Європейські цінності. Про них говорять всі без винятку: влада, опозиція, громадські організації, звичайні громадяни і навіть торговці на базарах, коли заводять довгу дискусію, яка зазвичай виникає після фрази "чого так дорого?". Без згадування про європейські цінності та палких дебатів навколо того, що це таке і як ми цього хочемо досягти, не проходить майже жодна телепрограма, виступ перед телекамерами чи інтерв’ю в газетах. Хтось зводить європейські цінності до понять про права людини, свободу слова і т.д. Хтось бере маштабніше, звертаючись до ринкової системи економіки, демократичного режиму і тому подібного. Хтось взагалі не знає, що воно таке, але знає, що якщо повторить це словосполучення твердо і чітко декілька разів, то отримає +1 до свого рейтингу. Як би там не було, однак факт очевидний: більшість публічних осіб не нехтує використовувати ці слова за будь-якої нагоди. Але найцікавіше, що коли, зокрема, політики та влада говорять про європейські цінності, вони як би відокремлюють це поняття від України, ставлячи його як мету для досягнення. Це виглядає досить кумедно, особливо враховуючи той факт, що Конституція України — це друкований варіант всіх так званих європейських цінностей. Залишилось лише її дотримуватися, що, чесно кажучи, як попередній, так і нинішній владі вдається дуже важко. />
Однак наші політики можуть трохи перепочити, адже героями сьогоднішнього дня з порушення таких славнозвісних європейських цінностей є не вони і не сусідні росіяни та білоруси, а нація, яка пишається однією із найвизначніших подій в історії людства — Великою французькою революцією, активною боротьбою за права людини, жорстким тиском на владу і т.д. Нещодавно президент Франції, месьє Ніколя Саркозі вирішив "порадувати" європейську громадськість та вигнати із країни 700 циган, що, за його словами, проживають на території Франції нелегально. Дане рішення просто шокувало більшість європейських держав. Представники Брюсселя обрушилися зі шквалом критики в сторону Парижа, порівнюючи Саркозі із ким хочеш — починаючи від фашиста та закінчуючи звичайним покидьком. Британське видання “The Guardian” (http://www.guardian.co.uk/commentisfree/2010/sep/16/france-persecution-roma-sarkozy-brussels) навіть висловило ініціативу виключити Францію із ЄС саме через нехтування останньою тими самими європейськими цінностями. І хоча Саркозі вся ця критика, схоже, до одного місця, рішення все ж досить серйозне.
Звичайно, історія циган, як народу, залишає бажати кращого. Вихідці із Індії, які дивним чином зуміли осісти в десятках держав, але ніколи не мати власної, не заслуговують на особливу повагу, враховуючи те, що кримінальні прояви у даного суспільства, якщо його можна так назвати, більш ніж помітні та очевидні. Так, вони не раз не справедливо піддавалися страшним гонінням із боку англійської, шведської, німецької та інших влад упродовж 16-18 століть, але тут слід сказати, що ці гоніння було спричинені економічною та соціальною кризою, яка охопила Європу. А як відомо, жодній державі, як би жорстоко це не звучало, не хочеться годувати невідомо кого, невідомо звідки, коли є власні голодні громадяни. У 19-му столітті після виходу Європи із економічної кризи розпочалася поступова інтеграція циган у європейське суспільство та освоєння ними ряду достатньо престижних робітничих професій, однак великою проблемою циган залишалася і залишається досі їхня нездатність повністю асимілюватися із західною культурою чи культурою держав, в яких вони проживають. Як не крути, але устрій їхніх таборів залишається далеко не цивілізованим і наявність так званих "баронів" і тому подібних самопроголошенних царів, королів — чи не ознака глибокої відсталості у часі та просторі?
Показовим є також той факт, що вони не дуже й то прагнуть змінити такий стан справ, а, часто, відверто кажучи, диктувати свої правила на чужій території — це неприйнятно, так само як і у випадку із паранджею: хочеш її носити — їдь у свою країну і ходи там в ній скільки душі забажається, не порушуючи права людини та, зокрема, жінки. Із огляду на це рішення про депортацію циган, які до того ж ще й нелегально проживають на території Франції, виглядає виправданим і, якщо справді не кривити душею, то дуже велика кількість осіб, навіть тих, хто вважає себе палкими прихильником тих славнозвісних європейських цінностей, підтримує цю ініціативу і раді, що циган переселяють подалі. До того ж їх не кидають напризволяще, а дають гроші на переїзд і відправляють у конкретне місце.
Однак, якщо задуматися, існує і інша сторона медалі. Будь-яке вислання, яку форму воно не носило б, не позначається позитивно на суспільному житті та на загальному психологічному стані людей. Моментально у громадянина зароджується в голові свідомий, чи підсвідомий страх, напруженість у міжрасових відносинах зростає, виникають непорозуміння і тому подібне, що в часи економічної нестабільності особливо контрпродуктивне, а враховуючи важку історію всієї Європи та результати економічних колапсів, зокрема, в ХХ столітті, взагалі небезпечно. Більше того, рішення французького президента спровокувало грандіозний скандал по всьому ЄС: Брюссель категорично засудив Саркозі, який, до речі ,вже неодноразово опинявся у центрі різноманітних расових та національних скандалів (достатньо згадати погроми 2005-го року, антимусульманські настрої і т.д.). Тому Саркозі замість того, щоб висилати 700 нещасних циган міг просто оформити належним чином їм французьке громадянство (звичайно, за умови, що ці особи дотримуватимуться французьких законів та шануватимуть традиції, а не отримають паспорт і швиденько — в табори) та забезпечити їх роботою, подавши таким чином приклад іншим державам, які недолюблюють цих кочівників, включаючи Італію, Британію і т.д.
Втім президент не захотів цього робити: чи то через свій безкомпромісний характер, чи з огляду на те, що таке кардинальне рішення отримає схвалення багатьох французів, що в свою чергу ще раз підтверджує, що націоналізм в Європі останнім часом процвітає, а це, як вже зазначалося, дуже небезпечно. Ще більш небезпечною робить ініціативу Саркозі те, що навряд чи він отримає будь-яке покарання за неї і це стане прецедентом, що дозволить багатьом державам ЄС, не зважаючи на ті ж самі європейські цінності, вдатися до аналогічних висилань, адже знову ж таки заперечувати даремно — в душі рішення Саркозі більш ніж імпонує багатьом європейським політикам, які не такі рішучі, як їхній французький колега. А такий прецендент із висланням циган згодом має всі шанси поширитися на інші расові групи і призвести до маштабного хаосу, який, без сумніву, добром не завершиться.
Тож, можна сказати, що ситуація складна і дотримуватися певної точки зору — “за” чи “проти” — більш, ніж не просто. Однак не слід забувати, що кожне рішення має бути своєчасним та раціональним. Навряд чи рішення Саркозі можна назвати таким. Хоча із іншого боку…
До речі, на території України проживає 50,000 зареєстрованих ромів (циган). Ще більше — не зареєстрованих. Задумайтесь, чи хотіли б ви, не забуваючи про ті відомі європейські цінності, їх вигнати. Можливо, тоді було б легше дати відповідь на запитанння — як ставитися до рішення президента Саркозі.