Процеси, що вирують останнім часом в українському політикумі та економіці, а ще більше їхнє відображення у засобах масової інформації, псують і без того не надто райдужний лютневий настрій. Криза, наче буревій, хитає бідолашну Україну, і ніхто не скаже, чи стане в нас сили протриматись до того, як буря стихне. Політики чубляться, не припиняючи цього захоплюючого заняття, з полиць супермаркетів зникають потроху товари першої потреби, курс долара невпинно повзе угору, наче температура у хворого на грип…
У цей нелегкий час, (цитуючи “Радінформбюро”), Київ повністю виправдав високе звання головного міста, ставши епіцентром дива. Тож починаймо гордитися, кияни і гості столиці! Але, як відомо із “відвертих розмов на кухні”, у багатьох жителів Києва місцеві події викликають подвійні почуття: злість та нервовий сміх, як на концерті в одного з популярних гумористів.
Починалося все так… Від “пунктів годування” вирушали додому колони киян з білими пакунками, прикрашеними символом міста — листком каштану. У пакуночках була не звичайна пропагандистська література чи листівки, вони містили щось більш переконливе: гречку, олію, рибні консерви, цукор, тобто мрію свідків напівголодних радянських часів. Здавалося б, у докризову, відносно “ситу” добу, для підкупу виборців це виглядало все-таки якось дрібнувато, але підтверджувало популярну думку, що “надурняк і оцет солодкий”. А як захищено почувалися кияни, коли майбутній мер особисто виїжджав на будмайданчики і затуляв сильними плечима ображених злими забудовниками “улюблених бабусь”! Фокус вийшов вдалим. Порядні бабусі аж двічі віддячили, віддавши голоси на міських виборах, а норовлива молодь, втомившись від безкінечного волевиявлення, просто проігнорувала процес. Отже, “маємо, що маємо”. />
“Для того, щоб керувати, треба, як-ніяк, мати точний план на певний, хоч скільки небуть пристойний термін”, — написав колись Михайло Булгаков у містичному романі “Майстер і Маргарита”. Очевидно, теперішня київська влада має-таки план дій, але він не обов’язково збігатиметься із офіційно задекларованим. Ми, звичайні кияни, спостерігаємо тепер за його реалізацією, тим більше, що події розгортаються за сценарієм улюбленої Булгаковим “чортівщини”.
Ось приблизна хронологія тільки за лютий:
— 2 лютого оприлюднено повідомлення про встановлення плати за медичні послуги у міських лікувальних закладах, всупереч статті 49 Конституції України ;
— 5 лютого мер Києва записав збірник популярних пісень у власному виконанні та заявив про наміри виконанням шансону заробляти гроші до міського бюджету;
— 7 лютого на міському іподромі, де відбулися перегони на “Кубок мера”, з’явився тоталізатор. “Забава аристократів” довела бідолашного Черновецького до того, що він двічі віддав винагороду за перемогу у змаганнях, а після їх закінчення багато людей скаржилися, що не змогли отримати виграні гроші;
— 10 лютого прес-служба КМДА повідомила про те, що у столиці буде створено низку соціальних інтернатів для літніх киян, де їх годуватимуть “ікрою та ананасами”. Навзаєм дідусі та бабусі дозволять КМДА здавати в оренду свої власні квартири;
у той-таки день розпорядженням мера у Києві наказано створити комунальні підприємства "Домашній магазин" та "Київські ринки", перша ластівка — продаж Бесарабського ринку (певною мірою, одного із символів Києва) у центрі міста мережі відомих супермаркетів;
— 11 лютого Леонід Черновецький зініціював створення нового комунального підприємства "Муніципальна пошта Києва" на заміну “Укрпошті”;
— 13 лютого мер зібрав “улюблених бабусь”на мітинг під стінами Київради, а захищали їх колони сміттєвозів. Спеціально для літніх “фанаток” турботливий міський голова особисто виконав свої улюблені пісні;
— 18 лютого з’явилася цікава ідея, щоб гроші, зібрані від продажу виробів вихованців дитсадків, ліцеїв та шкіл мистецтв, були переказані цими закладами безпосередньо на рахунки Головного фінансового управління КМДА;
— 19 лютого мер запропонував встановити податок на супутникові тарілки, кондиціонери та салюти;
цей день надовго запам’ятався багатьом киянам, які простояли у кількагодинній “пробці” на подільських вуличках і запізнилися на роботу, тому що під Київрадою знов мітингували;
у той самий день було звільнено чотирьох головних лікарів провідних лікувальних закладів Києва за відмову відрядити працівників для участі у демонстрації на підтримку мера.
А трохи раніше відбулося підвищення (потім декілька разів скасоване Президентом) вартості комунальних послуг в середньому у п’ять разів. Підвищення оплати проїзду у комунальному транспорті у три-чотири рази. Встановлення оплати за в’їзд на міські цвинтарі, за смерть та поховання домашніх тварин, пропозиція брати гроші за в’їзд до міста. Наміри організувати комунальне підприємство по наданню ритуальних послуг та ще, ще, ще…
Знімаю капелюшка перед креативниками і піарниками, які працюють над іміджем міського голови. Фонтан ідей і море ініціативи! Вже згадуваному вище Михайлу Афанасійовичу таке могло тільки наснитися. Але для більшості киян це якщо і сон, то якийсь дуже довгий та не дуже приємний.
Що ж нам залишається? Не маю однозначної відповіді на це запитання. Сеанс чорної магії, як і у вогнетривкому булгаковському рукописі, і досі без розкриття та спростування. Гадаю, треба не просидіти вдома чергове волевиявлення, щонайменше. А ще чекати поздоровлень із Днем народження від слона Васі із київського зоопарку, і сплатити за цю послугу терміново, переказавши “малу дещицю” до київського бюджету. Апокаліпсис ж бо несправжній. Скоріше булгаківська “оперетка”.