну допомогу. Його просто не дотримуються. Але до створення Етичного кодексу лікаря я загалом ставлюся позитивно,” — наголосив Максим Баришніков.
Психологічний аспект
Протилежну думку стосовно новоствореного документу має соціальний психолог Олег Покальчук. Він стверджує таке: “Всі добрі тексти написані на папері і тому не мають сили. Причина проста — психологія людської поведінки. Люди можуть навчитися тільки тому, що бачать на практиці. Суспільство, звісно, повинне ставитись до створення подібних документів, як до позитиву, але зазвичай “етичні” тексти зависають у повітрі. Тут треба застосовувати іншу мотивацію, а не розповідати, як етично поводитися. Єдиний можливий шлях — створити для лікарів умови, коли для них це буде вигідно.”
А поки що, за інформацією, наданою міністром охорони здоров’я Василем Князевичем, зробітна плата медичних працівників є ледь не найнижчою у народному господарстві та на 20% нижча, ніж середня зарплатня працівників освіти. Тобто, висновки лежать на поверхні. Добрий доктор “Айболить” зустрічається нині частіше у дитячих казках та все рідше у реальному житті. Але є надія, і вона не хоче помирати.