Під час фінансово-економічних негараздів споживання дорогого російського газу за існування немалих запасів вітчизняної електроенергії здається досить дивним. І дедалі більш логічною здається думка про те, що, можливо, варто налагодити мережу енергозабезпечення завдяки скороченню експорту української електроенергії і водночас імпорту російського газу. Проте насправді ситуація обертається у дещо іншому напрямку.
Експорт української електроенергії за січень-лютий 2009 року скоротився майже удвічі — до 627,3 млн. кіловатт на годину. Це на 45,9% менше відповідного показника минулого року. Наразі Україна експортує електроенергію у Словаччину, Угорщину та Румунію. Продаж за кордон здійснює переважно держпідприємство «Укрінтеренерго». Воно закуповує електроенергію на оптовому ринку за тарифами, встановленими Нацкомісією з регулювання електроенергетики. І хоч ціна є корпоративною таємницею компаній-експортерів, у Міністерстві палива та енергетики запевняють: експортні ціни значно вищі за внутрішні. За словами речника міністерства Фента Ді, різниця сягає близько 20-30% від оптово-ринкової ціни. До того ж експорт здійснюється за валюту, а контракти залишилися тими ж. Наразі експорт дорожчий.
Тобто, уряду фінансово вигідно продавати за кордон електроенергію, особливо зважаючи на те, що західний напрямок експорту налагоджений досить давно. І наразі створення внутрішньої мережі забезпечення електроенергією неодмінно потягне за собою подорожчання енергопослуг, а отже і збитковість — як для держбюджету, так і для кишень окремих громадян.
Та й загалом проект переформатування галузі комунального господарства з газового на електроенергозабезпечення більше схожий на нездійсненний пункт чиєїсь передвиборчої кампанії, аніж на реальну, навіть віддалену, перспективу. Варто, перш за все, нагадати, що мережа електростанцій в Україні була сформована у радянський період і розташування окремих об’єктів проектувалося не на територію України, а на простори СРСР.
Проблему можна розглянути з прикладу атомних електростанцій, які, як відомо, виробляють найбільше електроенергії. Після Радянського Союзу Україна отримала чотири АЕС, які розташовані у західних та південних регіонах — у Хмельницькій та Рівненській, Миколаївській та Запорізькій областях відповідно.
Отже, перехід до масового споживання електроенергії у нинішніх умовах означатиме необхідність розбудови потужної мережі ліній електропередачі, які б забезпечили доставку електроенергії у північні та східні регіони. Окрім того, переформатування галузі означатиме повне переоснащення комунальних підприємств, які займаються теплозабезпеченням українських громадян. Можна лише уявляти, скільки коштуватиме подібний проект.
У даному контексті пригадується, як протягом певного часу розкручувалася думка про заміну російського газу українським вугіллям. Зрештою, після проведеного аналізу виявилося, що вітчизняне вугілля коштуватиме уряду набагато дорожче за російський газ.
На думку старшого економіста Міжнародного центру перспективних досліджень Ільдара Газізулліна, на сьогодні для уряду доцільніше займатися розвитком проектів енергозбереження, аніж намагатися якимось чином реструктуризувати систему українських енергокомпаній. За його словами, наразі набагато більшою проблемою є, наприклад, те, що в системі українських тепломереж чимало енергії зникає в нікуди — через застарілість обладнання або відсутність налагодженої системи фіксації енерговитрат. До того ж, вважає він, поки тарифи на газ та електроенергію не усталені, немає сенсу шукати альтернативу існуючій системі теплозабезпечення. /> Водночас, на думку незалежного експерта з енергетичних питань Олександра Нарбута, переформатування галузі енергозабезпечення неможливе за існування нинішніх ринкових схем. Споживання газу, за його словами, передбачає можливість “відкладати” оплату, а перехід до масового споживання електроенергії означатиме, що платити за послуги доведеться у чітко зазначений термін. Він також вважає, що альтернативна комунальна енергетика у нас як підгалузь поки не склалась. Таким чином, нині працюють всі ті старі схеми, яякі працювали в часи дешевого газу.
Очевидно, наразі одна з ідей звільнення від російського газового “ярма”, яка полягає у розбудові потужної мережі внутрішнього забезпечення електроенергією, є досить ілюзорною і навряд чи доцільною перспективою. І, можливо, у даній ситуації уряду варто зосередитися саме на модернізації вже існуючих проектів теплозабезпечення. Адже будь-яке відхилення від розробленого курсу у теперішніх економічних умовах буде більше схожим на свідоме руйнування усталеної практики, аніж на “рух у бік прогресу” і тим більше на вияв турботи про українських громадян.